Список рекомендованої літератури

Земноводні та плазуни України під охороною Бернської конвенції / Під ред. І. В. Загороднюка. – К., 1999. – 108 с.

Кузьмин С. Л. Земноводные бывшего СССР. – М.: Тов-во научн. изд. КМК, 1999. – 298 с.

Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, В. Г. Ищенко, Э. К. Рустамов, Н. Н. Щербак. – М.: Просвещение, 1977. – 415 с.

Писанец Е. М. Амфибии Украины (справочник–определитель земноводных Украины и сопредельных территорий). — К: Зоологический музей ННПМ НАН Украины, 2007. — 312 с.

Прыткая ящерица: монографическое описание вида / А. В. Яблоков, отв. ред. – М.: Наука, 1976. – 374 с.

Таращук В. І. Земноводні та плазуни / Фауна України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. Т. 7. – 246 с.

Червона книга України. Тваринний світ / Під ред. М. М.  Щербака. – К.: Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1994. – 464 с.

0. Птахи (Aves)

ПТАХИ ПЛАКОРНИХ БІОГЕОЦЕНОЗІВ ТА БАЙРАКІВ

Умови сучасного степу досить специфічні. Основними факторами, які впливають на формування фауни птахів степу, є такі:

1. невелика площа цілинних ділянок степу, інтенсивна оранка плакорних угідь;

2. наявність водойм лише антропогенного походження у байраках;

3. досить низький, хоч і різноманітний травостій;

4. великий перепад температур протягом доби і сезонів, що негативно впливає на кормову базу птахів;

5. великі коливання чисельності та біомаси кормової бази птахів протягом доби окремих сезонів та року;

6. досить спрощена просторова структура рослинності.

Степовий комплекс птахів досить обмежений у зв’язку зі специфічними умовами мешкання. За класифікацією Л.М. Шульпіна (1940), у складі цього комплексу домінує екологічна група наземних птахів

Наземні птахи є збірною групою, що поєднує птахів із різним ступенем пристосування до наземного способу життя.

Загальними рисами, характерними для птахів цієї екологічної групи є:

1. гніздування на землі (жайворонки, плиски, дрохва, журавель степовий), або в норах (кам’янки);

2. пересування по землі за допомогою ходи та бігу, а не стрибання;

3. досить великий діапазон маси тіла – від 10-20 г (жайворонки) до 16 кг (дрохва);

4. притуплені товсті кігті на ногах;

5. наявність гарно розвиненого маскувального забарвлення яєць;

6. гнізда спрощеної конструкції, нещільно складені, іноді є тільки вистилка з трави в ямці на землі;

7. переважання у забарвленні тіла маскувальних сіро-бурих тонів;

8. досить бідна вокальна активність;

9. гарно розвинута мускулатура ніг.

Досить багато видів наземної екологічної групи мають вигляд деревинно-чагарникових або наземно-деревних птахів, але живляться і будують гнізд здебільшого тільки на землі; однак для відпочинку й у разі небезпеки охоче сідають на дерева й кущі. Наземний спосіб життя цих видів забезпечується насамперед особливостями поведінки (Ильичев, 1982). Морфологічні адаптації виражені нечітко: слабо вигнуті кігті, сильні задні кінцівки багатьох видів дозволяють розгрібати підстилку в пошуках корму, у частини видів розвивається маскувальне забарвлення. По землі ходять і бігають, а не стрибають. Ця частина видів наземних птахів харчується різними комахами й іншими безхребетними, збираючи їх на землі й траві (підстрибуючи та злітаючи, деякі ловлять і літаючих комах), їдять насіння і ягоди. До таких видів відносять деяких горобиних (жайворонки: польовий, степовий; плиски: жовта, біла, жовтоголова; трав’янки лучна та чорноголова, кам’янки та інші види). Деякі види цієї групи мають досить яскраве забарвлення (трав’янка чорноголова, кам’янка звичайна, плиска жовта), але слід зауважити, що це забарвлення має більшою мірою біло-жовто-чорний спектр, який добре збігається з кольоровою гамою трави під різними кутами освітлення.

Інша група видів має більш помітні адаптації до наземного способу життя. До цієї групи належать деякі види курячих (перепілка та сіра куріпка), що зустрічаються в плакорних степових біотопах. Ці види мають сильні й відносно короткі задні кінцівки. Міцні короткі пальці закінчуються притупленими кігтями; задній (перший) палець звичайно малий або зовсім скорочений. Курячі добре ходять і бігають. У разі небезпеки тікають або летять; багато видів затаюються (у них часто розвинуте маскувальне забарвлення). Дістаючи їжу, розривають ґрунт сильними ногами; іноді використовують і дзьоб. Їжа переважно рослинна (вегетативні частини рослин, насіння, ягоди і под.), але охоче й іноді у великих кількостях поїдають різноманітних безхребетних, дрібних ящірок та ін. Дзьоби у всіх видів міцні, різної довжини, звичайно із загостреним кінцем, що забезпечують захоплення як тваринної, так і рослинної їжі (Ильичев, 1982).

До наземної групи птахів, що мешкають у степових екосистемах належать деякі довгоногі види, які за зовнішнім виглядом нагадують навколоводних птахів (дрохва, степовий журавель). Подовжені кінцівки (особливо цівка й гомілка) із сильними пальцями дозволяють цим птахам легко бігати по високій траві, переслідуючи плазунів (ящірок та змій) і великих комах. Здобич вони хапають дзьобом (степовий журавель) або лапами і потім вбивають здобич дзьобом (Ильичев, 1982).

Нерізноманітна вокальна активність степових птахів представлена або немелодійними криками (дрохва), мелодійними короткими піснями або свистом та писком з 1 – 3 колінцями (трав’янки, плиски), або довгими однотонними піснями з нечітко вираженими колінцями, які зливаються у монотонний звук (жайворонки). Це пояснюється тим, що в степових біогеоценозах просторова структура спрощена, акустичний сигнал проходить без серйозних перешкод і складної пісні в таких умовах не треба. Крім того птахи цієї групи часто можуть бачити одне одного протягом світлового дня і спілкуються за допомогою поз та іншими способами.

Також в умовах приводороздільно-балкового ландшафту зустрічаються птахи лісового та узлісного орнітокомплексів. Ці птахи мешкають у байрачних дібровах на їх узліссях. Найбільш цікавими представниками цих комплексів є хижі птахи (канюк звичайний, канюк степовий, орел-карлик), які у байраках мають найбільш зручні умови (близькість розташування місць гніздування та живлення). Крім того, байраки є основним місцем мешкання для таких специфічних видів, як бджолоїдка та сиворакаша. Перша копає нори в схилах байраків, друга може гніздуватися як у норах, так і в дуплах старих дерев.

Характеристика пристосувань птахів лісового та узлісного комплексів до середовища наведено нижче.