
- •5. Початок української революції, утворення Центральної Ради.
- •8. Війна Радянської Росії проти унр (кін. 1917-1918 рр.) Проголошення незалежності унр.
- •Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •10. Утворення Української держави гетьмана п. Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика.
- •1. Внутрішня політика гетьманського уряду.
- •3. Підсумки.
- •11. Радянсько-польська війна і Україна.
- •12. Утворення Директорії та її політика. Наслідки політики Директорії.
- •13. Проголошення зунр. Є. Петрушевич. Злука унр і зунр.
- •14. « Воєнний комунізм»
- •15. Історичне значення боротьби українського народу за незалежність 1917-1920 рр.
- •16. 17. Неп характерні ознаки.
- •18. Політика «українізації»
- •20, 21. Культура і духовне життя України в 1917-1920т рр.. Політика щодо релігії.
- •22. Створення срср та входження усрр до складу союзу.
- •23. Впровадження політики індустріалізації та її наслідки а Україні.
- •24. Політика суцільної колективізації та розкоркулення в Україні
- •25. Голомори 1921-1923 рр., 1932-33 рр., 1946-47 рр.
- •26. Результати перших п’ятирічок.
- •27. Розвиток культури в 30-х рр..
- •28. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-ті рр..
- •29. Утворення Карпатської України
- •31. Радянсько-німецька війна договори 1939 р.
- •32. . Початок Вітчизняної війни і хід подій на території України.
- •33. Нацистський «новий порядок»
- •34. Рух опору
- •35. Оун. Створення упа
- •36. Радянське підпілля і партизанський рух.
- •38. Україна на завершальному етапі віни (1944-45)
- •39. Партизанський рух в Україні
- •41. Культура України в роки іі с.В.
- •42. Радянізація західних обл. Р. Шухевич.
- •43. Україна в період повоєнної відбудови.
- •44. «Відлига»
- •45. Хрущовські реформи і Україна
- •46. Десталінізація та її вплив на літературно-мистецьке життя.
- •47. Дисидентський рух у і-ій половині 1960-х рр..
- •48. Діяльність в Україні п. Шелеста та в. Щербицького
- •49. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку.
- •50. Період «застою»
- •61. Державотворчий процес в Україні
- •62. Розпад Радянського союзу та відродження України.
- •63. Конституція 1996 р.
- •65. Релігійне життя.
- •69.70. Зовнішня політика.
- •66. Політичне життя.
- •68. Культура
36. Радянське підпілля і партизанський рух.
Радянський партизанський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та НКВС. Загальна чисельність бійців радянського партизанського руху на території України складала в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців. Радянський партизанський рух на території України поступався чисельністю партизанському руху УПА.
29 червня 1941 ЦК ВКП(б) видав наказ організувати партійне підпілля на окупованій німцями території, щоб пізніше розгорнути з нього партизанський рух. В Україні у 1941—1942 роках таке підпілля вдалося створити лише у деяких містах, бо навіть більшість членів КПУ відмовилися від покладеного на них доручення і з приходом німців легалізувалися.
Партизанський рух у СРСР набуває масовості з кінця 1942 року. Це було наслідком остаточного розчарування в «нових господарях» українським населенням, що було викликано нещадним терором, вбивствами, геноцидом євреїв, вивезенням для примусових робіт у Німеччині.
Організований опір: 1942—1944 роки
Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу скинуто на парашутах розвідників червоної армії.
Велику увагу радянські партизани приділяли боротьбі проти українського національного руху, збирали відомості про свідомих українців, створювали різні провокації, ліквідували низку українських патріотів.
Злочини проти місцевого населення
Радянські партизани як і німці наводили жах на цілі райони, спалювали села і міста, проводили каральні походи. Таким чином, населення потрапило між молотом і ковадлом.
Мародерство
Особливу проблему створювало та обставина, що партизанам треба було годуватися та одягатися, тож радянські партизани здобували наїдки та одяг переважним чином через пограбування мирного місцевого населення. Під час цих постачальницьких операцій партизани нерідко вели себе, як звичайні грабіжники, в усякому разі, так сприймало їх населення. Люди вважали, що партизани їх більше ображали, ніж німці.
Результати
Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло, потрапило в табори смерті або змушено було зректися боротьби. На території Західної України, де закріпилася ОУН, дії радянських партизан не мали належної народної підтримки, хоча в радянських партизанських загонах, що діяли на цій території, звичайно були й місцеві жителі.
10 000 німців, їхніх союзників і колабораціоністів убили радянські партизани в Українській РСР упродовж 1941—1944 років. Такі приблизні дані на основі аналізу архівних документів наводить російський історик Олександр Гогун у монографії «Сталинские коммандос», виданій у Москві. Додає, що від половини до двох третин цих убитих становили українці.