Методи стимулювання і корекції поведінки

Головні методи цієї групи — заохочення і покарання, які здій­снюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчин­ків людини. “Похмурий погляд, похвала, догана, жарт, порада, поці­лунок, казка як нагорода, словесне заохочення — ось лікувальні процедури, які треба призначати в малих або великих дозах, час­тіше чи рідше в залежності від конкретного випадку і особливос­тей організму”, — писав Я. Корчак¹.

Заохочення — це підтвер­дження правильності вчинків, дій суб’єкта. Значення його в тому, що воно сприяє закріп­ленню позитивних форм по­ведінки людини і може знай­ти прояв у різноманітних фо­рмах.

Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) його справед­ливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і ровесниками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в за­охоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзич­ливого ставлення однокурсників).

Покарання — вплив на особистість індивіда, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи його дотримуватися цих норм. Призначення покарання — виховувати уміння гальму­вати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в пе­вних умовах суперечать вимогам норм моралі.

В основному, покарання, пов'язані: а) з накладанням додаткових обов'язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осудження в різних формах. Так, психолог Ю. Красовський визначає декілька видів лише осу­дження: підбадьорююче (наступного разу зробиш краще...), крити­ка-докір (а я на тебе розраховував), критика-надія (сподіваюсь, що більше...), критика-похвала (робота виконана добре, але не для цього випадку), критика-аналогія (... припустився такої ж помилки, як...), безособова критика (... є такі, котрі...), критика-

співпереживання (я добре тебе розумію, але...), критика-співчуття (співчуваю,

¹Корчак Я. Избр. пед. произв. – М., 1979. – С.177

але...), критика-здивування (невже не підготовив?...), критика-іронія, кри­тика-стурбованість, критика-натяк, критика-зауваження, критика-вимога, критика-побоювання¹.

До типових видів покарань М.Г. Стельмахович відносить: вияв незадоволення, осудження, присоромлений, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної обі­цянки, вияв деякої стриманості, позбав­лення звичної ласки, моральне осудження, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення тощо.

Вимоги до використання покарання:

1) слід враховувати:

а) ситуацію, за якої здійснено негативний вчинок, умови і при­чини, які його викликали;

б) стан того, хто завинив, його ставлення до сім'ї, колективу, викладача, факультету, свого вчинку;

в) особистість вихователя, його стосунки з вихованцями;

2) поєднувати вимогливість і повагу до особистості студента, покарання з переконанням;

3) дотримуватися педагогічного такту;

4) виявляти справедливість у використанні покарань;

5) уникати колективних покарань;

6) не карати за неуміння (воно знімається навчанням); неро­зуміння (треба пояснити).

Виконання цих вимог сприяє правильному ставленню людини до засудження її вчинків.

К орекція передбачає використання певних прийомів, спрямо­ваних на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках людини. Цьому може сприяти великодушне пробачення, сутність яко­го в тому, що того, хто здійснить недостойний вчинок, мовби про­бачають за тієї причини, що людина не може

¹Представлено за статтею І.Підласого “Как побуждать к учению, к самовоспитанию”//Народное образование. – 1993. - №9-10. – С.29

усвідомити те, що вчинила, або припинити це (“Якщо ти вважаєш, що це так, то хай так і буде, проте мені жаль...”)¹.

До цієї ж групи належить прийом витискування, який застосо­вується з метою викликати у людині інший, більш сприятливий стан, який замінив би негативні переживання, тобто здійснюється переключення суб’єкта.

Прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприят­ливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не по­мічає того, що відбувається, що приводить до самоосмислення суб'єктом своїх дій: “Манерність, театральність, бажання будь-як звернути на себе увагу завдяки ігноруванню дуже швидко підда­ється зм'якшенню, а в подальшому і зникненню...”².

Прийом вдаваної байдужості педагога: він мов би не помічає по­рушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови, щоб у майбутньому не допускати порушень. Так, Я. Корчак, розумі­ючи, що дурні звички виховання мають над людиною велику владу, дозволяв підлітку протягом тижня битися або лаятися обмежену кіль­кість раз, знижуючи від тижня до тижня це число. К.Д.Ушинський також давав таку пораду: не звертати уваги на дурні звички, форму­вати позитивні, які, на його думку, витискують дурні.

Компроміс як спосіб розв'язання протиріч у взаємовідношеннях суб'єк­тів.

Основні методи виховання зображені в таблиці 27.