41.Українська архітектура у другій половині 19-на початку 20ст.

У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут (арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника.

В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається стильова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами їхньої забудови.

Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, виконані в стилі неокласицизму та "віденського бароко". В цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений університет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх промислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський).

При забудові Києва домінує стиль "французького відродження". У такому стилі споруджено Український драматичний театр ім. І. Франка (арх. Г. Шлейфер, Є. Брат-ман), національний оперний театр (арх. В. Шретер).

Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архітектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн. До ознак модерну відносять декоративність, використання елементів різних стилів-попередників, збереження національного колориту

У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бесарабський) у Києві (арх. Г. Гай), міська залізнична станція (арх. О. Вербицький), власний будинок знаменитого київського архітектора В. Городецького.

Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.

Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає занепадати або продовжує свій розвиток через надзусилля.

42. Скульптура і живопис серед.19-на поч.20ст.

Укр. скульптура формувалася на традиціях класицизму. Леонід Позен, полтавчанин, академік Петербурзької Академії мистецтв є автором пам`ятників Котляревському і Гоголю в Полтаві. Варто відзначити також цікаві роботи Пармена Забіли – надмогильний пам’ятник Герцену в Ніцці, бюст пам’ятника Гоголю в Ніжині і погруддя Т.Шевченка. Професор Київс. художнього училища Федір Балавенський разом із своїми учнями творив у стилі модернізованої класики- статуї-алегорії, барельєфи, скульптурні портрети Т.Шевченка, І.Котляревського, Лисенка, надгробок Кропивницького у Харкові. На початку 20ст. розпочали творчу дія-ть Олександр Архипенко та Іван Кавалерідзе. Обоє стали відомими укр. митцями-експерементаторами. Кавалерідзе створив портрети Шаляпіна, Пушкіна, Гоголя; пам`ячники княгині Ользі у Києві та Г.Сковороді у Лохвищі; скульптури «Святослав у бою», «Ярослав Мудрий» тощо. ЖИВОПИС. У 1870 виникло товариство художників, які взяли за орг.-цію пересувних виставок. Його очолили Крамськой, М`ясоєдов та Ге. Провідними членами товариства передвижників були вихідці з Укр: Ілля Рєпін(«Портрет т.Шевч», «Запорожці»), Микола Ярошенко(«Жебраки в Києво-Печерс.лаврі»), Архип Куїнджі («Чумацький тракт», «Степ»), Костянтин Трутовський («Бандурист», «Колянки на Україні»), Сергій Святославський («Околиця Києва»), Григорій Світлицький («Місячна ніч в Україні»). Укр художники відтворювали красу рідної землі та реалістично зображували важке становище людей праці. У пейзажному жанрі працював відомий укр. живописець і педагог Микола Мурашко. У 1875 він заснував Київську рисувальну школу. Поступово з○6явилися нові засоби втілення дійсності – імпресіонізм і символізм.Їх представники були Олександ Мурашко, Олекса Новаківський, Федір Кричевський, Микола Самокиш, Іван Труш, Іван їжакевич. Також окремо потрібно згадати про укр. представників авангардного мистецтва( авангардизм-загальна назва напрямів кул-ри з прагненням до новаторства у сфері прагматики). У Києві народився найвідом. представник абстрактного мис-ва Казимир Малевич. У своїй творчості він намагався поєднати різні стилі. Найвідом. його картина «Чорний квадрат» належить на такого модерністського напряму як супрематизм, який Малевич сам започаткував. Визначний укр. художник-графік Юрій Нарбут народ. на Сумщині. Створив багато мистецьких ілюстрацій до книг. У галузі релігійного та історичного малярства працював уродженець Львівщини художник і графік Осип Курилас. Йому зокрема належать сотні портретів січових стрільців , напр. «Маківка», «Битва на Лисоні».

43.Українська література у другій половині 19 – на початку 20 століття.

Видатних успіхів українська література другої половини ХІХ ст. досягла, передусім, тому, що в цей час в літературу увійшли такі талановиті письменники, як І. Франко, Панас Мирний, І. Нечуй_Левицький, М. Старицький та ін. Розвиваючи традиції Т.Шевченка, Марка Вовчка, ці письменники розширили ідейно-тематичний зміст української прози, збагатили її монументальними образами і новими художніми засобами.

Література другої половини ХІХ ст. відзначається суспільною актуальністю, поглиблюється критичний підхід до дійсності, ставляться глибоко актуальні соціальні проблеми, підноситься майстерність зображення народного життя і побуту. У кращих творах того часу бачимо глибоке відображення життя народу, розуміння народності як служіння народу.

Розмаїтість тем, мотивів, проблем, ідей, що порушувалися у літературі другої половини ХІХ ст. зумовила розвиток відповідних жанрів. Оповідання досягло значного розвитку ще у 50-60-ті роки у Марка Вовчка, Ю. Федьковича, у наступні десятиліття — у І. Нечуя_Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, І. Франка. У 90-ті роки широко культивувався жанр новели. Тоді ж розпочали свою літературну діяльність видатні новелісти В. Стефаник, Марко Черемшина, Л. Мартович та ін. Прозаїки_новелісти не намагалися творити розгорнуті образи, портрети персонажів, своїми правдивими картинами життя, вони досягли великої сили узагальнення, створивши типовий образ, який стояв у центрі глибоко драматичних соціальних конфліктів. На цей само час припадає бурхливий розвиток повісті та роману. Для класичного соціального роману ХІХ ст. характерне широке суспільно-економічне, побутове і психологічне тло зображення життя.

У другій половині ХІХ ст. помітних здобутків досягло українське літературознавство. Головна увага митців, теоретиків літератури спрямовується на зміцнення зв’язків української літератури з гуманістичною світовою літературою. На ниві літературознавства працювали П. Грабовський, В. Самойленко, М. Драгоманов, І. Франко.

Найвагоміші здобутки українського літературознавства, літератури, історії та теорії української культури пов’язані з творчістю та науковою діяльністю Івана Франка. Це була особистість, що поєднувала у собі енциклопедичні знання, багатогранність літературних. Творчість письменника споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця ХІХ ст. і, водночас, відзначається оригінальністю. Глибинними вимірами його творчості є психологічний та філософський аналіз, який простежується у внутрішніх монологах його героїв. Володіючи європейськими і деякими східними мовами, І.Я. Франко збагатив українську культуру духовними надбаннями багатьох народів. І. Франко був новатором у пошуках оригінальних художніх засобів зображення дійсності, у збагаченні української літератури новими жанрами в поезії, прозі, у створенні багатозначних символічних образів, що мають реалістичну основу

Українська література на межі ХІХ_ХХ ст. позначена іменами Л. Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської. На оновленні літератури цього періоду позначився вплив європейського модернізму, який наприкінці ХІХ ст. відчутно вплинув на розвиток української культури.