Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Кафедра практичної психології
СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ВІДНОСИН У ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕКТИВАХ
реферат з курсу: «Робота психолога з педагогічним колективом»
Виконала студентки 56 групи
факультету педагогіки та психології
Спеціальності: «Соціальна педагогіка»
Спеціалізації: «Практична психологія»
Лимаренко Ілона Сергіївна
Кіровоград - 2014
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….……3
Структура педагогічного колективу.………………………..…………...5
Міжособистісні стосунки в педагогічному колективі…………...………8
Відносини «педагог — педагог»…………………..……………………..13
Типи стосунків та соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі…………………………………………………….……...……..15
Висновок…………………………………………………………….……………18
Список використаної літератури……………………………….……………….20
Вступ
Колектив учителів складається з людей, які відрізняються віком і досвідом, смаками й інтересами, фахом і педагогічними поглядами, моральним рівнем й інтелектом. Тут зустрічаються сімейні й одинокі, люди з різними типами нервової системи, характерами і темпераментами, з різним рівнем морального розвитку.
Особливість педагогічної праці полягає в тому, що індивідуальні знання, зусилля й досвід дають ефективний результат лише за умови їх узгодження з діями всього педагогічного колективу, підтримки керівними органами, спрямування на досягнення єдиної мети.
Завдання педагогічного колективу - розвиток особистості учня, студента, розкриття його здібностей, розвиток інтелекту, формування духовності, досягнення соціально-необхідного рівня загальноосвітньої підготовки, задоволення індивідуальних запитів дітей та батьків у особистісно орієнтованому навчанні, створення оптимальних умов для самореалізації особи. Педагогічний колектив навчального закладу знаходиться в постійному пошуку нових форм та методів роботи.
Щоб педагогічний колектив виконував ці функції, у ньому повинен переважати певний тип міжособистісних стосунків, який з’явиться лише тоді, коли члени колективу додержуються морально-педагогічних вимог, вміють регулювати протиріччя, які виникають між ними.
Педагогічні основи взаємодії колективу й особистості розробляли такі педагоги, як А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, В.М. Сорока-Росинський, М.М. Пістрак, І.П. Іванов, Ю.П. Азаров, В.А. Караковський, Н.Н. Анікієва, Л.І. Новікова та ін.
У житті людини колектив відіграє суттєву роль. Під впливом колективу формуються почуття відповідальності, самостійності та відвертості. Людина дорослішає не лише фізично, а й психологічно.
Наприклад, А.С. Макаренко створив теорію колективу на основі багаторічної практичної діяльності (ознаки, принципи організації, стиль і тон, стадії розвитку тощо). Він виступав за таку взаємодію особистості і колективу, яка б вчила вихованця враховувати свої інтереси, підпорядковувати їх колективним. Саме ця концепція підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу була взята на озброєння тогочасною педагогікою. Багато шкільних і класних колективів перетворилися на інструмент конформізму. Часто колектив використовувався як засіб розправи над особистістю (виставлення на лінійку, обговорення).
Російський педагог І.П. Іванов розробив і практично втілив методику формування колективістських відносин (колективне цілеутворення, колективне планування, колективну організацію і виконання роботи, колективний аналіз) через організацію колективних творчих справ. Ним вперше поставлено питання про нову позицію педагога в умовах співробітництва вчителя і учнів - позицію старшого товариша: «Не за них і без них, а разом з ними і попереду них».
Нинішні погляди на взаємодію колективу і особистості опираються на висновки А.С. Макаренка, що в хорошому, згуртованому колективі кожен член його відчуває особисту гідність, захищеність, прагнення до активної спільної діяльності, стриманість у висловах.
Кожен колектив має свою внутрішню соціально-психологічну структуру, її утворення зумовлене багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами, але, склавшись, вона сама має великий вплив на колектив і особистість. Тому керівник мусить бути уважним, знати і враховувати психологічний клімат у колективі.
Структура педагогічного колективу.
Як відомо, будь-який колектив, в тому числі учительський, є різновидом соціальної групи.
Раніше головну особливість колективу, що відрізняє його від дифузної групи (простого скупчення людей), бачили в тому, що він зайнятий суспільно необхідною діяльністю, що підкоряє інтереси особистості інтересам суспільства. Вважалося: чим сильніше таке підпорядкування, тим краще. На думку деяких, людські стосунки в колективі теж пронизані головним чином громадськими мотивами. Відносини, що випливають з особистих потреб,третирували як малоцінні або навіть шкідливі, що свідчать про їх недосконалість. Ось один з типових визначень колективу: «Колектив --це група людей, що є частиною суспільства, об'єднана спільними цілями спільної діяльності, підпорядкованої цілям цього суспільства».
Однак у цьому колективі відносини особистості і суспільства будуються на основі гармонізації їх інтересів, а не підпорядкування. І саме у такого колективу є ознаки, що свідчать про високу якість реалізації цільових і соціально-психологічних функцій управління: організованість, згуртованість, самоврядування та розвиток (вдосконалення), відповідність діяльності інтересам і суспільства, і окремої особистості.
Цільової функції, будучи основними, задають колективу певну структуру (під якою розуміються відносини, що складаються між людьми). У ній виділяються два зрізу ділової та соціально-психологічний. Ділова структура «обслуговує» виробничу функцію, що виражає потреби суспільства (у школі - це потреби організації навчально-виховного процесу). Вона складається з ділової взаємодії, що виникає в ході виконання своїх посадових обов'язків вчителями та керівниками школи. Ці взаємодії у вертикальному зрізі (між керованим і керівниками)носять переважно управлінський характер, а в горизонтальній сфері (між вчителями)-професійно-педагогічний і в меншому ступені управлінський (коли люди беруть участь в управлінні). У діловій структурі центральні позиції займають керівники, наділені адміністративними повноваженнями.
Соціально-психологічна структура складається із зв'язків, що мають психологічну природу. Вони складаються з невидимих емоційних «ниток» --симпатій і антипатій, поваги, неповаги та інших форм духовних зв'язків,іменованих міжособистісними відносинами. У цій структурі позиції членів колективу теж не рівні: одні користуються більшою любов'ю та повагою, тобто мають високий соціально-психологічний статус, а інші мають низькі статуси, оскільки їм симпатизують мало. Бувають і ізольовані вчителі, знехтуваних колегами і керівниками.
Високий соціально-психологічний статус дає людині велику моральну влада - неформальний авторитет, що відкриває можливість впливати на інших людей. Члени колективу, що надають переважний вплив на думки,почуття і вчинки інших завдяки своєму вищому неформальному авторитету (вигідна позиція в системі міжособистісних відносин), називаються лідерами. Поняття «неформальний авторитет» і «лідер» характеризують місце людини в соціально-психологічній структурі колективу. Ця структура підпорядкована в першу чергу соціальної функції управління - вона обслуговує потреби та інтереси вчителів. Тому авторитетами і лідерами стають ті, хто вносить найбільший внесок у задоволення потреб своїх товаришів, бореться за їх інтереси.
Колектив добре управляється тоді, коли його ділова та соціально-психологічна структури збігаються або дуже близькі. Це означає:керівники, особливо директор школи та його заступники, одночасно повинні бути лідерами, користуватися найбільшим неформальним авторитетом.
Якщо ж основними лідерами в школі є рядові вчителі, це може ускладнити діяльність керівників. Для успішного управління як мінімум необхідна підтримка адміністрації з боку лідерів. Якщо ж адміністрація тягне колектив в один бік, а неформальні лідери – у інший, не може бути продуктивної роботи.
Нерідко в колективі бувають від'ємні лідери, що роблять на нього негативний вплив. У таких випадках виникає проблема їх психологічної ізоляції від інших шляхом розвінчання їх авторитетів в учительському колективі. Наявність негативних лідерів зазвичай свідчить про незрілість колективу, його моральне неблагополуччя.
Оскільки колектив виконує і виробничі, і соціальні функції, то членів його оцінюють не тільки за діловими якостями, а й з морально-комунікативним, культурно-естетичних та інших, настільки потрібним для задоволення духовних потреб особистості: чуйності, доброзичливості, милосердя та доброти, поважність, скромності, товариськості, широкої загальної культури, що робить людей цікавими і привабливими в спілкуванні, і іншим людським якостям. Там, де у вчителі бачать тільки працівника, немає справжнього колективу, як немає його і там, де не в ціні ділові якості.
Колектив сильний що входять до нього особистостями. Тому їх вільний розвиток,розкриття всіх їх обдарувань - найважливіша умова створення повноцінного колективу. Але свобода не означає вседозволеності. Демократія, відповідальність та дисципліна нерозривні. Злагоджена спільна робота базується на загальних нормах, обов'язкових для виконання всіма вчителями.
Ці норми встановлюються демократичним шляхом, спираються на прийняті колективом рішення. Сенс участі людей в управлінні саме в тому і полягає, щоб норми, що регулюють їх поведінку, вироблялися спільно, виражали інтереси всіх - і самих вчителів, і суспільства в цілому.
У соціально-психологічному плані важливим показником успішності гармонізує діяльності керівників виступає досконалість критеріїв оцінки вчителями своїх колег: якщо вони цінують одне в одному і ділові, і людські якості, якщо вони висувають з-поміж себе конструктивних лідерів, які допомагають добре працювати і жити, то це означає, що педагогічний колектив керується правильно.