Завдання педагогіки

До головних завдань педагогіки можна віднести:

• визначення, обґрунтування законів, закономірностей, причинно – наслідкових

зв’язків освітнього процесу;

• теоретичне вивчення, опис, роз’яснення сутності педагогічного процесу;

• обґрунтування сучасних педагогічних систем, технологій;

• розробка нових методів, засобів, педагогічних технологій, систем навчання і

виховання, основ інноваційної педагогічної діяльності;

• вивчення, аналіз, узагальнення, інтерпретація, оцінка педагогічної діяльності,

досвіду її організації, що забезпечує самореалізацію особистості;

• п рогнозування розвитку педагогічної теорії та практики;

¹Российская педагогическая энциклопедия. Т.1. – М., 1993. – с.169.

• забезпечення ефективного управління освітніми процесами.

Система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв’язок педагогіки з іншими науками

Інтенсивний розвиток педагогіки в XIX – XX ст. привів до утворення системи педагогічних наук, що включає в себе: загальну педагогіку, яка охоплює основні питання виховання і навчання людини, розробляє теоретико – методологічні й методичні засади навчально – виховного процесу в різноманітних освітньо – виховних закладах.

Традиційно загальна педагогіка складається з чотирьох розділів: загальні основи (обґрунтування її теоретико-методологічні підвалини; теорія освіти і навчання (дидактика); теорія виховання (закономірності, принципи, мета, зміст, методи, форми); теорія управління педагогічним процесом.

Розвиток загальної педагогіки як науки визначив створення самостійних галузей знань, які знайшли відбиття в системі педагогічних наук.

Вікова педагогіка, яка досліджує особливості виховання на різних етапах вікових груп (переддошкільна, дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих (андрогогіка)).

Педагогіка вищої школи – галузь педагогічної науки про закономірності навчально - виховного процесу професійної підготовки спеціаліста у вищих навчальних закладах. У залежності від професійної галузі можна говорити про воєнну, інженерну, виробничу, космічну, медичну, театральну, спортивну педагогіку, педагогіку професійно – технічної освіти.

Спеціальна педагогіка (дефектологія), яка розробляє теоретичні основи, принципи, методи, форми і засоби виховання й освіти людей, які мають відхилення у фізичному або розумовому розвитку: глухонімих і глухих (сурдопедагогіка), сліпих і тих, хто погано бачать (тифлопедагогіка), розумово відсталих (олігофренопедагогіка), з розладом мови (логопедія).

Об’єктом дослідження етнопедагогіки є вивчення особливостей, народного досвіду виховання, які відбиті в національній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі. Сукупність педагогічних відомостей, виховного досвіду містить як ідеал виховання, так і шляхи, засоби його досягнення. Цінності етнопедагогіки допомагають спрямовувати сучасний навчально-виховний процес на формування національної самосвідомості, розуміння ролі своєї нації, етноса у світовій культурі.

Існують педагогічні дисципліни, які розвиваються як міжпредметні, на основі міжнаукової інтеграції. Так, історія педагогіки вивчає стан і розвиток педагогічних теорій і ідей, практики в різні історичні епохи, порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонування й розвитку освітніх і виховних систем у різних країнах шляхом співставлення і знаходження схожості й відмінностей.

Соціальна педагогіка – галузь загальної педагогіки, предметом вивчення якої є різні соціально – педагогічні проблеми: роль сім’ї у формуванні особистості (сімейна педагогіка), шляхи і методи попередження соціальних відхилень серед молоді (превентивна педагогіка), виховання й перевиховання правопорушників (пенітенціарна педагогіка) та ін.

Специфіку застосування загальних закономірностей навчання при викладанні окремих навчальних предметів досліджують методики (предметні дидактики).

У сучасній педагогіці розвивається низка нових напрямів: педагогіка культури, педагогіка прав людини та ін.

С кладність педагогічної науки, її галузей у тому, що коли мова йде про теоретичні аспекти виховання, освіти, педагогіка виступає як наука. Коли ж говоримо про педагогічну діяльність педагога, який втілює ті чи інші ідеї, принципи, форми, методи у практиці, педагогіка певним чином трансформується в мистецтво, тобто застосування законів, закономірностей залежить від особистих якостей педагога, його майстерності. “Педагогіці ...не можна навчитися, як навчаються математиці, астрономії, хімії, анатомії та фізіології¹, - писав К.Д.Ушинський. Ми не кажемо педагогам: робіть так чи інакше, але кажемо: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами, тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати”²

¹Ушинський К.Д. Твори, в 6 т. – Т. IV. - К. – 1952. - С.48).

²Ушинський К.Д. Твори, в 6 т. – Т. III. - К. – 1954. - С.38

Знання педагогічної науки, її законів, принципів автоматично не забезпечує успіх педагогічної діяльності, яка вимагає від вихователя не тільки знання теорії, але й володіння методикою, технікою педагогічного процесу, певних особистісних якостей та ін.

У цілому, педагогіка є частиною загальної культури людства. Вона органічно пов’язана з іншими науками. Її основою є філософія, яка дозволяє усвідомлювати, розробляти питання мети виховання, навчання, а гносеологія – визначати закономірності навчально – пізнавальної діяльності, механізми управління нею. Філософські категорії, закони взаємозв’язку, взаємозалежності, розвитку і його рушійних сил, а також етика, естетика та ін. сприяють науковому осмисленню проблем педагогіки.

Існує взаємозв’язок педагогіки й психології, яка вивчає закони розвитку психіки людини, її виховання, освіти, навчання, що пов’язане з цілеспрямованим розвитком психіки (мислення, діяльності, мотивації). Педагогіка і психологія мають багато загальних методів дослідження. Визначені базові поняття психології використовуються і в педагогічній лексиці, допомагаючи визначати сутнісні характеристики процесів, явищ.

Усвідомленню механізмів управління фізичним і психічним розвитком людини, закономірностей функціонування вищої нервової діяльності сприяє використання наукових даних фізіології.

Знання проблем соціології сприяє більш глибокому розумінню питань соціалізації особистості. В структурі соціологічної науки розвиваються такі напрями як соціологія освіти, виховання та ін.

Педагогіка використовує досягнення генетики, кібернетики, медицини, економіки, етнології, інформатики, статистики, анатомії та ін. наук.

“Педагогіка, - як влучно писав журналіст С. Соловейчик, - вихованка багатьох наук. спочатку в ній панували філософи. На короткий час вона потрапила під вплив біологів. Потім – психологів. Сьогодні педагогіка і у нас, і у всьому світі знаходиться під привабливістю соціальної психології: ранжируємо, тестуємо, анкетуємо, робимо зрізи – вивчаємо...”, тому що ті питання, які вона розробляє, мають наукову й загальнокультурну цінність.

Джерелами розвитку педагогіки, крім різноманітних наук, є передовий педагогічний досвід, історія педагогіки, науково – педагогічні дослідження.