
- •1.Історичні передумови та еволюція розвитку адміністративного менеджменту.
- •2.Проблеми й перспективи розвитку адміністративного менеджменту в умовах хаосу та невизначеності.
- •3.Система та категорії адміністративного менеджменту.
- •5.Складові процесу адміністративного менеджменту..
- •6. Зміст діяльності, функції й завдання менеджера-адміністратора.
- •7.Адміністративні посади та їх ієрархія.
- •8.Вимоги до сучасного менеджера-адміністратора.
- •9.Сутність адміністративного планування.
- •10.Принципи та рівні адміністративного планування.
- •11.Сутність організування діяльності адміністрації та її роль в адміністративному менеджменті.
- •12.Централізація та децентралізація управлінських повноважень в апараті управління.
- •13.Процедура та інструменти проектування організаційних структур.
- •14.Форми мотивування адміністративних працівників.
- •15.Нетрадиційні підходи до мотивування.
- •16.Види контролювання діяльності апарату управління.
- •17.Особливості та умови контролювання адміністративної діяльності.
- •18.Методи адміністративного менеджменту та їх класифікація.
- •19.Види управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту.
19.Види управлінських рішень в системі адміністративного менеджменту.
Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації
економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних
методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації
безпосередньо впливає на керовану.
Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.
1.За сферою охоплення:
-загальні рішення — стосуються всієї організації;
-часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем
тощо.
2. За тривалістю дії:
-перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1
рік);
-поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для
забезпечення поточної роботи організації.
3. За рівнем прийняття:
-рішення на вищому (інституційному) рівні управління;
-рішення на середньому (управлінському) рівні управління;
-рішення на нижчому (технічному) рівні управління.
4. За особливостями вирішуваних організацією завдань:
-організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною
кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у
стандартних ситуаціях;
-організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ізаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та
ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей
-організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури
управління, методів мотивації тощо;
-компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.
5. За способом обґрунтування:
-інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності
вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей
менеджера;
-рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках);
їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко,
але часто не беруть до уваги нових альтернатив;
-раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані
аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.
6. За способом прийняття:
-одноособові рішення;
-колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна
група менеджерів;
-колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним
колективом.
7. За характером:
-економічні рішення;
-технологічні рішення;
-соціально-психологічні рішення;
-адміністративні рішення.
20.Побудова комунікаційних мереж в апараті управління.
Комунікаційні мережі - це поєднанні певним чином учасники комунікаційного процесу за допомогою інформаційних потоків.
Комунікаційні мережі утворюється керівником і складається з вертикальних і горизонтальних зв'язків. Мережі можна поділити на дві групи, що відрізняться ступенем централізації надходження і поширення інформації: - централізовані мережі (вирішення проблем і прийняття рішень передбачає взаємодію з одним і тим самим співробітником);
- децентралізовані мережі (члени команди вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьовують інформацію і приймають узгоджені рішення).
До децентралізованої групи належать: -коло - рівномірний потік інформації між усіма членами команди, лідер відсутній, мережа неорганізована, нестійка, але активна;
-рівноправна - прямий доступ до інформації всіх учасників команди; усі беруть однакову участь в обговоренні; груповий лідер не має надмірної влади; використовується при демократичному стилі управління;
-ланцюг - односторонній потік, інформація надходить тільки від осіб, які знаходяться рядом; відсутній зворотній зв'язок; найменш ефективна з мереж.
Ефективність комунікаційних мереж залежить від того, якого змісту завдання вирішують команди. Зокрема, централізовані мережі ефективні при вирішенні простих завдань: працівники команди просто передають інформацію лідерові, який приймає рішення. У децентралізованих мережах інформація "обходить" усіх членів команди доти, доки хтось із працівників не збере її і не прийме рішення. Це уповільнює вирішення простих завдань.