47.Правовий статус державної Фін Інспекції

Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчоїгілки влади.

До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи – державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.

Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України та державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами публічного права, мають печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Державної казначейської служби України.

Нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність органів Держфінінспекції України, є Указ Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 „Про Положення про Державну фінансову інспекцію України”, Бюджетний кодекс України, наказ Міністерства фінансів України від 03.10.2011 № 1236 „Про затвердження положень про територіальні органи Державної фінансової інспекції України та їх підрозділи”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.10.2011 за № 1212/19950, та інші.

Основними завданнями Держфінінспекції України є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, а також внесення пропозицій щодо її формування.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює державний фінансовий контроль за:

використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів;

дотриманням законодавства про державні закупівлі;

діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи;

2) здійснює контроль за:

виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

усуненням виявлених недоліків і порушень;

3) забезпечує участь представників Держфінінспекції України в ревізійних комісіях господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків статутного капіталу;

48.Правовий статус державної податкової служби України. Права органів державної податкової служби України.

До правового статусу державної податкової служби потрібно віднести конкретне призначення, місце та роль місцевих органів податкової служби у системі державних органів, оскільки саме ці ознаки розкривають державно-правову і конституційну природу цих органів.Аналізуючи вищевикладене, можна помітити, що завдання органів державної податкової служби однозначно визначають конкретні напрями їхньої діяльності, її параметри та орієнтують органи на досягнення поставлених перед ними цілей.Завдання податкової політики зводяться в основному до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжування нерівності в рівнях доходів населення. Система органів державної податкової служби України включає в себе три рівні:1) вища ланка Державна податкова служба України:2) середня ланка — державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;3) низова (базова) ланка—державні податкові Інспекції в районах, містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах.Державна податкова служба України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.завданнями органів державної податкової служби є:- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством;- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податковоїміліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

49.Правовий статус Національного банку України.Контрольні повноваження НБУ щодо банківських та фінансових установ.Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, повноваження і функції якого визначаються Конституцією України!, цим Законом та іншими законами України.Центральний банк у будь-якій державі є особливим органом. Це зумовлено його спеціальним правовим статусом, який передбачає покладення на нього низки особливих функцій, які має здійснювати лише одна інституція банківської системи - саме центральний банк держави. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики, емісія грошей та організація їх обігу, організація системи рефінансування комерційних банків, банківське регулювання та банківський нагляд тощо. Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність суб’єкта права у питаннях відання» а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію. Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати головним принципом його діяльності. Важливе значення цього принципу підтверджується практикою законодавчого закріплення статусу центрального банку в інших країнах.

50. Правовий статус Рахункової палати України.

Рахункова палата України - вищий контрольний орган.Оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним, у 1997 р. в Україні було створено постійно діючий контрольний орган - Рахункову палату України.За ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, що діє на основі відповідного закону. Закон України "Про Рахункову палату Оскільки згідно з внесеними змінами Рахункова палата України визначалася як постійно діючий вищий орган парламентського фінансово-економічного контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований, підзвітний та відповідальний перед нею.Рахункова палата України повинна регулярно інформувати Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Як зазначає Л. А. Савченко, досліджуючи правовий статус Рахункової палати України, на відміну від законодавства інших країни, відповідний закон України містить спеціальну статтю, у якій чітко зазначено, що одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.До складу колегії Рахункової палати входять Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, Секретар Рахункової палати.Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Він не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час). Голова Рахункової палати видає накази і розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.

51.Дати характеристику надходжень та витрат місцевих бюджетів.

1. Місцевий бюджет відповідно до цього Кодексу містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР місцевий бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2, 5 Кодексу, в яких подано визначення місцевих бюджетів, до місцевих бюджетів належать: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Місцеві бюджети містять надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які в обов’язковому порядку, спираючись на основні принципи бюджетної системи України, повинні бути збалансованими. Це означає, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу його надходжень на відповідній території.

Надходження місцевого бюджету передбачають доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від місцевих запозичень, повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів (ст. 2 Кодексу). Відповідно до ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України (ст. 64, 66, 69 Кодексу) та законом про Державний бюджет України. Доходи місцевого бюджету зараховуються до загального або спеціального фонду місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України (ст. 13 Кодексу) та закону про Державний бюджет України. У складі надходжень спеціального фонду місцевого бюджету виділяються надходження бюджету розвитку, які формуються відповідно до вимог Бюджетного кодексу України (ст. 71 Кодексу). Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій та субвенцій, затверджуються в законі про Державний бюджет України для кожного відповідного місцевого бюджету згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 97, 98, 99 Кодексу).

Витрати місцевого бюджету містять видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів (ст. 2 Кодексу).

Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України (ст. 88, 89, 90 Кодексу). Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України (ст. 13 Кодексу) та закону про Державний бюджет України. У складі витрат спеціального фонду місцевого бюджету виділяються витрати бюджету розвитку (ст. 71 Кодексу). Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаної зі здійсненням інвестиційної діяльності, здійснення інших заходів, пов’язаних із розширеним відтворенням, а також на погашення місцевого боргу.

Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату (ст. 85 Кодексу).

На рис. 3.1 показано ключові чинники залучення доходів, контролю за видатками та забезпечення збалансування місцевого бюджету. Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є закріплені за бюджетами місцевого самоврядування податки і збори, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а також доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До зовнішніх джерел належать дотації, субвенції та запозичення.

Джерелом місцевих надходжень є податки та збори, ставки яких затверджує орган місцевого самоврядування в межах, встановлених державою. «Адміністрування збору доходів» – другий основний елемент схеми в частині «Доходи». Як правило, адміністрування ніколи не буває стовідсотково ефективним, оскільки навіть за найкращої організації збору податків можлива недоїмка. Рівень недоїмки – основний критерій ефективності процедур збирання.

Друга частина схеми стосується відповідальності за послуги. Насамперед необхідно аналізувати обсяг фактично наданих послуг. Важливим чинником є заборгованість бюджету та її динаміка.

52. Правові основи банківських операцій.

Важливою властивістю банківських операцій є їх продуктивний характер. Банк не просто акумулює гроші - він перетворює "неробочі" грошові кошти в працюючі активи, що нагромаджують доходи банку, сприяють, урешті-решт, розвиткові економіки держави.Комісійні доходи виникають за всіма комісійними операціями банків, наданими клієнтам. Комісійні витрати банки несуть за одержані ними послуги від інших кредитних установ. До цієї категорії включаються:• комісійні за гарантії розміщення кредитів від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;•комісійні за розрахунково-касове обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами;• комісійні за проведення операцій з іноземною валютою і за продаж або купівлю монет для третіх осіб;• комісійні за іншими операціями.Результати від торговельних операцій - це чисті прибутки (збитки) від цих операцій:• на валютному ринку і ринку банківських металів;• ринку цінних паперів;• від торгівлі іншими фінансовими інструментами.Отже, завжди потрібно пам'ятати, що банк - прибуткове і, разом з тим, ризиковане підприємство, але ризикує банк тільки величиною власного капіталу, а не величиною своїх зобов'язань.

53.Державний кредит як інститут фінансового права. Характеристика форм внутрішнього державного кредиту

Державний кредит - складова фінансової системи держави.Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Внутрішній борг України умовно можна поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету.Слід зазначити, що структура державного боргу повинна визначатися щорічно Верховною Радою України водночас із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.Характеристика форм внутрішнього державного кредиту.При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах: державні позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.За місцем розміщення позики поділяються на: внутрішні, що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку ;зовнішні, які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті. Залежно від статусу позичальника позики поділяються на: державні; місцеві. Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють: короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).За видами дохідності державні позики поділяються на:відсоткові, безвідсоткові.За формою випуску державних позик розрізняють готівкові і безготівкові позики.Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні і беззаставні.

54.Правові основи обліку платників податківРегулюється ПКУ.Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають всі платники податків. Взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору. З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання особи , а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування. Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України. Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб.Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами. Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому. Органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків,

55.Правові основи організації та функціонування місцевих бюджетів

Місц. бюджет містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК,місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування належать: податок на доходи фізичних осіб у частині;50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів 50 відсотків збору за спеціальне використання води ;плата за ліцензії на певні види господарської діяльності; плата за ліцензії на виробництво спирту етилового. Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах визначається міською радою відповідно до повноважень, переданих районним у містах радам. До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: фіксований податок;податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за землю, місцеві податки і збори; штрафні санкції за порушення законодавства про патентування; інші доходи, що підлягають зарахуванню до місцевих бюджетів відповідно до законодавства та є такими, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать: надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів. Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; єдиний податок; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність; плата за надання місцевих гарантій. До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: погашення місцевого боргу; капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим Бюджетам. Внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання; підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них державної чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів. Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. Місцевий бюджет може затверджуватися з дефіцитом за загальним фондом у разі використання вільного залишку бюджетних коштів. Місцевий бюджет може затверджуватися з профіцитом за загальним фондом у разі спрямування до бюджету розвитку коштів із загального фонду такого місцевого бюджету.

56.Правові основи розмежування доходів між ланками бюджетної системи, принципи розподілу.

Держава намагається наділити всіх суб'єктів бюджетного права таким обсягом доходів, яких би вистачило для виконання кожним з них функцій, які закріплені за ними Конституцією і другими актами, шо встановлюють повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування.Держава залишає за собою право встановлювати основи розподілу доходів і видатків бюджетів різного рівня.Розподіляючи видатки між бюджетами різних рівнів, держава розробляє систему заходів для боротьби з бюджетним дефіцитом, прагнучи до збалансованості бюджету України. Розмежування доходів, закріплених за бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, між республіканським бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими бюджетами і бюджетами районів, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування, районів у містах (міст Києва і Севастополя), здій-снюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами місцевого самоврядування, з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних районів та населених пунктів за поданням рад нижчих рівнів. Загальними принципами розподілу видатків між ланками бюджетної системи України є підвідомчість установ і організацій, що фінансуються з певного виду бюджету, та значимість заходів, шо фінансуються. Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт фінансування. На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості. Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування.

57. Правові основи розподілу бюджетних видатків.

Основним джерелом розподілу доходу між територіями є державний бюджет. Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Є три основні моделі бюджетних систем:1.Пайовий розподіл податків між різними адміністративними рівнями влади. 2.Застосування однакової бази оподаткування з установленням власних податкових ставок, тобто загальна сума податків дорівнює сумі податкових надходжень усіх рівнів влади, всіх бюджетів. 3. Повний розподіл окремих видів податків між різними рівнями влади, які закріплені законодавством за різними бюджетами.

58. Правові основи системи оподаткування в Україні

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, що встановлюють конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначають конкретні елементи податків.Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість. Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування - це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою. Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом, встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.

59.Правові засади організації фінансового контролю

Економічним змістом фінансового контролю є функція управління, що включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийнятих рішень та результатів їх виконання. Фінансовий контроль застосовується у сферах, у яких функціонують фінанси. Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансово-кредитних інститутів тощо, які здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням та використанням фондів коштів.Головним завданням фінансового контролю є підтримання фінансової дисципліни та запобігання фінансовим правопорушенням. фінансовий контроль - цілеспрямована діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, спрямована на додержання законності, фінансової дисципліни,мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави.Є такі основоположні принципи здійснення фінансового контролю: 1) законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів; 2) розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами; 4) достовірності фактичної інформації, додержання якого забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатам діяльності, що відображає ця інформація; 8) ефективності, що передбачає, пристосованість системи контролю до фінансової діяльності суб'єктів господарювання і залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог.

60.Правове регулювання безготівкових розрахунків в Україні Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи: - розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; - розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: - внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту); - міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав). Принципи організації безготівкових розрахунків: 1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків. 2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів. 3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата. 4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: -платіжними дорученнями; -платіжними вимогами-дорученнями; - чеками; - акредитивами; - векселями; - платіжними вимогами; - інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.

61.Правове регулювання списання та розстрочення податкового боргу.Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені.Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається КМУ.Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів  керівником контролюючого органу; стосовно місцевих податків і зборів  керівником органу державної податкової служби та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади.Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором.Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби.Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном "безнадійний" розуміється: податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута; податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;У разі якщо фізична особа, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з’являється або якщо фізичну особу, яка перебувала у розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню у загальному порядку з дотриманням строків позовної давності починаючи з дня відновлення такого податкового боргу. Органи державної податкової служби щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом державної податкової служби.

62.Стадії бюджетного процесу. Процесуальні строки в бюджетному праві України.

Складання державного бюджету.Повноваженням щодо складання проекту Державного бюджету наділені головні розпорядники бюджетних коштів,ВРУ, Міністерство фінансів, НБУ, КМУ. Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів та несуть відповідальність про своєчасність та достовірність. Національний банк України подає Президенту України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України: до 15 березня року, що передує плановому, - прогнозні монетарні показники на наступний рік; до 1 квітня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету; до 1 вересня року, що передує плановому, - інформацію про розрахунок частини прогнозованого прибутку до розподілу наступного року, яка підлягатиме перерахуванню до державного бюджету. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України. Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Разом з проектом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України, подаються: пояснювальна записка: інформацію про економічне становище держави; оцінку надходжень бюджету; інформацію щодо врахування Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; інформацію щодо обсягів державного боргу. Розгляд та затвердження Державного бюджету України як стадія бюджетного процесу Друга стадія відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про Державний бюджет України.Виконання Державного бюджету України, як одна з основних стадій бюджетного процесу. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України.При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету. Стадіями виконання бюджету за видатками та кредитуванням є: встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів; затвердження кошторису; взяття бюджетних зобов'язань; Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень по ньому. Звітність про виконання Державного бюджету України включає фінансову та бюджетну звітність. Форми фінансової і бюджетної звітності та порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України. Зведення, складання та подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державною казначейською службою України. Державна казначейська служба України забезпечує достовірність інформації про виконання Державного бюджету України. Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною. Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує та подає Верховній Раді України висновки про використання коштів Державного бюджету України з оцінкою ефективності такого використання. Розгляд у Верховній Раді України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України здійснюється за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

63.Здійснення державних (місцевих запозичень) та управління борговими зобов’язаннями.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу. Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах, визначених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення. Кредити, що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносяться до державних зовнішніх запозичень. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення. При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій Міністр фінансів України за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України. Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються Міністерством фінансів України відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, Міністерство фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Міністр фінансів України за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду. Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду. Порядок здійснення операцій, передбачених цією частиною статті, визначається Кабінетом Міністрів України з дотриманням таких вимог: встановлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних паперів, укладання договорів придбання цінних паперів - при придбанні цінних паперів; укладання договору банківського вкладу (депозиту) з установою банку - при розміщенні на депозитах. Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, згідно з цією частиною статті має містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов'язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

64.Складові частини бюджету

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів. Загальний фонд бюджету включає: всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; фінансування загального фонду бюджету.Спеціальний фонд бюджету включає: бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки,одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України.Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

65.Бюджетні призначення та їх асигнування

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Вони встановлюються законом про Державний бюджет України.Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України у двотижневий строк подає до Верховної Ради України у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету). Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету. Міністерство фінансів України за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету.Бюджетні призначення – це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет України, яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.Бюджетні асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

66.Внесення змін до Закону про Державний бюджет України

Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури витрат державного бюджету. Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам. Розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Факт перевиконання надходжень державного бюджету визнається на підставі офіційних висновків Міністерства фінансів України щодо виконання Державного бюджету України за підсумками трьох кварталів. Такі висновки подаються Верховній Раді України до 15 жовтня поточного року. Кабінет Міністрів України протягом двох тижнів з дня оголошення зазначених офіційних висновків зобов'язаний подати Верховній Раді України відповідний проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень. Захищені видатки -(оплату праці працівників бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; оплату комунальних послуг та енергоносіїв; обслуговування державного боргу; поточні трансферти населенню; підготовку кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації).

67.Учасники бюджетного процесу. Розмежування повноважень державних органів на стадіях бюджетного процесу.

На всіх стадіях бюджетного процесу задіяні його учасники, якими є, згідно зі ст. 20 Бюджетного кодексу, органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетні повноваження - це права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин. ВРУ,ПУ,КМУ, Міністерство фінансів України, НБУ, місцеві ради та ін.; розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, органи державного фінансового контролю. Всі ці суб’єкти наділені відповідними бюджетними повноваженнями, що реалізуються на відповідних стадіях бюджетного процесу. Законодавчі органи влади усіх рівнів — Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради - мають право розгляду і затвердження бюджетів та звітів про їх виконання, здійснювати контроль за виконанням бюджетів. До бюджетних повноважень Кабінету Міністрів України належать: розроблення та подання Верховній Раді України проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення та подання Верховній Раді України проекту закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період; забезпечення виконання закону про Державний бюджет України; підготовка та подання Верховній Раді України звітів про виконання Державного бюджету України; розрахунок показників зведеного бюджету України та підготовка звіту про його виконання; прийняття рішень щодо використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; прийняття рішень про здійснення державних запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, та ін. Особливе місце в бюджетному процесі посідає Національний банк України, який має такі бюджетні повноваження: визначення основних засад грошово-кредитної політики України; розроблення законопроектів, пов’язаних із формуванням дохідної та видаткової частин бюджетів і підготовкою пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період. Роль Президента України у бюджетному процесі полягає в тому, що він підписує Закон України про Державний бюджет на поточний рік та інші закони, що регулюють бюджетну діяльність; може застосовувати право вето щодо прийнятого Верховною Радою закону про Державний бюджет та інших нормативних актів про бюджетну діяльність із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховній Раді України. Бюджетний кодекс України визначає таких суб’єктів бюджетного процесу, як розпорядники бюджетних коштів, котрі за обсягом наданих прав поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня; бюджетні установи та одержувачі бюджетних коштів.Головні розпорядники бюджетних коштів мають широкі повноваження: розробляють проект кошторису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу; доводять у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівні відомості про обсяги асигнувань відповідно до затверджених призначень і забезпечують управління бюджетними асигнуваннями. Крім того, вони затверджують бюджетні призначення у відповідному бюджеті, мають право: витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою; розподіляти передбачені бюджетні кошти між розпорядниками нижчого рівня, а також затверджувати їх кошториси і плани асигнувань. Дуже важливим є право головних розпорядників бюджетних коштів здійснювати контроль за повнотою надходжень отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

68.Фінансова система України, її склад

Фінансова система України за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у законодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною сферою. Це означає, що всі функції та механізми такого управління повинні у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами.Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. Зокрема, фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Фінансова система України як предмет дослідження фінансового права складається з таких основних ланок: державний бюджет та місцеві фінанси, фінанси державних підприємств, установ та організацій, спеціальні цільові фонди та кредит. Державний бюджет, посідаючи провідне становище, тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи. Він виступає фактично координуючим центром, що в умовах ринкової економіки надає необхідну допомогу таким ланкам. Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є місцеві (муніципальні) фінанси, які поступово розвиваються. В Україні спостерігається поступове збільшення масштабів місцевого господарства, їх зв'язок та залежність від великого капіталу, розширення та ускладнення функцій місцевої влади, компетенція якої визначається чинним законодавством України. Особливу фінансову ланку становлять спеціальні фонди, що мають певне цільове призначення та визначену законодавством самостійність. У більшості європейських країн такі фонди відокремлені від державного бюджету і управляються безпосередньо центральними, а в деяких випадках і місцевою владою. Характерною рисою централізованих фондів є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різноманітним. В Україні до останнього часу було визнано за доцільне функціонування цільових фондів у межах Державного бюджету України для підвищення контролю (парламентського та спеціального фінансового контролю) за мобілізацією, розподілом та використанням коштів, що надходять до таких фондів. Ще однією ланкою фінансової системи є кредит - державний (і муніципальний) та банківський. І хоч основні риси кредиту (відплатність, строковість, поворотність, забезпеченість) є однаковими для цих двох форм, ототожнювати їх у жодному разі не можна. У відносинах державного кредиту (як зовнішнього, так і внутрішнього) позичальником виступає безпосередньо держава. Зрозуміло, що фінансову систему України не можна обмежувати переліченими вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослідження науки фінансового права. Окреме місце посідають органи, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави. Політика у галузі державних фінансів не може не враховувати специфіки відповідного етапу соціально-економічного розвитку країни, тобто реформа державних фінансів повинна мати певну концептуальну спрямованість. При цьому очевидним є те, що створення ефективної системи державних фінансів можливо лише за умови забезпечення відповідних змін в інших сферах державного регулювання економіки. Так, реформу державних фінансів, перш за все її податкову складову, не можна розглядати у відриві від реформи системи оплати праці та розробки політики в галузі амортизації; реформи формування коштів Пенсійного фонду України та створення системи недержавних пенсійних фондів.

69. Фінансово-правові норми, їх зміст, особливості та види

Ф-п норма—це встановлене державою та забезпечене її примусовою силою загальнообов'язкове правило поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, яке встановлює права та обов'язки їх учасників і має імперативний характер.Головна особливість фінансово-правових норм полягає в їх державно-владному, імперативному характері. За їх допомогою держава приписує правила поведінки юридичним та фізичним особам у галузі фінансової діяльності. Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов'язків учасників фінансових правовідносин. Зміст фінансово-правових норм — забезпечення державою регулювання фінансових відносин.За способом впливу на учасників фінансових відносин, визначення їх юридичних прав та обов'язків фінансово-правові норми (далі — ФПН) можна поділити на три види: зобов'язальні, заборонні та уповноважуючі. Зобов'язальними ФПН є більшість норм фінансового права. Вони вимагають від учасників фінансових відносин здійснювати відповідні дії і встановлюють їх права та обов'язки. Саме за допомогою цих ФПН переважно виявляється основний метод фінансово-правового регулювання — метод владних приписів Заборонні ФПН містять заборону на здійснення певних дій або встановлюють обов'язок учасників фінансових відносин утриматися від них. Кількість заборонних ФПН порівняно із зобов'язальними — незначна.Уповноважуючі ФПН установлюють права учасників фінансових відносин на здійснення певних самостійних дій.За юридичним змістом норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними.1. Матеріальні ФПН закріплюють види та обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою та територіальними громадами, 2. Процесуальні і процедурні ФПН визначають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів.

70.Фінансово-правові відносини, їх зміст, особливості, суб’єкти, види

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права.Ознаки фін правовід як різновиду правовідносин: виникають відповідно до нормам права, які вказують умови їх виникнення і визначають учасників;— носять вольовий характер;— характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язків. Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання: виникають в процесі фінансової діяльності держави; одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;виникають з приводу грошей. Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами. Структура фінансових правовідносин:- Суб'єкт- Об'єкт- Зміст.Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи:а) суспільно-територіальні утворення;б) колективні суб'єкти;в) індивідуальні суб'єкти.Учасники правовідносин мають бути наділені такою юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію. Правосуб'єктність включає: правоздатність - здатність бути носієм прав та обов'язків; дієздатність - здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки. Слід розрізняти суб'єкт фінансового права - тобто особу, яка має правосуб'єктність, та суб'єкт фінансових правовідносин -тобто реальний учасник цих правовідносин. Під об'єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що направлена поведінка учасників фінансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з утворенням і використанням грошових фондів. Права і обов'язки фінансових правовідносин утворюють зміст фінансових правовідносин. Класифікація фінансових правовідносин:1) за матеріальним змістом: бюджетні; податкові; в галузі страхування; в галузі кредиту; з приводу регулювання грошового обігу; в галузі розрахунків; з приводу валютного законодавства. 2) в залежності від характеру фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин: матеріальні - виникають на основі матеріальних норм фінансового права; процесуальні - в них виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою у своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл і використання. Основою виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин є юридичний факт. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення юридичних правовідносин. До юридичних фактів, як і в інших галузях права, відносять:— дії — події .Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів держави.

42