14 Березня 1654 р. 11 пунктів (із 23 запропонованих) козацької угоди московський уряд прийняв. Березневі статті (так називають узгоджені 11 пунктів) передбачали:

1) гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді; 2) українська адміністрація та суд лишалися са-мостійними й не підпорядковувалися Москві; 3) збирання податків покладалося на укра¬їнський Військовий скарб; 4) кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб; 5) гетьман має право приймати іноземних послів і посилати своїх до інших держав, після чого сповіщати про це царя. Україні заборонені самостійні дипломатичні відносини з Річ¬чю Посполитою й Османською імперією; 6) непорушними залишаються права і вольно-сті всіх станів України; 7) Україна зобов'язана сплачувати данину до царської скарбниці; 8) зі свого боку цар зобов'язаний обороняти і захищати Україну; 9) у Києві й Чернігові має розміщуватися московське військо на чолі з воєводами та ін.

Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом були рівноправні та вза¬ємовигідні. Водночас договір був незавершений, недосконалий, діяв нетривалий час (кіль¬ка років) і незабаром через недотримання його московською стороною фактично втратив чинність.

Значення українсько-московського договору 1854 р.: а) попри недосконалість і недовго¬вічність договір давав змогу зберегти самостійність щойно створеної Української гетьман¬ської держави; б) гетьманський уряд дістав можливість довести до переможного завершен¬ня війну проти Речі Посполитої, завершити возз'єднання всіх українських земель під своєю владою; в) у міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі, був виявом міжнародного визнання самостійності Української держави.

23/

Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі

Жорстоке міжетнічне протистояння періоду національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої 1648 – 1657 рр. мало глибоке коріння. Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Становище погіршувалося ще й тим, що шляхтич міг робити з селянином все, що хотів,— продати, обміняти, навіть убити, — і селянин ніде не знаходив на нього управи, бо закон був завжди на боці пана.

В кривавому польсько-українському протистоянні трагічною виявилася доля євреїв. Майже 300 єврейських громад, осілих в Україні, припинили своє існування саме в цей час. Втім, це цілком відповідало етнополітиці козацької держави, яка поставала в ході війни: за умовами Зборівського договору 1649 р. євреї не мали права мешкати в області козацького управління (на території Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств).

З першим гетьманством Юрася Хмельниченка почалася найсумніша доба в історії козаччини — Руїна. Основною ознакою етнополітичної ситуації в добу Руїни, а особливо Гетьманщини, було постійне зростання російської присутності та впливу на землях Лівобережжя і Слобожанщини. Впродовж ХVІІІ ст., прагнучи обмежити, а згодом і ліквідувати українську автономію, уряд Росії дедалі більше посилює контроль над українським суспільним життям, насаджує русифікацію

Відразу ж після Переяславської ради царський уряд ради став на шлях послідовного обмеження прав гетьманської адміністрації. Так в грудні 1665р. Брюховецький підписав Московські статті, які значно обмежували політичні права України, посилювали її військово-адміністративну і фінансову залежність від московського уряду. За Московськими статтями українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Кількість московських військ в Україні збільшувалась до 12 тис., причому український уряд зобов'язувався постачати їм безкоштовно харчі. Військові гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському Патріарху. Фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права. В 1669 р. у Глухівських статтях було скасовано права Гетьманщини на самостійну зовнішню політику. Коломацькі статті 1687 р. ще більше обмежили економічну самостійність, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини (заборонялося вести торгівлю з Кримом, рекомендувалося сприяти російсько-українським шлюбам, вимагалося під страхом смерті приймати неповноцінні монети, які спеціально карбувалися для московського війська). Всі справи, пов'язані з Україною, царизм вирішував через Малоросійський приказ, що прагнув поставити під контроль діяльність органів управління Гетьманщини.

Царизм цілеспрямовано підтримував і захищав інтереси росіян, надавав їм різноманітні привілеї, особливо дворянам, поміщикам, військовим і чиновникам.

Державною культурною полiтикою Російської Iмперiї стає пряме переслiдування власне української культури, культурного життя, викорiнення української самобутностi.

За московського царя Олексія Михайловича з Право- і Ліво¬бережної України, котра була тоді під польським урядом, переселилася велика сила українців. Вони заснували багато міст, слобід, сіл і хуторів, котрі власне й склали з себе Слободську Україну.

Населення Слобожанщини складалося з переселенців, що приходили з різних етнорегіонів України, переважно Правобережної. Тут вони змішувалися з місцевим населенням, формуючи таким чином самобутню культуру, побутову обрядність тощо. Визначальним при цьому був вплив українського козацтва, яке невдовзі перетворилося на провідний суспільний стан цього краю.

Йшли, рятуючись від польський-католицької агресії, не тільки одиниці, або окремі сім'ї, а цілі групи, нерідко в декілька сот чоловік або навіть декілька сот сімейств. Москва їх охоче приймала і всіляко допомагала влаштуватися на новому місці, видаючи допомогу і натурою, і грошима, і, відводячи хороші землі для поселення. Селилися вони на тоді пустинних, багатющих землях, в межах дореволюційної Харківської губернії і суміжних повітах Воронежської і Курської губерній. Землі ці були на південь за створеним Москвою проти набігів татар поряд прикордонних фортець, так званою „белгородской межею",, яка тягнулася (із заходу на схід) від Ахтирки, через Корочу і Новий Оскол, до Острогожська і упиралася у верхів'я Дону.

Можливість і вірогідність набігів татар, які при своїх нападах на Москву, зазвичай проходили, саме, через ці землі, примусила нових поселенців організуватися воєнно для відсічи цих набігів, створивши, за зразком Гетманщини, козачі полиці і сотні. Москва, за несення цієї військової служби і охорону меж, звільнила нових поселенців від всяких податків і повинностей і допомагала їм зброєю і боєприпасами. Оскільки їх села були вільні, називалися вони „слободами", звідки і пішла назва —,,Слободская Україна" або „Слободщина".

Слободщина швидко заселялася, особливо в першій половині 17-го століття, коли на Пріднепровї, із змінним успіхом, велася боротьба з Польщею. Після кожного неуспіху або поразки повстанців, прибували нові партії біженців. Іноді, ці партії були такі численні, що відразу ж після прибуття, засновували нові міста або велику слободу і створювали козацькі сотні і полки. Так, в 1638 р. залишки війська гетьмана Остряніци, після польської перемоги, перейшли на Слободщину, заснували місто Чугуїв і створили Чугуївський полк. У 1652 р. більше тисячі козаків, не рахуючи їх сімей і „посполитых" з сім'ями, очолювані полк. Дзінковськім, пішовши з Придніпров'я, заснували місто Острогожськ і полк того ж імені. Приблизно біля того ж часу, заселені землі в районах Сум і Харкова, і створені однойменні козацькі полиці. Декількома роками пізніше, на південь від Харкова, засновано місто Родзинки і створений Ізюмський полк.

В результаті, вже в другій половині 17-го століття вся Слободщина була заселена, хоч і не так густо, як Придніпров'я. Заселена вона була, майже виключно, виход- цамі з України-Русі, з незначним числом, вкраплен- них на цій території, сіл великоросів.

XVIII століття також стало періодом інтенсивного освоєння і залюднення Степової України. Колонізація відбувалася як з волі російського уряду, так і самопливом. Так, у XVIII столітті царський уряд санкціонує оселення на українських територіях різних християнських народів: сербів, хорватів, македонців, молдаван, болгар. А паралельно цій урядовій колонізації, йшло, можна сказати, народне, селянсько-козацьке освоєння українських пустуючих земель.

24/

Проаналізуйте в історико-етнополітичному контексті особливості процесу обмеження та ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII-XVIII ст.).

Після перемоги російських військ під Полтавою (1709 р.) російський уряд на чолі з Петром І став на шлях обмеження автономії Гетьманщини. 1708 - 1722 рр. - період гетьманування Івана Скоропадського. Російський уряд здійсню¬вав у цей час антиукраїнські каральні заходи, які торкалися всіх сфер життя суспільства і мали найрізноманітніший вияв. Чимало старшини було заарештовано й вислано до Си¬біру. Сім'ї мазепинців висилали в Росію, а на самих мазепинців влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи. Московські війська водилися на українських землях як у завойованій країні, від їхньої сваволі потерпали і прихильники гетьмана, й мирне населення.

Наступ на державну автономію Гетьманщини: а) обмеження гетьманської влади –1709 р. Петро І призначив свого представника, який контролював діяльність гетьмана та вищого українського керівництва, втручався у призначення на старшинські посади; І 1715 р. вибори старшини в Україна були скасовані; б) перенесення гетьманської столи¬ці - резиденцію гетьмана перенесли з Батурина до Глухова, ближче до кордону з Росією;

в) контроль над українським військом - головнокомандувачем українськими військами був призначений російський офіцер; г) контроль над адміністративно-територіальним устроєм - на посади керівників територій полків були призначені іноземці й росіяни;

д) повне підпорядкування державного життя України Російській імперії - 1722 р. створена перша Малоросійська колегія - орган влади Росії, що управляв справами Гетьманщини.

Наступ царату на українську мову, культуру: а) 1709 р. - Петро І наказав київсько¬му воєводі вислати за кордон усіх «польських»; б) 1721 р. - указ про заборону друкування українських книжок, щоб вони «не суперечили великоросійським виданням»; в) руйнація української культури здійснювалася переманюванням українських учених, богословів, педагогів із Києва до Петербурга та Москви, які мали прославляти царя; г) почали вивозити історичні пам’ятки, рідкісні книги тощо.

25/

Дайте характеристику процесу остаточної ліквідації автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.

Самостійні дії гетьмана Кирила Розумовського суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. У 1754 р. з'явилася низка указів, що обмежу¬вали гетьманську владу (гетьману заборонено призначати полковників; на клопотання від¬новити самостійну зовнішню політику Гетьманщини К. Розумовський одержав категорич¬ну відмову уряду; фінансові справи Гетьманщини були взяті під особливий контроль).

Причини ліквідації гетьманства російським уря¬дом: існування Гетьманщини в Україні ставало все більш несумісним із централізаторською політикою державного управління та самодержавною владою російського царату. Подальший розвиток української автономії був неможливий.

У 1762 р. російською імператрицею стала Катерина II, яка щодо України продовжила політику Петра І. Метою Катерини II була повна ліквідація Української держави і приєднання українських земель до території Російської імперії.

Катерина II обурилася бажанням старшини зробити гетьманство спадковим. Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга, де Катерина II категорично вимагала від нього зректися гетьманської булави.

У жовтні 1764 р. К. Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження. Гетьманство було ліквідовано.

Для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено другу Малоросійську колегію (1764 - 1781 рр.). на чолі з президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим. Діяльність колегії: 1) ліквідовано органи гетьманського управління - Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд та інші установи; 2) 1765 - 1769 рр. в Україні проведена ревізія - генеральний опис Ліво¬бережної України (перепис населення і господарства; натуральні повинності селян були замінені грошовим податком; запроваджувалося подушне оподаткування; обмежувалися переходи селян від одного господаря до іншого); 3) у судочинстві почали застосовувати норми російського законодавства; 4) прапори Гетьманщини, гетьманські клейноди, вій¬ськові печатки були відіслані до Санкт-Петербурга, що свідчило про остаточне позбавлення України автономії у складі Росії,

Антиукраїнська політика Катерини її. 1) У 1765 р. імператриця підписала маніфест про скасування козацького устрою на Слобожанщині, яка перетворювалася на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові; 2) 1775 р. - ліквідовано Запорізьку Січ; 3) 1781 р. - на території Лівобережної України створено Малоросійське гене¬рал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній - Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Українська держава Гетьманщина припинила своє існування. 4) 1783 р. - указ про ліквідацію козацького війська; указ про запровадження кріпацтва в Лівобережній і Слобідській Україні;