Садово-паркове мистецтво епохи капіталізму.

З поширенням в Європі капіталістичних відносин змінились соціальні, економічні та політичні умови життя. Буржуазія, збагатившись внаслідок розвитку промисловості і транспорту, не особливо звертала увагу на землю, яка раніше була головним джерелом прибутків. Зосередження значної кількості робітників на підприємствах вело до бурхливого стихійного зростання міст та різкого погіршення санітарних і гігієнічних умов життя. Населення густо забудованих міст вимагало створення зелених масивів для відпочинку і розваг. Буржуазне суспільство повністю відкинуло геометричний характер парків з їх аристократичністю і церемонним характером. Стихійність, притаманна економіці раннього капіталізму, проявила себе і у СПБ. Основний його напрям цього часу - створення умов для вирощування рослин у природному ландшафті.

Перші пейзажні парки з'явились в Англії, батьківщині класичного капіталізму. Не зважаючи на те, що пейзажний парк був відомий в Китаї здавна, в Європу відомості про нього просочились лише на поч. XVIII ст. разом з порцеляною та шовком. В 1759 р. з'явилась книга Вільяма Чемберса "Про східне садівництво", де було викладено основні принципи пейзажного мистецтва Сходу.

Однак вплив китайського СПМ в Європі був поверховим і виявився лише в тому, що в садах і парках з'явились китайські та японські стилізації - павільйони, горбаті місточки, пейзажі-настрої. Глибинну філософію Сходу в Європі не розуміли, а тому пейзажні сади впливали більше на форму, ніж на зміст СПМ.

Серед важливих факторів, що вплинули на розвиток європейських парків, слід відзначити своєрідну глибинну течію в живописі, філософії, літературі - захоплення живою природою, не зміненою людьми. Пейзажний парк Англії сформувався в епоху панування романтизму в мистецтві і в СПМ виявився як своєрідний протест проти французького класицизму XVII ст. Перші пейзажні парки були пройняті меланхолією. В них з'явились похмурі руїни, могили, надгробні урни, колони смутку. Безрадісний настрій підсилювали плакучі форми дерев та чагарників, почуття зосередженості - пірамідальні форми.

Розповсюдженню пейзажного парку допомагав м'який, вологий клімат Англії. Ці умови сприяли створенню великих лук з живописними групами дерев та кущів чи солітерами. Величні силуети кедрів, які тоді ж акліматизували в Англії, стали окрасою паркових пейзажів. Окрім того, луки парків мали утилітарне призначення - декоративних пасовиськ. На них випасали отари овець, які ущільнювали землю і тим самим зміцнювали газон. Вони не потребували підстригання.

Було вдосконалено композицію пейзажу. Розпочались теоретичні дослідження питань ландшафтного мистецтва, результати яких не втратили значення по-сьогодні. Прагнення до краси і природності виявилось у відмові від регулярних композицій. Алеї і доріжки вільно звивались територією, огинали живописні групи дерев і чагарників, озера і річки. Романтичні каскади на кам'яних нагромадженнях, озера і ставки стали основою водних систем парків, замінивши собою фонтани і регулярні водойми класицизму.

Характерним засобом англійського пейзажного парку є парк Стоу, закладку якого в 1713 р. розпочав Бріджемен. В плані парк мав форму неправильної трапеції. Основа композиції - вільне розміщення рослинності. Тут було використано оптичне поєднання композиції з оточенням завдяки прогалинам в стінах парку. За палацом, розміщеним в глибині парку, була велика зелена лука, оточена деревними групами. Завершувало композицію озеро. Алеї вільно стелились серед великих масивів зелені і солітерів. Будівництво його завершив Вільям Кент (1685-1748 рр.) і парк вважається кращим його творінням. Кент зумів створити простори незвичайної краси з чудовими перспективами, середнім і заднім планами, майстерним розміщенням рослинності, що створювала багату гру світлотіні. Він перепланував окремі ділянки парку, пластично оформив узлісся масивів, вишукано підкреслив рельєф місцевості і зовсім забрав прямі алеї.

В парку Стоу було багато споруд: храми Вакха, Венери, Дружби. Деякі з них, наприклад Палладіїв міст, стали прикладом для численних унаслідувань.

Згодом в реконструкції парку брав участь учень Кента - Л. Броун, який створив тут живописні річки і озера. Йому приписували винахід деревних клумб з колом розміщеними деревами.

Чудовим пейзажним парком XVIII ст. був парк К’ю (1758 p.), закладений Чемберсом на березі Темзи. Його площа сягала 160 га. Зараз це один з найвідоміших у Європі Ботанічних садів. Особливість парку - доріжки вкриті газоном.

Поняття пейзажні парки вперше сформулював англійський професор Рептон (1752-1817 рр.). Він розробив 4 принципи побудови пейзажного парку, актуальні по-сьогодні. Згідно Рептону:

підкреслювати природну красу ландшафту і приховувати його недоліки;

план повинен бути вільним, пейзажі мають створювати ілюзію природного походження;

всі елементи парку повинні підлягати цілому.

З Англії пейзажні парки поширились по Європі. У Франції Морель заклав романтичний Емернонвіль, що належав Жирардену. Тут на острові було розміщено могилу Ж.-Ж. Руссо, що допомагав при створенні парку. Парк Монсо (1773-1778 рр.) заклав Кармонтель. Англійський парк Малий Тріанон у Версалі (1774-1786 рр.) заклали Жусьє і Антуан Рішар.

У Німеччині майже всі регулярні парки були переплановані на ландшафтні. До найвідоміших відносяться парк Верлітц біля м. Дессау (1769-1817 рр.), закладений Ф. Ермансдорфом і Д. Айзенбеком, і парк Мускау, автор Пюклер - видатний теоретик СПМ, праці якого актуальні до нашого часу.

З сер. XIX - п. XX ст. розвиваються численні архітектурні напрями (еклектика та історизм, модерн, національний романтизм, раціоналістичні течії тощо). Своєрідним архітектурним витвором стилю модерн в Іспанії став парк палацу Гуель (1900-14 рр.), створений арх. А. Гауді (1852-1926 рр.) в Барселоні. Несподівані точки огляду, розташовані на примхливо звивистих сходах, різні за формою будівлі, в оздобленні яких широко використана кольорова майоліка, покрівлі, схожі на завершення пагод - все це надає парку незвичайної декоративності. Ускладнена планувальна композиція комплексу відрізняла його від звичних для того часу регулярних придворних парків.

В др. пол. XIX ст. в капіталістичному суспільстві вповні виявляються його протиріччя (між містом і селом, між околицями і центром міста, загострення житлової кризи тощо). Погіршення санітарно-гігієнічних умов міста змусило звернути увагу на проблеми озеленення.

Для загального користування відкрили деякі приватні сади і парки. У 1844 р. вперше в історії СПМ англійський парламент затвердив будівництво громадського парку в новому районі міста Ліверпуля – Біркенхеде. До закладки парку залучили відомого ландшафтного архітектора Д. Пекстона, який на площі 90 га, оточеній невисокою житловою забудовою, створив парк для прогулянок і занять спортом. Головна особливість парку - мала і велика кільцеві дороги, що зручно з'єднують всі зони і входи в парк. Композиція просторів складається з системи великих членованих, але замкнених галявин, прикрашених декоративними групами, куртинами, солітерами, В Лондоні, де особливо активно озеленювали невеликі незабудовані ділянки, з явились сади-сквери. В XIX ст. тут було закладено багато парків, що стали окрасою міста. В 1820 р. для загального користування був відкритий Рідженс-парк, в 1826 р. - Гайдн-парк, а в 1846 р. - Вікторія-парк і Баттер-парк.

На межі XVIII-XIX ст. з'явилось багато містобудівних утопій, що розвивали ідеї основоположника утопізму Томаса Мора. Серед них особливе місце займають ідеї класиків Фур'є, Оуена та Сен-Симона. В населених пунктах (фаланстерах, трудових поселеннях), зроджених фантазією цих мислителів, передбачалось створення парків і садів, необхідних для нормальної життєдіяльності людей.

В к. XIX ст. було створено проекти ідеальних міст-садів. На думку Е. Ховарда, в такому місті поєднувались позитивні риси міста і села. Воно повинно було мати форму кола діаметром приблизно 22 км. В центрі знаходилась площа-квітник і громадський парк з головними будівлями. Від площі радіально розходились 6 бульварів шириною 125 м. Ідея Е.Ховарда була підтримана різних верств населення. В 1903 р. організували акціонерну компанію з будівництва першого міста-саду - Лечворса на відстані 55 км від Лондона. Місто звели в 1903-1914 рр., і основною його відзнакою стало густе озеленення. Архітектори Раймонд Еквін та Баррі Паркер заклали зелені масиви. Комбінуючи різні породи дерев, поєднуючи чагарники і високі дерева, вони надали більшості вулиць затишного і живописного виду. Таким чином в Лечворсі вдалось поєднати сприятливі для міщан умови життя.

На реконструкцію Парижа 1852-1871 рр., проведену префектом Османом, було витрачено з державного і муніципального бюджетів майже 1 млрд. франків. Місто збагатилось впорядкованою парковою територією у 2000 га (Булонський ліс - 850 га, Венсенський ліс - 900 га) і 48 км бульварів. Ландшафтні парки з'явились в Парижі в сер. XIX ст. (службу парків тоді очолював А. Альфран, що брав участь і в їх створенні). В межах міста було закладено 3 великі муніципальні парки. Це парк Монсо, реконструйований в 1861 p., відновлений парк Монсурі та Бют-Шоммон, закладений у 1864-1867 рр. Останній частково розміщений на території покинутих каменоломень і відзначається горбистим пейзажем зі струмками, водограями і гротами. Це перший приклад рекультивації ландшафту.

У Відні в 1857 р. знесли кільце середньовічних мурів і влаштували широкий бульвар Рінгштрассе 60 м. х 5 км. Проект Нью-Йоркського центрального парку площею 300 га. був створений у 1857 р. відомим майстром архітектури пейзажу Фредеріком Лоу Олмстедом (1822-1903 рр.), що особисто керував роботами. Олмстед створив також парки Ріверсайд і Марнінгсайд в Нью-Йорку, проспект і парк Вашингтона в Брукліні, парк Ніагарського водоспаду.

Особливе місце в історії ЛА займає Фрогнер-парк в Осло. В цьому парку основну роль відіграє скульптурний комплекс Густава Вігелана (1869-1943 рр.), сповнений символікою вічного коловороту життя.

В пейзажних парках XIX ст. романтичні ідеї поступово витіснило просте копіювання природи. Натуралістичний парк кінця XIX ст. - початок занепаду СПМ. Внаслідок бурхливого розвитку ботаніки, акліматизації багатьох екзотичних рослин, художники поступово відходили від участі в створенні парків. А біологи, не маючи художньої підготовки, поступово перетворили парки в ботанічні сади, позбавлені естетичних якостей. Такі майстри, як професор С. Целіховський - видатний представник Варшавської школи планувальників і будівників парків, були серед біологів рідкісним винятком. Характерними рисами пейзажних парків, закладених С. Целіховським, були:

- домінуюча роль паркових рослин в загальній композиції;

- науковий підбір рослин з врахуванням екологічних умов;

- загальна замкнена камерна композиція парку без зв'язку з оточуючим простором;

- недостатній зв’язок головної споруди з композицією парку;

- мінімум скульптурних елементів та малих архітектурних форм.

В XX ст. перед паркобудівниками постали нові завдання. З'явилось багато полишених кар'єрів, шахт, каменоломень на великих територіях, що вимагали рекультивації. Оптимальним вирішенням вважається створення парків у містах позбавлених зелені. Вже накопичено досвіт будівництва парків у США, Канаді, Франції та ін. країнах. У США цікавими є роботи братів Олмстед та І. Ієнсена, що закладали парки Чикаго. Джексон - парк (217 га) на березі озера Мічиган приваблює професійним трактування теми води, Вашингтон - парк (148,4 га) став відомим завдяки своїй величезній галявині (40 га) з вільним режимом використання. Не меншу увагу відкритим просторам приділяв І. Ієнсен при закладанні Калумбус-парку та Хумбольт-парку, пронизаних духом прерій. Всі вони розраховані на масові відвідування, мають необхідну для міських парків систему транзитних "ділових" сполучень і забезпечують повноцінний відпочинок. В передмісті Сан-Дієго в Південній Каліфорнії парк створили на рекультивованій території. В ньому успішно вирішено 2 завдання: використання території відпрацьованих кар'єрів і стічних вод, що пройшли очисні споруди.

У зв'язку з коштовністю міської землі багато парків будуються на намивних територіях, наприклад Онтаріо Плейс в Канаді і Новий міський парк Амстердама. Останній закладено на відвойованій в моря території площею 895 га і створено прогресивним для освоєння великих територій методом вигонки лісових культур. Спочатку висаджують лісо-творчі породи з розрахунку 10 тис. саджанців на 1 га. Згодом ці посадки перетворюють у декоративні паркові з допомогою рубки, догляду, створення узлісь, підсадки декоративних порід. Амстердамський парк є хорошим прикладом формування штучного рельєфу з ґрунту, вилученого при будівництві греблі, озер і ставків. Художнє оформлення рельєфу (геопластика) -з сучасних ландшафтних архітекторів вперше застосував Д. Джелліко. Архітектор А. Бурбонне втілив ідею художнього оформлення рельєфу на величезній території (75 га) молодіжного парку Трамбле у Франції, змоделювавши його у вигляді квітки. Інший французький арх. - Ж. Cгap - використав ландшафтну скульптуру при створенні парку Флораль у 1969 р. Скульптурний сад, за словами його автора, є спробою одухотворити простір винятково за рахунок гри форм при допомозі виключно простих матеріалів: трави і мощення.

Слід відзначити, що архітектори зарубіжжя, блискуче використовуючи можливості будівельної техніки, часто приходять до чисто формалістичних вирішень.

Серед сучасних ландшафтних архітекторів слід згадати бразильського художника ландшафтів Роберта Бурль Маркса. Першим в бразильських парках він почав використовувати місцеві тропічні рослини, що раніше вважалось ознакою поганого смаку. З м'яких кільцевих стежок у створених ним садах відкриваються все нові й нові пейзажі з барвистих плям квітів, води, статуй і декоративних мозаїчних стін. Його творчість дуже своєрідна і відзначена цілим арсеналом оригінальних засобів.

Отож, пейзажні парки пройшли тривалий і складний шлях розвитку. Перші з них відображали спротив буржуазії аристократичному етикету і церемонності, а в сучасних сконцентровані протиріччя, притаманні сучасному суспільству.

Пейзажні парки створювали на основі наступних принципів:

- творче переосмислення природних пейзажів;

- органічне включення рослин в композицію ландшафт, в тому числа і урбаністичний;

- використання широкого асортименту рослин і їх природних декоративних якостей.

До найхарактерніших засобів паркових композицій відносяться наступні:

Використання:

великих територій для створення паркових угруповань і ефектів далеких перспектив,

геометризованих форм декоративних рослин,

води, як парко утворюючого фактора,

пересіченого рельєфу місцевості,

штучного рельєфу,

колоритної перспективи,

- чергування відкритих і замкнених просторів,

- зміни пейзажів, створених на основі колірного та світлотіньового контрастів,

звивистий характер доріжок, що іноді набирають форми кола і еліпсу,

стримане використання скульптури та малих архітектурних форм і квітів.