Печорський парк.

Про регулярний стиль парку та його давність. свідчить, зокрема, правильне геометричне планування, яке в основному збереглось у вигляді 250-річної 4-рядної алеї з лип, що веде від головної брами парку до палацу і поділяє його на 2 майже рівні частини. Паралельно до головної алеї вздовж муру були прокладені 2 бічні алеї. Головна і бічні алеї під прямим кутом перетинались іншими алеями, а від бічних фасадів палацу під кутом 45º проходило ще 4 алеї.

Перед головним фасадом з боку р. Буг було закладено великий квітковий парк з фонтанами і терасами, що вели до річки. Грандіозна панорама Забужжя відкривається віковим сосновим бором, що майже повністю зберігся до наших днів. В к. ХІХ ст. парк намагались перепланувати на ландшафтний, для цього поміж старими алейними насадженнями було створено вільні дендрологічні групи. Проте групи ці залишились в геометрично правильних межах раніше створених вікових алей. І лише територія парку на протилежному лівому березі Бугу та на стрімких кам'янистих і скелястих, порослих лісом схилах до річки має добре виявлений ландшафтний характер. Нажаль колишня будівля згоріла. На її місці знаходиться санаторій.

Ландшафтних або пейзажних паків на Україні чимало створено у XVIII ст.

ПАРК ОЛЕКСАНДРІЯ

Великий інтерес з архітектурної точки зору та в дендрологічному відношенні становить дендропарк Олександрія у м. Біла Церква. За історичними даними 1774 р. граф Ксаверій Браницький в дарунок від польського короля Станіслава-Августа Понятовського отримав Білу Церкву і незабаром почав тут закладку величезного парку у 500 га для дружини Олександри (племінниці графа Потьомкіна).

Закладання парку здійснювали відомий майстер Муффо і садівник Енс.

Для прикраси парку закупили і замовили в Європі скульптурні оздоби з бронзи та білого мармуру, виготовлені кращими тогочасними митцями. Нажаль багато споруд та скульптур парку не збереглось. Найбільш досконалою і цінною в художньому відношенні є його Велика поляна. Вона органічно пов'язана з водяною гладдю ставків, колонадою, китайським містком та ін. Крім декоративних насаджень, у парку були також плодові сади й великі оранжереї.

Парк містив численні малі форми паркової архітектури: павільйони, альтанки, колонади, містки тощо, характерні для романтичних пейзажних парків. Всі вони мали свої назви: серед них Руїни, Турецький будинок, Китайський місток, Колона смутку, Амфітеатр, Павільйон-ротонда, Павільйон-люстра тощо.

З цих пам'яток, відновлених у 60-ті рр., варто докладніше охарактеризувати Амфітеатр. Це одна з ранніх споруд, що знаходиться в районі Великої поляни, прилягаючи до неї з північного заходу. Він нагадує амфітеатри італійських віл кінця XVI ст. Амфітеатр має підковоподібну форму, зовнішній діаметр якої становить 34,2 м. В основі підкови знаходились дві невеликі (7,20х4,25 м) прямокутні будівлі. З внутрішнього боку підкови амфітеатру розташовані по дузі 12 колон іонічного ордера, пов'язані між собою масивним архітравом, який підтримує односкатну покрівлю споруди. Портали входів та кути фасадних стін також оздоблені колонами іонічного ордера, а над прорізами дверей були барельєфи.

Місцеве населення називало "Амфітеатр" ще "Китайським павільйоном" через те, що раніше деякі зі статуй, які знаходились усередині приміщення зображали китайців. Споруда ця мала суто декоративне призначення. Лише іноді тут влаштовували розваги і танці. Цікавими також були акустичні властивості цього павільйону. Слово, сказане в одному його боці, передавалось майже без послаблення в другий. Тому його звуть ще Павільйоном луни.

Зараз загальна площа парку становить 289 га.

ПАРК СОФІЇВКА.

З парків к. XVIII ст., що добре збереглись до наших днів, великий інтерес, як в мистецькому, так і в природознавчому відношення, становить Софіївка – найпрекрасніший і найбільш доглянутий парк України. Цей парк - зразок ландшафтного стилю і за глибиною задуму і за майстерністю виконання. Він має дуже романтичний вид. З ним пов'язані легенди, перекази та сказання.

Характерною рисою парку, крім багатства екзотичної флори, є наявність великої кількості гідротехнічних споруд (шлюзи, басейни, підземні галереї, фонтани, ставки, каскади тощо), паркових архітектурних та художніх пам'яток.

Овіяний легендами і романтикою, насичений рідкісною рослинністю і багатьма загадковими спорудами Уманський парк Софіївка здавна привертає до себе увагу ботаніків і дендрологів, поетів і архітекторів, живописців і графіків. Першим оспівав красу Софіївки польський поет Станіслав Трембецький, який написав про неї чудову поему, видану в 1806 р. у Вільно (Вільнюс).

Шотландський митець Вільям Аллан, будучи у Софіївці, написав ряд полотен, з яких швейцарський гравер Вільгельм Шлотербах зробив 8 гравюр на міді.

У 1846р.в Одесі вийшла праця Т. Темері - директора Уманського жіночого пансіонату.

Сильне враження парк справив на письменницю Ванду Василевську, яка вперше відвідала парк влітку 1945р. Вона писала: “Колись у гімназії доводилось чути романтичну історію прекрасної гречанки Софії, для якої Щенсний-Потоцький ніби помахом чарівної палички створив цей парк. Просто таки важко повірити, що все це зроблено одними людськими силами; що можна було без кранів, канатів, машин зрушити ці брили, вирвати їх з землі, перенести сюди”.

Спочатку парк проектувався у вигляді величезного дрімучого лісу на площі понад 500 га. з розведенням та утриманням в ньому диких звірів. Під Уманню мали намір створити сад у східному стилі на взірець персидських парадиз. Велика насиченість різними оригінальними гідротехнічними спорудами у вигляді каскадів і водограїв, фонтанів, підземних рік, басейнів і шлюзів, що було дуже характерним для східних садів, робить таке припущення ще більш ймовірним. Зрештою, для створення екзотичних ландшафтів і надання центральній частині особливої оригінальності, незвичайної пишноти та фантастичності, у Софіївку з дня її заснування завозили з далеких країв екзотичні рослини, які висаджували на парадних місцях. І хоча увесь цей грандіозний план побудови парку з палацом не був завершений у зв'язку з раптовою смертю графа Потоцького і наступними подіями, парк у тому вигляді як ми його знаємо, вражає всіх, хто побував у ньому, і красою штучних ландшафтів і своєю художньою витонченістю.

З хронік відомо що місцевість під закладку парку відзначалась природною мальовничістю. Сприятливий для пейзажного парку значний рельєф місцевості не був порушеним чи зміненим будівниками парку, а був дуже майстерно і вміло використаний, доповнений і збагачений чудовою розкішною флорою, штучними водоймами, камінням, скульптурою та архітектурою.

Як свідчать старовинні гравюри парку, групи і боскети із завезених сюди екзотичних дерев та чагарників, створювались з урахуванням рельєфу та ґрунту. Найвищі дерева і групи розмішувались на підвищеннях, нижчі біля підніжжя схилів, на низинних і вологих місцях висаджували вологолюбні рослини. Групи з віддаленням від долини річки чи від видової точки поступово переходили в суцільне насадження, що вже складалось з місцевих порід, створюючи нібито природній ліс. Але й в масивах такого лісу розчищались великі галявини, сонячні луги і просвіти, які використовували під газони й квітники.

Т. Темері у 1846 р. писав: «Парк утримується в ідеальному порядку, і блискучий порядок панує повсюди. Партери виблискують усім, що є найціннішого і нового з квітів». Для надання більшої екзотичності на літо з оранжерей виставляли багато субтропічних і тропічних рослин (магнолії, казуарії, агави, криптометрії, різні види пальм). Було закладено дуже великі, що тепер видаються природними, лісові деревостани на Дубинці, Звіринці, Грибку.

При створенні парку широко використана вода в поєднанні з камінням, скульптурою, архітектурою у вигляді стрімко падаючих з великої висоти штучних каскадів (Головний каскад, Грот Венери тощо) або високих фонтанів чи струмків і струмочків, що тихо дзюрчать посеред каміння, басейнів (Рибки, Мертве озеро, Семи-струмінь), великих штучних ставків ("Верхній ставок", площею понад 10 га. і Нижній ставок) каналів і галерей (підземна ріка Стікс, Амстердамський шлюз та ін.). Інтенсивне включення води, як важливого елементу пейзажу в загальне планувальні парку є неповторною особливістю Софіївки.

Нарешті, каміння в парку також надзвичайно майстерно використане як важливий декоративний матеріал. Численні гроти і печери, висічені в скелях, величне видовище “Долини гігантів” і “Головного каскаду”, багато кам'яних містків, терас і шлюзів, гранітних східців, ваз й постаментів; величезні кам'яні колони й обеліски - все це зроблено переважно з місцевого каміння.

Головною віссю просторового вирішення було обрано русло р. Кам'янки. На нього перший будівничий Софіївки - Людвіг Метцель, а згодом і архітектори, що працювали від Управління військових поселень, орієнтують майже всі паркові споруди та гідротехнічні пристрої. Так, у верхній частині русла, завдяки значному заглибленню, розширенню і могутній греблі, був влаштований "Верхній став" зі штучно насипаним на ньому так званим "Островом кохання". Майже в центрі острова споруджено витончений восьмикутний "Рожевий павільйон". Нижче греблі Верхнього ставу була влаштована найбільш затишна частина парку, - так звані Єлисейські поля.

Безліч інтимних та живописних куточків зустрічаємо повсюди. Серед розлогих крон вікових дерев у просвітах поміж листям білі мармурові статуї, постаменти чи гранітні колони, залізні і кам'яні містки, східці чи руїни, висічені у скелях гроти, басейни і криниці і, нарешті, повсюди ніби розкидане химерної форми каміння, поросле мохом, і між ним - невеликі водограї чи струмочки. Така в загальних рисах емоційна характеристика парку-заповідника - зеленої перлини України, що тепер займає площу 179,2 га.

Історико-культурний та мистецький інтерес мають також різноманітні будівлі та споруди. Майже всі пам'ятки й інженерні споруди Софіївки відзначаються оригінальністю, глибиною задуму і високою майстерністю виконання. Використавши сприятливі умови пересіченого рельєфу, воду, камінь та рослини, Л. Метцель створив глибоко емоційний образ романтичного парку. І, дійсно, Софіївка викликає безліч міфологічних асоціацій. Великій інтерес становлять й інші будівлі та споруди парку, які добре збереглись. Ось перелік лише деяких з них:

Кам'яні сторожові вежі при головному в'їзді до парку, збудовані за проектом арх. А.І. Штакеншнейдера 1847 - 1950рр.,

Бельведер - скеля-тераса, що домінує над "Нижнім ставком".

Внизу під "Бельведером" лежить Скеля смерті - величезний камінь, який впав, коли його встановлювали на терасі.

Скеля Левкіда і Грот Локетек розташовані біля Площі зборів і басейну "Рибки" Перша - величезна кам'яна брила, що звисає і, здасться, от-от зірветься. Під нею "Грот Локетек" витесаний у кам'яній стіні.

"Тераса муз" - терасовий схил, на верхів’ї якого 1847р. було встановлено високий чотиригранний гранітний обеліск,

Дзеркало Діани - грот квадратної форми, висічений у скелі, всередині гроту басейн з водою, зверху грот освітлюється спеціальним люком. Вода в басейні завжди прозора.

Завершуючи розповідь про Софіївку слід згадати про талановитих творців, цього парку. Окрім вже згадуваного Л. Метцеля над закладкою парку працювали садівники-декоратори Ферре та Заремба, майстри-кріпаки: Герасименко, Дібров, Закуренко, Стайгородський та ін. В 1836-1959рр. парк був переданий Управлінню військових поселень. Роботу в ньому продовжили рос. арх. І. Макутін та академік архітектури А. І. Штакеншнейдер. Нарешті, останнє - у Софіївці немає палацу.

КАЧАНІВСЬКИЙ ПАРК

В сер. XVIII ст. в с. Качанівці Ічнянського р-ну на Чернігівщині поміщик-меценат Тарнавський побудував палац і парк. Тут неодноразово гостювали В. Штернберг та Т.Г. Шевченко, М. Глінка. У 70-х роках маєток перейшов до Румянцева-Задунайського. Тоді ж почались основні роботи по забудові та благоустрою території. Роботи проводились під керівництвом арх. М. Мосципанова та його учня В. Баженова. Площа парку становить тепер 542 га. під ставками

Центральна частина парку, прилегла до палацу та інших споруд, побудована в регулярному стилі, з прямими алеями й дорогами та великим квітниковим партером, влаштованим перед фасадом палацу. Поза будівлями територія спланована у пейзажному стилі з системою звивистих доріг і стежок, що поступово губляться в густих насадженнях. Величезний масив парку оточений системою з 12 ставків. Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Та не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав в себе все найкраще, чим багате світове паркове мистецтво і українська природа. В розмаїтті кольорів і пахощів, в кришталевій чистоті джерел, в дзеркальній гладі великих і малих ставків (площею 125,63 га) зачаровує парк своєю неповторною красою. Майорський став (найбільший за площею) огинає Качанівку з півночі й заходу. В його назві лишилась пам’ять про майора Михайла Каченовського – власника хутора і млина в середині 18 ст. Тут збереглись паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання і Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу, які є унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст. Серед паркових композицій – палацові споруди та малі архітектурні форми. На території парку розташована альтанка Глінки. Саме в цій альтанці знаменитий композитор починав писати свої безсмертні твори. Також є могила О.О.Агіна, могила Г.М.Честахівського, пам’ятник М.О. Гараму, пам’ятник Т.Г.Шевченку.

На краю садиби велично здіймається Георгіївська церква в стилі ампір 1816-1828 рр. Багато споруд, які повністю або частково зруйнувалися, на даний момент реставруються чи будуються знову. В парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа. Цей унікальний і неповторний палацово-парковий комплекс був занесений в Державний реєстр культурного надбання .

В парку можна довго відпочивати, насолоджуючись бездоганністю і незайманою красою місцевого ландшафту. З боку палацу, що виходить до озер, передбачені широкі балкони, тераси. Саме за часів розвитку і вдосконалення на території садиби було встановлено безліч скульптур. Палац являє собою закінчений тип поміщицького будинку з курдонером, який утворює два флігелі, що симетрично прилягають до головного корпусу літерою “П”. Внутрішнє планування палацу розв'язано у вигляді парадної анфілади. В архітектурі загальні прийоми класицизму поєднано з певними елементами бароко.

СОКИРИНСЬКИЙ ПАРК.

Ще однією садибою зі старовинним парком на Чернігівщині є садиба Ламсдорф-Галагана в с. Сокиринці Срібнянського р-ну, зведена у 1824-31 рр. за проектом арх. П. Дубровського та садового майстра В. Бідерсфельда. Садиба с характерним прикладом ампірного стилю, де немає крикливих ефектів, але вся композиція підпорядкована зв'язку архітектури з природою, виявленню її цінних естетичних якостей. Площа парку становить 58га., з них 10 га. - ставки.

У палаці - житлові і службові кімнати, великий бальний зал, вітальня і інші приміщення сполучались анфіладою. Головний фасад палацу ефектно вирішений у вигляді 8-колонного портика, встановленого на аркаду. Велика центральна баня класичних форм створює чіткий силует споруди. Вона не зумовлена внутрішнім плануванням, але з естетичних міркувань покликана підкреслити основну вісь композиції архітектурного об'єму. Другий парковий фасад трактований інтимніше - він має трохи менший шестиколонний також іонічний портик. Оригінально вирішено вхід до парку безпосередньо з кімнат 2-го поверху, звідки зроблено пандус, який розширюється донизу й плавно сполучається з парковим оточенням. 2 мармурові скульптури, встановлені біля пандусу, і чавунні декор. вази сприяють поєднанню споруди з зеленню парку. Палац і з'єднанні з ним критими переходами флігелі створюють гармонійний, єдиний за своєю композицією ансамбль.

Планувальна вісь центру парку - видовжена галявина-партер, в композиції якої використаний прийом створення багатопланового пейзажу, що візуально збільшує глибину паркового простору. На протилежному березі ставка вона замикається лісовим масивом. Парк наповнений різними спорудами: 8-колонною класицистичною ротондою на підвищенні, нео готичним 3-прогонним мостом, що поєднує схили глибокого яру. Зараз палац відреставрований.

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ ПАРК

Видатним твором СПМ став закладений у 1834 р., також на Чернігівщині парк у с. Тростянець Іваницького р-ну на території 350 га. Він був заснований в степу І.М.Скоропадським - колекціонером, що дуже любив рослини. Будівництво почалось зі спорудження греблі, дамби та штучних ставків площею більше 10 га. Одночасно за межами парку було створено захисні гаї, що створило поступовий перехід від степового до паркового ландшафту. Парк формувався впродовж 100 р. В 40-х рр. тут закладають головні алеї, поляни та масиви (основу їх складали місцеві породи). Екзотичні рослини використовувались у парку як пейзажні акценти. Насипають і заліснюють штучні, висотою до 30 м. - Швейцарські гори. Це й складає унікальність Тростянця. Одноманітна місцевість завдяки її пластичній обробці перетворилась на гірський ландшафт.

Другою характерною особливістю парку є його чудова флора, особливо багато представлена хвойними, а також листяними породами, завезеними сюди з різних кліматичних зон світу.

Досить оригінальною рисою Тростянця є майже повна відсутність у ньому садових прикрас. Серед них є лише «Колона смутку» - данина моді та скіфські баби - символ степових просторів. Розміщення рослин в поєднанні з мальовничими полянами, лугами і водним плесом озер виконане настільки вдало і високо художньо, що парк створює враження величного, грандіозного твору мистецтва.

У формуванні пейзажів приймали участь місцеві садівники з - І. Янік, І. Круподеря, С. Ткачун, та інші. За художньою закінченістю і оригінальністю композиційно-просторових рішень Тростянецький парк перевершує багато відомих зарубіжних парків. Щодо зібраних тут дендрологічних колекцій, то й зараз парк є кращим на Україні.

АЛУПКІНСЬКИЙ ПАРК

Серед споруд садибного будівництва Криму п. п. XIX ст., безперечно, виділяється маєток графа Воронцова в Алупці. В його величезному палаці поєднуються готичні й "азіатські" особливості романтизму. Резиденція цього аристократа була розрахована на прийом царської родини та інших знатних гостей. Палац складається з кількох корпусів, у яких налічується до 150 кімнат. Авторами палацу були анг. арх. Е. Блор та В. Гун. Стіни будівель зводили з зеленаво-сірого місцевого діориту. Висока якість робіт і витончена художня майстерність виконання ставлять цю споруду в ряд визначних творів архітектури.

Головний під'їзд до палацу з боку Симеїзу вирішено як фрагмент середньовічного замку з суворими вежами, зубчастими стінами, з контрфорсами, вікнами-бійницями й вузеньким проїздом до парадного двору. А тут стримана арх. прелюдія змінюється чудовою панорамою, основу якої складають центр. корпус палацу, годинникова вежа і східний флігель. Невеличка стіна зовсім не схожа на фортечну. За нею видніється парк, мальовничий краєвид Алупки й величний силует гори Ай-Петрі. Північний фасад вирішено у стилі Тюдорів, в якому сполучаються елементи готики й Ренесансу.

Своєрідний за формами південний морський фасад. Він являє собою прямокутник з 2-ма легкими вежами на краях і великою нішею головного входу посередині, до якої ведуть широкі мармурові сходи з фігурами левів. Східний характер фасаду підкреслюють ліпні орнаменти, легкі балкони, майолікові оздоби і навіть традиційні арабські написи.

Палацовий комплекс сполучається з парком площею 40 га. У північній частині він органічно вливається в гірський скелястий ландшафт у вигляді "хаосу" - безладно розкиданих величезних кам'яних брил.

Вся верхня частина парку сформована у пейзажному стилі з великими галявинами з соковитим зеленим газоном, звивистими доріжками і стежками, містками, невеликими озерцями та водоспадами. На тлі газону групами чи поодиноко, рідше цілими гайками, вкраплені різні види сосни з розлогими кронами, кремезні чинари, вузькі конічні секвої тощо.

Південна приморська частина парку з терасами має кам'яні підпірні стіни, скульптурні елементи, вази, фонтани, басейни та ін. На морському березі є затишна пристань, окремі елементи якої виконані у класичному стилі.

Перед південно-західним фасадом палацу розташовано регулярний парк, насичений партерною зеленню, квітниками, бордюрами і скульптурою.

З МАФ-ів в парку знаходяться: павільйон з діабазу з цибулястим завершенням, 1848р. арх. В.Гун та 3-струменевий фонтан "Трільбі" (1849р.) у Верхньому парку. На терасах Нижнього парку: на 1-ій - 2 партери з фонтанами і низькими мармуровими вазами. 2-га тераса має фонтани і басейни. З 3-ою вона з'єднана підковоподібними сходами з фонтаном поміж ними.

ПАРК У БЕРЕГВАРІ

З садово-паркових комплексів Західної України к. XIX ст. варто відзначити парк у Берегварі. На шляху з Мукачева до Сваляви у мальовничому передгір'ї, поблизу р. Латориці, стоїть розкішний готичний замок з англійським парком і штучним озером. Він побудований у 1889 р. графом Шемборном - одним з найбагатших австрійських магнатів - ставлеників Габсбургів у Закарпатті. На північний захід від замку і парку відкривається панорама гірських хребтів та верховин, майже завжди оповитих туманами і хмарами, на південь і південний схід - чарівна долина р. Латориці, - русло якої затиснуте поміж гір.

Парк вирішений у пейзажному стилі з великими світлими галявинами і мальовничими групами та ординарами з сосни, ялини, берези, модрини. Місцями на сонячних галявинах зростають поодинокі дуби-велетні з кремезними кронами чи буки, граби, каштани.

Водяне дзеркало озера вкрите листям та квітами латаття Місцями в прибережній смузі утворились зарості і рогозу. З південного боку перед фасадом є квітковий партер облямований бордюром зі стриженого самшиту. Форми топіарного мистецтва представлені у вигляді великих зелених куль з самшиту, розміщених вздовж східного фасаду. Стіни палацу з півдня і заходу суцільно вкриті аж до карнизу зеленим килимом з в'юнких рослин.

ВІЛЛА Я. Є. ЖУКОВСЬКОГО.

Однією з останніх пам'яток СПМ України часів поневолення російською імперією, в Криму є вілла Я.Є. Жуковського в Кучук-Кої створена в 1905р. Сама будівля - рідкісний приклад стилю модерн початку ХХ ст. Будівництво її провадив арх. В. Сергєєв. За порівняно короткий час спорудили літній будинок, оранжерею з будинками садівника та художників, заклали виноградник, фруктовий сад, парк. Композиція парку містить 2 паркових сходів: Головні та сходи Якова з містком-віадуком через них, басейни та скульптури скульптора А. Матвєєвим.

У створенні ансамблю брали також участь рос. живописці П. Кузнєцов, П. Уткін, Е. Лансере та укр. художник З.З. Замирайло. В ансамблі втілені характерні для модерну ідеї синтезу архітектури, скульптури і живопису з природою та внесення в побут декоративно-прикладного мистецтва (оздоблення інтер'єрів, стін будівель та паркових меблів фресками, барельєфами, майолікою). Домінуючим і новим на той час буд. матеріалом став бетон.

З 1921 р. ансамбль використовувався як будинок відпочинку. Під час ІІ світової війни було знищено та пошкоджено частину скульптур, в 1960 р. ті з них, що збереглись були реставровані. З розбитих по оригіналам та гіпсовим моделям, що збереглись в Російському музеї Петербургу, скульпторами, учнями А. Матвєєва, виконано мармурові та бронзові копії.

Композиційна вісь парку - сходи Якова, що ведуть з верхньої тераси, на якій розміщено літній будинок, на нижню - до круглого майданчика зі скульптурою "Пробудження". Довжина сходів - 120 м. Уступи їх оздоблені майолікою, віадук підтримують 4 бетонні скульптури хлопчиків. 2 ряди пірамідальних кипарисів перетворюють її в алею.

Головні сходи - поміж 1-ою та 2-ою терасами - ведуть до круглого басейну зі скульптурою Німфея. Сходи прикрашені 4-ма скульптурами сидячих постатей. Невеликі паркові сходи м'яко вписані в рельєф. Арка-руїна і грот з каменю формують композицію пам'яті М.Врубеля. Тераси мають підпірні стіни. В їх кладку вмонтовано барельєф "Поет", лави, квіткові вази, басейн. Будинок садівника прикрашений барельєфами "Ранок" та "Вечір". Перед ним - партер зі скульптурою "Юнак", розміщеною посеред прямокутного басейну.

Серед рослин парку домінують хвойні та вічнозелені листяні породи. Особливо цінні серед них гай ліванських кедрів, кипарисові алеї, різні породи сосен, в'юнкі троянди, маслини. Збереглись залишки розкішних квітників.

Чудові пейзажі парку знайшли своє відображення в олійних та акварельних полотнах П.С. Уткіна, що зберігаються в музеях Росії.

Додаток. Історичні маєтки та парки України.

№	Назва пам’ятки		Місцезнаходження	Час створення
Вінницька обл.
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10	Садиба кн. Четвертинських Тростянецький парк Садиба Маєток Садиба кн. Щербатових Садиба М. Сванського Садиба гр Потоцького Садиба Маєток Маєток Вітославського	с Антопіль Томашпільського р-н. с Верхівка. Тростянецького р-н. с Немерча. Муровано-Кириловецького р-н с. Муровані Кирилівці м. Немирів с. Ободів, Немирівського р-н с. Печора, Тульчинського р-н. с Рахни с Сутиски, Тиврівського р-н. с Чернятки, Жмеринського р-н		к. 18-п. 19 ст. к. 19 ст. 19 ст. к. 18 ст. п. 19 ст. д. п. 19 ст. к. 18 ст. п. п. 19 ст. д. п. 19 ст. к. 17 ст.
Волинська обл.
11 12	Помістя Садиба		м Любешів с. Олик	к. 18 ст. п. 19 ст.
Житомирська обл.
13 14 15	Садиба гр. Гранського Садиба кн. Чорторийського Маєток с. Берегвари		с. Верхівця, Русинського р-н. с. Нова Чортория, Любарського р-н. Мукачів. р-н. Закарпатської обл.	пп. 18ст. п. 19ст п. 19ст.
Крим
16 17 18 19 20 21 22 23	Нікітський бот. сад. Садиба гр. Воронцова Дача Наришкіна "Олександрія" кн. Голіцина Садиба Верхньо-Масандрівський парк Садиба Пушкінський парк		с Нікіта Ялтинського р-н. м. Алупка м. Місхор м. Гаспра м. Лівадія, Ялтинського р-н. біля Ялти с. Карасань м. Гурзуф, Ялтинського р-н.	п. 19ст. пп. 19ст. 18 ст. 18 ст. 19 ст. д. п. 19 ст. п. 19 ст. п. 19 ст.
Харківська обл.
24 25	Маєток Шидловського Садиба Альховських		с. Мерчик. Валківського р-н. с. Шарівка. Богодухівського р-н.	к.18 ст. п. 19 ст.
Хмельницька обл.
26	Помістя с. Кустівка,		Полонський р-н.	с. 19ст.
27	Помістя с. Маливка.		Дунаєвецького р-н	пп. 19 ст.
28	Садиба с Новосельці,		Полонського р-н.	19 ст.
29	Садиба с. Самчики		Старо-Констянтинівського р-н.	19 ст.
30	Маєток Горохольських		с П'ятничани,	18 ст.
Черкаська обл.
31 32 33 34	Дендросад с Млинів. Корсунь-Шевченківський парк Садиба Софіївка		Городищенського р-н. р. Рось м. Корсунь-Шевченківський м. Умань	д. п. 19ст. к. 18 ст. 19 ст. к. 18 ст.
Чернігівська обл.
35 36 37 37 39	Садиба Румянцева-Задунайського Парк-заповідник с. Тростянець Маєток Галагана Садиба гр. Завадовського Садиба К. Розумовського		с. Власівка, Ічнянського р-н. Іваницького р-н. с. Сокоринці, Срібнянського р-н. с. Ляличі. с. Почеп.	пп. 18 ст. пп. 19 ст. 19 ст. к. 18 ст. к. 18 ст.
Полтавська обл.
40 41 42	Садиба с. Низи. Маєток Кочубеїв Садиба Закревських		Краснопільського р-н. с. Диканька. с. Березова Рудка, Пирятинського р-н	19 ст. 18ст д. п. 18 ст.
Тернопільська обл.
43	Садиба кн. Вишневецького		с. м. т. Вишневець, Збаразького р-н.	пп. 18 ст.

На завершення зробимо короткий огляд парків Львова. Після знесення оборонних мурів наприкінці XVIII ст. довкола середньовічного “міста за мурами” створюють бульвари – Гетьманські вали (нині пр. Свободи) і Губернаторські вали (вздовж вул. Підвальної). Таким чином Львів повторив досвід озеленення багатьох міст західної Європи.

Гетьманські вали. До цього бульвару з парку ім. І.Франка веде вулиця Січових Стрільців, що немов продовжує центральну алею.

Колись, аби потрапити з єзуїтського саду (парк ім. І.Франка) на правий берег Полтви, треба було перейти ненадійний дерев’яний місток, котрий вів до майбутніх Гетьманських валів.

У 1887 р. Полтву взяли до бетонних колекторів і розпочали роботи з будівництва центрального бульвару. Навезли родючої землі, розпланували площу. Дерева – каштани, явори, клени, акації – висадили чотирма рядами. Посередині утвореної алеї проклали широку доріжку для прогулянок. На гравюрі К.Ауера, яка зберігається у фондах Наукової бібліотеки НАН України ім. В.Стефаника, зображено цей перший бульвар уздовж правого берега Полтви. Молоде насадження вже зімкнуло крони і має дуже привабливий вигляд.

Сьогоднішній бульвар – це цілісний архітектурний комплекс, перспективу якого із заходу замикає велична будова Львівського театру опери і балету ім. С.Крушельницької, а зі сходу – площа Міцкевича з пам’ятником великому польському поету. Майже посередині бульвару у 1991 р. встановлено величний пам’ятник українському кобзареві Т.Шевченкові.

Гетьманські вали – зелена артерія головної вулиці міста – красива у всі пори року. Її красу творять клени, каштани, липи, ясени, смереки та група чагарників: дейція, дієрвіла, спірея, жасмин, кілька видів бузку. Широко використовується бирючина. Привабливості бульвару надають квіткові клумби і рабатки. У літню спеку розсіваються свіжі бризки води від відновленої у 90-х роках скульптури-фонтану Богородиці, що побудований на початку ХХ ст. за проектом архітектора Т.Обмінського. Біля фонтану – квітник, за яким доглядають мешканці Львова.

Суцільну і єдину в архітектурно-художньому плані зелену смугу утворив сквер “Губернаторські вали”, який простягнувся вздовж північної сторони колишнього міста “за мурами”.

Сквер “Губернаторські вали” закладений у 1816 р. на місці оборонних насипів. Уже в середині минулого століття, коли крони дерев почали змикатися, він став найжвавішим місцем відпочинку. Доріжки звивалися схилами, перетиналися і розходилися поміж дерев і кущів. По периметру сквер був обсаджений пірамідальними тополями та стриженим чагарником. Основу деревостану становили каштани, клени, липи, осокори, ясені, акації, берези, вишні та смереки. Із чагарників були широко представлені кілька видів спіреї, жимолості, бирючина, калина, бузина, жовта акація, барбарис, бузок, золотиста і чорна смородина, жостір слабкий, свидина, бересклет європейський, дереза (до цього часу росте на схилі, що опускається до вул. Підвальної). Видовий склад насадження був досить багатий.

У 1890 р. буря сильно пошкодила деревостан. Витримали штормовий вітер лише дерева з міцною кореневою системою. Збереглося з тих часів кілька каштанів, лип і кленів.

Сквер розвиває подвір’я школи, колишньої австрійської гімназії. Будівля не вписується в зелене пасмо насаджень, порушує його композиційну цілісність. Це стосується і спортивного майданчика, влаштованого за Пороховою вежею.

Сквер “Губернаторські вали”, що утворює частинку першого зеленого кільця, зберігається як пам’ятник природи і як джерело свіжого повітря. Останнім часом тут укріплено схили, побудовано із місцевого матеріалу опорну стінку, яка вписалася в ландшафт середньовічного центру. Проводиться ремонт насаджень.

Стрийський парк - найбільший львівський парк площею близько 60 га з багатою, добре розвинутою флорою, пересіченим рельєфом і мальовничими краєвидами. Це один з найкращих зразків ландшафтних парків Європи. Закладений у 1887 р. досвідченим міським садівником А.Рьорінгом. Парк славиться багатою колекцією цінних і рідкісних дерев і чагарників.

За головну вісь парку А.Рьорінг взяв довгу долину струмка Сороки, що впадав колись у Полтву (зараз відведено у міський колектор). Схилами до неї спускаються лісові масиви, створені з місцевих деревних порід.

Головний вхід прикрашає арка, споруджена в 1952 р. Партер біля центрального входу вражає зеленим килимом газону, який підкреслює живописність штучного ставка, що вдало вписався у паркову тишу. Вигини його берегів, круті схили справляють враження озера, посеред якого гордо плавають білі лебеді. У воді полощуть віти плакучі верби, схилилися над дзеркалом ставка вільха, червонолиста ліщина, черемха та тополя. На передньому плані перед ставком росте Шевченкова верба, привезена сюди маленькою гілочкою з казахської землі і урочисто висаджена 22 травня 1961 р. Праворуч здіймається густа крона велетенського червонолистого бука. Неподалік ростуть кущова магнолія, штамбова горобина, японська керія, гінкго, японський бузок та махровий глід, тюльпанове дерево, японська айва. На пологих схилах куртини граба з домішкою бука, клена та берези настільки тінисті, що нагадують лісове насадження.

Поблизу центральної доріжки стоїть пам’ятник соратнику Костюшки - Яну Кілінському. Рамку для нього творять туї колоноподібні. Оригінальністю парку є чудова триметрова стіна стриженої грабової алеї, що веде до дитячого сектору парку, в якому донедавна функціонувала дитяча залізниця.

Личаківський парк. У сер. ХІХ ст. за рогачкою на межі міста, був пустир. На ньому в 1894 р. за участю А. Рьорінга був закладений парк площею 6 га. Засипали піщані та глиняні кар’єри, заклали доріжки по периметру парку – біля вул. Личаківської та Пасічної, а також звиваються на схилах ярів. Посаджено тоді в основному сосну чорну, смереку, клен, березу та липу. Вздовж Пасічної простяглася каштанова алея. У 1905 р., над схилом з боку вул. Личаківської було споруджено пам’ятник польському національному героєві Б. Гловацькому, який добре зберігся донині. Пізніше парк було розширено завдяки залісненню пустирів поблизу Пагорба Слави, загальну площу довели до 10 га. Зараз площа парку становить 12,36 га.

Сьогоднішні насадження представлені в основному деревостанами з перевагою сосни чорної, клена гостролистого та клена-явора, гірко-каштана звичайного, поодиноко трапляються ялина звичайна, акація біла, липа дрібнолиста, граб звичайний, береза повисла. Підлісок формують широко розповсюджені чагарникові види, такі, як сніжноягідник білий, глід одно-тичинковий, спіреї, чубушник, ліщина, бузина чорна, форзиція, бузок, бирючина та ін.

У парку є кілька оглядових точок. Особливо зручними є майданчики, звідки відкривається вид на вулицю Личаківську, лісопарк Погулянка та зелені пагорби Шевченківського гаю. Парк є дуже затишним і нагадує лісопарк. У південній частині парку – на місці російських поховань ІІ Світової війни – меморіальний комплекс Пагорб Слави, закладений у повоєнні роки.

Парки-пам'ятники ландшафтного мистецтва ввібравши в себе досягнення минулих епох, відображають особливості та стиль доби, віяння моди, національну своєрідність інтерпретації стилів. Зі славетними творами ЛА пов'язані імена багатьох відомих архітекторів, скульпторів, живописців. У відновленні, поверненні багатьом ще не вивченим історичним. садибам їх первозданного вигляду значну роль відіграють науково-дослідні роботи ландшафтних архітекторів. Багато таких садиб ще чекають своїх дослідників, відкриваючи перед нами широке поле для діяльності. Окрім цього, парки і садиби, вже відновлені на сьогодні, можуть прислужитись не лише як туристичні об'єкти, а як важливі осередки гармонізованої природи, що несе в собі високу естетику, стати джерелом натхнення для створення чудових пейзажів в графіці та живописі.