1988 Році. В їх основу було покладено перерозподіл позатранс-

портного ефекту, тобто спрямування його частини на покриття

транспортних витрат. Розмір цього позатранспортного ефекту

досить значний. Так, тільки за рахунок прямого варіанту перева-

нтаження сировини з вагонів безпосередньо до доменних печей

обсяг вантажопереробки може скоротитися у чотири рази й до

того ж збережеться якість сировини. Однак вирішення суто еко-

номічних та технологічних завдань було недостатнім для успіш-

ного втілення в життя системи «Ритм», оскільки залишалися не-

розв’язаними завдання технічного забезпечення та розвитку,

а також ряд оптимізаційних управлінських завдань. Тільки після

їх повного вирішення можна бути впевненим у стійкості єдиної

міжгалузевої технології забезпечення підприємств сировиною.

Основою організації праці за системою «Ритм» є угода про спі-

льні зобов’язання підприємств, що беруть у ній участь, та заліз-

ницею. Укладена угода має чітко визначити економіко-юридичну

відповідальність за виконання умов перевезення. Підписуючи до-

говір, залізниця дає гарантію високоякісного транспортного об-

слуговування промислових підприємств, які, в свою чергу, одер-

жують ряд переваг на постачання сировини та палива.

Скориставшись принципами логістики, розглянемо інший ви-

падок функціонування виробничо-транспортних систем для ут-

ворення їх технологічних ланцюжків. Зупинимося, наприклад, на

підприємствах, пов’язаних між собою кооперацією. З боку підп-

риємства-виробника вимоги щодо своєчасної доставки зводяться

до впевненості у можливості відправки вантажу у будь-який день

та гарантій його доставки у стислі строки. Такі вимоги може за-

довольнити вантажний поїзд, що працює із заданою регулярніс-

127

тю за жорстким розкладом. Його структура (набір вагонів) може

бути постійною чи змінною. На початковому етапі роботи поїздів

такого типу доцільно організувати їх прямування за чітким графі-

ком між великими промисловими центрами. Головне, щоб у ви-

значений строк вагони були завантажені й подані до перевезення.

Завчасне відправлення блокує місця на такий поїзд за умов за-

значення в заяві розмірів відправки.

128

РОЗДІЛ

ВНУТРІШНЬОВИРОБНИЧА ЛОГІСТИКА

7.1. ПІДВИЩЕННЯ ОРГАНІЗОВАНОСТІ

МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ У ВИРОБНИЦТВІ

Методологія логістики дає можливість послідовно ра-

ціоналізовувати складні виробничі системи. Вона озброює мето-

дами підвищення організованості виробничих систем і уможлив-

лює отримання конкурентних переваг.

У ринковій економіці життєспроможність підприємств, заво-

ювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх

обов’язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з

метою наближення реально існуючого виробництва до оптима-

льного проекту, що відповідає досягнутому рівню знань, техніки,

технології, організації й управління виробництвом. Організацій-

но-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адап-

тації підприємства до плинних умов ринку, нестабільної системи

податків та методів державного регулювання. Щоб досягти стій-

кого рівня конкурентоспроможності на ринку, процес перебудови

організації має наближати існуючу модель організації до ідеалу.

Оптимальний проект має відповідати сучасному рівню техно-

логії, техніки та культури (знань) організації та управління підп-

риємством. Тобто оптимальний проект підприємства має являти

собою гнучку виробничу логістичну систему (ВС). Виходячи з

сутності поняття «система» та мети її функціонування, що розк-

риваються на основі системного підходу до вивчення і проекту-

вання логістичної ВС, слід виокремити три частини: функціона-

льну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи — це структура

взаємопов’язаних функцій, що відповідає цілям, тобто така, що

формує логіку дії кожної функціональної підсистеми та логіку

функціонування системи в цілому. Найвищого прибутку підпри-

ємства досягають підвищенням організованості (ефективності)

процесів виробництва.

128

Основними завданнями внутрішньовиробничої логістики є:

• планування виробництва на основі прогнозів потреб готової

продукції та замовлень споживачів;

• організація оперативного-колективного планування з деталь-

ним розкладом графіка виробництва;

• організація управління технологічними процесами вироб-

ництва;

• контроль якості, дотримування стандартів якості продукції

та сервісу;

• організація стратегічного та оперативного планування пос-

тачань;

• налагодження процесів збереження та формування оператив-

них ресурсів у цехах;

• прогнозування, планування та нормування витрат матеріаль-

них ресурсів у виробництві;

• організація роботи внутрішньовиробничого технологічного

транспорту;

• управління запасами на всіх рівнях внутрішньовиробничої

складської системи та в технологічному процесі виробництва;

• встановлення норм незавершеного виробництва та контроль

за їх виконанням;

• фізичний розподіл матеріальних ресурсів у внутрішньому

виробництві;

• інформаційне та технічне забезпечення процесів управління

внутрішньовиробничими матеріальними потоками.

Можна виділити головну ціль і цілі трьох рівнів, що будуть

сприяти створенню оптимальної виробничої логістичної системи.

Головна ціль полягає у забезпеченні своєчасної і комплектної по-

ставки продукції відповідно до угод, тобто робота на споживача.

Ціль першого рівня полягає у мінімізації витрат на виробницт-

во, забезпеченні безперервного завантаження робітників і робо-

чих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Ціль другого рівня — підвищити організованість процесів ви-

робництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

спеціалізація — диверсифікація;

стандартизація — універсалізація;

прямоточність — невизначеність;

безперервність — переривистість;

паралельність — послідовність;

пропорційність — резервування;

надійність — гнучкість;

ритмічність — аритмічність.

129

Цілі третього рівня — у забезпеченні працеспроможності вироб-

ничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних показни-

ків, забезпечення повного циклу управління у їх взаємозв’язку,

прогнозуванні, нормуванні, плануванні, організації, обліку, конт-

ролі, аналізі, координації, регулюванні, стимулюванні.

Цільова орієнтація виробничих процесів передбачає всіляке

зменшення неупорядкованості різноманітності та невизначеності

у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпря-

мований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багатократне зменшення складності ВС та працевитратності

управління виробництвом завдяки скороченню у десятки разів

кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцехових тех-

нологічних маршрутів та виробничих зв’язків між учасниками;

б) створення бази для узгодження строків виконання робіт з

безперервним завантаженням планових робочих місць та вироб-

ничих дільниць;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному

робочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповід-

но до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми

підприємства і формує чи уточнює їх виробничу структуру.

Гнучкість адаптації підприємства до змінюваних зовнішніх і

внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох фак-

торів, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень

професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління вироб-

ництвом.

Розрізняють тактичну та стратегічну гнучкість. Перша визна-

чає час, що необхідний підприємству на опанування виробницт-

вом нового виробу чи реконструкції окремого виробництва,

пов’язаного з нововведенням у техніці чи технології. Друга ви-

значає значущість можливих капіталовкладень, ефекту, обсягу та

часу реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва приз-

водить лише до підвищення організованості (ефективності) функ-

ціонування підприємства за умов відносно стабільних впливів

середовища, тоді як реалізація основних та протилежних прин-

ципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнуч-

кість виробництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними

витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на

ринку товарів та послуг, норм державного регулювання. В ре-

зультаті формується динамічно організована структура підпри-

ємства, тобто логістична виробнича система.

130

7.2. ВИМОГИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

МАТЕРІАЛЬНИМИ ПОТОКАМИ

З позиції логістики, важливість управління виробничи-

ми процесами полягає в найбільш ефективному щодо зменшення

витрат і підвищення якості продукції управлінні матеріальними

потоками і незавершеного виробництва в технологічних процесах

виробництва готової продукції.

Новизна концепції і логістичного підходу до управління про-

мисловими системами стосується всебічного і комплексного ви-

рішення питань руху матеріальних ресурсів у процесі виробницт-

ва та споживання. Логістична система охоплює та узгоджує

процеси виробництва, закупівлі та розподілу готової продукції, а

також є основою при стратегічному плануванні та прогнозуванні

виробництва. Логістична концепція потребує комплексного під-

ходу до управління системою каналів, через котрі надходять на

підприємство, переміщуються у середині його, ідуть з нього усі

матеріальні потоки при виробництві та розподілі.

Потокові процеси

Потокові процеси

сировини та матеріалів

на складах виробничих

при закупівлі

запасів

Логістична система

виробництва

Внутрішньо-

Сервісні потокові

виробничі

процеси (переробка,

Потокові процеси

потокові процеси

транспортування)

на складі готової

продукції

Рис. 38. Види виробничих потокових процесів

логістичної системи

Раціональна організація та управління матеріальними потока-

ми на сьогодні передбачають обов’язкове використання основних

логістичних принципів: односпрямованості, гнучкості, синхроні-

зації, оптимізації, інтеграції потокових процесів.

131

Організації та оперативному управлінню матеріальними пото-

ками належить провідна роль в оперативному управлінні підпри-

ємством, у своєчасній поставці продукції і особливо з метою під-

вищення ефективності виробництва, тому що в їх межах вирішу-

ються всі питання, пов’язані з використанням виробничих ресурсів

за часом та у просторі.

Сучасна організація та оперативне управління виробництвом

(матеріальними потоками) мають відповідати ряду вимог:

1. Забезпечення ритмічної, узгодженої роботи усіх ланок ви-

робництва за єдиним графіком і рівномірного випуску продукції.

Часто ритмічну роботу ототожнюють з рівномірним випуском

продукції, однак це не є правомірним. Ритмічна робота — перш

за все гармонізація усіх процесів виробництва (основних, допо-

міжних, обслуговуючих та управлінських) і ефективне викорис-

тання ресурсів, тобто робота відповідно до принципів і методів

логістики.

Під ритмічною роботою слід розуміти оптимальну (цілеспрямо-

вану, досконалу відповідно до закономірностей руху виробничого

процесу) організацію за часом і в просторі одиничних (процес виго-

товлення партії деталей одного найменування на виробничій ділян-

ці), часткових (процес виготовлення комплекту деталей одного ви-

робу (замовлення) на виробничій ділянці) та приватних (процес

виготовлення виробу (замовлення) одного найменування на усіх

стадіях виробництва, у всіх виробничих підрозділах основного ви-

робництва) процесів у єдиний безперервний виробничий процес, що

забезпечує своєчасний випуск кожної конкретної продукції у вста-

новлених обсягах з мінімальними витратами виробничих ресурсів.

Зараз дуже важко реалізувати вимоги ритмічної, узгодженої

роботи усіх виробничих підрозділів підприємства через статичне

сприймання виробничого процесу і статичний метод ведення ка-

лендарно-планових розрахунків ходу виробництва.