Протези, що застосовуються після резекції щелеп, називають резекційними.

Існує два види протезування при резекції щелеп:

1. Безпосереднє протезування – коли протез виготовляється до операції та використовується відразу, тобто безпосередньо на операційному столі після резекції щелеп.

2. Послідуюче протезування – коли протез виготовляється та використовується через певний час після операції:

- раннє та найближче протезування – в короткі строки після операції,

- віддалене протезування – через 3 - 4 місяці і більше після операції.

Кожен вид протезування відповідає певному стану рани, та відповідно, має свої завдання. Так при безпосередньому протезуванні вдається попередити зміщення залишившихся фрагментів щелеп та зафіксувати їх в відповідному правильному положенні. При цьому попереджається западання м’яких тканин і тим самим попереджається деформація обличчя. М’які тканини при загоюванні рани формують протезне ложе, котре допомагає укріпленню протеза та підвищує його функціональну цінність.

Конструкція протеза залежить від розміру та розташування резекційної частини щелепи. В зв’язку з цим розрізняють протези після резекції нижньої щелепи в ділянці підборіддя, резекції нижньої щелепи або повного видалення нижньої щелепи та протези після резекції верхньої щелепи.

Протезування після резекції нижньої щелепи в ділянці підборіддя.

Протезування проводять в два етапи. Спочатку отримують відбиток з нижньої щелепи, та виготовляють дві знімні пластинки ( ліву та праву ) з опірно–утримуючими кламерами та припасовують їх в порожнині рота. Тоді знову отримують відбиток нижньої щелепи але з фіксуючими пластинками в порожнині рота. Одночасно отримують відбиток з верхньої щелепи, відливають моделі та загіпсовують в артикулятор в положенні центрального співвідношення. По запланованому хірургом плану зрізають з гіпсової моделі зуби зі значною частиною альвеолярного паростка та ділянки підборіддя тіла нижньої щелепи. Дефект заповнюють воском та встановлюють штучні зуби по прикусу. Блок різців, іноді включно з іклами, роблять знімним за для того, щоб в післяопераційний період була можливість витягувати язик для попередження асфіксії. Передню частину протезу моделюють з невеликим виступом для формування м’яких тканин губи та підборіддя.

Протезування після резекції половини нижньої щелепи.

Щелепний протез в даному випадку буде складатися з двох частин – фіксуючої та резекційної. Фіксуючою частину з багатокламерною фіксацією готують по частковому відбитку здорової сторони щелепи. Опірні зуби покривають спаяними коронками з напайками. З початку виготовляють коронки, тоді знімають відбитки разом з коронками та по отриманій моделі виготовляють пластинку опірно-утримуючими кламерами. До фіксуючої пластинки доварюють похилу площину з пластмаси для усунення бокового зміщення частини щелепи що лишається.

Після припасування фіксуючої пластинки, разом з нею отримують відбиток нижньої щелепи, а також відбиток верхньої щелепи. Відливають моделі та загіпсовують їх в артикулятор в положенні центрального співвідношення. На моделі відмічають кордони майбутньої остеотомії. Відступаючи від лінії остеотомії, зрізають 2 гіпсових зуба, що межують з пухлиною, на рівні їх шийки. Інші гіпсові зуби зрізають на 2-3 мм нижче основи альвеолярного паростка. Тоді розпочинають моделювання резекційної частини протезу та постановки зубів. Базис позаду зубного ряду повинен бути дещо подовжений та потовщений. Нижній край протезу повинен мати за округлу форму та вгинання з язикової сторони з під’язиковими виступами.

Протезування після резекції половини нижньої щелепи

та при повній відсутності зубів на обох щелепах.

В таких випадках резекційну частину протезу доцільно робити з двох частин – горизонтальної та висхідної, що поєднується між собою шарніром в ділянці кута щелепи. Така конструкція протезу забезпечує фіксацію протезу нижньої щелепи та усуває зміщення протезу верхньої щелепи через похилу площину. Крім того, фіксацію протезів можна забезпечити пружинами.

Виготовлення щелепного протезу після повного видалення

нижньої щелепи.

Протезування після повного видалення нижньої щелепи представляє собою ще більші труднощі. Вони заключаються в складності фіксації протезу та досягненні функціональної ефективності, так як протез, не маючи кісткової основи не пристосований для вживання твердої їжі. В таких випадках завдання зводиться до відновлення контурів обличчя та функції мови, а при дефектах шкіряних ділянок обличчя і пластичних операціях – до формування шкіряного лоскуту. Однак при цьому відновлюється функція жування, протези сприяють утриманню харчової грудки в порожнині рота, забезпечує прийняття рідкої їжі.

До операції отримають відбитки з верхньої та нижньої щелепи. Відливають моделі та загіпсовують їх в артикулятор в положенні центрального співвідношення, причому фіксують висоту оклюзії. Після цього зрізають усі зуби з нижньої моделі на рівні основи альвеолярного паростка, ставлять штучні зуби в змикання з зубами верхньої щелепи та моделюють базис. Якщо верхня щелепа беззуба то протез фіксують пружинами або магнітами.

В ділянці кликів та премолярів, з обох сторін закріплюють петлі для міжщелепної фіксації, а групу передніх зубів роблять у вигляді знімного блоку для усунення можливого западання язика та виникнення асфіксії. На зуби верхньої щелепи накладають шину з алюмінієвого дроту з зачипними петлями для міжщелепної фіксації за допомогою гумових кілець і закріплення нижнього протезу. Через 2 – 3 тижні після операції та використання протезу в м’яких тканинах формується протезне ложе. Після цього гумові кільця та за цепні петлі знімають і протез утримується сформованими навколо нього рубцями а з язикової поверхні утримується язиком. Фіксації протезу також сприяють пружини та магніти.