56. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства

Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.

Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:

- це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;

- ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;

- ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;

- це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;

- трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);

— для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;

- діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;

— майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;

— селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.

Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.

При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.

57-58. Правовий режим землі та майна в особистому с\г. До майна, яке використовується для ведення особистого с\г, належать житлові будинки, господарські будівлі та споруди, с\г техніка, інвентар та облад­нання, транспортні засоби, с\г та свійські тварини й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження,, виробіена с\г продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства. Своєрдаою основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ЦК вона являє собою земеа&ну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового стагусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інн; не встановлено договором або чинним законодавством. С\г тварини та птиця використовуються для вєдіеїня особистого с\г в межах правового режиму, встановленого для них ЦК. У ній передбачається, що тварида є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, зазначдак чинним законодавством. Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в особистому с\г. Тому, відповідно до ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майік, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можу ть йому належати. Крім того, особісгте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане^ляхом укладїцзга договорів оренди, прокату, позички тощо! Особистому селянському господарству належать земельні діллеки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність дбо оренду чи придбані на підставі цивільно-прав%зіх угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділ^езня в натурі земельної частки та її спадкування членами такого господарства. Громадяни України можуть %ти на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарева. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї м«ги, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди. Особисте селянське господарство м>зкс набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоплатної передав із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані і>^го членам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі належних членам господарства земельдеіх часток. Членам особистого селянського господарства земельні частки виділяються в натурі єдиним масие?^м у спільну часткову та спільну сумісну власність.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про с\г кооперацію" визначає поняття сільськогосподарського виробничого та с\г обслуговуючого кооперативів. Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Закон "Про с\г кооперацію" встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Такі положення обов'язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не перетворився в підприємницьку структуру, котра використовує в основному найманую працю.

59. Зайнятість членів особистих селянських господарств. Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в господарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний дохід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної шати або перевищує його. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та облдержадміністрації один раз на 3 роки до 20 грудня встановлюють розрахунковий місячний дохід особистого селянського господарства в середньому по регіону й доводять до районних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, які в місячний строк встановлюють розрахунковий місячний дохід на одного члена особистого селянського господарства та не пізніше 1 лютого того року, що настає за звітним, доводять його до районних, міських та районних у містах центрів зайнятості, управлінь праці та соціального захисту населення районних держадміністрацій, структурних підрозділів з питань праіі та соціального захисту населення виконавчих органів міських і районних у містах рад та органів державної статистики. Члени особистого селянського господарства діють на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності. Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здій­снюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

60. Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм при підготовці проекту Державного бюджету України, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, відповідно до регіональних програм, в проектах місцевих бюджетів щорічно передбачають відповідні кошти на підтримування таких господарств.    Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані сприяти особистим селянським господарствам: в організації в сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами й молодняком худоби та птиці; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбанні сільськогосподарської техніки та обладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.    Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 31 травня 1995 р. № 38 "Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств" на особисті селянські господарства поширено дію п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1991 р. № 96 "Про розвиток селянських (фермерських) господарств і кооперативів по виробництву сільськогосподарської продукції" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. № 133) в частині забезпечення їх насінням та племінним молодняком худоби й птиці.    Чинним законодавством закріплюється принцип захисту державою сільської поселенської мережі незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування, переведення до іншої категорії тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише з волі жителів цих поселень. Запроваджується постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.

61. Загальна характеристика законодавства у сфері с\г кооперації. Закон "Про с\г кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів —^ \г. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майкузві, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в с\г кооперативі. Закон Укр;(*ш "Про кооперацію" визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та ін-дої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

62. Поняття та класифікація с\г кооперативу, його основні юридичні ознаки.

Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні. До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини. Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення с\г продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх с\г товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту. До специфічних ознак с\г кооперативів належать: ведення с\г діяльності або обслуговування її потреб; розташування, як правило, у сільській місцевості. До основних ознак виробничого с\г кооперативу належать такі: засновниками і членами виробничого с\г кооперативу можуть бути тільки фізичні особи; обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу; змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства; це — одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу. Обслуговуючим с\г кооперативам властиві такі ознаки: їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи; основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб с\г виробництва, переважно — членів кооперативу; обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу; вони не ставлять за мету отримання прибутку.

63. Сільськогосподарський виробничий кооператив - сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку;

сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - сільськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів;

участь у господарській діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу - збут через такий кооператив сировини, продукції її переробки, закупівля засобів виробництва, користування технологічними послугами кооперативу в обсязі та порядку, передбачених його статутом та/або правилами внутрішньогосподарської діяльності.

64. Порядок створення с\г кооперативу та його державної реєстрації. Загальними умовами створення с\г июперативу є такі: створення його засновниками на добровільних засадах; засновниками с\г кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні; проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу; державна реєстрація с\г кооперативу. Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб'єктами права приватної власності на землі с\г призначення можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України. Тільки вони можуть об'єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу. Відповідно до Закону "Про с\г кооперацію" кількість членів кооперативу не може бути меншою. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок його ліквідації. Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1) організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу. Перший має такі основні стадії: встановлення ініціатором на добровільній основі тих, хто бажає створити с\г кооператив; вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів, підготовка проектів потрібних для реєстрації документів; проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив; на них слід прийняти статут кооперативу. Кооператив як юридична особа повинен мати своє найменування, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Право кооперативу на найменування належить до немайнових прав і означає можливість використовувати найменування на вивісках, рахунках, документах, на самому товарі. Воно є засобом його індивідуалізації як серед інших кооперативів, так і серед інших організацій. Найменування кооперативу обов'язково повинне мати додаток — "кооператив" або прикметник "коопера­тивний". Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього вважається створеним. Ф\г піддягає державній реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, ра­йонних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Для реєстрації' ф\г до органу державної реєстрації подаються: установчі документи; реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію; документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Державна реєстрація ф\г здійснюєтьсд за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.

65. Правові умови членства у с\г кооперативі.

Членом с\г кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка: зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу; визнає принципи й цілі кооперативу; визнає статут кооперативу і дотримується його вимог; має право ухвального голосу; користується послугами кооперативу. Членами виробничого кооперативу можуть бути тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні особи. Закон "Про с\г кооперацію", визначаючи основні вимоги до фізичних осіб — членів с\г кооперативу (досягнення 16-річного віку, бажання брати участь у діяльності кооперативу), разом з тим не встановлює жодних обмежень на вступ до с\г кооперативу. Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності. Обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи можуть обслуговувати різні сфери діяльності товаровиробника. Жодного обмеження на членство в кількох кооперативах одночасно законодавство не має. Щоб вступити до кооперативу, фізична чи юридична особа повинна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення якого підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного вирішення цього питання загальними зборами кандидат у члени кооперативу вважається прийнятим. Порядок прийняття рішень загальними зборами в такому разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу. Обов'язковою умовою членства у виробничому с\г кооперативі є участь у його діяльності особистою працею, оскільки кооператив є насамперед об'єднанням осіб, а не капіталів. Членство в кооперативі не переходить до спадкоємців. Щоб стати членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку бути прийнятими до його членів. Членство в сільськогосподарському кооперативі є підставою для набуття статутних прав та обов'язків. Важливим нововведенням Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" є допущення у кооперативах усіх видів асоційованого членства. Відповідно до Закону, асоційованими членами можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнають статут кооперативу та зробили пайовий внесок у його створення та розвиток. Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій пай. Асоційоване членство дає змогу кооперативу збільшувати свої фонди, без зростання його кількісного складу. Особливо важливим є положення Закону положення, згідно з яким у разі ліквідації кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення своїх земельних ділянок у натурі. Асоційоване членство в кооперативі є взаємовигідним: кооператив, не збільшуючись кількісно, має змогу залучати додаткові кошгти; асоційовані члени можуть користуватися послугами кооперативу за невисовсми цінами

66. Система органів управління та контролю у с\г кооперативі. Органами управлІЕЗня кооперативу є загальні збори та правління кооперативу. Крім того, в разі потреби кооператив може найн&тги виконавчого директора, утворювати спостережну раду. Відповідно до ЗУ "Про сільськогосподарську кооперацію", вищим органом управління сільськогосподарського кооперативу є загальні збори його чинів, які правомочні розглядати й вирішувати будь-які питання його діяльності, виключними повноваженвеми загальних зборів сільськогосподарського кооперативу є: внесення змін і доповнень до статуту, пришиття нормативних документів кооперативу; обрання прямим таємним голосуванням голови кооператив] та членів його правління, членів ревізійної комісії, членів спостережної ради; заслуховування звітів орідагів управління кооперативу про їх діяльність; визначення видів і розмірів фондів кооперативу, порядку їх формування та використання; затвердження правил внутрішнього розпорядку, річного звіту й балаясу кооперативу, порядку формування й розподілу його доходів, рішень правління про прийняття нових членів; вирішення питань про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різких видів; про реорганізацію або ліквідацію кооперативу. У здійсненні самоврядування кооперативу важдеву роль відіграє правління — колегіальний виконавчо-розпорядчий орган, який у своїй діяльності відповідальний перед загальними зборами. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу ,до складу якого входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує 3 років. Правління кооперативу: розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями розвитку кооперативу; скликає загайні збори членів кооперативу і контролює виконання прийнятих ними рішень; вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно зі статутом; вносить на затвердження загальних зборів рішення про прий­няття до кооперативу нових членів і припинення членства; укладає трудові договори у разі найму на роботу виконавчої дирекції та оцінює її діяльність; делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень; забезпечує збереження майна кооперативу; організовує в разі потреби незалежні аудиторські перевірки; вирішує питання навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями. Для веденні контрольно-ревізійної роботи в кооперативі обирають спостережну раду та ревізійну комісію. Для контролі за діяльністю виконавчого органу кооперативу обирають спостережну раду. Вона утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб. Спостережну раду обирають із членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік. Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія. У кооперативі, до складу якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам кооперативу.