Загальні закономірності і принципи виховання

Реалізація мети і завдань виховання спричиняє необхідність дотримання наукового підходу до організації виховного процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують.

Науковий підхід до процесу формування особистості виявляється в тому, що дія загальних закономірностей розвитку особистості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає визначити і формувати найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання виховання.

Головною закономірністю гуманістичного виховного процесу є орієнтація на розвиток особистості. При цьому чим більшою буде гармонія соціумності і самості особистості, тим більш вільно і творчо вона виявлятиме себе в реалізації культурно-гуманістичної функції.

Розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською і національною культурою залежить від рівня засвоєння базової культури. Цією закономірністю обумовлений культурологічний підхід до відбору змісту виховання. Він вимагає виділення у змісті виховання ядра – системи цінностей, яка становить його виховний потенціал.

Культура розвиває особистість лише в тому випадку, коли вона активізує особистість, спонукає її до діяльності. Діяльність особистості є механізмом, який дозволяє перетворити сукупність зовнішніх впливів у новоутворення особистості як продуктів розвитку. Виявляючи цілеспрямовану активність, індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію у “конструювання” цих новоутворень, що надає особливого значення вихованню, реалізації діяльнісного підходу.

Розвиток особистості набуває оптимального характеру, якщо вихованець виступає суб’єктом виховного процесу. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльністю і особистісного підходів. Особистісно орієнтований підхід ставить в центр виховного процесу інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет незалежно від індивідуальних особливостей.

Особистісно орієнтований підхід здійснюється лише за умови включення у процес взаємодії вихователя і вихованця особистісного досвіду останнього (почуттів, переживань, емоцій, знань, виважених дій і вчинків), тобто за умови персоналізації виховної взаємодії. Якщо ж педагогічна взаємодія строго детермінується розподілом ролей, зробленим вихователем або визначеним сценарієм виховного заходу (деперсоналізована взаємодія вихователя і вихованця), рівноправне співробітництво, партнерство, суб’єкт-суб’єктні відношення у виховному процесі неможливі. А отже, неможливий гармонійний розвиток особистості. Дана закономірність лежить в основі діалогічного підходу.

Саморозвиток особистості залежить від ступеня індивідуалізації і творчої спрямованості виховного процесу. Ця закономірність вимагає реалізації індивідуально-творчого підходу.

Загальні закономірності гуманістичного виховання обумовлюють принципи процесу (принципи виховання). Нагадаємо, що принципи – це основні вимоги до діяльності педагога, вихідні положення, якими керується вихователь у побудові виховного процесу: визначенні його змісту, форм організації спільної діяльності, методів, засобів тощо.

Найголовнішими принципами гуманістичного виховання учня є:

1. Принцип безперервного загального розвитку особистості. Цей принцип є провідним, тому що всі інші принципи, в основі яких лежить закономірність – орієнтація на розвиток особистості, - підпорядковується йому, забезпечуючи внутрішні і зовнішні умови його реалізації.

2. Принцип культуропровідності виховання. Принцип визначає відношення між вихованням і культурою як середовищем, у якому виховується учень, а також відношення між вихованням і учнем як людиною культури.

3. Принцип включення особистості в діяльність вимагає реального включення вихованця у діяльність. Ефективне оволодіння загальнолюдськими, загальнонаціональними і регіональними цінностями культури здійснюється шляхом організації різноманітної продуктивної діяльності, значущої для особистості, у якій кожен вихованець може реалізувати себе як неповторна особистість .

4. Принцип природо провідності виховання. У його основі лежить врахування багатогранної природи дитини: анатомо-фізіологічних, психологічних, вікових, генетичних, національних, регіональних та інших особливостей. Часткове врахування цих особливостей або нехтування ними призводить до загублених талантів, недорозвинених задатків і здібностей, загальмованих психічних процесів. Реалізація принципу вимагає врахування цілісної природи дитини .

5. Принцип індивідуально-особистісного виховання. Принцип означає визнання кожного вихованця активним суб’єктом виховного процесу. Відповідно до цього принципу закони духовного і фізичного розвитку, процеси, зміни, які відбуваються у внутрішньому світі дитини, слугують головними орієнтирами у виховній діяльності. Усебічне вивчення дитини виступає необхідною умовою успішності виховання, а її саморозвиток – найвищим показником його ефективності.

6. Принцип ціннісно-смислової спрямованості виховання. Принцип спрямований на створення умов для здобуття кожним вихованцем смислу своєї життєдіяльності . Особистісні смисли, за О.М.Леонтьєвим, виражають пристрасність індивідуальної свідомості, її особливу суб’єктивність. Роль виховання полягає в тому, щоб відкрити учням світ цінностей, з якого вони можуть обрати смисли для вирішення власних життєвих проблем.

7. Принцип діалогічного (полісуб’єктного) підходу. Цей принцип обумовлений тим, що лише в умовах суб’єкт – суб’єктних відносин, взаємодії, співробітництва і партнерства можливий гармонійний розвиток особистості. Педагог не виховує, не вчить, а актуалізує, стимулює учня для саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху.

8. Принцип індивідуально-творчого підходу. Він передбачає створення умов для творчого розвитку особистості в атмосфері співробітництва і співтворчості. Принцип вимагає виявлення (діагностично) творчих можливостей вихованців, створення умов для самореалізації і самоствердження особистості у відповідних видах діяльності, розвитку творчих здібностей.

9. Принцип комплексності передбачає встановлення у вихованні тісної взаємодії і поєднання навчального та виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій – сім’ї, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних об’єднань, релігійних організацій, усіх причетних до виховання і самовиховання.

10. Принцип наступності та безперервності означає проходження ряду етапів, протягом яких поступово ускладнюються й урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, які загалом складають цілісну систему характеристик особистості. Починаючись з перших років життя дитини, процес виховання є безперервним, нескінченним, він триває протягом усього свідомого життя людини.

Принципи виховання спираються на виховний процес. Оскільки виховний процес є системою, то і принципи, які відображають його загальні закономірності, теж є системою. Існувало й існує багато систем виховання. Тому характер, деякі вимоги принципів, а іноді й самі принципи змінюються.

Принципи застосовуються не ізольовано, не почергово, а одночасно, комплексно. Серед принципів немає головних і другорядних, вони всі рівнозначні. Однакова увага до всіх принципів попереджає можливі порушення протікання виховного процесу.

Принципи виховання не є порадою, рекомендацією. Вони вимагають обов’язкового і повного втілення у практику. Грубе порушення принципів не просто знижує ефективність виховного процесу, а й підриває його основи. Наприклад, вихователь, який грубо і навмисне порушує принцип гуманізму, повагу до особистості, може навіть притягатися до судової відповідальності.

Водночас принципи не є готовими рецептами, керуючись якими вихователь може досягти високих результатів. Успіх практичної реалізації принципів залежить від спеціальних знань, досвіду, майстерності, особистості педагога.

ЄДНІСТЬ ПРОЦЕСІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТРУДОВОГО ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ.

У розділах, у яких говорилося про виробниче навчання і процес виховання, підкреслювалося, що навчання (формування знань, умінь і навичок) і виховання (формування відносин учнів до діяльності і відносин між учнями в процесі діяльності) - дві сторони єдиного навчально-виховного процесу. Мети навчання і виховання реалізуються у взаємозв'язку, у ході всього навчально-виховного процесу, при вивченні кожного предмета, на кожнім уроці.

Головна особливість виробничого навчання як засобу трудового патріотичного виховання – систематична участь учнів у виробничій праці. Однак це не виходить, що участь учнів у виробничій праці – це і є трудове патріотичне виховання. Сутність праці як засобу виховання не тільки в тім, яке місце він займає в житті учня, але й у тім (і це головне!), яке відношення праця має до положення учня в колективі, який він носить характер, які ті відносини, у які вступає учень у процесі праці з товаришами, з майстром.

Формування початку відносин до праці, поваги до колективу, уміння підкорити своє поводження інтересам колективу, вироблення характеру, подолання егоїзму, індивідуалізму, почуття помилкового товариства – усе це відбувається лише в процесі праці, здійснюваного у визначених умовах, спеціальним образом організовано. Величезна роль у цьому належить майстру виробничого навчання.

Нижче розглядаються основні умови, шляхи і способи виховання учнів у процесі виробничого навчання в навчальних майстернях.

Неодмінною умовою високої виховної ефективності праці є розуміння учнями його суспільної значимості. Учень повинний усвідомлювати, що його руд представляє визначену суспільну цінність, суспільну значимість. Якщо учні не бачать, що їхня робота приносить користь людям, колективу, суспільству, у них пропадає всяке бажання трудитися, вони працюють по примусі. А така робота неминуче викликає нудьгу, байдужість, негативне відношення.

Усвідомлення учнями суспільної корисності своєї праці в значній мірі визначається їхнім інтересом до праці, що має велике значення трудовому вихованні. Інтерес як умова трудового виховання включає інтерес до професії, до конкретної роботи, до праці взагалі (працьовитість).

Інтерес, повага до професії – найважливіша рушійна сила навчання учнів взагалі і виробничого зокрема. Якщо учень не упевнений у правильності вибору професії, не зацікавлений в успішному освоєнні її, якщо в нього відсутні мотиви навчання, то ніяка педагогічна майстерність учителів не допоможе. Тому формування в учнів стійкого, усвідомленого інтересу до професії є серйозною задачею всіх педагогів училища і майстри виробничого навчання в першу чергу.

Виховання інтересу до професії – задача не тільки перших днів навчання. На всіх етапах навчання потрібно знаходити можливості для формування в учнів глибокої переконаності у важливості, корисності, потребі їхньої професії, не протиставляючи її, природно, іншим професіям.

Інтерес до роботи, до праці багато в чому залежить від суспільної думки колективу про результати праці учнів. У цьому велику роль грає уміння майстра показати групі досягнуті учнями чи успіхи прагнення до досягнення успіху, організація конкурсів на кращу деталь, краще виріб, кращий заточення інструмента інші форми «мікро змагання», організація змінних виставок кращих робіт групи, що учиться, випуск стінгазет-блискавок «Рівняйтесь на них» і т.п. Усе це є, з одного боку, способом показу кращих, з іншого боку – засобом підтягування до них інших. Практика свідчить, що байдужих при цьому не буває.

Велике значення для розвитку інтересу в учнів, поваги до професії, до праці, до свого місця в праці має думка батьків про їхні успіхи в освоєнні професії. Тому іноді майстра дозволяють учнем забрати додому деякі виготовлені ними виробу, що можуть знайти застосування в домашнім господарстві, наприклад, перший виготовлений молоток, зубило, викрутку і т.п.

Формуванню почуття задоволеності, а отже, і інтересу до роботи, багато в чому сприяє оцінка роботи учнів майстром. Досвід свідчить, що не буває учнів, байдужних до оцінки їхньої праці.

Оцінка – один з дуже діючих інструментів у руках майстра. Користатися цим інструментом випливає дуже обережно. Оцінка повинна обов'язково сприяти навчанню і вихованню учнів. Це можливо тільки при безумовній об'єктивності оцінки, коли учень внутрішньо згодний з нею і розуміє її зміст.

Перспективність оцінки виявляється в тім, що на визначених етапах навчання слабким учнем, що виявив прагнення і наполегливість у досягненні більш високих навчальних успіхів, майстер у ряді випадків може виставляти оцінки більш високі, чим вони заслуговують. Таким чином, перспективна оцінка – це не просто завищена оцінка, а лише та, котра, тимчасово відбиває динаміку розвитку ділових якостей що учиться, його рух від незнання до знання, від невміння до уміння, від несумлінності до старанності, до системи в роботі.

Найважливіша задача виховання учнів у процесі виробничого навчання – виховання в них робочої честі. Для учнів – майбутніх робітників-професіоналів зазначена якість є одним з ведучих.

Робоча честь припускає виконання будь-якої роботи завжди якісно, старанно, на совість, надійно, у термін, акуратно, красиво. Робоча честь – це значить завжди бути хазяїном свого слова, гарним надійним товаришем у праці, що ніколи не підведе, на який завжди можна покластися; чесність, порядність, ініціативність.

Якість праці – найважливіший показник основ професійної майстерності робочої людини. По якості роботи завжди можна судити про відношення її людей, що виконували, до праці, до суспільних інтересів і суспільної власності.

Велика увага майстер повинний приділяти вихованню в прагнення, що учиться, і звичок до ощадливого, раціонального використання робочого часу, що в значній мірі сприяє підвищенню продуктивності праці. Один з основних педагогічних засобів формування зазначених якостей – педагогічно правильне нормування учбово-виробничих робіт. Це спонукує учнів до освоєння високопродуктивних способів праці, виховує в них наполегливість у досягненні мети, стимулює активність. Однак нормування саме по собі не зможе сформувати в учнів ощадливого відношення вчасно, якщо майстер не буде ставити такої мети перед собою й учнями.

Одним з ведучих якостей кваліфікованого робітника є його виробнича самостійність, звичка й уміння робити самоконтроль процесу і підсумків своєї роботи. Формування зазначених якостей у майбутніх робітників – одна з найважливіших навчально-виховних задач майстра.

Виробничу самостійність учнів ні в якому разі не слід розглядати як здатність їх цілком самостійно, без допомоги майстра виконувати учбово-виробничі завдання. Майстер завжди залишається керівником навчально-виховного процесу, під його керівництвом в учнів формуються всі якості майбутнього кваліфікованого робітника, у тому числі і самостійність.

Однієї з важливих задач трудового виховання учнів у процесі виробничого навчання є формування в них високої культури праці. Культура праці – поняття ємне і багатогранне. Це і технологічна дисципліна, і виробнича естетика, і грамотне використання учбово-технічної документації, і дбайливе відношення до устаткування, матеріалам, енергії, і раціональна організація праці, і висока самодисципліна.

З формуванням культури праці тісно зв'язане виховання в учнів технічної культури – якості дуже важливого для сучасного робітника-професіонала, що буде трудитися в умовах корінної перебудови народного господарства і прискорення у всіх сферах економіки. А прискорення – це насамперед технічний прогрес, перехід на нову техніку і технологію, активізація людського фактора.

Одна з найважливіших задач трудового виховання учнів – формування в них творчого відношення до праці. Творче відношення до праці - це прагнення внести в роботу своє, оригінальне, розумний відхід від стандартів, що зжили себе, і стереотипів. Постійний настрой на пошук нового, зробленого, що робить роботу більш якісної, красивий, легкої, що доставляє задоволення.

Творче відношення учнів до праці виховується в процесі всієї їхньої учбово-виробничої діяльності. Разом тим виховання творчого відношення до праці – це самостійна задача, для її рішення характерні специфічні методи, специфічний підхід.

Одним словом, потрібно так направити розумову діяльність учнів, щоб процес їхнього мислення був завжди процесом пошуку. Це активізує мислення учнів, підвищує їхній інтерес, увагу, почуття задоволення від процесу праці. Дуже важливо, втягувати у творчість можливо більша кількість учнів, розвивати в групі колективний дух творчості.

На закінчення необхідно особливо підкреслити ту величезну роль, що у навчанні і вихованні в цілому й у трудовому вихованні зокрема грає особистий приклад майстер виробничого навчання. Особистий приклад майстра неодмінна умова й ефективний засіб трудового виховання учнів. Особистий приклад майстра повинний виявлятися насамперед у всіх тих якостях, що він прагне сформувати у своїх учнів у процесі виробничого навчання: у працьовитості, сумлінності, організованості, культурі руда, у безумовному дотриманні моральних норм і правил, творчому відношенні до навчально-виховної діяльності.

РОЛЬ ПРИКЛАДУ МАЙСТРА В/Н В ВИХОВАННІ.

Необхідно підкреслити ту велику роль, яку в навчанні та вихованні в цілому і в трудовому вихованні водночас грає особистий приклад майстра виробничого навчання. Особистий приклад майстра – неодмінна умова та ефективний засіб трудового виховання учнів. Особистий приклад майстра повинен проявлятися передусім у всіх тих якостях, які він намагається сформувати в своїх учнях в процесі виробничого навчання: в працелюбності, добро совісності, організаційності, культурі праці , в безумовному притримуванні норм і правил, в творчому відношенні до учбово-виховної діяльності.

Майстер, який користується у учнів авторитетом, являється для них прикладом у всьому, на нього вони прирівнюються, по ньому вимірюють всі свої проявлення; його слова, судження являються для них міркою, критерієм оцінки добра і зла, справедливості і підлості, любові і ненависті. З одної сторони, це полегшує учбово-виховну діяльність майстра, так як спрацьовує принцип “роби так як я”; с другої сторони, таке виключно важливе педагогічне значення фігури майстра накладає на нього велику відповідальність, потребують глибокої принципової педагогічної оцінки кожного наступного кроку.

Щоб особистий приклад майстра був ефективним засобом виховання, він повинен на всі свої дії як вчителя професії дивитись крізь призму виховання. Такий підхід – надійна гарантія непорушного органічного єдинства навчання і виховання, він ні на хвилину не дозволяє майстру виробничого навчання забути, що кожний його крок, кожне дійство – це виховання, і потрібно постійно гарно подумати і зважити, який вплив вони зроблять на вихованців.