Література

1. Педагогічна енциклопедія. – М. – 1966. –Т.3. Стаття “педагогіка”

2. Подласый И.П. Педагогика. – М. – 1999. – Кн.1.- тема 1

3. Харламов И.Ф. Педагогика. – М. – 1997. – гл.1

4. Ягупов В.В. Педагогіка. – К. – 2002. – тема 1, 3

§ 2. Цілісний педагогічний процес у вищій школі План

• Поняття про педагогічний процес

• Характеристика компонентів педагогічного процесу: а)цільовий, б)процесуальний, в) результативний, г) аналітико - корегуючий

• Закономірності педагогічного процесу

Педагогічний процес - це спеціально організована взаємодія суб’єктів навчально – виховної діяльності, спрямованої на розв’язання завдань виховання, навчання, розвитку особистості як цілісної проблеми. Тому в багатьох працях вживається поняття “цілісний педагогічний процес”.

Питання єдності навчання, виховання, розвитку суб’єкта розкриваються в педагогічних працях І.Ф.Гербарта, який підкреслював, що навчання без морального виховання є засіб без мети, а моральна освіта без навчання є мета без засобу. Більш глибоко ідея цілісності педагогічного процесу представлено К.Д.Ушинським, його послідовниками.

Особливе місце в дослідженні питань педагогічного процесу належить П.Ф.Каптєрєву, який називав такі його риси як “саморозвиток організму й самовдосконалення особистості відповідно до ідеалу”¹.

Ідея цілісності педагогічного процесу знайшло відбиття і в працях М.П.Блонського, А.С.Макаренка, А.Г.Пінкевича, С.Т.Шацького та інших. Проте, починаючи з 30-х років, зусилля педагогів були спрямовані на вивчення питань навчання, виховання, розвитку як відносно самостійних процесів. У 60 – і роки ідею цілісності обґрунтовували В.О.Сухомлинський (“цілісна особистість формується цілісно”), Г.С.Костюк, а з середини 70-х років ХХ століття - Ю.К.Бабанський, М.О.Данилов, В.О.Краєвський, В.О.Сластьонін, Ю.П.Сокольніков.

А наліз педагогічної літератури з питань цілісності педагогічного процесу дозволяє представити його як певну систему:

¹Каптерев П.Ф. Избранные педагогические сочинения.- М. – 1982. – С.169

Таблиця 1.

Цілісний педагогічний процес у вищій школі

Процесуальний

компонент

Шляхи, засоби

Цілісний педагогічний процес як взаємодія суб’єктів у навчально – виховній і науковій діяльності

Організація навчально –виховного процесу, спілкування, різноманітних видів діяльності

Мета

Розвиток основних сфер життєдіяльності особистості (інтелектуальної, чуттєво-вольової), її саморозвиток, забезпечення професійної компетентності

Зміни у розвитку особистості, її компетентності; системі життєвих відносин, ставлень, цінностей

Цільовий компонент компонент

Результативний компонент

Аналітико – корегуючий компонент

Аналіз результатів, внесення при необхідності певних змін

Педагогічна взаємодія передбачає процес прямої або опосередкованої дії, впливу суб’єктів один на одного, що обумовлює їхні певні зміни, тому що взаємодія завжди має два компоненти: педагогічну дію одного і відповідну реакцію іншого.

У системі вищих навчальних закладів існують різноманітні зв’язки між учасниками педагогічного процесу, суб’єктами якого виступають: викладачі, керівники наукових та інших гуртків, секцій, товариств, куратори груп, лаборанти, адміністрація закладу, громадські організації, студенти групи, курсу тощо. На студента як на об’єкт впливу і суб’єкт дії впливають: мікросередовище, морально – психологічний мікроклімат, рівень професорсько – викладацької компетентності, матеріальна база ВНЗ, гігієнічні умови діяльності та ін.

Особливо велике значення для формування особистості студента має взаємодія з викладачами, яка знаходить виявлення в педагогічному впливові, активності студента як відповідній реакції на вплив, педагогічному спілкуванні, що є однією з форм педагогічної взаємодії, в якій педагог вирішує навчальні, виховні, особистісно – розвивальні завдання. спілкування складається із сприймання людьми один одного, розуміння, відношення між ними, забезпечуючи таким чином, комунікативні (обмін інформацією), перцептивні (сприйняття й розуміння) й інтерактивні (взаємовплив) функції завдання.

Спілкування виконує різні функції: професійно – ділову, інформаційно – пізнавальну, управлінську, самоствердження особистості, реалізації потреби в спілкуванні, одержання позитивних емоцій, певної комфортності та ін. Характер взаємодії суб’єктів є різним за метою, змістом, формами, здійснення і залежить від психологічного статусу особистості, авторитету, комунікативної культури тощо.

Цільовий компонент педагогічного процесу спрямований на всебічний розвиток особистості студента, стимулювання його до саморозвитку, самореалізації, забезпечення професійної компетентності, формування системи цінностей, загальної культури. “Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, - писав А.С.Макаренко, - причому в поняття “характер” я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконливості, і політичне виховання, і знання – геть усю куртину людської особистості”¹

Отже, мета забезпечує перспективний творчий характер педагогічного процесу, про що писав і К.Д.Ушинський6 “Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би вам відповісти на запитання, що він хоче будувати – храм..., просто будинок, у якому б жилося затишно, красиві, але непотрібні урочисті ворота, якими миливувалися б подорожні? Те ж саме повинні ви

¹Макаренко А.С. Твори в 7 т. – Т.5. – К., 1954. – С.105

сказати і про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності”¹

Визначення мети педагогічного процесу дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє, про що писав В.О.Сухомлинський: “Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь – у неграмотну няньку, педагогіка – у знахарство. Необхідно науково передбачити – в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть”².

Перші спроби сформувати загальні цілі виховання в широкому його розумінні зробили давні філософи, вважаючи, що цілі повинні відповідати об’єктивним потребам життя, й історія це підтвердила.

Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висунули ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети, що передбачає “розвиток різних боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань”³

Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішнього та внутрішнього узгодження, відповідності змісту і форм (гармонійність відкидає розрив між свідомістю й поведінкою, словом та ділом тощо). Всебічний розвиток особистості не означає, що кожна людина повинна стати універсальною… Мова йде про те, що кожна жива людина може і повинна бути розвинена стосовно тих загальних (“універсальних”) здібностей, які роблять її Людиною ( а не хіміком чи токарем), тобто у відношенні мислення, моральності, здоров’я. “Всебічний розвиток особистості передбачає створення для всіх без винятку людей рівних реальних умов розвитку своїх здібностей у будь – якому напрямі”⁴.

Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості диктується об’єктивними факторами розвитку суспільства: необхідністю швидкого реагування

¹Ушинський К.Д. Твори в 6 т. – Т.4. – К., 1952. – С.25

²Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. – Т.3. – К., 1997. – С.327

³Педагогическая энциклопедия. Т.1. – С.247

⁴Ильенков Э. Об идолах и идеалах. – М., 1968. – С.148 – 149

на зміни в науці, техніці, впровадження нововведень, підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізаторства, відповідного творчого ставлення до справи.

Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція, комп’ютеризація.

Спрямованість системи вищої освіти на всебічний розвиток особистості сприяє вирішенню проблеми підготовки талантів, формуванню духовної культури, є необхідною умовою функціонування демократичної держави, вимагає від громадянина відповідальності за свої дії, дисциплінованості, високої моральної вихованості.

Загальна мета педагогічного процесу конкретизується навчальними закладами з врахуванням національно – релігійних, статевих, індивідуальних особливостей і повинна доповнюватися “замовленнями” самої особистості – бути щасливою, здоровою, успішною в житті.

На сучасному етапі розвитку України як самостійної держави постало питання про національне виховання як цілеспрямованого, систематичного процесу утвердження у свідомості кожного громадянина країни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної, культурної, мовної єдності, підтримання виховних традицій, звичаїв народу.

Отже, можна говорити про ієрархію цілей педагогічного процесу: мета як історичний ідеал виховання (всебічний гармонійний розвиток); стратегічні і тактичні цілі, спрямовані на формування свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки людини; цілі самовиховання і самореалізації, саморозвитку тощо. “Мета виховання, - зазначає О.В.Киричук, - в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного процесу. Для цього вона повинна бути конкретизована”¹

Отже, мета професійної підготовки спеціалістів повинна передбачати:

• виховання вільної особистості, яка має високий рівень свідомості, почуття

своєї гідності, самоповаги, орієнтується у загальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка відтворює національну культуру (мову, культурну

¹ ж. Радянська школа. – 1991. - №5.-С.55

спадщину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення й нести за них відповідальність;

• виховання духовно багатої особистості, якій притаманна сукупність

морально – етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потребу до пізнання й самопізнання, вияву творчості, ініціативи, активності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

• виховання практичної компетентної особистості, яка володіє основами

економіки, комп’ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров’я, уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечуватиме матеріальне благополуччя своєї сім’ї тощо¹

Процесуальний компонент забезпечується організацією здійснення поставлених завдань, конкретизацією змісту, форм, методів, конкретних засобів досягнення мети.

Незважаючи на суб’єктно-суб’єктний характер гуманного педагогічного процесу він здійснюється завдяки управлінській діяльності викладачів, які так організують свою роботу, щоб вона ефективно впливала на діяльність інших учасників процесу, створюючи оптимальні умови для виховання, навчання, професійної підготовки, розвитку, саморозвитку студента, для вибору ним можливостей творчої самореалізації.

Структура педагогічної діяльності включає уточнення мети взаємодії, проектування дій на основі діагностування стану об’єкта, відбір змісту, форм, методів, засобів навчально – виховного процесу, взаємодію, спрямовану на розвиток різних сфер особистості студента, сумісну діяльність, співробітництво, спілкування.

Результативний компонент цілісного педагогічного процесу спрямований на виявлення педагогом змін і самовиявлення в інтелектуальному, чуттєво-вольовому розвитку особистості в системі життєвих ставлень, відношень, цінностей, сформованості професійної компетентності.

¹Френе С. Зб. соч.: пер. с фр. М., 1990.- С.38-39

Аналітико – корегуючий компонент пов’язаний з глибоким аналізом суб’єктами педагогічного процесу результатів і внесенням при необхідності певних змін для його удосконалення.

Педагогічний процес будується у відповідності з певними законами, закономірностями, принципами. У загальнонауковому аспекті поняття “закон” визначають як необхідне, суттєве, стійке, повторюване відношення між явищами; як внутрішній, - необхідний, узагальнений і суттєвий зв’язок предметів і явищ об’єктивної дійсності, як загальні, необхідні й суттєві зв’язки між предметами і процесами.

У педагогічному процесі знаходять виявлення філософські закони переходу кількісних накопичень у якісні зміни. Всі інтегративні особистісні характеристики є результатом поступового накопичення, нарощування якісних змін (погляди, ціннісні орієнтації, мотиви, потреби особистості, її вміння, навички). Філософські категорії “частина”, “ціле”, “зміст” і “форма” та ін. є методологічною основою розгляду питань педагогіки. Педагогічний процес має й специфічні закони, які визначаються як педагогічні закономірності, тобто об’єктивно існуючі, стійкі, необхідні й суттєві зв’язки між педагогічними явищами, процесами, окремими компонентами педагогічного процесу, які повторюються. Існують різні підходи до визначення закономірностей. Так, одні називають:

• закономірності, що обумовлені соціальними умовами (залежність педагогічного процесу від суспільних потреб і умов: цілі, завдання та ін.);

• закономірності, що обумовлені природою людини (визначальна роль діяльності і спілкування у формуванні особистості, залежність результатів від індивідуальних, статевих особливостей);

• закономірності, що обумовлені сутністю виховання, навчання, освіти, розвитком

о собистості (взаємозв’язок між педагогічним впливом, взаємодією й активною діяльністю індивіда)¹. І.П.Підласий визначає закономірність динаміки педагогічного процесу (чим вище проміжні досягнення суб’єкта, тим вагоміші, кінцеві результати); розвитку особистості (темп і досягнутий рівень розвитку особистості

¹Коджаспирова Г.М. Педагогика: Учеб. для студ. – М., 2003. – С.65-66

залежить від спадковості; виховного і навчального середовища; включення в навчально – виховну діяльність; застосування засобів і способів педагогічного впливу); закономірність управління навчально – виховним процесом; закономірності стимулювання; закономірність єдності чуттєвого, логічного і практики в педагогічному процесі; закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності; закономірність обумовленості педагогічного процесу (залежність результатів від потреб суспільства і особистості; матеріально – технічних, економічних та ін. можливостей суспільства; морально – психологічних, санітарно – гігієнічних, естетичних та ін.) умов процесу¹.

І.А.Лернер досліджував особливості закономірностей навчання, які він розподілив на дві групи:

1) закономірності, що притаманні процесу навчання за його сутністю, яка неминуче виявляється, як тільки він виникає в будь-якій формі, іншими словами – це закони, які притаманні будь-якому навчанню, де б і коли воно не виникало;

2) закономірності, що виявляються залежно від характеру діяльності того, хто навчає, і тих, хто навчається, засобів навчання, отже, залежно від виду змісту освіти і методів, якими вони користуються.

Ці закономірності виявляються не за будь-якого навчання, їх вияв здебільшого залежить від викладача, від того, чи усвідомлює він усю повноту завдань навчання і чи застосовує відповідні до кожного завдання методи і засоби. Друга група закономірностей обумовлена тим, що педагогічний процес пов’язаний з цілеспрямованою і усвідомленою діяльністю взаємопов’язаних суб’єктів – педагога і тих, хто навчається, – і з різноманітністю завдань навчання.

Приклади закономірностей першої групи (теорія І.Я.Лернера):

1. Виховуючий характер навчання. Будь-який акт діяльності викладання

справляє на студентів той чи інший виховуючий вплив. Цей вплив може бути позитивним, негативним або нейтральним.

2. Будь-яке навчання реалізується тільки при цілеспрямованій взаємодії того, хто

н авчає, і тих, хто навчається, без такої взаємодії навчання не буває.

¹Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Ученик для студ. в 2 кн. Кн. 1.-М., 1999.- С.171-172

3. Навчання виникає тільки з активної діяльності суб’єктів навчання. Воно тим

ефективніше, чим інтенсивніша і різнобічніша забезпечувана викладачем діяльність студентів з предметом засвоєння. Рівень же його (засвоєння) залежить від характеру діяльності – репродуктивної або творчої. Іноді цю закономірність формулюють як закономірність єдності педагогічного керівництва і самодіяльності тих, хто навчається.

4. Цілеспрямоване навчання індивіда тій чи іншій діяльності досягається при

включенні його в цю діяльність.

Закономірності не лише відзначають певні взаємозв’язки, а й намічають шляхи організації педагогічного процесу:

• діяльність і спілкування індивіда – основа навчально – виховного

процесу. Тому чим доцільніше організована діяльність індивідів, чим розумніше будується їх спілкування, тим ефективніше проходить педагогічний процес;

• людина привласнює соціально – історичний досвід із врахуванням

своєрідності, специфіки потреб, мотивів, інтересів, тобто психічних процесів, функцій особистості в суспільстві, сім’ї, в колективі. Педагогічний процес представляє собою постійну трансформацію зовнішніх впливів на внутрішні процеси особистості. Тому чим значніший вплив на свідомість, почуття, волю особистості і чим вище її активність і самостійність у діяльності та спілкуванні, тим вища результативність педагогічного процесу.

Принципи педагогічного процесу (гуманістичний характер, розвиток особистості в умовах діяльності і спілкування, цілісності, активності суб’єктів процесу, стимулювання особистості до самовиховання, самоосвіти та ін.) мають свої особливості реалізації в навчально – пізнавальній, науковій, виховній діяльності, тому будуть представлені у відповідних розділах.

Отже, цілісний педагогічний процес у вищій школі забезпечує сформованість інтелектуальної, чуттєво – вольової сфер життєдіяльності студентів у ході навчання, виховання, спілкування (формального і неформального), самовдосконалення (самоосвіта, самовиховання).

Питання для самоперевірки

• У чому виявляється цілісність педагогічного процесу?

• Схарактеризувати компоненти педагогічного процесу

• Розкрити закономірності педагогічного процесу

Завдання для самостійної роботи

• Підготувати повідомлення про етапи педагогічного процесу

• Розробити ідеальну модель процесуального компонента педагогічного процесу ВНЗ.

Теми доповідей, курсових робіт

1. Питання мети виховання в різні історичні періоди

2. В.О.Сухомлинський про всебічний гармонійний розвиток людини

3. Питання національного виховання в історії педагогічної думки

4. Проблеми національного виховання в сучасних умовах України

Додатковий матеріал

“Педагогічний процес включає дві головні характерні риси: систематичну допомогу саморозвитку організму і всебічне удосконалення особистості”

“Безумовно, не слід ігнорувати народні й індивідуальні риси в людині …, але не слід і роздувати ці риси в головні, з-за них не бачити єдності людського роду й вчити зневажати інші народи. Педагогічний процес повинен бути наповнений тими поглядами, що всім людям притаманне прагнення до ідеалу суспільства, знань, але це основне загальнолюдське прагнення з різних причин відбивається в різних народів своєрідно – різними мотивами і релігіями, різним державним устроєм і побутом. Всі народності в більшій чи меншій мірі однобічні й можуть взаємно доповнювати одна іншу; народної досконалості немає.

Національність є неминуча обмеженість, але разом з тим і значна сила для всебічного розвитку життя й діяльності; національності, взяті разом, дають повноту й життю, й науці, й мистецтву, й релігії”

“Педагогічний ідеал вносить різницю в однаковий за суттю всюди педагогічний процес, змінюючи його вид; до постійного і вічного він додає тимчасове і змінне. Присутність у педагогічному процесі загальнолюдських елементів ще не дає ніяких мотивів для діяльності, не являє собою живого зразка, якому можна було б наслідувати у вихованні. Ці мотиви, цю рушійну силу дає вихованню національні ідеали.

Отже, педагогічний ідеал включає в себе три рода елементів: особисті, або суб’єктивні, народні чи національні й всенародні або загальнолюдські…”

(П.Ф.Каптєрєв. Педагогічний процес //Избранные педагогические сочинения. –М. 1982. - С. 140, 193-195)

Групою лауреатів Нобелівської премії миру було складено Міжнародний проект “За культуру і ненасильство, котрий включав позитивні якості й принципи життя, які духовно розвинена людина повинна реалізовувати в повсякденному житті, в сім’ї, на роботі, в суспільстві:

• поважати життя кожної людини;

• відкидати насильство в будь-якій формі;

• бути щедрим, ділитися з іншими людьми;

• слухати і прагнути зрозуміти іншу людину;

• оберігати нашу планету, очищати атмосферу Землі позитивними думками;

• укріпляти солідарність шляхом розвитку товариства і підтримку суспільного

проекту (Ж. “Завуч”, 2004. - №3. – С.21)