Принцип свідомості, активності й самостійності студентів у навчанні

Свідомість суб’єкта в навчанні передбачає:

• усвідомлення мети, завдань, значення своєї навчальної діяльності;

• позитивне ставлення до неї;

• уміння керувати своєю діяльністю;

• правильне розуміння фактичного матеріалу;

• розуміння практичного значення оволодіння системою знань,

умінь, навичок для подальшої професійної діяльності;

• уміння користуватися знаннями в різних ситуаціях та ін.

Тому важливо студентам:

а) роз'яснювати громадську і особисту значущість навчання не лише для

розвитку науки, а й для творчої діяльності у сфері матеріального виробництва;

б) навчати виявляти наполегливість, силу волі;

в) заохочувати виконання завдань підвищеної трудності;

г) чітко визначати цілі, завдання, форми звіту, критерії оціню­вання;

д) навчати пред'являти вимоги до себе, щоб заохочу­вати до самовиховання

обов'язку, відповідальності тощо¹;

Розвиток активності, свідомості, самостійності навчання обумовлено, з одного боку, закономірністю навчання (результативність навчання суб’єкта обумовлена його активністю в пізнавальній діяльності), а, з другого боку, - потребами суспільства в активних, самостійно вирішуючих творчі завдання членах суспільства.

І саме активність, самостійність людини сприяють задоволенню її духовних потреб, інтересів, самовираженню і самореалізації.

Активність студентів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного до­свіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також в якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання.

Самостійність пов'яза­на з визначенням об'єкта, засобів діяльності, її здійснення без допомоги ззовні, що вимагає активності. Тому пі­знавальна активність і самостійність невіддільні; їх важко відокре­мити. Джерелом пізнавальної активності і самостійності є потреби суб’єкта у набутті знань, оволодінні засобами навчально-пізнава­льної діяльності, в самоутвердженні й самовираженні та ін. Задо­волення одних потреб веде до виникнення нових. Завдання викладача — стимулювати формування цих потреб, що вимагає створення в навчанні умов, які спонукають студента до активної самостійності діяльності. Педагогічне обґрунтоване стимулювання потреб, моти­вів, інтересів, активності й самостійності студентів передбачає активізацію навчально-пізнавальної діяльності студентів як процес, спрямований на поглиблену, спільну навчально-пізнаваль­ну діяльність викладача і студента, на спонукання до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивних і стереотипних форм викладання і навчання².

Головна мета активізації у ВНЗ — вдосконалення якості навчально-виховного процесу, яка досягається формуванням актив­ності й самостійності студентів. Внутрішнім джерелом активності є інтерес. Ніякими силами, говорив Л.М.Толстой, не можна примусити пізнати світ через нудьгу. А.Дістервег підкреслював, що лише той є володарем слухачів, хто здатний прикувати до себе їх увагу.

Отже, активізація пізнавальної діяльності потребує використання різних

методів, способів, форм навчання, які викликають інтерес, стимулюють студента до виявлення активності і самостійнос­ті. Для цього необхідно, щоб об'єкт пізнання був залучений до сфери діяльності суб’єкта і діалектична взаємодія між ними ство­рювала б умови прояву активності й самостійності особистості.

На заняттях це можуть бути ситуації, в яких студент повинен:

захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, до­кази, використовувати набуті знання;

задавати питання викладачеві, товаришам, з їх допомогою з'ясову­вати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання;

рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вно­сити творчі корективи, давати поради;

ділитись своїми знаннями з іншими;

допомагати товаришам у труднощах, пояснювати їм незрозу­міле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додат­кової літератури, першоджерел, на довгочасні спостереження;

знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних; практику­вати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

здійснювати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальній і практичних дій¹.

Активізації пізнавальної діяльності студентів сприяє також захоплений виклад навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення науко­вих знань та ін.). При цьому інтерес формується не шляхом відхилення від змісту основного матеріалу, а за рахунок роз­криття тих боків, до яких повинна бути привернена увага суб’єкта у першу чергу.

Розвиток активності студента забезпечується використанням методів, форм організації навчання, які спонукають їх дій самостійної пізнавальної діяльності, а саме:

— методів проблемного навчання;

— методично цілеспрямованих засобів наочності;

— групових способів організації учіння, взаємонавчання;

— проведення дидактичних ігор та ін.

Система знань при цьому засвоюється не в готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової діяльності студента, в результаті чого знання стають його досягненням і дозволяють йому в певних умовах здійснювати творчу діяльність, мотивом якої є пізнавальний інтерес.

Характер активності, ступінь інтересу в діяльності студента великою мірою залежить від якості його знань і від рівня опанування способами розумової діяльності.

Активізації діяльності студентів сприяє створення сприятливого емоційного тонусу (довіра, такт викладача, його емоційність, доброзичливість однокурсників та інше) й особистість викладача, його ставлення до студентів, навчального предмета, своєї професії, інших викладачів.

Розв'язанню завдань формування активності, інтересу сприяє і створення ситуацій успіху студентів у навчальній діяльності. Важливо, щоб викладач створював умови, за яких кожний студент відчував би радість досягнення успіху, почуття гідності, усвідомлював свої можливості.

Як свідчать наукові дослідження, формуванню пізнавальної активності сприяє участь студента у громадському житті ВНЗ, науково-дослідній роботі, розвиток захоплень тощо.

Важливим є питання формування установок студентів, тобто стан їхньої готовності, схильності до виявлення активності. Значна група студентів приходить у ВНЗ з установкою лише на засвоєння матеріалу в рамках навчальної програми, що в певній мірі обмежує діяльність суб’єкта.

Дослідження свідчать, що установка студентів на вивчення літератури зі спеціальності незалежно від навчальної програми близько 37, 9 %, на участь у науковій діяльності – 15, 8%, на підвищення рівня загальної культури – 52,7%, на громадську діяльність – 25%, на засвоєння, в основному, навчальної програми – 25,3%.

Проведені дослідження доводять, що високий рівень активності, самостійності студентів пов’язаний із задоволенням від обраної професії. Високу успішність і пізнавальну активність мають студенти, котрі переконані у своїх здібностях до обраної професії, низьку – ті, які прийшли у ВНЗ, вважаючи, що краще навчатися, ніж працювати.