Характеристика методів навчання за джерелами придбання знань Словесні методи

До них належать усне викладання знань (лекція, пояснення, розповідь), бесіда, диспут, рольова гра, драматизація, робота з кни­гою. Загальним для всіх цих методів є слово (усне чи писемне) як джерело знань, хоча кожен із методів має свої особливості.

Монологічні методи, під якими розуміємо виклад навчального матеріалу за допомогою слова з метою форму­вання знань, умінь, переконань (лекція, пояснення, розповідь). Викладач повідомляє інформацію, студент сприй­має її, осмислює, запам'ятовує, а потім репродуктує засвоєне. Живе слово викладача може поєднуватися з іншими засобами: читанням книги, демонстрацією картини, проведенням дослідів, показами, як виконуються дії (читати, співати, писати тощо). Цей метод ви­магає багатопланової діяльності педагога:

— виклад навчального матеріалу;

— встановлення контакту з групою студентів;

— стимулювання студентів до сприймання матеріалу;

— керівництво пізнавальною діяльністю слухачів;

• передбачення свого викладу, його змісту, форм і самооцінки.

У чому ж позитивні позиції цих методів?

1. Слово викладача не тільки несе інформацію, але й керує одно­часно пізнавальною діяльністю слухачів, готуючи до сприйняття, впливаючи на думки і почуття одночасно.

2. Педагог не лише повідомляє певну інформацію, але й виявляє своє ставлення до них, бо, викладаючи матеріал, пере­конує слухачів. Таким чином, живе слово зберігає в собі великі виховні можливості.

3. Викладання забезпечує системність у вивченні програмово­го матеріалу та реалізацію інших принципів навчання.

4. Метод рухомий, гнучкий, може охоплювати різноманітні за­соби і прийоми (грамзапис, ілюстрації тощо). Викладач має можли­вість ураховувати особливості сприйняття студентами матеріалу. Якщо вони чого-небудь не розуміють, викладач ще раз може розкрити сут­ність теми, більш детально її пояснити тощо.

5. Викладання дає можливість педагогу використовувати най­новіші наукові дані, підходи, які ще не знайшли відображення в під­ручниках, здійснювати принцип зв'язку теорії з практикою.

6. Викладання економне у часі.

7. Викладання демонструє студентам приклади логічної, яскравої мови викладача, його культури.

Разом з тим необхідно відзначити і основний недолік цих методів — при більшій активності викладача недостатня пізнавальна активність студентів. Викладач не має можливості пристосуватися до характеру сприйняття слова кожним студентом.

У вищій школі важливе місце належить лекції як способу викладу (логічно стрункого, систематизованого, послідовного та ін.) об’ємного теоретичного матеріалу для забезпечення свідомого сприймання й засвоєння наукової інформації студентами.

Лекція повинна давати систематизовані наукові знання з дисципліни, розкривати стан і перспективи розвитку відповідних галузей науки, техніки, стимулювати студентів до самоосвіти.

Останнім часом висловлюється в педагогічній пресі думка про те, що лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, у певній мірі гальмує розвиток самостійності студента, не відповідає вимогам принципу індивідуалізації навчання тощо.

Проте досвід навчання у вищій школі доводить, що відмова від лекції знижує науковий рівень підготовки, а в окремих ситуаціях її не можна замінити іншим методом, а саме¹:

• коли відсутні підручники або їх дуже мало і лекція стає основним джерелом інформації;

• якщо новий матеріал з конкретної теми не знайшов відбиття в існуючих підручниках, посібниках або окремі розділи в сучасних умовах інформаційного прогресу застаріли;

• у тих випадках, коли окремі теми, викладені в підручниках, особливо складні для самостійного вивчення;

• коли з основних проблем курсу існують суперечливі погляди, теорії.

У педагогічній літературі обґрунтовано окремі напрями подолання недоліків методу лекції:

1. Чітке визначення мети, завдань викладу того, що необхідно засвоїти

студентам, складання плану або тексту лекції, забезпечення логічності викладу, виділення стрижневих питань тощо.

2. Стимулювання позитивної мотивації пізнавальної діяльності студентів,

забезпечення їхнього інтересу до процесу пізнання, чому сприяє:

• цікавий початок лекції;

• змістовність, новизна матеріалу, відмінність його від викладу в підручниках;

• наведення прикладів, опора на життєвій досвід особистості;

• проблемний виклад матеріалу.