18.Неподаткові доходи в системі публічних доходів, особливості їх правового регулювання
Склад неподаткових доходів бюджету є досить різноманітним. Умовно неподаткові надходження можна поділити на кілька груп:
- доходи від власності та підприємницької діяльності ( надходження від грошово-речових лотерей, надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України, надходження дивідендів від суб’єктів підприємницької діяльності, утворених за участю державних підприємств і організацій, надходження від приватизації майна тощо);
- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей у школах-інтернатах; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ тощо);
- надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стягнені з винних осіб, за шкоду, заподіяну державі, підприємству, установі, організації; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки; штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг тощо);
- інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого майна; надходження коштів від реалізації майна, що перейшло у власність держави; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, установ та організацій, щодо яких минув строк позовної давності, власні надходження бюджетних установ тощо).
На відміну від податків неподаткові доходи мають, як правило, цільове призначення, чітко виражений умовний та відплатний характер і можуть частково зараховуватися до доходів тих державних органів, які їх збирають. Саме за цими ознаками здійснюється розмежування податкових та неподаткових доходів. Також, на відміну від податків, неподаткові платежі, зокрема митні, можуть сплачуватися як у національній, так і в іноземній валюті. Серед неподаткових доходів, які також у значному обсязі формують доходну частину Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів, виділяють митні платежі (мито, що стягується митницею, та державне мито), рентні і ресурсні платежі та інші надходження. Порядок зарахування неподаткових надходжень до бюджетів відповідного рівня визначається Бюджетним кодексом України, поточними актами про бюджет та спеціальними законами й незаконними актами, які встановлюють правовий режим справляння зазначених платежів.
19.основні напрямки бюджетної політики.
Не пізніше 1 червня на пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України.Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;3) граничного обсягу державного боргу та його структури;4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів; 5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;9) захищених статей видатків бюджету;10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди;11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період грунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та гуртових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:1)проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період;2)проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період..За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, визначених частиною третьою цієї статті, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.
20.Податкове право як інститут фінансового права: поняття, джерела та особливості.
Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що
забезпечує всі сторони і елементи юридичного режиму руху державних
коштів. Необхідно враховувати, що інститути фінансового права перед-
бачають цілісне регулювання тільки в межах галузі і мають спеціалі-
зований характер щодо певної групи правових норм.
Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед від-
носно замкнута частина системи права, яка включає сукупність норм,
що регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей,
яка має принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи
права виступає фінансове право, тоді як податкове право не можна
розглядати як відокремлену частину системи права: як специфічну —
так, але не більше.
Податкове право являє собою складний інститут фінансового пра-
ва, який регулює основи дохідної частини бюджету. Складний характер
інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру. Ця
структура включає самостійні базові інститути оподаткування (інсти-
тут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів;
інститут податкової відповідальності та ін.).
Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права.можна сказати, що податкове право-це один з основних інститутів фінансового права.Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання різновиду відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право - відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджетів у формі податків та зборів.Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто метод державно-владних приписів, Що підкріплюється можливістю застосувати санкції з боку держави.Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встановлені державою та забезпечені силою її примусу.Залежно від змісту податково-правові норми поділяються на матеріальні і процесуальні.Податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі.Ці відносини існують лише після оформлення їх у відповідну правову форму.Отже, податкове право як підгалузь фінансового права є сукупність фінансово-правових норм, регулюючих суспільні відносини, мають владний характер.Джерело права — це форма висловлювання правової норми. Юридична наука виділяє такі види: правової звичай, юридичний прецедент і нормативний акт, і навіть міжнародне законодавство, судова і арбітражна практика.Джерелами податкового права є нормативні правові акти, які містять норми податкового права. Сучасне фінансове право допускає існування податкових договорів. Такі договори полягають у цілях запобігання подвійного оподаткування, вони теж мають міждержавний характер.Внутригосударственние податкові договори полягають й у випадках, якщо підприємства приймають він зобов'язання щодо виконання загальнонаціональних інвестиційних та соціальних програм. Проте й такому разі слід прийняття окремого закону, який би порядок дії такої системи податкового стимулювання.Усі нормативні акти прийнято підрозділяти на закони і підзаконні нормативні акти.
21. банківська система України
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. (ч. 1 ст. 4) структура вітчизняної банківської системи включає Національний банк України та інші банки, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території України. Характер відносин між центральним банком держави та іншими банками дає підстави для висновку про дворівневу структуру банківської системи. Верхній рівень становить Національний банк України, який виступає особливим центральним органом державного управління та в процесі реалізації власних функцій здійснює владні повноваження з метою забезпечення стабільності банківської системи. До нижнього рівня належать усі інші банки та філії іноземних банків, що здійснюють власну діяльність на території України. Дворівнева структура банківської системи зумовлює особливі форми відносин представників цих рівнів, специфіку яким надає використання різних методів правового регулювання.
Природно, що системоутворюючим елементом банківської системи є банк. Визначення цього поняття наведено законодавцем у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність": банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення поняття "банк" зумовлено підходом законодавця до тлумачення змісту іншої фундаментальної категорії — банківської діяльності1. Запропоноване нормативне визначення категорії "банківська діяльність" фактично зводить її зміст лише до трьох банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії. Але, безсумнівно, зміст цієї категорії набагато ширший, оскільки: по-перше, надаючи клієнтам банківські послуги, банки здійснюють значно більшу кількість банківських операцій перелік яких наведено у ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; по-друге, при здійсненні власної діяльності банки вступають не лише у приватно-правові відносини з клієнтами з метою надання їм банківських послуг, але й стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі державного регулювання банківської діяльності та регулюються імперативним методом. Багатоаспектність державного регулювання діяльності банків, використання різних його форм (адміністративного та індикативного), застосування Національним банком України до банків заходів впливу у разі порушення ними банківського законодавства - все це свідчить про те, що банківська діяльність як складний об’єкт правового впливу передбачає формування засад публічно-правового регулювання2. Саме
публічно-правові відносини за участю банківських установ є предметом регулювання відповідного фінансово-правового інституту.
Нижній рівень банківської системи України становлять спеціалізовані та універсальні банки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). До компетенції банків належить визначення напрямів своєї діяльності та вибір спеціалізації за окремими видами операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо понад 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Законом України "Про банки і банківську діяльність" установлено вичерпний перелік організаційно-правових форм банків. В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку.
22.Поняття та види банків в Україні, порядок їх створення, державної реєстрації, ліцензування та реорганізації.
банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НбУ здійснювати у такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими.Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснувати державний банк. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.Особливий порядок створення встановлено законом для кооперативного банку та банку з іноземним капіталом, тобто банку, у якому частка капіталу, що належить хоч би одному нерезидентові, перевищує10 %.Державну реєстрацію здійснює нбу.Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:1) заяву про реєстрацію банку;2) установчий договір:3) статут банку;4) рішення про створення банку або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік6) інформацію про фінансовий стан учасників7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітні періоди 8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку 10) нотаріально засвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.НбУ у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймає НбУ не пізніше 3-місячного строку з моменту подання повного пакета документів.Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.Банківська ліцензія надається НбУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законом;-забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою;-наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.НбУ може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови банк не виконав протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається НбУ протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів.Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
23.Поняття, предмет та джерела бюджетного права. Особливості бюджетних правовідносин.
Бюджетне право є системою фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають при визначенні бюджетного устрою, складу доходів і витрат Державного та місцевих бюджетів, принципів їх розмежування.Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування та використання державного і місцевих бюджетів. Іншими словами відносини, регульовані бюджетним правом, виникають у зв'язку з формуванням, розподілом та використанням централізованих фондів грошових коштів, які поступають у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території.Бюджетні правовідносини, як вид фінансових, виникають виключно на підставі нормативно-правового акту - акту про бюджет - Закону про Державний бюджет,рішення органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет.Як виду фінансових правовідносин бюджетним властиві особливості - їх виникнення з фінансової діяльності і грошовий характер;виникнення, зміна та припинення їх завжди пов'язано з нормативно-правовими актами. Проте бюджетні відносини виникають з окремого виду фінансової діяльності, тому вони мають свої специфічні особливості.По-перше, як і всі види фінансових,бюджетні правовідносини виникають,змінюються та припиняються на основі законів.З початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про Державний бюджет або рішення місцевої ради про місцевий бюджет виникають нові бюджетні правовідносини.Другою особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь більш вузьке коло суб'єктів, ніж в інших видах фінансових відносин. Суб'єктами бюджетного права є юридичні особи, що беруть участь у розподілі доходів і витрат між різними видами бюджетів.Бюджетні відносини згідно зі ст. 4 Бюджетного кодексу України регулюються: Конституцією України, нормами статі Бюджетного кодексу України; законами про Державний бюджет України, законами України, що встановлюють джерела доходів Державного і місцевих бюджетів; нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які стосуються формування та виконання Державного і місцевих бюджетів, нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України; рішеннями органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Бюджетного кодексу України.
24.Поняття і значення бюджету для функціонування держави.
Термін "бюджет" походить від давньофранцузького - шкіряний мішок. Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів, а повсякденні процедури ведення фінансових справ залежать від нього. Бюджет уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду й те, як ця політика впливає на напрям і темпи зростання основних показників економіки, включаючи рівні цін, зайнятість і процентні ставки.Бюджет в економічному розумінні являє собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП.За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику.За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави. Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Бюджет - це не стала категорія, навпаки, він перебуває у постійному русу, оскільки щоденно до нього через Єдиний казначейський рахунок надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Проте бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників. Завдяки йому фінансуються національні програми, у тому числі пов'язані із соціальним забезпеченням населення. Він є засобом вкладення держави капіталів у своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва, скажімо, прокладанням автострад, так і через удосконалення якісного складу населення, як, наприклад, фахова підготовка й освіта. Це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян.У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням виконання функцій держави.Політичне значення бюджету полягає в тому, що законодавчий орган своїм волевиявленням затверджує обсяг видатків та доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. Бюджет є документом, що обмежує і розподіляє фінансові ресурси, які уряд використовуватиме для надання допомоги і послуг з метою поліпшити добробут народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду. Такі самі риси характерні і для муніципальних фінансів. Державному бюджету належить центральне місце в системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Отже, призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, зокрема між державою і підприємницькими структурами у процесі мобілізації доходів, нагромаджень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Дослідження та аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, його правове значення, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формується і проводиться цілеспрямована бюджетна політика.
25.Поняття і юридична характеристика податку, його структура.
Під податком, слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законами України про оподаткування. Податки сплачуються в певному розмірі та в чітко визначені строки.До основних ознак податку належать:примусовість та обов'язковість, і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку;безоплатність,безумовність, нецільовий характер, відсутність чітких указівок щодо напрямків використання надходжень від певного податку;безповоротність. До основних елементів правового механізму податку і збору належать:а) платник податку чи збору;б) об’єкт оподаткування;в) ставка податку чи збору.Отже, до додаткових елементів правового механізму податку належать: а) податкові пільги;б) предмет, база, одиниця оподаткування;в) джерело сплати податку;г) методи, терміни та способи сплати податку; ґ) особливості податкового режиму;д) бюджет чи фонд надходження податку (збору);е) особливості податкової звітності.Хотілося б підкреслити, що й основні, і додаткові елементи мають обов’язковий характер, без якого неможливо закріпити відповідний податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його необов’язковість, а особливості регулювання 3.Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку і можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, але їх може і не бути. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, характерних винятково для даного податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів по майнових податках; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи і складають групу факультативних, котрі можуть бути у податковому механізмі, а можуть і не використовуватися.
26.Поняття і види доходів Державного та місцевих бюджетів, основи їх правового регулювання
Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов'язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.Доходи державного бюджету - поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.Класифікація доходів Державного бюджету України.Податкові надходження:податки на доходи, податки на прибуток;податки на власність;платежі за використання природних ресурсів;внутрішні податки на товари та послуги;податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції Неподаткові надходження:доходи від власності та підприємницької діяльності;адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;надходження від штрафів та фінансових санкцій; Доходи від операцій з капіталом:надходження від продажу основного капіталу;надходження від продажу державних запасів товарів;надходження від продажу землі та нематеріальних активів.Офіційні трансферти:від органів державного управління інших рівнів;із-за кордону;з недержавних джерел.Державні цільові фонди:Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;Пенсійний фонд України;Фонд соціального страхування України;Фонд сприяння зайнятості населення України;Державний інноваційний фонд України;Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;інші фонди.Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти взаємозв'язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі групи.
7.Поняття, види та застосування фінансових санкцій органами ДПС України.
Фінансово-правова санкція – це міра державного примусу, що міститься в нормативному акті, виражена у грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до осіб, за скоєння фінансового правопорушення.Види фінансово – правових санкцій:право відновлювальні направлені на відшкодування шкоди заподіюваної державі обо органам місцевого самоврядування фінансовим правопорушенням.Такою санкцією є пеня – це грошова сума яку платник податку повинен заплатити,каральні фінансово правові санкції встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника,у вигляді штрафів. Форми фінансової відповідальності за порушення податкового законодавства:стягнення усієї суми укритого або зниженого платежу в бюджет,штраф що накладається податковим органом,пеня що стягується за затримку внесення податку.
Вид фінансово-правових санкцій, які є мірами фінансово-правової відповідальності. Потрібно розрізняти міри державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що спрямовані на попередження можливої неправомірної дії суб’єктів фінансових правовідносин, а при необхідності – припинення протиправних дій і забезпечення притягнення право порушника до фінансової чи іншої юридичної відповідальності.
28.Поняття і зміст бюджетного процесу, його правові основи.
У ст. 2 Бюджетного кодексу України дано дещо інше визначення бюджетного процесу: регламентована нормами правова діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України. Як бачимо, це визначення є не досить вдалим, оскільки не передбачає стадію складання і затвердження звітів про виконання бюджетів, яка забезпечує зворотний зв’язок бюджетної діяльності та реалізацію принципів гласності, прозорості й ефективності.
Бюджетна діяльність має циклічний і періодичний характер. Бюджетний цикл, на відміну від бюджетного періоду, який дорівнює календарному року, охоплює проміжок часу від початку формування бюджету на плановий рік до затвердження звіту про його виконання. Отже, бюджетний цикл охоплює: 1) період формування бюджету, 2) виконання бюджету, 3) пільгові бюджетні терміни (час дії тогорічних асигнувань на капітальні вкладення), 4) період звітності. Нині бюджетний цикл в Україні становить близько 2,5 року.
Бюджетний процес складається з відповідних стадій, що визначаються змістом і характером діяльності державних органів, завдяки цьому така діяльність набуває нових якостей.
Традиційно у бюджетному процесі виокремлюють п’ять стадій:
1) розроблення та складання проекту бюджету;
2) розгляд проекту бюджету;
3) затвердження проекту бюджету;
4) виконання бюджету;
5) складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
Виділення таких стадій зумовлене логікою та історичною природою самого бюджетного процесу2, оскільки вони охоплюють усю діяльність державних органів, починаючи від усвідомлення необхідності здійснення видатків на відповідні потреби, їх прогнозування, виявлення джерел доходу для їх покриття тощо. Але у ст. 19 Бюджетного кодексу України закріплено чотири стадії бюджетного процесу, а саме:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі за потреби внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
Такі стадії проходять всі бюджети, що становлять бюджетну систему України: державний бюджет і місцеві бюджети. З огляду на те, що джерелом утворення всіх бюджетів є національний доход країни, який має динамічний характер і залежить від розвитку економіки та обчислюється зазвичай щорічно, законодавчі й виконавчі органи, що беруть участь у складанні, затвердженні та виконанні бюджетів, щоразу наново, періодично й систематично оновлюють стан відносин, розміри доходів і видатків бюджетів. Усі стадії бюджетного процесу
29.Правові засади та організація валютного регулювання.
В Україні валютне регулювання базується на Конституції України та Законі України "Про Національний банк України", Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю.Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на порядок здійснення операцій з валютними цінностями.Здійснення валютного регулювання покладається на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кредитну політику.Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного регулювання:-здійснює валютну політику - складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;- контролює додержання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;До компетенції НБУ належить також встановлення порядку переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, платіжних карток через митний кордон України.
30.Поняття, система та правові основи грошового обігу.
Грошовий обіг, його характер, ознаки та правила здійснення мають принципове значення для здійснення всіх економічних процесів у будь-якій державі. Управління грошовим обігом здійснюється державою передусім в особі Національного банку України завдання державних органів по управлінню грошовим обігом спрямовуються на досягання чотирьох основних цілей:стабільність національної грошової одиниці;належна швидкість і зручність розрахунків у господарському обігу; скорочення розміру готівкового обігу і, відповідно, збільшення обсягу безготівкових розрахунків;ефективність механізму контролю, спрямованого на забезпечення суворого дотримання грошових операцій.під грошовим обігом розуміють рух грошей при виконанні ними своїх функцій у готівковій і безготівковій формах.Насамперед звертається увага, що грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:центральним банком і комерційними банками;комерційними банками;підприємствами і організаціями;банками і підприємствами та організаціями: банками і населенням;підприємствами, організаціями і населенням;фізичними особами;банками і фінансовими інститутами різного призначення;фінансовими інститутами різного призначення.Отже, важко не погодитися з висновками цілого ряду вчених, що основними складовими грошового обігу є безготівкові та готівкові розрахунки.Грошова система України становить організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством, і складається з таких елементів: грошової одиниці та її найменування; масштабу цін; видів законних платіжних засобів; платіжного обороту та його організації; механізму регулювання грошового обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в організації та функціонуванні її відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.Правові основи організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції України та в Законах України “Про Національний банк України”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Основними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:а) забезпечення чіткого розмежування повноважень і відповідальності в сфері грошового обігу між органами держави;б) забезпечення органам держави за допомогою норм оперативно регулювати і контролювати грошовий обіг в країні; в) підтримання необхідного темпу зростання грошової маси в обігу і правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є: Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України; Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; Правила організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті; Інструкція з організації емісійно-касової роботи в установах банків України; Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
31.Поняття, принципи, методи і форми фінансової діяльності держави.
Фінансова діяльність держави - це її діяльність з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави.При цьому фінансова діяльність має певні особливості:1)вона має міжгалузевий, загальний характер 2)реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування 3)здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.Фінансова діяльність здійснюється за принципами, основні з яких закріплені Конституцією України.Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.Принцип плановості полягає у здійсненні фінансової діяльності чітко впорядковано, послідовно, збалансовано за детального закріплення процедур і порядку руху коштів.Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху, співвідношенні та збалансованості різних грошових потоків.Принцип системності вимагає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи за певного співвідношення.Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами.Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:І. Методи мобілізації грошових ресурсів:а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень 2. Методи розподілу грошових ресурсів:а)метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Методи фінансової діяльності не є застиглими формами руху грошових фондів, його забезпечення. З часом вони можуть змінюватись, набувати нового змісту.Форми фінансової діяльності різні. Форми фінансової діяльності класифікують за різними підставами: а) юридичними: правова, яку здійснюють через прийняття й реалізацію фінансово-правових актів, котрі розрізняють за кількома напрямками неправова, яка не пов’язана з правовим вираженням. Здебільшого вона є похідною б) організаційними: створення централізованих фондів коштів; формування децентралізованих грошових фондів; в) за змістом інститутів фінансової діяльності у сферах: бюджетної діяльності; податкового регулювання; кредитування; валютного регулювання; фінансового контролю.
32.Поняття, зміст, правові основи валютного контролю.Валютний контроль — це діяльність держави й уповноважених органів щодо забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю, саме тому йому властиві всі загальні риси фінансового контролю. Доцільно вирізнити характерні риси: метою валютного контролю є контроль за дотриманням валютного законодавства під час здійснення валютних операцій; Так, до валютного контролю належать валютні операції за участі резидентів і нерезидентів, зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та будь-якого майна. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах повноважень;Специфічні напрямки валютного контролю. До них можна віднести:• відповідність валютних операцій діючому валютному законодавству;• наявність відповідних ліцензій і дозволів щодо діяльності, пов’язаних з використанням валютних цінностей;• перевірка виконання обов’язків резидентів у сфері валютного регулювання;Валютний контроль здійснюється двома типами суб’єктів:1.Органами валютного контролю: а) Кабінет Міністрів України;б) Національний банк України: Посідаючи центральне місце серед органів валютного контролю, НБУ має право відкликати видані ліцензії. в)Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України;г) Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;д) Міністерство зв’язку України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. 2. Агентами валютного контролю. функції агента валютного контролю — це обов’язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Слід зазначити, що однією з головних відмінностей повноважень органів і агентів валютного контролю є саме повноваження щодо видання нормативних актів. Так, тільки органам валютного контролю належить повноваження щодо видання нормативних актів, обов’язкових для виконання як резидентами, так і нерезидентами в Україні. 33.Поняття, предмет і метод фінансового права. Місце фінансового права у системі права, його співвідношення з іншими галузями права.Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави.Інакше, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв’язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов’язки сторін фінансових відносин.Метод фінансового права, як і у всіх галузях публічного і приватного права, — це юридичні прийоми і способи, якими держава впливає на суб’єктів відносин, регульованих нормами конкретних галузей права.
Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:
І. Методи мобілізації грошових ресурсів:
а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;
б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).
2. Методи розподілу грошових ресурсів:
а) метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;
б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання.
Методи фіннсування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т. д.
3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:
а) за спрямованістю видатків на:
- пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів аа фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);
— посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
б) за формою надходження грошових ресурсів на:
- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
— готівку.
34.Порядок здійснення касових операцій підприємствами,установами організаціями,розрахунки готівкою
Основні вимоги та положення ведення касових операцій такі: 1.Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка, яку вони одержують із власних поточних рахунків в установах банків у межах наявних на них коштів, має витрачатися виключно на визначені у чеку цілі, що не суперечать законодавству. 2.Підприємства та індивідуальні підприємці мають право здійснювати розрахунки між собою, а також з фізичними особами (громадянами) у готівковій і безготівковій формі. Всі готівкові розрахунки проводяться як за рахунок коштів, одержаних у касі банку, так і за рахунок власної виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), крім оплати праці та виплати дивідендів (доходу). Залишки готівки в касах підприємств (підприємців) лімітуються. Ліміти залишку готівки в касі усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються комерційними банками за місцем відкриття рахунків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленням від установ банку, розміру касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової виручки тощо. Готівкова виручка підприємств та підприємців, одержана від реалізації товарів (робіт, послуг), та інші касові надходження можуть використовуватися ними для забезпечення господарських потреб. Із кас підприємств може видаватись готівка працівникам під звіт на відрядження, придбання товарів, заготівлю сільськогосподарської продукції. Підприємства (підприємці) щоквартально подають до банку касові заявки встановленого зразка про суми надходження та видачі готівки з їх кас, а також календар видачі заробітної плати. Касові операції оформляються відповідними касовими документами, типові форми яких затверджуються Міністерством фінансів України і мають застосовуватися без змін на всіх Підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності. Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої мають бути пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною печаткою.
35.Порядок оподаткування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.
Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, або за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за визначених умов, або за основною ставкою оподаткування. Далі розглянемо ці два випадки.Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі.У разі, коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його оподатковуваного доходу за підсумками звітного року або доходу осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.Платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах звільняються від сплати нарахувань на фонд оплати праці, податку на промисел, збору на обов'язкове соціальне страхування, збору до Фонду України соціального захисту інвалідів, а також придбання торгового патенту.Патент видається на строк від одного до дванадцяти календарних місяців за вибором платника фіксованого податку. У разі, коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, перерахунок його не здійснюється.Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.Нарахування податку для громадян, що займаються підприємницькою діяльністю і які не сплачують фіксованого податку, здійснюється податковими органами на підставі декларацій громадян.
В цьому випадку оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу, які відносяться до валових витрат або підлягають амортизації. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за вставновленими нормами.При цьому протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету авансові платежі.Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, щоквартально, у 40-денний строк після закінчення кварталу, подають податковому органу декларації. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний період, на основі яких податковими органами здійснюється перерахунок сум, що підлягають сплаті до бюджету. Відповідні суми вказуються у податковому повідомленні і надсилаються платнику податку, який зобов”язаний самостійно сплатити цю суму до бюджету на протязі 30 днів після одержання повідомлення.
36.Порядок прийняття (затвердження) бюджету.
Саме з другого читання починається третя стадія бюджетного процесу — затвердження бюджету і закону про Державний бюджет.Верховна Рада України затверджує не тільки Закон «Про Державний бюджет», але й сам Державний бюджет. Це встановлює і чинна Конституція України. Стаття 116 Конституції покладає на Кабінет Міністрів України обов'язок розробки проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Після доповіді Міністра фінансів на другому читанні у Верховній Раді починається затвердження бюджету і Закону про Державний бюджет. Починається це із затвердження граничного розміру дефіциту державного бюджету. Після затвердження граничного розміру дефіциту Державного бюджету Верховна Рада постатейно голосує закон про державний бюджет. Обговорення статей не проводиться, якщо Верховна Рада в першому читанні обговорювала і голосувала поправки, відхилені.Комітетом з питань бюджету. Регламент Верховної Ради дозволяє тільки виступи з мотивів голосування щодо цих статей.Регламент Верховної Ради передбачає кілька варіантів, які можуть виникнути при прийнятті бюджету.1) Якщо під час постатейного голосування до проекту бюджету не було внесено істотних змін, Кабінет Міністрів України може запропонувати прийняти закон про Державний бюджет в цілому.
37.Порядок справляння (сплата, звітність, відшкодування) податку на додану вартість.
На сучасному етапі податок на додану вартість є однією з найваж-
ливіших складових податкових систем 42 держав (17 європейських
країн — члени Організації економічного співробітництва і розвитку).
На цей податок припадає приблизно 13,8 % податкових надходжень
бюджетів країн і 5,5 % валового внутрішнього продукту. Перевага, що
віддається податку на додану вартість в багатьох країнах, обумовлена