3.5 Ссавці (Mammalia)

На території Дніпропетровщини в природних умовах зустрічається 61 вид ссавців. Найбільш поширені: їжак звичайний, кріт звичайний, звичайна бурозубка, рясоніжка велика, руда вечірниця, кожан пізній, кожан двоколірний, заєць-русак, ховрашок крапчастий, малий ховрашок, лісова соня, сліпак звичайний, лісова миша, жовтогорла миша, польова миша, хатня миша, сірий пацюк, сірий хом'ячок, ондатра, нориця руда, нориця звичайна, водяна нориця, єнотовидний собака, вовк, звичайна лисиця, лісова куниця, кам'яна куниця, ласка, борсук, дика свиня, європейська лань, європейська козуля, сибірська козуля, лось.

Унаслідок антропізації ландшафтів 9 видів стали зникаючими (гігантська вечірница, лісовий нетопир, лісова мишівка, горностай, степовий тхір та ін.), a 13 видів стали рідкими (нетопир-карлик, великий тушканчик, миша польова, чорний або лісовий тхір, річкова видра й ін.

Великих ссавців (копитних і хижаків) можна спостерігати або на екскурсіях, проходячи по тих місцях, де часто зустрічаються сліди ссавців, або з укриттів – у місцях їх відвідування та перебування. Маршрут екскурсії повинний бути довжиною 5–10 км. У разі помічення тварини то варто спробувати наблизитися до неї. Визначають вид тварини, характер поводження, місце спостереження, біотоп, час і метеоумови. Як екскурсія, так і спостереження із замаскованих укриттів найбільш ефективні рано вранці або пізно ввечері (рукокрилі), у період найбільшої активності тварин.

Знаходячись у певному біотопі, слід знати, з якими тваринами тут можна зустрітися. У відкритих ландшафтах можна зустріти сліпака, зайця, лисицю, у водно-болотяних стаціях – єнотовидного собаку, видру, водяну норицю, на галявинах і просіках – крота, козулю, лося, лань. Різноманітну інформацію дають відбитки слідів ссавців, результати їх діяльності – за погризами раковин молюсків легко знайти місцеперебування ондатри, за екскрементами, що містять хітинові покриви ракоподібних, – видру.

ССАВЦІ – МЕШКАНЦІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Ссавці зустрічаються на земній кулі практично повсюди, тому що в цьому класі поряд із наземними формами є тварини, що активно літають, власне водні мешканці та грунториї.

Людські будівлі дають притулок багатьом тваринам. Через велику кількість легкодоступних кормів у населених пунктах біля людських поселень концентруються тварини у пошуках сприятливих умов для свого існування. Деякі з них майже цілком перейшли на існування поблизу людини. Це призвело до деяких адаптацій: зміна термінів розмноження, збільшення кількості репродуктивних циклів, що спричиняє підвищення чисельності. Деякі із синантропних форм корисні в одних умовах і шкідливі – в інших, однак існують і повністю шкідливі види. Навколо людини зосередилися головним чином птахи й звірі. Значно менше синантропізація торкнулася рептилій і амфібій.

Серед ссавців населених пунктів найчастіше зустрічаються такі види: Миша хатня (Mus musculus); пацюк сірий (Rattus norvegicus); білка звичайна (Sciurus vulgaris); куниця кам'яна (Martes foina); ласка звичайна (Mustela nivalis); тхір степовий (Putorius eversmani); собака домашній (Canis familiaris); кішка домашня (Felis domesticus); коза домашня (Capra hircus).

Серед видів, які живуть у населених пунктах, зустрічаються представники ряду рукокрилих. Вони походять безсумнівно від лісових наземних ссавців шляхом розвитку здатності до стрибків, потім до планування і тільки потім до польоту. Дійсними ссавцями, здатними до польоту, є кажани. У них виникає ряд ознак, близьких до птахів. Так, груднина має кіль, який служить для прикріплення грудних м'язів, що беруть участь у польоті. Грудна клітина стає більш міцною, що пов'язане зі зрощенням деяких її елементів. Кістки черепа зростаються. У зв'язку з нічним способом життя добре розвинуті органи слуху та дотику. Найбільш поширені види: кожан пізній, або лилик пізній (Eptesicus serotinus); кожан двоколірний, або лилик двоколірний (Vespertilio murinus); нетопир-карлик (Pipistrellus pipistrelus); вухань малий (Plecotus auritus).

Миша хатня. Від інших мишей відрізняється наявністю зубчика на задній стороні верхнього різця. Забарвлення сіре.

Живе в різних місцях. Селиться в будинках і господарських будівлях. Живиться різноманітною їжею, на полях збирає насіння. Робить прості нори, розташовані на глибині 25—30 см. Розмножується цілий рік.

Завдає величезної шкоди зерновим культурам, харчовим запасам людини й служить переносником небезпечних захворювань.

Сірий пацюк – найбільший пацюк нашої фауни (довжиною 150–250 мм). Хвіст, покритий шкіряними лусочками й рідкими щетинками, коротший тіла. Вуха короткі й майже голі. Морда широка й тупа. Забарвлення варіює від світло-рудуватого до темно-бурого. Селиться в людських будівлях, де розмножується протягом цілого року. У південних районах живе по берегах водойм. Живиться різноманітною, переважно тваринною їжею. Завдає величезної шкоди винищуванням і псуванням продовольчих продуктів. Основний поширювач чуми й інших інфекційних захворювань. Найбільш шкідливий гризун фауни України.

Звичайна білка. Веде поодинокий спосіб життя у хвойних і широколистяних лісах, садах, парках і ботанічних садах, розташованих від низовин до високих гір, куди піднімається на висоту до 1700 м над рівнем моря. Білка активна вдень, у зимову спячку не впадає. Рано на світанку білка виявляє активність, але протягом дня кілька разів відпочиває в тиші в кроні дерев. Спритно лазить по стовбурах і гілках, моторно пересувається, стрибає навіть на великі відстані.

Білка живе в дуплах дерев або поселяється в гніздах різних птахів. Часто вона займає гнізда вранових, але може споруджувати й власні гнізда. Білка будує їх із гілочок різної довжини від широколистяних дерев, а всередині вистилає гніздо листками, травою, мохом і вовною. Свої гнізда білки не обладнують особливими входами, але іноді можна знайти один або два помітних отвори. У гніздах білка ночує. Для цієї ж мети вона відшукує і дупла. У період зимової непогоди, у завірюху й тріскучі морози білка не залишає свого гнізда. Довжина кроку залежно від швидкості стрибків досягає 20,0–30,0 см.

Кам'яна куниця. Цей невеликий хижак із родини куницевих місця свого помешкання обирає поблизу поселень людини. Кам'яну куницю можна зустріти не тільки в околицях покинутих хуторів, лісництв і туристичних баз, але й на території великих міст. Звірок живе в руїнах різних будівель, на горищах, у каменоломнях і глинистих кар'єрах, а також у стогах соломи й купах каменів або штабелях дров.

Кам'яна куниця зустрічається рідше, ніж лісова куниця. Живиться дрібними гризунами й птахами, комахами, а також домашньою птицею і фруктами усіх видів. Вдень куниця відсипається в укриттях і лише в сутінках виходить на нічне полювання.

Кам'яна куниця добре лазить по деревах, але не забирається так високо, як лісова; може споруджувати прості нори.

Ласка звичайна не так добре лазить, як горностай, зате набагато краще плаває, хоча робить це рідко. Гніздо влаштовує в чагарниках, у старих кам'яних стінках, між коренями дерев, у земляних норах, різних ущелинах і інших подібних місцях. Вона живе на узліссях лісу і лісових пасік; цього звірка можна зустріти на полях, у садах і городах.

Поширені й численні ці звірки в лісостепових смугах, у заростях чагарників уздовж водойм і навколо сільськогосподарських угіддь, на трав'янистих пустирях. Не уникають окультурених ландшафтів і навіть різних будівель, а в стогах сіна й скиртах соломи ласок буває досить багато. Але найбільше їх у лісовій зоні.

У ласки звичайної і ласки малої на підборідді коричнева пляма; самці досягають у довжину 20,0—26,0 см, самиці бувають небагато коротші, їх довжина складає лише 15,0— 19,0 см.

Степовий, або світлий тхір, що назива.ться також степовим, має порівняно слабкі кінцівки. Зустрічається в природних і культурних степах, а також на сухих луках і поблизу житла людини, віддає перевагу більш низинним місцям.

Домашній собака. Форма і розмір передніх і задніх лап у собаки приблизно однакові, тому їх відбитки схожі. Сліди за формою від широкоовальних до круглих; залишається відбиток тільки передньої частини ступні, що увінчується подушечками чотирьох пальців. Відбитки всіх пальців зближені, і середня пара не висувається вперед, як, наприклад, у лисиці або вовка.

У собак подушечки пальців у відбитку розташовані дуже близько до подушечок ступні; відбиток у цій частині буває без помітної широкої щілини. Середні пальці розсунуті, унаслідок чого щілина між ними збільшується в напрямку до їх кінців із пазурами. На противагу в лисиці ці пальці зімкнуті, їх кінці й пазурі сходяться.

Сліди передніх і задніх лап за розміром приблизно однакові, у середньому їх довжина 4,0—7,5 см, ширина 3,0—6,0 см. Здебільшого розмір слідів залежить від породи собаки і її росту. За слідами не можна визначити стать або породу собаки, а лише її величину. Сліди великого собаки подібні зі слідами вовка, тому варто звертати увагу на відмітні ознаки.

Домашня кішка. Домашні кішки легко дичавіють і ведуть лісовий спосіб життя. Однак необхідно пам’ятати, що дика кішка не є дикою формою домашньої кішки.

Слід задньої лапи менший за розміром, ніж у дикої кішки, довжина його 2,2—3,2 см, ширина 2,0— 2,7 см. Середня подушечка ступні лапки набагато менша, ніж у дикої кішки. За своєю формою відбиток нагадує слід невеликого собаки, але відбитки пальців у порівнянні з останнім більш округлені. Довжина кроку буває близько 10,0 см. Ширина доріжки слідів не перевищує 4,0 см.

Домашня коза. До ознак перебування кіз належать задири, тобто поверхневе ушкодження кори молодих дерев і чагарників протягом вегетаційного періоду. Домашня коза здирає кору дерев подібно до того, як це роблять олені та інші жуйні тварини, у яких у верхній щелепі немає різців; для цього вони користуються передніми зубами нижньої щелепи. При обдиранні домашня коза залишає на місцях, позбавлених кори, сліди зубів, спрямовані навскіс нагору по стовбурі. Олені обдирають кору дерев смугами, що йдуть паралельно подовжньої осі стовбура, що обдирається.

Пізній кожан. Довжина тіла 6,2—8,0 см. Живе як численний вид у сільській місцевості й містах. Місцями мешкання кожана служать улітку різні горища, а взимку – підвали, а також різны печери й штольні.

Кажан двоколірний. Забарвлення волосся спини різко двоколірне: основні частини волосин темні, а кінцеві – світлі. Вирізка переднього краю твердого піднебіння черепа глибока: вона доходить до лінії, яка з’єднує передньокореневі зуби верхньої щелепи.

Нетопир-карлик тримається поблизу помешкань людини. Удень переховується на горищах будівель, іноді – у дуплах. Живиться дрібними комахами. Довжина тіла більше ніж 45 мм, довжина передпліччя більше 33 мм, довжина ряду зубів верхньої щелепи більше 4,4 мм.

Вухань малий удень знаходить схованки в старих покинутих будівлях, дуплах дерев, печерах. На годівлю вилітає з початком сутінок. Самиця народжує 1–2 малюків. Живляться комахами.

2. ССАВЦІ – МЕШКАНЦІ ЗАПЛАВНОГО ЛІСУ І ЗАРОСТЕЙ ВЕЛИКИХ ЧАГАРНИКІВ

Поширення існуючих видів ссавців обумовлене дуже різними умовами існування. Ссавці, які населяють ліс і зарості великих чагарників, виявляють різний ступінь і різні форми зв'язку з умовами існування в лісових і чагарникових насадженнях. Загальні умови, з якими стискаються види розглянутої групи і які впливають на їх поширення: закритість угідь і в цьому зв'язку можливість бачити звірів лише поблизу, наявність великої кількості схованок, ярусність місцеперебування, різноманіття кормів.

Найбільш спеціалізована група ссавців у цих умовах – це ссавці, які лазять по деревах. Вони проводять велику частину життя на деревах, добуваючи там їжу; влаштовуючи для розмноження і відпочинку гнізда; рятуючись від ворогів. Представники цієї групи є серед різних рядів ссавців: із гризунів – білки, соні; хижаків – деякі куниці та ін.

Пристосування для життя на деревах різноманітні. Деякі лазять по корі дерев і суках, використовуючи гострі пазурі. Це білки й куниці.

Багато ссавців можуть перестрибувати з гілки на гілку. Часто стрибок супроводжується плануванням. У білок і куниць здатність до планування пов'язана з довгим пухнатим хвостом. Їжа цієї групи переважно рослинна. Серед них є види досить спеціалізовані, наприклад білка, що живиться головним чином насінням хвойних. Хижі види цієї групи також живляться рослинним кормом (насіння, ягоди), але, крім цього, вони ловлять птахів і звірків, за якими полюють не тільки на деревах, а й на землі.

Гнізда для вирощування малюків і відпочинку ці тварини влаштовують на деревах із гілок або в дуплах (наприклад, білки).

Серед ссавців є види, які живуть переважно в лісі, але ведуть наземний спосіб життя. Це лосі, козулі, тхори. Весь корм добувають на землі. По деревах не лазять (за рідкісним винятком) і малюків виводять на поверхні землі (лосі, козулі) або в норах (росомаха). Гілки й кора дерев служать багатьом їжею.

Деякі ссавці проводять все життя у товщі ґрунту. Це представник ряду комахоїдних– кріт європейський. Прокладання підземних ходів здійснюється по-різному в різних видів. Кріт руйнує землю вивернутими назовні передніми лапами і, діючи ними як ложками, відсуває їх убік і назад. Земля викидається назовні передньою частиною тіла через вертикальні нірки.

До мешканців заплавного лісу можна віднести таких ссавців: кріт звичайний (Talpa europaea); їжак звичайний (Erinaceus rumanicus); землерийка звичайна (Sorex araneus); миша хатня (Mus musculus) (характеристику див. екскурсію №1); миша жовтогорла (Apodemus flavicollis); миша лісова (Apodemus sylvaticus); нориця лісова (Clethrionomys glareolus); мишівка лісова (Sicista betulina); тхір лісової або чорний (Putorius putorius); ласка звичайна (Mustela nivalis) (характеристику див. екскурсію №1); куниця лісова (Martes martes); борсук (Meles meles); куниця кам'яна (Martes foina) (характеристику див. екскурсію №1); вечірниця руда (Nyctalus noctula); вечірниця велетенська (Nyctalus lasiopterus); вечірниця мала (Nyctalus leisleri); лисиця звичайна (Vulpes vulpes); вовк європейський (Canis lupus); козуля європейська (Capreolus capreolus); кабан, або дика свиня (Sus scrofa); лось (Alces alces); горностай (Mustela erminea).

Серед наземних ссавців є види, що не можуть бути віднесені до жодної з екологічних груп. Це досить поширені тварини, які живуть у різних екологічних умовах, не маючи вузької спеціалізації. Зокрема, багато хижаків: вовк, лисиця, борсук, частково кабан та ін.

Кріт— ссавець, що належить до родини кротячих ряду комахоїдних.

На луках, у саду, на лісових галявинах ми знаходимо всім відомі кротовини, тобто купки землі, нариті кротом, нерідко у великій кількості. Кротовини нариваються тваринами вздовж підземних ходів або галерей, що кріт проробляє, коли полює за тваринами. Важливо знайти центральну частину, тобто лігвище або гніздо тварини, що є непростою справою. Воно знаходиться найчастіше під невеликим горбком або купиною більшої величини, ніж звичайні кротовини; такий горбик зазвичай покритий травою, і на ньому навіть може рости невеликий кущ, тому що лігвище іноді буває жилим декілька років.

Як правило, навколо лігвища проходить кільцевий канал, іноді над ним – другий меншого діаметра; канали ці з'єднуються між собою декількома сполучними ходами, а верхній буває з'єднаний і з лігвищем, від якого відходить хід, що поєднує його з однією із галерей. Звичайно, розплутати всю цю складну систему ходів за короткий час зовсім неможливо.

Їжак звичайний. Місця мешкання їжаків — сади, парки й ліси. Вони віддають перевагу насадженням дерев із листяним покривом, а у хвойних лісах — узліссям. Протягом дня ці нічні тварини перебувають у колючих чагарниках, купах каменів або в гніздах, влаштованих із листя. Вночі їжаки виходять за кормом: вони ловлять комах, мишей, пташенят, можуть розоряти також гнізда з яйцями фазанів і плазунів, живляться іноді молюсками й дощовими червами. Крім того, вони полюбляють фрукти.

Восени їжаки починають шукати схованку для зимової сплячки, найчастіше такі укриття вони знаходять на підвищених ділянках. В ущелинах і дуплах їжак вистилає собі гніздо з листя, моху й трави. Узимку на снігу не можна знайти слідів їжака, тому що його зимова сплячка триває п'ять місяців; у цей час температура тіла їжака знижується навіть до +2°C.

Лісова миша. Живе в сухих, головним чином відкритих місцях, таких, як поля, узлісся чагарникових і лісових заростей, дрібні переліски й парки. Зустрічається в низинах і на висоті до 1000 м над рівнем моря. На зиму тримається біля житла людини.

Раціон лісової миші складається з плодів і насіння, частково і з комах.

Миша викопує собі окремі підземні житла, як правило, з двома входами, коміркою для мишачого виводка й коморами для запасів корму. Часто звірок влаштовує собі також наземне гніздо з трави й моху. Для цього миша відшукує старі пташині гнізда або навіть поселяється в шпаківнях.

Активність лісова миша виявляє насамперед у сутінках і вночі, дуже добре лазить і відмінно стрибає, тому що задні ноги в неї довші за передні; також охоче плаває. Довжина тіла складає 7,7— 11,0 см, довжина хвоста — 6,9—11,5 см; маса лісової миші дорівнює 14,0—30,0 г.

Кабан або дика свиня. Дикі свині найчастіше населяють густі зімкнуті ліси з переважанням дуба, де є узлісся, а по краях лісу — поля й луки. Кабани люблять болотисті місця, із задоволенням купаються в калюжах, після чого труться боками й спиною об стовбури дерев, на яких залишаються брудні сліди тварин, що чесалися, а на корі — садна. Це ознаки перебування, за якими можна судити про присутність диких свиней. Саме за ступенем висихання почосів можна приблизно визначити час, коли тут знаходилися тварини.

Узимку вони відшукують на південних сонячних схилах хвойні хащі. Дикі свині — всеїдні тварини. Вони поїдають корені, польові культури, бульби, гриби, червів, равликів, комах, іноді мишей, а також підранків. Охоче збирають букові горіхи, жолуді, каштани й фрукти.

Після нічних блукань дикі свині залягають у густі зарості на відпочинок; такі місця називають «лігвищами». Тут відпочиває протягом дня група диких свиней, що складається із самця-сікача, самиці й поросят.

Вечірниця велетенська мешкає в центральних та південних областях європейської частини СНД, Кавказу. Зникаючий вид. Мешкає в дуплах. На зиму мігрує на південь. У червні самиці приносять по одному малюку. Живиться великими комахами.

Мала вечірниця. Довжина передпліччя менше 49 мм. Кондилобазальна довжина черепа до 16,5 мм. Основні частини волосся спини значно темніші їх кінцевих частин. Днює колоніями в дуплянках дерев, парках; на зиму можливо відлітає на південь. У червні в самиці народжується 1–2 малюки. Живляться комахами.

Миша жовтогорла живе у всіх типах лісів та віддає перевагу прохолодним і вологим місцям. Поїдає головним чином насіння та різну їжу тваринного походження, у якій переважають комахи. Добре бігає, стрибає та лазить. Цей досить численний в Україні мишоподібний гризун може заподіювати досить значну шкоду врожаю лісових насінь.

Відбиток задньої лапки дорівнює в довжину 2,2—2,7 см.

Звичайна бурозубка (землерийка). Живе в заростях трав'янистих рослин, чагарників і в лісах із трав'янистою та моховою підстилкою. Особливо охоче поселяється у вологих лісах із багатим підліском, де буває так само численною, як і по берегах невеликих струмків, на вологих лісосіках і зволожених полях, розташованих аж до висоти 2200 м над рівнем моря. Ця бурозубка досить корисна, оскільки щодня споживає багато комах і дрібних молюсків. Узимку, коли її активність не припиняється, вона тримається більше поблизу будівель.

Бурозубки розмножуються 1 або 2 рази на рік, для чого вони будують на поверхні землі гнізда, але деякі житла можна знайти й під землею. Будівельним матеріалом для гнізда бурозубки служить суха трава, доповнена мохом. Гніздо буває або закритим – у вигляді різних кулястих чи подовжених клубочків, або відкритим – блюдоподібної форми.

Оскільки бурозубки ведуть прихований спосіб життя й активні вночі, їх дуже важко помітити.

Бурозубки дуже швидко бігають. Лазять лише зрідка, а плавають відмінно. Кінцівки у звірка досить короткі, під час ходьби спирається, як інші комахоїдні, на ступні. Бурозубки ніколи не стрибають, як миші.

Загальна довжина тіла звичайної бурозубки складає 5,8—8,7 см.

Чорний або лісовий тхір. До хижаків родини куницевих належить чорний тхір; найчастіше його сліди можна знайти вздовж струмків, на зарослих берегах рік і ставків. Селиться він також у парках, старих сільських будівлях, у яких особливо охоче мешкає взимку.

Вдень він відпочиває в купах хмизу й каменів, у штабелях дров і дуплах дерев. Для житла використовує старі нори або риє прості нори сам. Раціон здебільшого м'ясний, крім того, тхір поїдає солодкі плоди, що впали на землю. Усе це тхір відшукує під час вечірніх і нічних полювань. Мисливські ділянки тхора бувають дуже великими й за різними оцінками часом досягають 500 га.

Тхори моторно лазять, добре плавають і дуже швидко бігають.

При повільному пересуванні тхір залишає в слідовій доріжці парні відбитки, у яких чергуються сліди передніх і задніх пар ніг.

Степовий, або світлий тхір, має порівняно слабкі кінцівки. Зустрічається в природних і культурних степах, а також на сухих луках і поблизу житла людини, віддає перевагу більш низинним місцям.

Лісова куниця мешкає у великих лісових масивах, уникаючи житла людини. Цей хижий звір родини куницевих плаває мало й тільки у виняткових випадках.

Протягом дня куниця живе в дуплах дерев, розташованих іноді високо над землею, або спить у покинутих пташиних чи білячих гніздах. На нічне полювання куниця здебільшого виходить у вечірні сутінки. Вона ловить дрібних ссавців, найчастіше мишей, відшукує жаб, а також комах. Крім цього, свій раціон вона доповнює лісовими плодами. Лісова куниця — сміливий мисливець: вона не боїться нападати на великих птахів, чим відрізняється від кам'яної куниці.

Сліди лісової куниці іноді досить важко відрізнити від слідів кам'яної куниці. Лапки лісової куниці покриті вовною, а в кам'яної куниці вони безволосі.

Відбитки слідів лісової куниці відповідають дрібним стрибкам, якими вона пересувається по землі. При цьому вона найчастіше ставить задню лапу в слід передньої лапи, унаслідок чого утворюється ланцюжок здвоєних слідів, що властиво куницевим. При пересуванні кроком сліди лісової куниці схожі на звивисту стрічку, на якій ще не з'являються парні відбитки й окремі сліди не перекриваються. Так куниця пересувається, підкрадаючись до здобичі.

До інших ознак перебування куниць відносять залишки пташиних гнізд, яєчна шкаралупа. Куниця переносить у зубах по одному яйцю в спокійні місця, де їх ховає. У шкаралупі яєць вона робить довгастий чотирикутний отвір, через який вилизує вміст. Нез'їдені яйця лісова куниця, подібно кам'яній куниці або лисиці, ховає по одному, які потім вона витягатиме й поїдатиме.

Горностай так само, як і ласка, належить до найдрібніших хижаків. Він живе в лісах, на полях, луках, садах, поблизу людського житла. Цей звірок моторно пролазить через зарості чагарнику, ховається серед каменів і піднімається на стовбури дерев. Активний він насамперед у сутінках і вночі, але його можна зустріти й удень. Охоче плаває.

Слід горностая за формою подібний до сліду тхора, але за розмірами значно менший. Сліди горностая особливо нечіткі в зимовий період, коли вони втрачають чіткі контури, тому що тоді подушечки лапок покриваються волосками.

Стрибок – найбільш звичний спосіб пересування горностая. Його рух найчастіше пов'язаний із подвійним “галопом”, при цьому можуть залишатися всі чотири відбитки, вільно розташовані один біля одного. Можна також спостерігати, як у доріжці слідів чергуються відрізки з довгими й короткими стрибками.

Борсук — оригінальний і дуже цікавий звір. Тіло в нього щільне, мускулисте, приосадкувате, клиноподібне, шиї майже немає, гостроноса голова безпосередньо переходить у тулуб. У цілому він добре пристосований до риття нір і життя під землею. Ноги короткі, лапи плоскостопі, сильні. Особливо важким і незграбним виглядає борсук напередодні зими, маючи шар жиру під шкірою до 4 см.

Розміри дорослого борсука значні. Восени він важить до 14—18, а іноді й до 20—25 кг при довжині тіла від 70 до 90 см. Його волосяний покрив після літньо-осіннього линяння — а цей звір змінює хутро лише раз на рік – складається з грубуватої ості й щільного теплого досить ніжного підшерстя; забарвлення від сірувато-бурого до сріблястого. З боків голови темні й світлі смуги, ноги чорні, черево буре.

Основне знаряддя борсука для риття землі — пазури, або кігті. Вони великі, міцні, слабко вигнуті, міцно сидять на товстих пальцях. Цей звір риє нори своєрідно: пазурами швидко й легко розрихлює землю, відкидаючи її назад поперемінно чотирма лапами, а в міру нагромадження відштовхує «заднім ходом» наверх. І всі його рухи настільки моторні й чіткі, що гірки виритої та викинутої наверх землі ростуть на очах.

Борсуки дуже ретельно вибирають місце для своїх нір: ґрунт повинен бути пухким, вологим, але в той же час і несипучим; дахом може служити захисний водоносний шар — глина, щільна дернина або коренева система старого дерева, а лаз у нору повинний освітлюватися сонцем. Місця помешкання борсука найрізноманітніші: хвойні, змішані й листяні ліси, де є ріки, яри, зарості чагарників. Живе він у лісостепу, степу й навіть у напівпустелях, якщо є три необхідні умови: різноманітний корм, зручні для будівництва нір місця і близькість води. Але основне місце мешкання борсука — ліс.

Цікаво, що борсук не боїться отруйних змій — їх отрута на нього майже не діє — при нагоді живиться й ними.

Руда вечірниця — представник ряду рукокрилих. Цей вид охороняється законом. Деякі рукокрилі живуть біля житла людини, де протягом дня ховаються в різних будівлях, на горищах і у вежах.

Життєве середовище рудої вечірниці — ліс і паркова місцевість, де вона ховається в дуплах дерев, а для денного відпочинку залазить під відсталу кору сушняку. Зимовою схованкою для неї служать дерева з дуплами, а також закинуті горищні приміщення в будівлях. Однак руда вечірниця уникає скельних печер. Улітку вона найчастіше селиться в дуплах дерев, у шпаківнях, хлівах і на горищах.

Вечірниці, як і всі інші дрібні комахоїдні, полюють за комахами від заходу сонця до світанку. Руда вечірниця вирушає на нічні польоти часто ще перед заходом сонця, а іноді літає і вночі. Її літні шляхи пролягають на висоті від 5 до 25 м. Нерідко вони високо піднімаються й ловлять комах у повітряному коридорі на висоті 50—100 м над землею.

Звичайна лисиця. Пазури, або кігті, не втягуються. Місця мешкання змінюються залежно від періодичних життєвих явищ. Спить дуже мало й може полювати в будь-який час доби. Період розмноження протікає в розташованих у сухих ділянках лісу норах, які риє самиця за допомогою самця. Якщо їх не турбувати, одна нора використовується протягом ряду років. Перед головним входом у житлову нору помітний бугор зі свіжого ґрунту й піску. Запасний вихід використовується тільки у випадку небезпеки, розташовується трохи віддалік і звичайно замаскований травою або чагарником. Лисенята (5—6) з'являються наприкінці квітня — початку травня. У віці 15—19 днів у них відкриваються очі; у місячному віці лисенята показуються на поверхні, не відходячи, однак, більше ніж на кілька десятків метрів від лігвища. Старі лисиці ще продовжують доглядати за ними їх біля району нори.

Звір середнього розміру, з вузькою мордою, загостреними вухами, пухнатим хвостом. Забарвлення від червоно-жовтогарячого до жовтувато-сірого. Груди, черево й кінчик хвоста білі.

Головна їжа лисиці — миші й нориці, що складають близько 3/4 її раціону.

Вовк європейський. Звір активний у сутінках і нічний час. Вовки — витривалі бігуни, вони добре плавають. Живуть парами, родинами або ведуть самотній спосіб життя. Лише на зимовий сезон вони об’єднуються в зграї, коли в пошуках здобичі разом пробігають великі відстані. Вовк живе в лісах, звідки виходить за здобиччю на лісосіки й не цурається навіть місць, розташованих поблизу людського житла.

Живиться великими й дрібними тваринами, не нехтує дохлими (мертвими) тваринами. Перевагу надає оленям, вівцям і великій рогатій худобі.

Вовки залягають у тихих місцях, що знаходяться головним чином у малодоступних лісових хащах, не роблять нір. Лігвище розміщається під вивернутими деревами, стінами скель або просто в густих заростях чагарнику. Тільки в степу вовки селяться в покинутих лисячих або борсукових норах.

Козуля, або дика коза. Вони зустрічаються в розріджених змішаних лісах, у яких віддають перевагу узліссям; з лісу вони виходять на околишні поля або прилягаючі луки. Родина козуль складається із самця, самиці й теляти.

До ознак перебування козуль відносять місця лежання, задири, копанки й кал.

Перш ніж лягти, козулі розгрібають собі ліжбище в місцях із достатнюю видимістю, звичайно на косогорах, пагорбах і інших підвищених місцях.

Вірна ознака присутності козуль — почоси на деревах, коли віддерта кора свідчить про очищення рогів від решток шкіри. Особливо сильні самці чистять роги іноді майже біля самої землі. Тоді самець, очищаючи роги, розгрібає ґрунт біля дерева передніми ногами. Перед гоном самець “чеше” рогами кущі, у цей час роги вже бувають очищені.

Копанки найчастіше виявляють у високому лісі, а також там, де пройшла козуля — у вирубках лісу і на галявинах. За їх станом, більшим або меншим підсиханням можна зробити висновок про приблизний час перебування тварин у даному місці.

Лось — найбільший із нині живучих оленів. Самиці відрізняються від самців відсутністю рогів і трохи меншими розмірами. Тримається у вологих лісах, болотистих угіддях, на вирубках, що заростають по берегах рік і озер. Стадність у тварин розвинута слабко: найчастіше вони зустрічаються поодиноко або самиця з дитинчам. У вересні настає гін. У травні — червні самиця приносить одного, рідше двох лосенят. Живлення лося змінюється залежно від сезону. Лосі бувають активні насамперед уранці і на вечірній зорі, але іноді й уночі або навіть удень. Основним кормом для лося служать молоді пагони верби, осики, що доповнюються влітку лишайниками, а узимку – гілками та пагонами хвойних дерев.

Лось — єдиний представник оленячих, у якого на повільному ходу в сліді відбиваються всі чотири пальці — два копита і два задніх копитця. Відбитки копит овальної форми. П'яткові частини видаються в слідову поверхню копит так само, як у козулі, довгим язичком. Копита, витягнуті в довгі, досить гострі вузькі виступи, у своїй передній частині бувають вернуті. Добре помітні дугоподібно прогнуті валики. Відбитки задніх копитець маленькі й розташовані на значній відстані від відбитка передніх.

З ознак життєдіяльності досить помітні погризи кори й обламані гілки дерев. Лосі охоче поїдають бруньки, гілочки й кору переважно з листяних дерев. Для цього вони зривають високо розташовані гілки й розтоптують чагарники. Лось звичайно ушкоджує більш слабкі дерева, налягаючи на стовбур, ламаючи або вивертаючи його, після чого обгризає його крону.

3. ССАВЦІ – МЕШКАНЦІ НАВКОЛОВОДНИХ СИСТЕМ (ЗАПЛАВНІ ОЗЕРА, РІКА САМАРА)

Серед ссавців існює ряд перехідних форм від наземних видів до цілком або частково водяних. Частковий зв'язок із водним середовищем полягає в тому, що корм тварини добувають не тільки на суші, але й біля води або в самій воді.

Так, у тварин, які ведуть напівводний спосіб життя, є пристосування у вигляді вкорочених кінцівок і перетинок між пальцями (видра), вушні раковини дуже малі, хутряний покрив складається з рідкої ості й густої низької підпушки.

Багато напівводяних видів серед гризунів, наприклад бобер, ондатра. Ці види пов'язані з водою як з основним місцем здобуванням корму, однак частково добувають корм і на суші. У воді вони рятуються і від переслідування ворогів. Гніздяться в земляних норах або в хатках, що споруджують на березах. У всіх цих звірів немає вушної раковини, лапи мають перетинки. В ондатри і бобра сильно розвинуті сальні залози, що виконують, роль аналогічну куприковій залозі птахів. До мешканців навколоводних систем можна віднести таких ссавців: видру річкову (Lutra lutra); ондатру (Ondatra zibethicus); норицю водяна, або водяного пацюка (Arvicola terrestris); собаку єнотовидного (Nyctereutes procyonoides); рясоніжку звичайну (Neomys fodiens); бобра річкового (Castor fiber).

Річкова видра. У безпосередній близькості від деяких прісних водойм веде самотній і прихований спосіб життя звичайна видра. Це порівняно рідкий хижак родини куницевих.

Видра вириває собі нори на берегах чистих водойм, струмків і рік. Вона влаштовує в них окремі нори, що виходять під поверхнею води. У кожної видри є декілька нір, розташованих одна від одної за кілька кілометрів. Видра часто спить удень під навислими берегами, іноді в дуплі дерева.

За кормом видра вирушає навіть за кілька десятків кілометрів, вона ловить свою здобич здебільшого в сутінках і вночі і має гарний нюх і слух. За течією видра пливе ранком або вдень, а ввечері та вночі вона полює проти течії. Її здобич — риба, раки, молюски, жуки й дрібні ссавці.

Видра добре бігає й відмінно плаває, добре пірнає; під водою може знаходитися до 7 хв. Під час плавання використовує насамперед свій могутній, довжиною 36,5—55,0 см, хвіст і задні лапи, у той час як передні лапи служать їй для підтримки рівноваги. У важких умовах плавання користується лише хвостом. Вона дуже грайлива — у тихих місцях улаштовує собі на берегах водойм або в снігу гірки для скочування.

У пошуках корму або під час пересування по суші, часом на значні відстані, особливо в пошуках нових місць полювання видра залишає після себе сліди, добре помітні на болотистих місцях.

Ондатра селиться по берегах стоячих і проточних водойм у місцевостях, розташованих нижче 1000 м над рівнем моря. Виявляє активність у ранні ранкові години. За допомогою задніх кінцівок і довгого, сплюснутого з боків голого хвоста звірок швидко плаває.

Наприкінці літа й на початку осені ондатра вирушає в плавання, під час якого вона відшукує нові місця жирування. На берегах водойм вона риє собі нору діаметром 20,0 см і глибиною до метра чи більше. Звірок влаштовує в норі 1—3 житлових приміщення та комору. Вентиляційна нора виходить прямо на поверхню берега . Вона має добре замасковане устя, а вхідний отвір розташований під поверхнею води. Там, де берега занадто пологі, ондатра будує собі хатки з різних рослинних матеріалів: це бувають здебільшого стебла очерету, рогоза й ситника, використовує вона для цих цілей також гілки й глину. Хатки бувають досить високими й у діаметрі досягають 60—100 см. У кам'янистих берегах ондатра нір не риє.

Живиться гризун рослинним кормом, рибою, а також беззубками, раками й земноводними. Самиця приносить підрослим дитинчатам їжу — зелені частини водяних і болотних рослин. Свою кормову та житлову ділянку ондатра захищає від зазіхань з боку інших ондатр, радіус охоронюваної території досягає 100 м. У даний час ондатра достатньо розселилася по всій території по берегах струмків, рік і каналів, ставків і водоймищ.

Рясоніжка звичайна. З нею можна зустрітися поблизу струмків і озерець; де вона риє собі по берегах декілька простих підземних ходів. В їх порожнинах вона влаштовує собі великі гнізда у вигляді щільних стогів із трави, моху й корінців. Усі підземні ходи мають по два виходи: один отвір виходить до води, у якій рясоніжка чудово плаває та пірнає; вона може також бігати по дну водойми. Крім комах, ловить і жаб. Довжина тіла рясоніжки 7,2—9,6 см, довжина хвоста 6,7— 7,7 см.

Водяний пацюк. Цей досить великий гризун живе в прибережних заростях рік, ставків, струмків, меліоративних каналів і водоймищ. Часто його можна зустріти також на полях, луках, городах, у плодових садах і парках. Зустрічається водяний пацюк як у низинах, так і на височинах, розташованих на висоті 1000 м над рівнем моря, іноді гризун піднімається навіть на висоту до 1800 м над рівнем моря.

Водяний пацюк переважно денна тварина, хоча іноді проявляє активність і вночі. По берегах він вириває нори з похило розташованим входом, від якого розгалужуються багато підземних ходів. Біля вхідного отвору, що має овальну форму, знаходиться купка глинистих викидів, що нагадують невеликий горбик. Підземні ходи пацюка розташовані на невеликій глибині від поверхні ґрунту. Гніздо цей гризун улаштовує під землею, у системі ходів, на болотах і на поверхні землі. Наземні гнізда можна знайти в очеретах, у високих заростях трав і соломі. Підземні гніздові камери часто розташовані під великими купами викинутої землі. Пацюки взимку не впадають у зимову спячку, тому створюють собі великі запаси різних бульб і кореневищ у коморах.

Водяний пацюк часто змінює місця помешкання, потім знову повертається на попередні місця. Він живиться рослинами, обгризає корені й пагони дерев. На обгризеній поверхні стовбурів залишаються глибокі сліди різців. Це найбільш характерні ознаки присутності цього гризуна. Довжина тіла водяного пацюка 12,0—20,0 см, довжина хвоста 5,6— 10,2 см, маса гризуна 80—180 г.

Єнотовидний собака. Селиться в лісах із густим підліском, звичайно поблизу водойм. Це нічна тварина, вдень ховається в лігвищі, що викопує; іноді займає покинуті нори. Єнотовидний собака — єдиний вид із родини собачих, який у зимовий період впадає в переривчасту сплячку, але сон не дуже глибокий. Живиться як тваринною так і рослинною їжею.

Бобер. У даний час бобер досить поширений у лісовій і лісостеповій зонах нашої країни. Він надає перевагу лісовим річкам із повільною течією, озерам.

У кормах переважають м'які деревні й чагарникові породи, з яких використовує листя, пагони, кору й деревину. З трав'янистих рослин — рогоз, очерет та ін. Веде переважно нічний спосіб життя. У сплячку не впадає. Залежно від характеру берегів бобер риє глибокі нори або будує хатки. Нора має вхід, що розташовується на 25—30 см нижче рівня води. Він веде в камеру діаметром до 1 м, потім круто піднімається в напрямку гніздової камери. Площа гніздової камери 60х60 см, висота 25—30 см.

Улітку бобри живляться трав'янистими рослинами. Восени валять дерева і готують деревний корм на зиму. Це дає можливість узимку, не виходячи на поверхню, використовувати запаси, заготовлені з осені. Гін у бобрів починається із середини зими, і в квітні— травні з'являється 2—5 дитинчат, які покриті хутром і вже бачать. Плавати бобрята можуть з перших днів життя. У віці трьох тижнів переходять на самостійне живлення. Живуть бобри родинами, що складаються з пари батьків і дитинчати. На 3-й рік життя молодняк залишає родину.

4. ССАВЦІ – МЕШКАНЦІ СОСНОВОГО БОРА

До мешканців соснового бора належать види тварин, що ведуть напівдеревний, напівназемний і наземний спосіб життя. Серед них зустрічаються представники різних рядів тварин: із гризунів – білки, вовчки, з комахоїдних – білозубка білочерева, з хижих – лисиця, куниці, з парнопалих – кабан, лось, козуля. А саме: білозубка білочерева (Crocidura leucodon); білка звичайна (Sciurus vulgaris) (характеристику див. в екскурсії №1); вовчок лісовий (Dryomys nitedula); куниця лісова (Martes martes) (характеристику див. в екскурсії №2); лисиця (Vulpes vulpes) (характеристику див. в екскурсії №2); козуля європейська (Capreolus capreolus) (характеристику див. в екскурсії №1); кабан, або дика свиня (Sus scrofa) (характеристику див. в екскурсії №2); лось (Alces alces) (характеристику див. в екскурсії №2)

Білозубка білочерева. Хвіст покритий відносно короткими волосками, їх довжина менше діаметра середньої частини хвоста. Другий проміжний зуб верхньої щелепи менше третього. Мешкає в південних областях Європейської частини на рівнинних степових ділянках.

Вовчок лісовий відрізняється найбільшим ареалом і широтою екологічних адаптації. Довжина тіла в нього коливається від 102 до 118 мм, хвоста — від 66 до 96 мм, маса ж дорослих екземплярів 22—44 г. Задня ступня п'ятипала й досягає в довжину 1,8—2,4 см. Звірки дуже гарні завдяки контрастному забарвленню хутра. Від носа до вуха, окреслюючи око, проходить чорна смуга, надаючи звіркові лукавого виразу. Колір хутра, особливо боків і нижньої сторони тіла, помітно відрізняється залежно від району мешкання. Забарвлення зверху сірувато-охристе, низ тіла від блідо-палевого до чисто білого кольору. Хвіст у лісового вовчка пухнатий і немов розчесаний на дві половинки.

Головною вимогою лісового вовчка до місцеперебування є наявність чагарникового ярусу й густого подросту.

Схованками лісовому вовчку можуть служити різні природні укриття, старі пташині будівлі, а також досить мистецьки сплетені гнізда власної конструкції. Тип і характер схованки значною мірою залежить від особливостей місцеперебування. Класичним літнім житлом звірка варто вважати кулясте гніздо із сучків і листя, розташованих у розвилці стовбура.

5. ССАВЦІ – МЕШКАНЦІ ПЛАКОРУ, ВІДКРИТИХ ПРОСТОРІВ

Представляють не менш численну й різноманітну групу. Характерними рисами умов їх існування є: відкритість місцеперебувань, відсутність або мала кількість природних схованок, велика кількість рослинної їжі, переважно у вигляді трав'янистих рослин. Представники цієї екологічної групи звірів є серед різних рядів комахоїдних, гризунів, хижаків та ін. Істотною відмінністю даної групи служить наявність у видів постійних або тимчасових схованок у вигляді нір. Вагітність у більшості видів коротка й малюки народжуються безпомічними.

Гризуни, які населяють степи, напівпустелі, луки з густим травостоєм, досить дрібні і середні за розмірами . Живляться травою та насінням. У мешканців відкритих просторів немає потреби робити тривалі переміщення в пошуках їжі, тому що корм у них практично скрізь. Живуть у постійних норах, де проводять добовий відпочинок, більшість видів залягають на літню й зимову сплячку у норах. У зв'язку з достатком корму від нори далеко не відходять. Часто споруджують додаткові, так звані кормові, нори, що служать тимчасовими схованками від небезпеки. Тіло їх вальковате, на коротких ногах, добре пристосоване до пересування в норах.

До описаної групи ссавців належать види, що проводять у товщі ґрунту всю або значну частину життя. Це представники ряду гризунів – сліпаки. Сліпак має слабкі лапи з маленькими пазурами, а ґрунт риє далеко виступаючими з рота різцями, головним чином, нижніми. Землю назовні він викидає передньою частиною тіла. До мешканців плакору та відкритих просторів належать наступні ссавці: сліпак подільський (Spalax zemni, S.podolicus); сліпак звичайний (Spalax microphthalmus); ховраx крапчастий (Spermophilus suslicus, Citellus suslicus); ховраx малий (Spermophilus pygmaeus, Citellus pygmaeus); хом'як звичайний (Cricetus cricetus); хом'ячок сірий (Cricetulus migratorius); хатня миша (Mus musculus) (див. характеристику в екскурсії №1); миша польова (Apodemus agrarius); миша лугова (Micromys minutus); миша курганцева (Mus sergii); нориця звичайна (Microtus arvalis); заєць-русак (Lepus europaeus); миша польова (Apodemus agrarius); кабан або дика свиня (Sus scrofa) (див. характеристику в екскурсії №2); тхір степовий (Mustela (Putorius) eversmani) (див. характеристику екскурсії №1).

Сліпак звичайний. Характерний для природних і штучних масивів Лівобережжя, де він тримається лісових насаджень: на пісках і аренній частині серед насаджень переважно сосни, ясеня. Значна його чисельність також на галявинах, узліссях лісу та сільськогосподарських посівах і степових ділянках на вододілах. Сліпак завдає істотної шкоди лісовим і чагарниковим породам, під'їдаючи корені рослин.

Сліпак подільський. Заселяє штучні лісові масиви Правобережжя: лісові насадження, сільськогосподарські ділянки, прилеглі до лісу степові ділянки

Ховрах крапчастий. Заселяє відкриті степові ділянки поблизу штучних насаджень, не заходячи в них. Відзначено нори на молодих лісосмугах. Мешкає колоніями в норах. Впадає у тривалу зимову сплячку. Самиці приводять 3–11 малюків раз на рік. Живиться трав’янистими рослинами.

Ховрах малий. Мешкає в степах Лівобережжя. Заходить у штучні лісонасадження — лісосмуги, лісові масиви, заселяючи галявини, просіки, насадження освітлених і напівосвітлених культур. Мешкає в норах. Впадає у тривалу зимову сплячку. Самиці приводять 3–11 малят раз на рік. Живиться трав’янистими рослинами.

Хом'як звичайний. Зустрічається цей гризун головним чином на рівнинах і в горбкуватих місцевостях, де живе як поодинока степова тварина на полях і узліссях лісу, поряд із хлібними масивами в околишніх степах.

Активне життя він веде в сутінках, уночі та на світанку. Удень активний лише зрідка. Живе він у підземних норах, перед якими можна знайти купки вигорнутої землі. Нору утворює один хід діаметром 6,0—8,0 см, трубчастого профілю; до нори прилягають камери, які служать гніздом або коморами для запасів. Хід має перемінний нахил. Гніздо розташоване неглибоко. Узимку хом'як риє нору на велику глибину; свою зимову камеру влаштовує на глибині до 2 м.

Живиться хом'як рослинним і тваринним кормом, який запасає в спеціальних коморах на зиму. У великих защічних мішках він легко переносить різні зерна й інший корм; завдяки своїй енергійності хом'яку вдається накопичити значну кількість корму.

Хом'як дуже швидко бігає, спритно стрибає і під час небезпеки чинить досить запеклий опір. Гризун може плавати, але користується цим лише у випадку крайньої небезпеки.

Хом'ячок сірий Заселяє степові, сільськогосподарські й лісові ділянки в природних і у всіх штучних лісах. Досить поширений у степу. Заселяє штучні лісові масиви, лісосмуги, прибалкові насадження. На півдні є основним мешканцем лісових насаджень, де тримається напівосвітлених і напівтіньових структур. Живиться насінням трав, молодими пагонами, гілочками, плодами дерев і чагарників. Він шкодить посівам сільськогосподарських культур, знищуючи їх насіння і сходи.

Миша польова — дрібний мишоподібний гризун, що живе в теплих і вологих місцях, відшукує опушки серед рідких і густих заростей дерев, причому узимку тримається біля житла людини. Слід задньої лапи дорівнює 1,6—1,8 см у довжину.

Миша лугова. Хвіст у цього звірка такої ж довжини, як і тіло. Обживає вологі низинні місця, де відшукує порослі осоки, очерету й малини. Однак цю мишу можна зустріти й на окраїнах хлібних полів. У заростях звірок влаштовує кулясті, часто висячі гнізда, у які приносить від двох до трьох виводків на рік. Відбиток задньої лапки досягає 1,3—1,6 см у довжину.

Курганцева миша. Поширена на відкритих степових ділянках і сільськогосподарських посівах. Заходить у природні й штучні лісові масиви, лісосмуги, де тримається незалісених стацій — галявин, вирубок.

Заєць-русак. Зайців більше в полях, ніж у лісах, де вони живуть у невисоких заростях. Територія мешкання зайця обмежена. Там він викопує собі невелику нору, більш глибоке спереду, направлене проти вітру.

Заєць — нічна тварина. Удень він відпочиває й спить із закритими очима в норі. У сутінках він залишає її і відправляється на тривалі пошуки корму. Назад повертається на світанку. З місця, де він відпочиває, йдуть витоптані стежини, що закінчуються в місцях жирування.

Кормом для зайця-русака служать трав'янисті рослини, іноді він навіть ушкоджує молоді деревця. Зайці, кролі й дрібні гризуни таким чином завдають шкоди здоровим деревам, головним чином листяним породам, таким як ясен, клен, липа, а з плодових дерев найбільше страждають яблуні. Заяче обгризання відрізняється косою поверхнею зрізу. Біля ушкоджених у такий спосіб дерев знаходять відгризені гілки.

За будовою тіла заєць-русак пристосований до бігу. Передня пара ніг служить йому переважно опорою для задньої. Заєць не здатний пересуватися кроком і тому його звичайний характер ходи – галоп. При такому способі пересування він часто сідає на задні ноги, нагадуючи при цьому собаку. Щоб ноги не ковзали при швидкому бігу, лапи зайця з нижньої сторони мають особливі розгалужені шерстинки. У цьому можна переконатися, розглядаючи їх під лупою. Інше хутро по всій поверхні гладке.

Пересуваючись стрибками, заєць спочатку витягає своє тіло, що досягає 48,5—67,5 см у довжину, а потім відразу ж згинає. Задні ноги він заносить за передні і відбиває ними до самої п'яти.

Нориця польова. У степу вона заселяє природні й штучні лісові масиви лісосмуги та всі сільськогосподарські ділянки. Досить поширена у всіх біотопах степу. У штучних лісах поселяється на вирубках, галявинах, схилах балок, а також насаджень напівосвітленої структури. У посушливі роки, а також у жаркі літні місяці, переходить до зниженого мікрорельєфу, узбережжя рік, захисних канав.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………3

1. Фізико-географічна характеристика району проходження навчальної практики................................................................................................................7

1.1. Клімат.............................................................................................................7

1.2. Геоморфологія та ґрунти..............................................................................9

1.3. Рослинний покрив.......................................................................................11

1.4. Характеристика польових маршрутів.......................................................14

2. Дослідження фауни безхребетних................................................................17

2.1. Характеристика фауни безхребетних регіону..........................................17

2.2. Ґрунтові безхребетні...................................................................................33

2.3. Хортобіонти.................................................................................................36

2.4. Дендрофіли...................................................................................................47

2.5. Безхребетні водних екосистем....................................................................54

3. Дослідження фауни хребетних................................................66

3.1. Риби (Рisces)..................................................................................................66

3.2. Земноводні (Amphibia).................................................................................77

3.3. Плазуни (Reptilia)..........................................................................................90

3.4. Птахи (Aves)..................................................................................................104

3.5. Ссавці (Mammalia)........................................................................................121

Список рекомендованої літератури...................................................................148