Категорії педагогіки

Поняття «виховання» в широкому розумінні розглядається як передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь. Гегель у «Філософії права» пише: «Людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості», тобто кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою

суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін.

Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

Навчання – спеціально організований процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством.

Освіта – це процес і результат засвоєння індивідом досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення індивіда до культурних цінностей людства. Освіта за рівнем може бути дошкільна, початкова, середня (неповна, повна), вища, за змістом – загальна, професійна та ін.

Об’єктом педагогіки є освіта як особлива, соціально й особистісно детермінована, що характеризується педагогічним цілепокладанням і педагогічним управлінням діяльністю, спрямованою на залучення людини до життя в суспільстві¹, а предметом – цілісний педагогічний процес спрямованого розвитку, формування особистості в умовах її навчання, виховання самовдосконалення.

О

Індивідом народжу-ються.

Особистістю стають.

Індивідуальність відстоюють.

А.Г.Асмолов,

А.В.Петровський

тже, педагогіка розглядає закономірності, принципи організації педагогічного процесу, передбачає визначення цілей, змісту, форм, методів, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності, спілкування особистості з метою забезпечення її позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу і його корегування за необхідністю.

Педагогіка використовує й міждисциплінарні поняття:

людина, особистість, формування індивідуальності, соціаліза-

ції та ін.

Якщо поняття «людини» як біосоціальної істоти

в ідбиває одночасно як біологічні, так і соціальні якості, то

¹Краевский В.В. Общие основы педагогіки: Учеб. для студ. – М., 2003. – с.11

поняття «особистості» означає специфічну суспільну особливість людини і пов’язане із засвоєнням матеріального духовного досвіду, накопиченого людством. Особистість наділена певним ступенем усвідомлення світу і самосвідомості. Індивід стає особистістю, коли він у змозі оцінити не лише оточуюче його середовище, але й своє становище в ньому і тим самим діяти свідомо і цілеспрямовано¹.

Індивідуальність характеризує несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини, особистості від іншої.

Формування передбачає процес і результати цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності, а також спадковості особистості, її активності.

Соціалізація особистості – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, елементів культури, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить. При цьому людина є не лише об’єктом, а й суб’єктом цього процесу. В процесі соціалізації людина не лише оволодіває досвідом, культурою, а й має можливість реалізувати себе в суспільстві як особистість, коли відбувається її соціальна адаптація і соціальна автономізація. “Соціальна адаптація передбачає активне пристосування індивіда до умов середовища, а соціальна автономізація – реалізацію сукупності установок на себе, стійкість у поведінці і стосунках, що відповідає уявленню особистості про себе, її самооцінку”.²