48. Діяльність в Україні п. Шелеста та в. Щербицького

У жовтні 1964 р. відбулася зміна партійного керівництва СРСР – замість М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л.Брежнєв. Кадрові перестановки, що відбулися після жовтневого пленуму ЦК партії, засвідчили поворот від реформаторства до неприхованого консерватизму, якоюсь мірою навіть просталінського зразка. Але ця тенденція за часів брежнєвського керівництва проявила себе не відразу.

«Брежнєвський період» історії України був періодом часткової реанімації сталінської адміністративно-командної системи, періодом суспільного й економічного застою. З іншого боку, цей період був часом активного пошуку прогресивними силами суспільства шляхів оновлення радянської системи і виведення її з глибокого кризового стану. Вже в серпні 1965 р. в окремих містах республіки пройшли масові арешти, внаслідок яких було затримано близько 30 чоловік із середовища «шістдесятників». Навесні 1966 р. у ході судових процесів за «антирадянщину» різні строки позбавлення волі отримало 20 чоловік. Хвиля арештів і переслідувань, що прокотилася Україною в 1965-1966 рр., засвідчила зміну політичного курсу радянського керівництва і була інспірована в республіці саме з союзного центру. де також розгорталися події за аналогічним сценарієм.

Слід зазначити, що розмах репресивних дій в Україні був значно більшим, ніж в інших регіонах СРСР. Українське керівництво на чолі з П.Шелестом, як завжди, ретельно і слухняно виконало отриману вказівку згори, хоча й не було саме зацікавлене в такому розвитку подій у республіці. Активізувалася цензура, відбулася справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Ці події значною мірою нагадували вже відомі в Україні сталінські ідеологічні «чистки» 40-50-х рр.

Партійне керівництво республіки на чолі з П.Шелестом, підтримуючи в цілому політику керівництва СРСР, було не проти використати щирі прагнення української національно свідомої інтелігенції у власних корисних цілях – боротьбі з союзним центром за розширення своєї влади. Певні зрушення на цьому шляху відбулися після здійснення низки заходів, спрямованих на підвищення статусу української мови і запровадження її в навчальний процес вузів республіки. Не виключено, що саме з ініціативи і дозволу республіканської партійної верхівки в листопаді 1966 р. на V з'їзді письменників України була дуже гостро поставлена мовна проблема, її принципове і зацікавлене обговорення стало також помітною подією тогочасного громадсько-культурного життя республіки.

П.Шелест

Ще одним проявом відлуння «відлиги» в Україні стала поява в 1969 р. книги першого секретаря ЦК Компартії України П.Шелеста «Україна наша Радянська». Книга характеризувалася досить помірними національними мотивами, але це все одно викликало сильне невдоволення і навіть роздратування з боку союзного керівництва. Шелест Петро Юхимович (1908-1996) – радянський державний і комуністичний діяч. заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Член президії, політбюро ЦК КПРС в 1964-1973. Герой Соціалістичної Праці (1967).

Варто зазначити, що постать П.Шелеста в українській історії досить неоднозначна і суперечлива. З одного боку, він був яскравим представником сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися у складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість новому керівництву дали змогу П.Шелесту досить тривалий період часу (з 1963 по 1972 рр.) утримуватись на найвищому шаблі республіканської компартійної ієрархії. З іншого боку, П.Шелест здобув імідж поміркованого поборника національних інтересів українського народу. Він лояльно ставився до політики українізації, рішуче виступав на захист української мови й культури. Зокрема, П.Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова в межах республіки стала мовою діловодства. У 60-і роки три чверті керівних посад у республіканському партійно-радянському апараті зайняли українці.

Як і М.Хрущов, Л.Брежнєв прагнув повністю русифікувати Україну. У цій ситуації відверте «українофільство» П.Шелеста ставало для союзного керівництва політично небезпечним. У березні 1972 р. П.Шелест і очолюваний ним ЦК Компартії України були піддані гострій критиці на політбюро ЦК КПРС В травні нього ж року П.Шелеста звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України.

В.Щербицький

На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПУ керівником української республіканської партійної організації був обраний Володимир Щербицький. який понад сімнадцять років перебував на цій посаді.

Щербицький Володимир Васильович (1918-1990) – комуністичний і державний діяч УРСР. У 1961-1963 та 1965-1972 – Голова Ради Міністрів УРСР. З 1961 – член ЦК КПРС. У 1972-1989 – перший секретар ЦК КПУ. Політична кар'єра В.Щербицького розпочалася ще за часів Й.Сталіна в Дніпродзержинську наприкінці 40-х - у першій половині 50-х років.

У 1961 р. він був призначений Головою Ради Міністрів УРСР, обраний кандидатом у члени Президії ЦК КПРС. Його принципова позиція, крутий і непоступливий характер були не до вподоби М.Хрущову. Нове сходження В.Щербицького на вершину республіканських владних структур відбулося вже за часів Л.Брежнєва. в травні 1972 р., В. Щербицького обрали першим секретарем ЦК Компартії України.

Щоб зміцнити своє становище, новоявлений лідер української компартійної верхівки протягом кількох років поступово і послідовно позбавлявся прибічників П.Шелеста, а на звільнені посади призначав своїх людей.

За часів партійного керівництва В.Щербицького в республіці з другої половини 70-х років знову стали посилюватися процеси русифікації. З ініціативи Л.Брежнєва в цей період почала активно поширюватися теза про злиття у недалекому майбутньому націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ». Величезна армія суспільствознавців, преса, радіо, телебачення, вся ідеологічна сфера напружено працювали над обґрунтуванням і пропагандою цієї ідеї. Російська мова, що подавалася як засіб міжнаціонального спілкування, витісняла українську з сфери освіти, науки, культури і навіть з побуту.

У квітні 1978 р. була прийнята нова Конституція УРСР, яка була майже точною копією Конституції СРСР 1977 р. Формально порядок прийняття союзної Конституції був витриманий у демократичному дусі. Як свідчать документи, не бралися до уваги пропозиції громадян, спрямовані на демократизацію суспільства, вдосконалення роботи державного апарату, поліпшення міжнаціональних стосунків та ін. Нова Конституція гарантувала широкі політичні и економічні права громадян, але в реальному житті вони не реалізовувалися.

Обіймаючи високу посаду першого секретаря ЦК КПУ протягом досить тривалого часу, В.Щербицький, звичайно, намагався якомога ефективніше розвивати національну промисловість, сільське господарство, науку. Водночас він чинив спротиву русифікації, що охопила Україну. Сказати, що він повністю йшов у фарватері московської політики, не буде справедливим, але вирватися і цього «замкнутого кола» він так і не зумів.

На совісті В.Щербицького залишилися і відверто антиукраїнські дії. Зокрема, тяжким його гріхом перед народом України став, безперечно, Чорнобиль – до фатального вибуху у квітні 1986 р. і особливо після нього. Адже ця величезна атомна станція у верхів'ях Дніпра будувалася на непридатному для таких споруд піщаному ґрунті, в густонаселеному місці всупереч протестам вітчизняних вчених. Саме В.Щербицький наполягав на прискорених темпах будівництва та достроковому введенні ЧАЕС в дію.

Під тиском М.Горбачова він не набрався мужності і не повідомив своєчасно населення України про страшну небезпеку в перші дні після аварії, не вжив необхідних заходів щодо термінової евакуації мешканців з небезпечної для життя людей зони, свідомо довго замовчував об'єктивну інформацію про катастрофічні наслідки аварії для України.