43. Україна в період повоєнної відбудови.

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення. I, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави.

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 pp.

Жодна країна Європи не зазнала такого руйнування, як Україна. За роки війни було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл, зруйновано 16158 промислових підприємств, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp.

Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1.Масштаби відбудованих робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

2.Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси СРСР.

3.При відбудові ставка робилась на важку промисловість, с/г та енергетику.

4.Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.

5.Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 pp.

Результати відбудови були неоднозначними. З одного боку, було відновлено промисловість України: З іншого боку, ціна відбудови, внаслідок жорстоких методів її проведення, була дуже високою. Але це дало швидкі й серйозні результати: в Україні відбудували промисловість. За офіційними даними, четвертий п'ятирічний план за загальним обсягом виробництва промислової продукції було виконано за 4 роки й 3 місяці. Та найбільш гостро проблеми відбудови виявились у сільському господарстві.

Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися. їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки. Селянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства.

Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села.

Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село у другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха. Наслідки посухи посилювались діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.

I в той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область. Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Heвипадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи та радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буря-ків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби.