§5. Методи навчання План

• Поняття про методи навчання і підходи до їх класифікації

• Характеристика методів за джерелами придбання знань

• Методи навчання в залежності від характеру пізнавальної діяльності тих, хто навчається

• Бінарні методи навчання

• Логічний аспект класифікації методів

• Методи стимулювання і мотивації

• Вибір методів навчання

Поняття про методи навчання і підходи до їх класифікації

Розробка теорії методів навчання пройшла довгий шлях. Історично найстарішою групою методів є словесні, головною функцією яких була передача готової інформації за допомогою усного, письмового, а потім друкованого слова для засвоєння її учнями. Такі методи сформувалися, в основному, в школах середньовіччя. Проте вже в XVI віці М.Монтень (1533-1592) доводив необхідність навчати спостерігати оточуючий світ, щоб людина ставала “мудрою із самої себе, а не із книжки”.

Дослідження питань методів навчання було центральним питанням і в працях Я.А.Коменського (1592-1670). У його “Великій дидактиці” окремі розділи називаються: “Метод науки”, зокрема “Метод мистецтва”, “Метод мов”. “Нам необхідний надійний метод у заняттях, щоб додержуючись його розпорядження, вихователь юнацтва так само швидко, як і витончено приводив душі до мудрості, подібно тому, як майстер механічних мистецтв обробляє даний матеріал за допомогою інструментів і робить його придатним до вживання”¹

У же в ХІХ ст. почав розповсюджуватися інший метод навчання – спостереження, хоча про нього писав Я.Коменський, закликаючи до пізнання самих

¹Коменский Я.А. Избранные пед. сочин. – М., 1955. – С.584

предметів не шляхом слова усного чи із друкованого, чужого опису, спостереження, а як відзначав Я.Коменський, із землі, з неба, дубів, буків та ін.

У ХХ ст. переважно використовувалися метод акроаматичний (лекційний, грец. akroama – “лекція”), еротематичний (запитальний, грец. erotema – “питання”), включаючи катехизивні й евристичні запитання.

Особлива увага зверталась на евристику (грец. heurisko – “знаходжу”), проте практика доводила, що евристика дійсно забезпечує розвиток активності, самостійності, але вона вимагає багато часу для одержування результатів.

У такій ситуації викликала інтерес теорія Дж. Д’юї, який пропонував навчання шляхом реалізації практичної діяльності.

Питання пошуків адекватних поставленим завданням методів навчання, продовжується і в ХХІ столітті, але і в сучасній науці немає чітко визначеного поняття “метод”. М.М. Пістрак у 30-ті роки ХХ ст. так характеризував методи: «Методом навчання у найзагальнішому розумінні слова ми називаємо спосіб передачі знань і роз­витку в учнів умінь і навичок. Методи навчання — це знаряддя в руках вчителя, це спосіб його дії по відношенню до учня і спо­соби роботи учня під керівництвом вчителя»¹.

П.М. Шимбарьов розглядав метод навчання «як шлях, за до­помогою якого вчитель організує, спрямовує і керує роботою уч­нів щодо оволодіння ними основами наук»².

У цих визначеннях підкреслювалася провідна роль викладача в на­вчальному процесі.

У педагогічній літературі 40—50-х рр. поняття «метод навчан­ня» визначалось як той засіб або той шлях, за допомогою якого педагог, спираючись на свідомість і активність тих, хто навчається, озброює їх знаннями, уміннями і навичками.

У деяких працях при визначенні поняття «методи навчання» враховувалась не тільки діяльність педагога, але і діяльність тих, хто навчається. З цих посилок виходили М.М. Верзілін, Б. Е. Райков, Б.П. Єсипов, М.К. Гончаров, М.О.Данилов,

¹Пистрак М.М. Педагогика. – М., 1934

²Шимбарев П.Н. Педагогика. – М., 1934

Є.Я. Голант. Ця точка зору отримала подальший роз­виток і стала провідною в се­редині 60-х років. Було постав­лено питання про множинність методів і недопущення універ­салізації того або іншого з них. Значну увагу було приділено вербальним методам.

У 60—80-ті роки розробка теорії методів навчання обумовлю­вала дослідження навчання як цілісного процесу, як взаємодію тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Це знайшло віддзеркалення у визначенні методів навчання як способів організації пізнаваль­ної діяльності тих, хто навчається, яка забезпечує оволодіння знаннями, мето­дами пізнання і практичної діяльності. «Методи навчання — це упорядкована за певним принципом спільна цілеспрямована ді­яльність учителя і учнів, що являє собою систему прийомів або способів і спрямована на розв'язання навчально-виховних за­вдань»¹. Ці підходи дозволяють визначити методи як упорядковані способи організації взаємодії суб’єктів навчання, спрямовані на запрограмовані зміни в особистості.

У педагогічній літературі, поряд з терміном «метод», зустріча­ється термін «прийом», тобто деталь методу, його складова, конкретний крок у реалізації методу. Прийом не має само­стійного навчального завдання, а підпорядковується тому завдан­ню, яке виконується даним методом. Але за різних умов метод може стати прийомом.

Існує й термін «засіб навчання», тобто те, за допомогою чого здійснюється навчання. В.Оконь називає такі засоби²:

А. Прості, - до яких відносить: а) словесні (вербальні): підручники, друковані тексти; б) візуальні : оригінальні предмети, моделі, картини, діаграми, карти, муляжі.

Б . Складні засоби: механічні, візуальні, які забезпечують передавання зображення за допомогою технічних устроїв (фотоапарат, мікроскоп, телескоп та ін.); аудіальні, що передають звуки, шум; аудіовізуальні, котрі поєднують відображення і звуки; засоби, що автоматизують процес навчання (дидактичні машини, лінгвістичні кабінети, комп’ютери та ін.)

¹Педагогіка /За ред. А.М. Алексюка. – 1986. – с. 150

²Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. М., 1990. – С.292-304

У педагогічній літературі головним чином називаються такі ме­тоди: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, робота з підручником, книгою; ілюстрація, демонстрація, лабораторні роботи; письмові, графічні роботи; самостійне спостереження; робота на ділянці, у май­стерні; вправи, розв'язання задач, практичні роботи, екскурсії, по­відомлення, заучування матеріалу підручника, використання засобів мистецтва, експеримент, застосування знань за нових умов, творчі усні і письмові роботи, дослідницька робота, повторення тощо.

Для свідомого застосування цих методів у процесі навчання необхідна певна їх класифікація. Єдиної класифікації методів на­вчання в сучасній дидактиці немає. Тому подаємо класифікацію методів на основі різних ознак.

Одна з класифікацій — за джерелами здобуття знань, згідно з якою всі методи навчання поділяються на словесні, наочні та практичні (М.М. Верзілін, Є.Я.Голант, Є.І. Перовський).

М.М. Скаткіним і І.Я. Лернером була запропонована класифі­кація методів навчання за характером пізнавальної діяльності шко­лярів: пояснювально-ілюстративний (або інформаційно-рецептив­ний), репродуктивний (відтворюючий), проблемного викладу, час­тково-пошуковий (або евристичний), дослідницький. Поділ методів на продуктивні і репродуктивні автори вважали умовним, оскільки будь-який акт діяльності без репродуктивного неможливий.

У розробці теорії методів навчання важливе місце займали пи­тання бінарного підходу до їх визначення і класифікації. Класифіка­ція методів навчання на бінарній основі була розроблена М.М.Левіною, М.1. Махмутовим. Вона будувалася за принципом поділу мето­дів на методи викладання і методи учіння, що розглядалися в сукупності.

І.В. Харламов визначає п'ять груп методів навчання:

— метод усного викладення знань педагогом і активізації пізна­вальної діяльності учнів — розповідь, пояснення, лекція, бесіда, метод ілюстрації й демонстрації;

— методи закріплення навчального матеріалу: бесіда, робота з підручником;

— методи самостійної роботи учнів, спрямовані на осмислен­ня й засвоєння нового матеріалу: робота з підручником, лабораторні роботи;

— методи навчальної роботи по використанню знань на прак­тиці й вироблення умінь і навичок: вправи, лабораторні заняття;

— методи перевірки й оцінки знань, умінь, навичок школярів:

спостереження за роботою учнів, усне опитування, контрольні ро­боти, програмований контроль, перевірка домашніх завдань тощо¹.

У дидактичній науці існують й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

— за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктив­ний, чуттєвий і абстрактний, теоретичний і практичний);

— за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

— за дидактичними функціями (методи первісного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю і перевірки);

— за основними позиціями і дидактичними принципами (ме­тоди зв'язку навчання з життям, методи наочності тощо);

— за формами організації процесу навчання (екскурсії, методи навчання на виробництві);

• за ступенем активності учнів — методи активні й пасивні.

В.Оконь визначає чотири групи методів²:

• методи засвоєння знань, в основі яких пізнавальна активність репродуктивного характеру;

• методи самостійного оволодіння знаннями. Це методи проблемного навчання, основані на творчій пізнавальній активності;

• методи, які називають експоніруючими з переживанням емоційно-художньої активності;

• практичні методи, що характеризуються практично-технічною спрямованістю, котрі змінюють оточуючий світ або створюють його нові форми.

¹ Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособ. – М., 1997. – С. 182 – 183

²Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. М., 1990. – С.27

З наведеного видно, що майже у кожного з підходів своя система класифікації, але жодна з них не охоплює всі істотні боки навчання.

Тому безперечної в логічному відношенні, достатньо обґрунтованої і тому загальновизнаної класифікації методів навчання створити ще не вдалося.

Проблема методів навчання належить до числа тих проблем, які не зразу піддаються розв'язанню. Її не можна вважати остаточно вирішеною і зараз, про що свідчить численність різних точок зору на номенклатуру і принципи її класифікації.