Розділ 2 пошук істинного буття в трагедії й. В. Гете «фауст»

2.1 Невпинний пошук сенсу буття героями трагедії Гете «Фауст»

Й. В. Ґете у своїй творчості часто зображує сильних особистостей, які внесли значний вклад в історію людства (Цезар, Магомет, Сократ, Прометей та інші), та образ народного героя Фауста, шукача істини та правильного життєвого шляху, був поетові найближчим, оскільки Ґете міг вкладати в його уста свої думки.

Ґете, як і Фауст, хоче пізнати сенс життя через досвід та практичну діяльність, сприймаючи не тільки ідеалістичну філософію та догми феодально-буржуазного суспільства того часу, а ще й звертаючись до магії, трактату чорнокнижника Нострадама про закони створення світу, та всё ж не знаходить відповіді на своє питання — чи є сенс у цьому житті?

«Я богословьем овладел,

Над философией корпел,

Юриспруденцию долбил

И медицину изучил.

Однако я при этом всем

Был и остался дураком» [8, c. 15].

Ґете підкреслює непересічне сприйняття Фаустом досягнень сучасної науки та філософії на прикладі діалогів з ад'юнктом Вагнером, для якого все зрозуміло і який, вивчаючи науки, цілком задоволений своїм життям.

« Что значит знать? Вот, друг мой, в чем вопрос.

На этот счет у нас не все в порядке.

Немногих, проникавших в суть вещей

И раскрывавших всем души скрижали,

Сжигали на кострах и распинали,

Как вам известно, с самых давних дней.

Но мы заговорились, спать пора.

Оставим спор, уже довольно поздно» [8, c. 18].

Фауст у розпачі — його особисто не влаштовує місія мага — чудотворця та лікаря — цілителя, він хоче пізнати абсолютну істину. Однак людина доволі обмежена у своїх можливостях, тому Ґете вводить у твір Мефістофеля — посланця пекла, спокусника, втілення зла й темних сил.

«Часть силы той, что без числа

Творит добро, всему желая зла» [8, c. 25 ].

Нечистий намагається скористатися прагненням Фауста до нездійсненного, щоб заволодіти його душею. Мефістофель пропонує доктору свої послуги для пізнання таємниць створення світу та опанування абсолютними науками. Фауст вагається, кепкує над мізерністю можливостей демона зла та врешті-решт погоджується прийняти його пропозицію, але висуває умову: тільки усвідомлення досягнення мети, відчуття особистої довершеності та слова «миттєвість, зупинись» будуть свідчити про перемогу Мефістофеля.

«Ты больше извлечешь сейчас красот

За час короткий, чем за долгий год.

Незримых духов тонкое уменье

Захватит полностью все ощущенья,

Твой слух и нюх, а также вкус и зренье,

И осязанье — все наперечет.

Готовиться не надо. Духи тут

И тотчас исполнение начнут» [8, c. 28 ].

Дух Зла зневажає людей і впевнений, що рано чи пізно Фауст, як і кожна людина, втомиться від пошуків досконалості та буде задоволений спокусами, запропонованими ним.

І ось відкрилося нове життя для Фауста — він знову стає молодим. У той же час Мефістофель починає спокушати доктора.

«Тебе со мною будет здесь удобно,

Я буду исполнять любую блажь.

За это в жизни тамошней, загробной

Ты тем же при свиданье мне воздашь» [8, c. 32].

Перша спокуса — красуня Маргарита. Пристрасть до неї затьмарює розум філософа, він зваблює Маргариту, тим самим занапастивши її. Доля дівчини складається трагічно — вона вбиває свою дитину від Фауста, по тому не може пробачити собі цього злодійства, свідомо бере на себе чужу провину, та врешті, опинившись у в'язниці, божеволіє.

«Кто дал тебе, мучитель мой,

Власть надо мною, бесталанной?

Дай до утра дожить! Постой!

Казнь завтра ведь! Что ж ты так рано

За мной врываешься сюда?» [8, c. 65]

Фауст картається, усвідомлює свою відповідальність за цю трагедію, але запізно. Чому ж так сталося? На мою думку, не зважаючи на свою любов до Маргарити, Фауст не міг сприйняти затишок і спокій бюргерського життя, його вабила жага пізнання вселенської істини. Отож, Мефістофелю не вдалось задовольнити його роллю спокусника.

Влада, багатство, слава теж не задовольнили Фауста, який маючи навіть необмежені повноваження мага — чародійника, не знаходить ані істини, ані сенсу життя. Навіть у царстві Гелени Прекрасної не заспокоюється бунтівна душа філософа. Мефістофель знову програє, але не заспокоюється, наступна його спокуса — військові перемоги в міжусобиці двох імператорів. Та Фауст не бачить сенсу у військових перемогах, які не вдосконалюють світ.

«Ну это был бы труд напрасный.

Правитель добрый недоспит,

Чтоб был народ одет и сыт,

И лишь бунтовщиков плодит

На голову свою, несчастный» [ 8, c. 87 ].

Аж ось Фауст, намагаючись побудувати ідеальне суспільство, врешті знайшов те, що шукав. Він усвідомив, що вільна праця вільного народу на вільній землі і є кінцевою метою пошуку істини. Навіть уже сліпий, у стукоті лопат, що копають йому могилу, вчуває герой звуки праці будівельників і вірить, що тільки мирна праця для досягнення спільної мети прагнення добра й гуманізму має майбутнє. Нарешті душа Фауста пізнала вічну істину. На мою думку, таким чином митець наголошує — навіть сліпий зможе побачити, що створення досконалого суспільства можливе, і ніяким силам зла не завадити цьому вічному покликанню людства.

« Я шел всю жизнь беспечно напролом

И удовлетворял свои желанья,

Что злило — оставлял я без вниманья,

Что умиляло — не тужил о том.

Я следовал желаньям, молодой,

Я исполнял их сгоряча, в порыве.

Тогда я жил с размахом, с широтой,

Ну а теперь — скромней и бережливей.

Я этот свет достаточно постиг.

Глупец, кто сочинит потусторонний,

Уверует, что там его двойник,

И пустится за призраком в погоню.

Стой на своих ногах, будь даровит,

Брось вечность утверждать за облаками!

Нам здешний мир так много говорит!

Что надо знать, то можно взять руками.

Так и живи, так к цели и шагай,

Не глядя вспять, спиною к привиденьям,

В движенье находя свой ад и рай,

Не утоленный ни одним мгновеньем!» [8, с. 210 ]

Здавалося б, Мефістофель виграв? Та ж ні, ангелам вдалося забрати душу Фауста на небеса, врятувати її. І душа Фауста залишається вільною й вічною.

«Спасен высокий дух от зла

Произволеньем божьим:

Чья жизнь в стремлениях прошла,

Того спасти мы можем.

А за кого любви самой

Ходатайство не стынет,

Тот будет ангелов семьей

Радушно в небе принят» [ 8, с. 225 ].

Отже, кожна людина впродовж усього життя йде до істини, у кожного свій шлях, свої успіхи й помилки на цьому шляху. Та треба завжди пам'ятати, як би ми не торували цей шлях, тільки через любов і добрі вчинки можна прийти до істини правильним шляхом.