66. Політичне життя.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради.

27 березня 1994 p. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Більше всього місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму), СПУ - 14, Сел ПУ - 18, Рух - 20. Інші партії спромоглись провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись в червні-липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу. Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху, що зміна влади у пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом,

У період Л. Кучми продовжувались здійснюватись ринкові перетворення, проте продовжувався спад виробництва. Важливі події; прийняття Верховною Радою Конституції України 28 червня 1996 р. та введення національної грошової одиниці гривні — вересень 1996 р. — стали позитивними зрушеннями у становленні незалежної України.

У період 1994-1999 pp. в Україні змінились 4 прем'єр-міністри, що свідчить про незначні успіхи в економічній політиці. Значного удару по українській економіці завдала фінансова криза осені 1998 p., яка мала як внутрішні, так і зовнішні причини.

Важливою подією 1998 р. стали вибори до Верховної Ради (березень), які проходили за новою виборчою системою — змішаною (пропорційно-мажоритарною). За новою системою з 450 депутатів 225 обирались в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Підсумки голосування засвідчили домінування лівих партій.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з 30 виборчих блоків подолали КПУ, Народний рух України, виборчий блок СПУ та Сел ПУ "За правду, за народ, за Україну!", Партія зелених України, Народно-демократична партія, Всеукраїнське об'єднання "Громада, Прогресивна соціалістична партія України — загалом 8 партій (блоків).

Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999р. У цей день у голосуванні взяли участь 70% виборців. До бюлетеня Центр-виборчком заніс тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти. Починаючи з літа 1999р., навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі і демонстрував готовність взяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник та О.Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали усіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак "канівська четвірка" не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О.М.Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П.Симоненка.

Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л.Кучма, а друге — П.Симоненко. Третім був О.Мороз, четвертою — Н.Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування - 14 листопада. Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а навіть зріс. Президентом України вдруге було обрано Леоніда Кучму. За нього проголосувало 56% виборців, а за Петра Симоненка — близько 38%. Більшість виборців голосували проти повернення комунізму, ніж за Л.Кучму.

З великим відривом діючий Президент переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині і на Буковині. Тут за нього віддали свій голос від 92% до 73 % виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській областях, містах Києві та Севастополі, на Донеччині.

Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині, у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л.Кучма переміг не лише в центральних, а й в західних та східних областях України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні переконливо довели перемогу курсу реформ.

Ключові дати

1994, 1998 pp. - вибори до ВР України

1994, 1999 pp. - вибори Президента України

З обранням нового Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999р. Прем'єр-міністром України призначено Віктора Ющенко, тодішнього голову Національного банку України. Він користувався авторитетом реформатора. У якості Прем'єр-міністра він пробув на посаді до квітня 2001 р. За період його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення. Починаючи з 2000 p., почалось економічне зростання після десяти років падіння. Уряд Ющенка за період своєї діяльності зазнавав значного тиску від різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Показовою в цьому плані була доля Міністра паливно-енергетичного комплексу Ю.Тимошенко, якій вдалось дещо стабілізувати становище в галузі і розв'язати значну частину проблем, що накопичилися. Проте її діяльність викликала постійну критику і нападки. Зрештою вона була усунута і проти неї було відкрито судову справу. Важливим починанням уряду стали реформи в системі освіти.

Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, стало формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати в кількості 237 депутатів сформували її. Більшість надала підтримку уряду Ющенка, що було вперше за роки незалежності. Проте відносини між В.Ющенком і Л.Кучмою були не найкращими. Сформування більшості призвело і до зміни і керівництва ВРУ: Головою ВРУ став І.Плющ. 19 з 24 Комітетів ВРУ очолили представники більшості. Парламентська більшість зосередила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було розглянуто і прийнято значну кількість законів. Серед них нові — Кримінальний, Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Внесено зміни у процес приватизації тощо.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні висловились за двопалатний парламент; за скорочення числа депутатів з 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканості; за те, щоб Президент мав право достроково припиняти повноваження ВРУ, в разі якщо в останньої протягом одного місяця не буде сформовано постійно діючої парламентської більшості або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте процес імплементації в силу різних причин гальмувався.

Зимою-весною 2001 p. Україну вразила політична криза, яка була пов'язана зі вбивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. У процесі слідства стали проявлятися негативні явища у верхніх ешелонах влади. "Масла у вогонь" підлили записи майора СБУ Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, які "свідчать" про причетність вищих осіб до цього й інших резонансних злочинів. Опозиція вирішила скористатись представленою нагодою до зміни влади в країні. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції "Україна без Кучми!", які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла. Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.

Важливою подією політичного життя країни 2000-2001 pp. стало перегрупування політичних сил в країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У січні 2001 р. було відправлено у відставку Ю.Тимошенко, а 26 квітня 2001 р. ВРУ відправила у відставку уряд В.Ющенка. Це стала поштовхом до формування могутньої опозиції режиму Кучми. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали: опозиційний блок "Наша Україна" і провладний блок "За єдину Україну".

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за змішаною виборчою системою, за якою 50% депутатів обирається за партійними списками, а 50% в мажоритарних виборчих округах. За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі 4% бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з 30 виборчих блоків подолали: блок "Наша Україна" на чолі з В.Ющенко, Комуністична партія України (КПУ), Блок "За єдину Україну!" (В.Литвин), Блок Юлії Тимошенко, Соціалістична партія України (СПУ), Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)).

Після початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах утворили свої фракції. До фракції "Єдина Україна" увійшло 177 депутатів (Вказана чисельність фракцій відповідає моменту їх утворення. У подальшому відбувалися зміни), до "Нашої України" — 118 депутатів, до КПУ - 64, СДПУ(о) - 31, БЮТІ - 23, СПУ -22, 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Після початку роботи ВРУ розгорілась боротьба за формування більшості і керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВРУ: головою було обрано В.Литвина ("Єдина Україна"), першим заступником - Васильєв ("ЄУ"), заступник - О.Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів ВРУ стали представники "Нашої України".

2002-2004 pp. пройшли у гострій політичній боротьбі. Л.Кучма намагався реалізувати політичну реформу, яка передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент-Прем’єр-міністр-Верховна Рада. Проте всі проекти і комбінації не знайшли підтримки у парламенті. Чим ближче було до президентських виборів 2004 p., тим політична життя в країні ставало активнішим.