Глава 23. Податок на додану вартість

тим, що цей податок забезпечує державі значні надходження, за його

допомогою набагато краще оподатковувати послуги і звільняти засоби

виробництва. Крім цього, його податковий механізм не дозволяє віль-

но ухилятися від оподаткування.

Податок на додану вартість є непрямим податком, який виступає

часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів

(робіт, послуг) і сплачується споживачем до бюджету на кожному ета-

пі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

Податок на додану вартість був уведений в Україні лише на почат-

ку 90-х років. Справа в тім, що в податковій системі Радянського Со-

юзу діяло два непрямих податки: податок з обороту і податок з про-

дажу. Податок на додану вартість був уведений в Україні Законом від

20 грудня 1991 року «Про податок на додану вартість».

Нині механізм справляння податку на додану вартість регулюється

Законом України від 3 квітня 1997 року «Про податок на додану вар-

тість» (далі — Закон України від 3 квітня 1997 року)1

Механізм реалізації податку на додану вартість характеризується найбільш чіткою державною визначеністю і прив’язкою. Дійсно, податок на додану вартість — один з небагатьох податків у податковій системі України, що повністю надходить до Державного бюджету. Інші податки, що віднесені законодавством до загальнодержавних, можуть надходити як до місцевих бюджетів, так і розподілятися між Державним і місцевими бюджетами.

Певні додаткові елементи правового механізму податку на додану

вартість утворюють сукупність норм, які регулюють і його обчислення.

Справа в тім, що на загальних підставах обчислення та сплату податку

взагалі здійснює платник і в більшості випадків при цьому не розріз-

няються обов’язки формального та реального платника, оскільки при

сплаті більшості податків це одна і та ж особа. Специфікою ж непрямих

податків є відмежування реального платника і відповідно особи, яка

обчислює податок, від формального. І при цьому обов’язок щодо об-

числення та сплати податку закріплюється саме за формальним плат-

ником або податковим агентом, а не за особою, яка реально надає ко-

шти, що містяться в ціні товару (робіт, послуг) як частка, яка охоплює

суму податку на додану вартість.

Порядок обчислення цього податку полягає в тому, що реалізація

товарів (робіт, послуг) здійснюється за цінами, які збільшені на суму

податку на додану вартість.

Основою обчислення податку на додану вартість є вартість обо-

роту, що оподатковується, який включає вартість реалізованих товарів

(робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку. Такий спосіб

обчислення поширений і має назву «залікового», оскільки в залік вар-

тості обороту зараховується вартість усіх товарів (робіт, послуг). Цей

спосіб використовується в багатьох країнах світу, які справляють по-

даток на додану вартість, у тому числі й в Україні. При використанні

цього способу додана вартість включає суми, які додаються на стадії

власного виробництва чи споживання до «старої» вартості, яка закріп-

люється в діючих засобах виробництва (спорудження, будови, меха-

нізми тощо) та використаній сировині. Фактично складові, які входять

до вартості оподаткованого обороту, становлять суми амортизаційних

відрахувань, які відносяться саме до цієї стадії виробництва, заробітної

платні, відрахувань на соціальне страхування, прибутку.

Розрахунок податку таким способом має певні недоліки. Напри-

клад, не береться до уваги період між сплатою податку на додану

вартість за придбані матеріали і повернення цієї суми від споживача

у вартості реалізованої продукції. Необхідно звернути увагу, що пере-

хід майна не завжди розглядається як підстава для нарахування по-

датку на додану вартість (він може бути пов’язаний з безвідплатною

передачею його з балансу на баланс між установами і організаціями,

без зміни права власності на вказані об’єкти, і ця операція не повинна

обкладатися цим податком)

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуван-

ню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою подат-

кових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів

(робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового креди-

ту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця,

що настає за звітним періодом. Сплата податку не виключає щомісяч-

ного звіту платників перед податковими органами у формі декларацій,

які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розра-

хунки по даному податку, надані платниками до відповідних державних

податкових інспекцій, є основними документами.

Суми податку на додану вартість зараховуються до Державного

бюджету і використовуються в першу чергу для бюджетного відшко-

дування податку на додану вартість і формування бюджетних сум, що

направляються як субвенції місцевим бюджетам.

Податкова звітність здійснюється платником податку, який надає

податковому органу документи, які включають інформацію про об-

числення і сплату податку. Податкові органи не можуть вимагати від

платника податку інформації, яка не передбачена податковим законо-

давством, або надання податкової документації до настання строку.

Податкова звітність платником податку може надаватися безпосередньо

в податковий орган або надсилатися йому поштою. Цей документ по-

винен ґрунтуватися на даних податкового обліку доходів і витрат плат-

ника податку. Ненадання платником податкової звітності в строк не

звільняє його від обов’язку здачі цієї звітності.

Бюджетне відшкодування — сума, що підлягає поверненню платнику

податку на додану вартість з бюджету, у зв’язку з зайвою сплатою подат-

ку у випадках, визначених Законом України від 3 квітня 1997 року.

Якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною

сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким про-

дажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою по-

даткового кредиту звітного періоду має негативне значення, то така

сума підлягає (як зайво сплачена) відшкодуванню платнику податку

з Державного бюджету України.

38.Правове регулювання видатків бюджетів. Особливості правовідносин у галузі видатків державного бюджету.

Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» бюджет - це план утворення та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України.Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року.Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів.Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб.Державні видатки - це врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані з планомірним використанням державних грошових ресурсів у цілях матеріального забезпечення процесу розширеного відтворювання, утримання соціальної сфери. Видатки держави є прямими витратами матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування.Видатки держави можна класифікувати:1) на поточні видатки і видатки на розвиток;2) у зв'язку з розділенням централізованих фондів на пов'язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та ін., і пов'язані з окремими, спеціальними заходами, програмами;3) за роллю в суспільному виробництві - на розвиток матеріального виробництва, нематеріальної сфери, на створення державного резерву;4) за суспільним призначенням - на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку та освіту, оборону країни; правоохоронну діяльність, управління, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу;5) за цільовим призначенням - на заробітну плату, нарахування на заробітну плату, стипендії, пенсії і допомоги, медикаменти, харчування, господарські витрати, поточний та капітальний ремонт.З Державного бюджету України фінансуються видатки на:1) державне управління - законодавчу, виконавчу влади, апарат Президента України;2) судову владу;3) міжнародну діяльність;4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державної важливості, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;5) національну оборону;6) правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави;7) освіту; спеціальні школи державної форми власності; загальноосвітні школи;8) охорону здоров'я;9) соціальний захист та соціальне забезпечення;10) культуру і мистецтво;11)державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси;12) фізичну культуру та спорт;13) державні програми підтримки регіонального розвитку і пріоритетних галузей економіки;14) програми реставрації пам'ятників архітектури державного значення;15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій, інформатики;16) державні інвестиційні проекти;17) державні програми з охорони навколишнього природного середовища, ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;18) створення та поповнення державних запасів і резервів;19) обслуговування державного боргу;20) проведення виборів та референдумів;21) інші програми, які мають винятково державне значення

39.Правове регулювання видатків на державне соціальне страхування і соціальне забезпечення.

У широкому розумінні державні видатки - це врегульовані нормами права суспільні відносини, пов'язані з планомірним використанням державних грошових ресурсів у цілях матеріального забезпечення процесу розширеного відтворювання, утримання соціальної сфери, обороноздатності та державного управління. Соціально-економічну сутність державних видатків визначають природа і функції держави.

Тобто державні видатки - вид фінансових відносин, пов'язаних з безперервним цільовим використанням грошових коштів. Держава та органи місцевого самоврядування використовують для покриття першорядних видатків грошові кошти, що мобілізуються до централізованих фондів:

- державний і місцеві бюджети;

- державні цільові позабюджетні фонди;

- власні фонди державних підприємств, установ та організацій з метою виконання завдань і функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, розширеного відтворення окремих державних та комунальних підприємств відповідно до чинного законодавства.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування – це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків. Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду. Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

40.Правове регулювання видатків на фінансування освіти, джерела фінансування.

Ураховуючи масштабність реформ, значні кошти, які держава вкладає в систему вищої освіти, стає зрозумілою необхідність у науковому обґрунтуванні їх проведення і проектно-методологічному забезпеченні. Держава життєво зацікавлена в тому, щоб реформування вищої освіти спиралося на результати фундаментальних наукових досліджень.Питання розробки сучасної дієвої правової бази на сьогодні стало одним з пріоритетних для освітньої галузі, оскільки діюча схема фінансування вищих навчальних закладів не дозволяє розв’язати проблеми діяльності закладів освіти в межах чинного законодавства. Головним завданням є максимальне використання коштів приватних і юридичних осіб, оскільки держава нині не в змозі забезпечити утримання системи освіти.Особливе значення має та обставина, що право громадян на освіту закріплено ст. 53 Конституції України. Ця стаття визначає повну загальну середню освіту як обов’язкову, а також гарантує з боку держави забезпечення її доступності та безплатності в загальнодержавних і комунальних навчальних закладах. Однак, зважаючи на важку економічну ситуацію у країні, помітне неозброєним оком погіршення становища закладів вищої освіти, можна сказати, що саме життя ставить перед нами питання аналізу правового регулювання фінансування освіти в Україні. Звичайно, зменшення видатків держави на освіту є чи не найвагомішою причиною зубожіння освіти, але не менш важливою причиною треба вважати й відсутність ефективного правового регулювання в цій галузі.В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків.Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:- кошти державного та місцевих бюджетів;- кошти юридичних і фізичних осіб, громадських організацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожертвування;- кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;- гранти;- кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;- кошти від здійснення навчальними закладами економічної діяльності, регламентованої державою.В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.Офіційно заклади освіти мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:- освітні послуги;- оренда;- транспортні послуги;- продаж виробленої продукції;- інші.Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни

41. Правові засади організації міжбюджетних відносин

Одним з пріоритетних завдань в Україні залишається питання фінансового забезпечення діяльності місцевих органів влади, бюджетна спроможність місцевого самоврядування виконати надані йому законами України повноваження.Бюджетний кодекс визначає загальні положення здійснення міжбюджетних відносин, метою регулювання якими є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України. Реформування міжбюджетних відносин, яке поступово відбувається в Україні, нормативним підґрунтям якого став прийнятий Бюджетний кодекс, має на меті розв'язання кількох актуальних завдань для органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, перед Україною стоїть завдання забезпечити в повному обсязі місцеві бюджети фінансовими ресурсами, необхідними для виконання власних та делегованих повноважень. Мають бути створені умови для економічної заінтересованості місцевих органів влади збільшувати податкові надходження на відповідній території, а також розширювати базу оподаткування. Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого і поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі Міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:1)дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;3)субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних проектів; Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого Законом про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районними бюджетами визначається на основі формули, яку затверджує Кабінет Міністрів України. Реформування міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни та проведення повноцінної адміністративної реформи, спрямованої на встановлення оптимального адміністративно-територіального поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування. Одним з головних завдань у галузі обігу державних фінансів є запровадження процедури прозорого використання бюджетних коштів, забезпечення фінансової стабільності місцевих бюджетів через затвердження джерел їх наповнення на довготривалій основі.

42. Правове регулювання місцевих податків і зборів. 13

43.Поняття валюти, валютної політики та правове регулювання валютних операцій.

Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України. Валютна політика є певним симбіозом дій економічної і зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій відносно внутрішніх і зовнішніх валютних стосунків.Валютна політика держави здійснюється урядом, національним банком, а також центральними фінансовими органами. Взагалі реалізація валютної політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансованість макроекономічних і мікроекономічних цілей.Через валютну політику держава впливає на ефективність та цілеспрямованість використання валютних засобів. Сфера дії валютної політики охоплює валютний ринок та ринок дорогоцінних металів і каменів.Основним напрямком організації ефективної діяльності державних органів управління в сфері валютного регулювання і контролю є вдосконалення законодавчої бази України. Велика кількість нормативно-правових актів ускладнює процес виконання норм валютного регулювання і не забезпечує його ефективності. На даний час існує необхідність комплксного дослідження особливостей розвитку національної системи валютного регулювання як частини валютної політики держави. Серед авторів, які досліджували зазначені проблеми, можна відзначити Ю.А. Бовтрук, М.О. Мацелик, Н.Вороная, Т.С. Шемет, Основними чинниками валютної політики є валютне регулювання, валютний контроль, міжнародна валютна співпраця. Ст. 10 Господарського кодексу України “Основні напрями економічної політики держави” визначає, що валютна політика має спрямовуватись на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та ефективне їх використання.Основним недоліком валютного регулювання,що викликає дискусію є те, що валюта України та номіновані в ній платіжні документи були зараховані до безумовних валютних цінностей без зазначення, що такими вони стають лише в момент перетину кордону. Прийняте формулювання автоматично поширює правила валютного контролю і на національну валюту, що на практиці просто ігнорується через явну невідповідність логіці .

44.Правове регулювання оподаткування прибутку підприємств. Суб’єкти, об’єкт, пільги з оподаткування.

Оподаткування податком на прибуток здійснюється за принципом резиденства. Платниками податку є:з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.До платників податку на прибуток належать постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України; управління залізниці, які одержують доход від господарської діяльності залізничного транспорту.Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань платника податку.Чинне законодавство також передбачає механізми, через які забезпечується усунення подвійного оподаткування. Зокрема, суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, обчислена за правилами, встановленими Законом. Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні платником податку протягом такого періоду.Законодавство визначає перелік неприбуткових установ та організацій, до яких належать: а) органи державної влади та органи місцевого самоврядування і створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; б) благодійні фонди і благодійні організації; в)пенсійні фонди, кредитні спілки; інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів; г) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; д) релігійні організації; е) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.

45. Правовий режим державних цільових фондів, їх види.

В складі державного бюджету України створюються цільові фонди коштів для їх більш оперативного і ефективного використання для розвитку галузей народного господарства, боротьби з незайнятістю, задоволення соціальних потреб населення.Крім того, джерелами формування цільових бюджетних фондів можуть бути бюджетні кошти,цільові державні позики.Використовуються кошти бюджетного цільового фонду на розробку та здійснення загальнодержавних та регіональних комплексних програм щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального користування природними ресурсами, на вжиття заходів у надзвичайних екологічних ситуаціях та на проведення робіт по ліквідації негативних екологічних наслідків від аварій та катастроф.За засобами утворення цільові державні фонди поділяються на 2 види:- ті, кошти яких включені в бюджети;- ті, що мають своє управління, наприклад Пенсійний фонд, Фонд здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту.За юридичною природою цільові фонди поділяються на:- ті, які створюються за законами, наприклад Пенсійний фонд створено за Законом України “Про пенсійне забезпечення”;- ті, які створюються в силу вимог законів, наприклад після прийняття Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами, внесеними 14.10.1994, було створено Фонд захисту інвалідів.

46. Правовий режим резервного фонду бюджету.

Кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення: а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціального характеру;а-1)заходів, пов'язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймається тільки в межах призначення на цю мету у відповідному бюджеті і втрачає чинність після закінчення відповідного бюджетного періоду. Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи рад для забезпечення виконання своїх функцій повинні мати у своєму розпорядженні необхідний резерв бюджетних коштів. Це викликано тим, що у ході виконання бюджету може виникнути потреба у видатках, які не могли бути передбачені при складанні бюджету. Серед таких видатків може бути як усунення наслідків стихійних лих, аварій, так і запобігання їх виникненню, тощо. Обсяг резервного фонду формується у розмірі, що не перевищує 1 % видатків загального фонду бюджету. При цьому, якщо в Державному бюджеті України передбачається обов’язкове формування резервного фонду. Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.