Вимоги до використання наочних посібників:

1. Використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті заняття зокрема. Наочність — не са­моціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності студентів, їхніх можливостей і інтересів.

2. Поєднання слова і наочності.

3. Враховування рівня підготовки студентів. Так, якщо в них немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недо­цільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі студентам із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстра­цій, достатньо тільки нагадати про них.

4.Оптимальність використання: не перевантажувати наочни­ми посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечувати можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу студентів, наочні посібники треба показувати на необхідному етапі занятті, а не завчасно.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок вимагає, щоб знання, вміння і навички, засвоєні суб’єктом в процесі навчання, довго зберігалися в пам'яті, могли бути відтворені в будь-який час і використані в різноманітних ситуаціях. Психологічною основою забезпечення міцності є па­м'ять як психологічний процес, який припускає запам'ятовуван­ня, збереження і наступні відтворення індивідом його досвіду.

Важливість міцності засвоєння відзначав у свій час А. Дістервег: «Все, чому вчать і що завчає учень, повинно бути ним засво­єно так, щоб воно не стиралося з пам'яті, а було кожної хвилини в його повному розпорядженні». Із курсу психології відомо, що є різні види пам'яті: за об'єктом запам'ятовування — образна, сло­весно-логічна, моторна, емоційна; за вольовою регуляцією — довіль­на і мимовільна (коли не ставиться конкретна мета); за триваліс­тю збереження — короткочасна, довгочасна, оперативна (запам'я­товування лише на період виконання операції).

Спираючись на психологічні закономірності, можна назвати окремі шляхи реалізації принципу:

1. Забезпечення свідомості засвоєння знань

2. Опора на основні принципи навчання: зв'язок навчання з жит­тям; наочності; активності і самостійності; систематичності і сис­темності, наочності, доступності тощо.

3. Формування установки студентів на запам'ятовування, що багато в чому визначає повноту, міцність і послідовність запам'ятованого матеріалу. Установка впливає на мотивацію запам'ято­вування і довготривалість збереження в пам'яті.

4. Формування емоційного ставлення студентів до об'єкта запам'я­товування, пізнавальних потреб, професійних інтересів.

5. Організація розумової діяльності студентів на базі вивченого матеріалу: порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація, змістовне групування матеріалу і т.ін.

6. Робота над технікою запам'ятовування, організація різнома­нітного повторення:

— ведення студентами записів: складання планів, таблиць, тез, конспектування, розподіл повторюваного матеріалу на структурні змістові частини, постановка до них запитань;

— розподіл повторення у часі. Найбільша кількість повторень вимагається відразу ж після ознайомлення студентів із новим матеріа­лом, тобто в момент максимальної втрати інформації, після чого ця кількість повторень повинна поступово знижуватися, але не зникати повністю;

— виділення головного, істотного на всіх етапах засвоєння змісту навчання;

— опора на попередні знання студентів, встановлення зв'язку нового матеріалу з вивченим;

— враховування обсягу матеріалу, який пропонується для за­пам'ятовування. Матеріал відносно великого обсягу запам'ятову­ється часто неохоче і засвоюється тільки у випадку крайньої необ­хідності, під впливом значних вольових зусиль.

7. Систематичний контроль за результатами навчання.

Принцип оптимізації навчального процесу знайшов всебічне обґрунтування в працях Ю.К. Бабанського, який сутність принципу бачить у тому, щоб із ряду можливих варіантів навчального процесу усвідомлено вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку тих, хто навчається, при раціональних витратах часу і зусиль викладача і студента.

Способи оптимізації навчання

1. Комплексне планування і конкретизація завдань навчання, виховання і розвитку особистості.

2. Конкретизація змісту навчання. Цей спосіб оптимізації потребує виділення головного, основного: понять, фактів, провідних виховних ідей; відбору вправ для розвитку практичних умінь, навичок пізнавальної діяльності на основі вивчення особливостей студентів курсу, групи; встановлення міжпредметних зв'язків; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу виділеному часу.

3. Вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, засобів, форм навчання (загальнокурсових, групових, індивідуальних), темпу.

4. Створення сприятливих навчально-матеріальних, гігієнічних, морально-психологічних і естетичних умов для навчання.

5. Освоєння наукової організації праці студента. Завдання НОП — виявлення і використання резервів підвищення якості навчальної роботи. Суть її добре відображена в словах Я.Корчака: «Поважайте кожну окрему хвилину, бо вмре вона і ніколи не повториться, і це завжди серйозно, поранена хвилина стане кровоточити, убита — турбує ознакою дурних спогадів...».

Основні вимоги наукової організації праці спільні як для викладача, так і для студента:

НОП передусім вимагає планування студентом своєї діяльності, що передбачає організацію роботи, контроль взятих на себе обов’язків, тобто визначення на певний період порядку дій. План складають на наступний день, добу, тиждень, місяць, рік.

Для цього необхідно чітко визначити мету конкретної діяльності, зміст роботи, обрати раціональні форми і методи виконання запланованого, передбачити хід і результати праці.

Як свідчать спостереження, розподіл часу студента (при традиційному навчанні у ВНЗ), приблизно такий: заняття в аудиторіях, лабораторіях ВНЗ – 6 годин; підготовка до лекцій, семінарів, практичних занять – 4 години; сон – 8 годин; вільний час – 1,5 години; самообслуговування, дорога, харчування – 4,5 годин.

Близько 19 % студентів самостійно працюють дві і менше годин на добу, 49% - 2-4 години, 17% - 5-6 годин і 2% - 7-8 годин.

Успішність пропорційна кількості часу, відведеного на самостійну навчальну працю.

Не всі студенти вміють розумно використовувати вільний час (не бувають у музеях, читальній залі, мало і безсистемно читають), проте впевнені, що в них просто не вистачає часу (як не згадати думку А.П.Чехова: “Якщо хочеш, щоб у тебе було мало часу, нічого не роби” або Гете: “Завжди можна знайти достатньо часу, якщо використовувати його розумно”).

Наукова організація розумової праці (НОРП) передбачає:

1. Установку на розумову працю, позитивна мотивація дій.

2. Поступовий вхід у роботу. Для людини нелегко її почати. Ще філософ

Арістотель говорив, що той виконав півсправи, хто почав. Проте починати слід без затягування.

3. Ритмічність праці, дотримання послідовності, систематичності.

4. Чергування розумової праці і відпочинку. Через 45-50 хвилин роботи – хвилин

на 5-10 відпочинок, а через 2-3 години – 30-40 хвилин відпочинку (фізичні справи, слухання музики, бесіда з товаришем або батьками, прогулянка тощо).

5. Вміння студента працювати з книгою, оволодіння інтелектуальними

розумовими діями (доводити, аргументувати, визначати головне, систематизувати та ін.), навичками швидкого читання, що важливо при ознайомленні з науковою літературою, періодикою тощо. Щоб оволодіти навичками, чітко визначити, для чого читати: одержати про книжку первісну інформацію, чи знайти відповідь на конкретне питання, чи довести певну думку чи щось інше. Швидке читання вимагає переходу на зорове сприйняття, яке більш ефективне, ніж слухове.

6. Додержання студентом режиму дня, тобто додержуватися часу занять,

відпочинку, їжі, не працювати за рахунок сна, тому що сон – це відпочинок нашого мозку. Слід враховувати результати досліджень фізіологів, гігієністів, які доводять, що підвищена продуктивність праці з 9-10 годин ранку, до 12-13 годин і з 16 до 18. Хоча можуть бути винятки для різних людей. Фізіолог М.Є.Введенський відзначав, численні дані говорять проте, що за умов умілого розподілу розумової праці можна не лише розвивати величезну за своєю продуктивністю роботу, а й зберегти на довгі роки, а можливо, на все життя, розумову працездатність і загальний тонус своєї життєдіяльності. Втомлюються і незмагають не тільки від того, що багато працюють, а й від того що погано працюють.

Таким чином, наукова організація розумової праці неможлива без самовиховання, тобто активної діяльності самої людини, спрямованої на удосконалення своєї особистості, її бажання, усвідомлення необхідності розвивати свої здібності й для цього раціоналізувати свою працю і режим.

Основні функції принципів представлено в таблиці.

Таблиця 13