Лекція XVIII. Порядок вирішення колективних трудових спорів

1. Поняття, предмет і сторони колективних трудових спорів

2. Юридичні способи вирішення колективних трудових спорів. Органи з розгляду колективних трудових спорів

3. Формування вимог найманих працівників та момент виникнення колективного трудового спору

4. Порядок вирішення колективного трудового спору примирною комісією і трудовим арбітражем

5. Право на страйк та його реалізація

1. Поняття, предмет і сторони колективних трудових спорів

В Україні першим юридичним актом, яким було закладено принципові засади демократичного юридичного механізму для вирішення колективних трудових спорів, стало прийняття Кон­ституції України, де у статті 44 вперше було проголошено право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціаль­них інтересів. В Конституції встановлено, що порядок здійснен­ня права на страйк встановлюється законом з урахуванням не­обхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

3 березня 1998 р. було прийнято Закон України «Про поря­док вирішення колективних трудових спорів». Цей Закон ви­значив правові та організаційні засади функціонування систе­ми заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфлік­тів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудо­вих спорів (конфліктів), що виникли між ними. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та орга­нізації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їхніх інтересів, та на власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяль­ності та галузевої належності, а також на організації власників.

Поняття колективного трудового спору встановлено у статті 2 зазначеного закону. При цьому це поняття безпосередньо пов’я­зується з предметом такого спору, тобто колом питань, за яких спір визнається саме колективним трудовим спором. Згідно із Законом колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіж­ності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодав­ства про працю. Таким чином, колективні трудові спори можуть бути як економічними (містити вимоги економічного змісту), так і юридичними (вимоги стосуються не встановлення, а визнання права на підставі чинних юридичних норм).

Колективні трудові спори виникають на різних рівнях – ви­робничому, галузевому, територіальному, національному. Відпо­відно до кожного рівня визначено сторони колективного трудо­вого спору.

Сторонами колективного трудового спору є:

- на виробничому рівні – наймані працівники (окремі кате­горії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник під­приємства або уповноважений ним орган чи представник;

- на галузевому, територіальних рівнях – наймані працівни­ки підприємств, установ, організацій однієї або декількох галу­зей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найма­ними працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

- на національному рівні – наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи (пред­ставники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

Зауважимо, що представниками працівників згідно із законом можуть бути як профспілки, так й інші уповноважені наймани­ми працівниками органи чи організації. Уповноважений найма­ними працівниками на представництво орган визнається єдиним повноважним представником найманих працівників від момен­ту виникнення спору до моменту його припинення.

В Україні колективні трудові спори досить поширені. Так, у 1999 р. НСПП розглянула і сприяла вирішенню 421 колективного спору, всі вони стосувалися виплати заборгованості з заробітної пла­ти. У 2000 р. було 588 таких спорів і близько 60 % заборгованості вдалося покрити шляхом проведення процедур примирення. В результаті застосу­вання встановлених у законодавстві примирних процедур кількість страйків скоротилася з майже 900 у 1998 р. до 50 у 2001 р. Головною причиною трудових конфліктів є проблема заборгованості з заробітної плати. Ця проблема, як свідчить про­гноз, буде залишатися й у наступному періоді, хоча вона поступово вирішується позитивно. Окрім того, проблемними питаннями є стан виконання колективних договорів і угод, укладання нових колек­тивних договорів. Найбільш конфліктними галузями є вугільна промисловість та освіта. Очікується, що до цих галузей додадуться й нові, зокрема житлово-комунального господарства, в якій за остан­ні 2 роки через неврегульованість фінансово-економічних відносин напруженість різко зросла. Є напруженість і в аграрному секторі в процесі розпаювання земельних ділянок та набуття права влас­ності на них працівниками сільськогосподарських підприємств.

Законодавство у сфері регулювання відносин з вирішення колективних трудових спорів складається із Законів України: «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори та угоди», КЗпП України. Слід взяти уваги, що Національною служ­бою посередництва та примирення (далі – НСПП) відповідно до наданих їй повноважень (п. 15 Положення про НСПП), прийня­то значне число нормативних наказів, якими затверджено поло­ження, інструкції, роз’яснення щодо діяльності НСПП та прове­дення примирних процедур і застосування законодавства у цій сфері. Нині започатковано спеціальне друковане видання НСПП – Бюлетень Національної служби посередництва та примирення, де публікуються акти цього органу.