
- •5. Початок української революції, утворення Центральної Ради.
- •8. Війна Радянської Росії проти унр (кін. 1917-1918 рр.) Проголошення незалежності унр.
- •Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •10. Утворення Української держави гетьмана п. Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика.
- •1. Внутрішня політика гетьманського уряду.
- •3. Підсумки.
- •11. Радянсько-польська війна і Україна.
- •12. Утворення Директорії та її політика. Наслідки політики Директорії.
- •13. Проголошення зунр. Є. Петрушевич. Злука унр і зунр.
- •14. « Воєнний комунізм»
- •15. Історичне значення боротьби українського народу за незалежність 1917-1920 рр.
- •16. 17. Неп характерні ознаки.
- •18. Політика «українізації»
- •20, 21. Культура і духовне життя України в 1917-1920т рр.. Політика щодо релігії.
- •22. Створення срср та входження усрр до складу союзу.
- •23. Впровадження політики індустріалізації та її наслідки а Україні.
- •24. Політика суцільної колективізації та розкоркулення в Україні
- •25. Голомори 1921-1923 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр.
- •26. Результати перших п’ятирічок.
- •27. Розвиток культури в 30-х рр..
- •28. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-ті рр..
- •29. Утворення Карпатської України
- •31. Радянсько-німецька війна договори 1939 р.
- •32. . Початок Вітчизняної війни і хід подій на території України.
- •33. Нацистський «новий порядок»
- •34. Рух опору
- •35. Оун. Створення упа
- •36. Радянське підпілля і партизанський рух.
- •38. Україна на завершальному етапі віни (1944-45)
- •39. Партизанський рух в Україні
- •41. Культура України в роки іі с.В.
- •42. Радянізація західних обл. Р. Шухевич.
- •43. Україна в період повоєнної відбудови.
- •44. «Відлига»
- •45. Хрущовські реформи і Україна
- •46. Десталінізація та її вплив на літературно-мистецьке життя.
- •47. Дисидентський рух у і-ій половині 1960-х рр..
- •48. Діяльність в Україні п. Шелеста та в. Щербицького
- •49. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку.
- •50. Період «застою»
- •61. Державотворчий процес в Україні
- •62. Розпад Радянського союзу та відродження України.
- •63. Конституція 1996 р.
- •65. Релігійне життя.
- •69.70. Зовнішня політика.
- •66. Політичне життя.
- •68. Культура
63. Конституція 1996 р.
Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція — могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права. Конституції України, як Основному закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.
Конституційний процес в Україні як процес підготовки нової Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У ній передбачалось вироблення нової Конституції. Було утворено комісію з вироблення нового Основного закону (Конституційна комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою. Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності і референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року було винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований проект Конституції було подано в травні 1992 p., а другий раз у жовтні 1993 р. до Верховної Ради. З різних причин, як об'єктивних, так і суб'єктивних, усі ці проекти так і не стали Основним законом України. Так закінчився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні.
Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994 р.) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. конституційну комісію було переформовано, її очолили Л. Кучма і О. Мороз. ,'
Життя вимагало невідкладного розв'язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Але Верховна Рада України відхилила його. У зв'язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами.
З метою розв'язання конфлікту 8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".
11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.
Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято. Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.
Ключові дати - 28 червня 1996 р. - прийнято Конституцію України.
Економічний розвиток.
В економічному розвитку сучасної України мають місце як негативні, так і позитивні тенденції. Основними проблемами є реформування промисловості і сільського господарства, забезпечення стабільного зростання виробництва, створення надійної системи соціального захисту, інтеграція в європейське і світове співтовариство.
Нинішні позитивні тенденції в розвитку економіки держави пов'язують з припиненням падіння промислового виробництва. Стабілізація відбувається в основному за рахунок експорт орієнтованих та базових галузей.
2000 р. став переломним, коли в економіці стали спостерігатися тенденції до стійкого зростання. Динаміка зростання ВВП України у % від рівня попереднього року.
Єдиними вагомим досягненням економіки України до початку XXI ст. стала певна стабілізація грошової одиниці — гривні і створення приватного сектору економіки.
Дещо уповільнилися темпи падіння валової продукції сільського господарства. Але це відбувається лише за рахунок рослинництва, бо тваринництво переживає значний спад. У 2001 р. був зібраний непоганий урожай. Важливим чинником виходу сільського господарства з кризи стало прийняття нового Земельного кодексу, який закріпив право приватної власності на землю, що в свою чергу прискорило земельну реформу. В той же час неврожай 2002 р. ледь не ліквідував всі позитивні тенденції.
Україна здійснює зовнішньоторговельні операції з більшістю країн світу. До останнього часу зберігалась стійка тенденція скорочення обсягів торгівлі з країнами колишнього СРСР і нарощування торговельних зв'язків з іншими державами.
Найбільші торгівельні партнери — Європейський Союз та Російська Федерація. Вироби з Китаю, Туреччини ("човникова" торгівля) теж є помітними на українському ринку. Специфіка видів діяльності обумовлює значну галузеву диференціацію у рівнях заробітної плати працівників. У нафтодобувній, нафтопереробній, газовій промисловості, на метрополітені він у два і більше разів перевищує середній показник. На відміну від цього, заробітна плата працівників громадського харчування, освіти, охорони здоров'я у чотири рази нижча. Розрив у доходах населення набрав небачених масштабів.
Становище у соціальній сфері кілька років поспіль залишається напруженим. Хронічною була невиплата заробітної плати. На початок 1998р. загальний борг становив понад 5 млрд. гривень. Хоча в цій сфері відбулися вагомі зрушення. Перед працівниками бюджетних організацій у 1999-2001 pp. були погашені заборгованості. Також погашені заборгованості і у виплаті пенсій. Найбільша заборгованість у вугільній промисловості, машинобудуванні, сільському господарстві. В той же час, починаючи з 2000 p., починається зростання заробітної плати. У той же час інфляційні процеси у своїй більшості нівелюють зростання доходів громадян.
За роки незалежності стрімко зростало безробіття. У 1998 р. в Україні нараховувалось 600 тис. офіційно зареєстрованих безробітних. На кожне вільне робоче місце претендувало майже 20 чоловік. Лише з 2000 р. ситуація стала дещо покращуватися. З 2005 р. було поставлено завдання забезпечення зайнятості для більшої частини населення, створення мільйони нових місць.
Наслідком соціальної кризи, невирішеності багатьох питань в економіці стало поширення страйкового руху та інших форм протесту. Тяжкої шкоди суспільству і особистості завдає злочинність.
Тривають негативні процеси у відтворенні населення. За кілька останніх років чисельність населення в Україні скоротилась з 52 млн. до 49 млн. чоловік. Від 5 до 7 млн. українців вимушені виїздити на роботи за кордон переважно у країни ЄС та Росію.
Ключові дати - 2000 р. — початок економічного зростання в Україні.