Принцип наочності навчання

Ефективність процесу навчання багато в чому визначається тим, чи спирається засвоєння наукових понять на знання конкрет­них фактів, наявність уявлень студентів про ті предмети, явища, процеси, які дані поняття відображають, що сприяє правильному ро­зумінню законів природи людського суспільства. Тому вже в Давній Греції під час навчання геометрії використовувались моделі геометричних тіл і фігур. Але глибоке наукове узагальнення про­блема наочності знайшла в працях Я.А.Коменського.

Своє «золоте правило» для учнів Коменський сформулював так: «Все, наскільки можливо, уявляти почуттям, а саме: видиме — зору, чутне — слуху, нюхове — нюху, смакове — смаку, дотикувальне — дотику; а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома почуттями, то повинно одночасно подавати декілька почуттів».

Ідея наочного навчання одержала свій подальший розвиток у працях

Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін.

Значення наочного навчання Й.Г. Песталоцці бачив у тому, що воно сприяє розвитку сил і здібностей людини. Дістервег вва­жав, що тільки застосуванням наочності «вдається вигнати будь-яке беззмістовне вчення, будь-яке пусте, згубне зазубрювання, яке послабляє розум». З наочністю Дістервег пов'язував так званий евристичний, розвивальний метод на противагу повідомлюваному словесному¹.

На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про те чи інше поняття, тобто мо­жна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді студентів. Це дозволяє говорити про наочність словесну і предметну.

Широкого використання знаходять аудіовізуальні посібники, які пропонуються студентам за допомогою технічних засобів навчання.

Залежно від органів почуттів, які сприймають ці посібники, їх поділяють на такі групи: фонічні (сприймаються слухом), візуальні (сприймаються зором) і змішані. До них належать: статичні посі­бники (діафільми, діапозитиви, посібники для епіопроекції); динамічні (кінофільми, кінофрагменти); фонопосібники (грамзапи­си, магнітофонні записи).

Способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створення в процесі навчання таблиць, схем.

Види предметної наочності в залежності від характеру образу представлено в табл.12.

Таблиця 12

Види предметної наочності залежно від характеру образу

Натуральна або природна	Художньо-образотворча	Символічна
— рослини; — тварини; — мінерали; — хімічні реакції.	— малюнки, картини; — фотографії; —діафільми; —діапозитиви; — скульптури.	— карти, схеми; — креслення; — графіки; — діаграми.
В основі виду —індивідуальний образ.	В основі — узагальнений образ.	В основі — схематичний образ.

Функції наочності залежать від дидактичної мети. Наочність виступає як: 1) джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;

2) ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;

3) спосіб розвитку мислення, що сприяє більш глибокому за­своєнню, розумінню зв'язку наукових знань з життям, що забез­печує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливості уявлення, а також розвиток абстрактного мислення, бо допомагає на основі розглянутих конкретних явищ прийти до узагальнень;

4) посібник для самостійної пізнавальної діяльності (в результаті порівняння, зіставлення студенти набувають нових знань);

5) спосіб інструктажу;

6) спосіб повторення, повідомлення,, систематизації;

7) спосіб контролю.

Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочно­сті. Саме

за допомогою слова викладач керує спостереженням, яке здійснюється студентами, призводить до осмислення зв'язків явищ, які не можуть бути сприйняті в процесі спостереження. Л.В. Занков у своїх дослідженнях розкрив можливі форми поєднання слова і наочності у навчальному процесі й показав, у яких ситуаціях які з них найбільш раціональні. Ці форми мають місце і у ВНЗ:

1. Педагог за допомогою слова керує спостереженнями тих, хто навчається, а знання про зовнішній вигляд предмета і його властивості й відношення студенти здобувають самі у процесі спостереження.

2. Педагог, спираючись на спостереження студентів і їх знання, призводить до осмислення таких зв'язків і явищ, які не можуть бути виявлені за допомогою безпосереднього сприйняття.

3. Педагог за допомогою слова сам повідомляє студентам відомості про предмет, його властивості, а наочні засоби є підтвердженням, конкретизацією словесних повідомлень,

4. Педагог, ґрунтуючись на спостереженнях студентів, повідомляє про такі зв'язки між явищами, які недоступні безпосередньому спо­стереженню. Студенти спостерігають тільки об'єкт, а викладач сам уза­гальнює окремі дані, робить висновки про зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються студентами.