Загальні висновки

Ми визначили що, творчість Йоганна Вольфганга Гете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено «віком розуму», а «Фауст» — найвище досягнення самого письменника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству.

В ході написання курсової роботи були розглянуті такі завдання:

1.Розглянено джерела та особливості європейського Просвітництва. Саме епоху Просвітництва, коли головною цінністю оголосили людина і її розум, саме слово «культура» вперше стало певним, загальновизнаним терміном, про сенсі якого міркували як мислителі століття і верхівки освіченого суспільства, а й проста публіка. Після філософами,признавшими основу світобудови тріаду ідей – «істина», «добро», «краса», – представники різних течій суспільной думці і мистецького творчості розвиток культури пов'язували з розумом, морально-етичним початком.

2. Визначено особливості та головні риси доби Просвітництва. Ми дослідили, 1689 – 1795 рр. – епоха Просвітництва. Дійсно, центральним явищем культурного та ідеологічного життя XVIII століття був рух Просвітництва. Він включав в себе політичні, суспільні ідеї – прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості.

Проте, він не був виключно вузько-ідеологічним рухом представників середнього класу, спрямованим проти феодалізму.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини.

3. Ми проаналізувавши твір виявили, що оскільки Фауст жив у поетові, то він і змінювався разом з Гете. Дев'ятнадцятирічний поет передав своєму героєві тривоги власної юної душі і визначив його в особистому лірично-драматичному плані. Можна навіть розглядати твір як автобіографічний, бо в ньому відбилась духовна еволюція автора. Герой Ґете пройшов самотній шлях, хоча прагнув повноти життя. Але все життя за ним ішла тінь Мефістофеля, як його внутрішній голос, як його друге "Я".

Мефістофель уособлює всі пориви Фауста, його прагнення до повноти життя. Фауст готовий віддати душу за цю повноту. Але саме Мефістофель є уособленням усього зла, яке живе у Фаусті. Отже, коли Фауст живе пориванням - він з Мефістофелем заодно, а коли його обтяжують сумніви - він розходиться з Мефістофелем як з чимось потворним і ганебним. Мефістофель тут різний: то привабливий, то відразливий.

Мефістофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корінням - у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення і зневіри творчою працею, в якій Мефістофель не бачить змісту. У боротьбі за душу людини Мефістофель постає метушливим і розгубленим. А сцена його боротьби з трояндами сповнена іронії і глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, він висловлює власні несвідомі почуття до ангелів.

4. Ми визначили, що суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.

Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Пошуки істини Фауст робить метою свого життя, вони протікають у постійних суперечках із Мефістофелем, адже в героїв принципово різні точки зору на людину.

Отже, дана курсова робота дала змогу досягти тієї мети питання, що була поставлена у вступі, а саме:охарактеризувати добу Просвітництва, проаналізувати героїв твору Ґете «Фауст» , та визначити рушійні сили добра та зла у творі.