Методи формування досвіду поведінки

У процесі формування особистості одним із головних за­вдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді ви­хованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інак­ше. Знання, що не підштовхують людину до позитивних дій, ста­ють ширмою, за якою ховаються лицемірство і ханжество. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичкою розуміємо стійку форму поведінки, в основі якої стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які за­кріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини. Цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручен­ня, виховні ситуації тощо.

Привчання — організація планомірного і регулярного виконання суб’єктом визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведін­ки (не розмовляти на лекції, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведін­ки, тобто це планомірно організоване виконання різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку пев­них навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазо­вими діями.

Вправи ведуть до вироблення навичок і звичок, які включа­ються в загальну структуру поведінки людини і проявляються як її індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до фізичної та гігієнічної культури (підтримання чистоти тіла, ранкова гімнастика, потреба в рухах), звичка бути обов'язковим у стосунках з людьми. У галузі культури поведінки можна виділи­ти такі групи звичок (Г.І. Щукіна):

1. Звички, які виражають позитивний емоційний тон спілкуван­ня з людьми: ввічливо вітатися з людьми при зустрічі, прощатися при розлученні та ін.

2. Звички поведінки, які передбачають необхідність враховува­ти настрої оточуючих: не розмовляти голосно в громадських міс­цях, щоб не заважати хворим, втомленим, зайнятим своїми думками, тим, хто перебуває в горі; не штовхати в спину того, хто йде попереду...

3. Звички уваги, завбачливості до людей. Вони пов'язані з на­данням послуг, з готовністю прийти на допомогу людині у скруті: поступитися місцем, пропустити раніше себе в двері, допомогти донести речі, підняти впущену річ і т.ін.

4. Звички, пов'язані з хорошими манерами: триматися природ­но, просто, з гідністю, бути гостинним, терпляче вислуховувати співбесідника¹.

У зв'язку з тим, що центральною ланкою вправ є повторюва­ність дій, Г.І.Щукіна називає деякі правила повторення:

— процес тренування повинен бути спрямований на закріп­лення корисної звички;

— повторення позитивних звичок вимагає дотримання точно­сті умов, характеру дій, визначених обставин, часу;

— автоматизація звичок необхідна вимагатися поступово. Спо­чатку повторення повинне переслідувати точність дій, потім швид­кість і, наостанку, автоматизм;

— повторення не повинно призводити до негативних емоцій індивіда;

— повторення слід урізноманітнити, щоб уникнути переван­таження та втоми нервової системи;

— кількість повторень повинна бути індивідуальною;

— здійснюючи повторення, необхідно турбуватися про фор­мування у людині установки на самоконтроль, на самоперевірку виконання засвоюваних дій².

¹Теория и методика коммунистического воспитания в школе. Под ред. Г..И. Щукиной. – М., 1974. – С.115

²Теория и методика коммунистического воспитания в школе. Под ред. Г..И. Щукиной. – М., 1974. – С.127

М.І. Болдирєв виділяє такі типи вправ: а) вправи в діяль­ності; б) режимні вправи; в) спеціальні вправи¹.

Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом ви­конання визначених завдань, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, при­вести в порядок книги бібліотеки). Значущість доручень у системі виховної роботи буде вищою, якщо дотримуватись низки умов: а) людина повинна усвідомлювати значення доручень; б) виконавці повинні знати, в чому сутність доручення і як його виконати, в які строки; в) доручення виконується більш охоче, якщо воно відповідає ін­тересам, потребам і можливостям індивіда, посильне їй; г) надава­ти допомогу у процесі виконання доручення, корегува­ти за необхідності їх дії; д) давати можливість виявляти самостійність, ініціативу, творчість; е) здійснювати оцінку результатів виконання доручення.

У теорії педагогіки і практиці виховної діяльності все більшого поши­рення набуває використання виховних ситуацій, тобто створен­ня таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до суб’єкта, а ціле­спрямовано організованими обставинами, які й створюють си­туацію.

В цілому, методи цієї групи пов'язані з організацією діяльності індивіда: навчальної, трудової, ігрової, суспільної, естетичної, що забезпе­чує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнан­ня, творчості, творіння, спілкування тощо.

Таким чином, методи організації діяльності і формування до­свіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосун­ків між людьми, навичок, умінь, звичок. Людина іде від усвідомлен­ня необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи — до звичок поведінки.

¹М.И. Болдырев. Методика воспитательной работы в школе. – М., 1981. – С.152-155