Підходи до вивчення релігії

Оскільки релігія – це явище багатогранне, яке торкається різних аспектів життя людини, її слід вивчати, використовуючи декілька підходів. Історично виділилося кілька методологічних підходів. Розглянемо їх.

Теологічний підхід – релігія розглядається як явище метафізичної реальності. Суть теологічної (богословської) концепції релігії зводиться до самовиявлення Бога в світі і зв’язку людини з Ним. В цій концепції постулюється існування Бога.

Філософсько-теологічна концепція релігії за своєю суттю мало чим відрізняється від теологічної, однак тут використовується більш складна термінологія і аргументації. Поняття Бога замінюється поняттями Трансцендентне, Абсолют, Абсолютна ідея, Універсальна воля та ін. Але так чи інакше духовне начало є причиною існування і розвитку світу, а також причиною існування релігії. Відмінність полягає в тому, що теологічні концепції апелюють в основному до Св.Письма, а філософсько-теологічні прагнуть використовувати сучасні уявлення про релігію.

Історичний підхід – релігія вивчається як конкретний історичний феномен, пов’язаний з часом і місцем свого існування і який стоїть поряд з іншими ідеологічними формами даного суспільства, такими як філософія, політика, культура та ін.

Психологічний підхід – релігія розглядається як один із проявів, а іноді як наслідок психічного життя особистості. Найбільш відомі вчені в рамках цього підходу – Фрейд і Юнг.

Соціологічний підхід – релігія вивчається як соціальний феномен. Представники Дюркгейм і Вебер, перший з яких висунув концепцію про обожнення суспільством самого себе в релігії, а інший розвинув теорію впливу релігії на соціальні і економічні відносини.

Натуралістичний підхід входить своїм коріння в давність і має досить багато варіантів. Головний з них зводиться до того, що всі релігії виникли з невміння людини пояснювати великі сили природи, які викликали у неї страх. Вперше ця концепція була сформульована Демокрітом, а потім неодноразово відтворювалася. Пізніше, вкінці ХVІІІ століття появляється астрально-міфологічне трактування релігії, а також міфологічні і епічні герої є олицетворінням тих чи інших астрономічних об’єктів, перш за все зірок, сузір’їв, сонця, планет та ін.

Основною рисою дослідження релігії і її феноменів на сучасному етапі розвитку науки можна вважати все зростаючий плюралізм методологічних підходів до вивчення релігії.

А. Сафронов сформулював визначення релігії, яке максимально охоплює все коло явищ, які нас цікавлять, в тому числі відповідає реальному сучасному духовному життю. Під релігією він розуміє всю ірраціональну складову культури людини.

В якості родових ознак релігійної системи виділяє наявність у ній 5 складових:

- релігійний образ

- ритуали;

- міфологічна система;

- символи;

- заповіді.

Релігійний образ – це будь-який об’єкт, який є для людини або групи людей емоційно значущим, викликаючим релігійні почуття. Наприклад, святі, ангели, духи та ін. Особливу категорію складають предки, які були і є об’єктом культу практично у всіх відомих релігіях. Релігійними об’єктами можуть бути предмети – фетиші.

З точки зору психології релігійний образ характеризується такими ознаками:

1) у всіх релігіях існують заборони на обговорення надприродних сил і явищ;

2) релігійні образи – сильно насичені емоційні об’єкти. Ця особливість проявляється в підвищенні емоційного тону у віруючих при обговоренні релігійних тем;

3) релігійні образи є цілісними об’єктами і не піддаються аналізу.

Ритуал – це наперед визначена послідовність дій і психологічних станів, що передбачає досягнення певного результату.

Цілями ритуалу можуть бути як зовнішні зміни оточуючої дійсності, так і внутрішні зміни психічного стану людини. Сюди можна віднести молитви, жертвоприношення, прославляння.

Міфологія – це структурування релігійних образів у свідомості людини.

Найважливішою рисою міфу, яка відрізняє його від інших форм опису світу є те, що міфологія втягує людину в себе, робить її ніби учасником подій, які описує.

Символи. Сучасна наука виділяє декілька типів символів: референціальні – ті, що заміняють об’єкт та конденсаційні – образи спресованої, схематизованої форми заміщуючої поведінки, яка дає можливість зняти емоційну напругу. До першої групи можна віднести, наприклад, державний прапор. До другої – махання кулаком у бік того, хто образив, що заміняє його биття.

Серед символів, які є найбільш поширеними у відомих релігіях, можна виділити наступні. Чоловіче начало позначається, як правило, вертикальними символами, такими як меч, булава, дерево або просто вертикальна лінія, а в багатьох культурах – трикутником з основою зверху. Жіноче начало позначається об’ємними символами, такими як печера, кімната, а також горизонтальною лінією або трикутником, основою вниз.

Поширеною групою символів є символи, що позначають собою об’єднання чоловічного і жіночого начал. До цієї групи можна віднести центральні символи основних світових релігій – зірку Давида, хрест.

Однією з найбільш древніх і найбільш поширених категорій символів є символи, що виражають дуальність світу, тобто його поділ на два полюси: чоловічий – жіночий, день – ніч, добро – зло. В більш складних релігіях зустрічаються символи тріадності (Бог-Отець – Син – Дух).

Заповіді. Необхідним елементом будь-якої релігії є заповіді – система обмежень і табу, що накладається на її послідовників.

Таким чином,

психологія релігії – це психологічна дисципліна, галузь психологічного знання і релігієзнавства, яка вивчає психологічні аспекти релігії як форми суспільної свідомості і ціннісно-орієнтаційної діяльності.

Що таке цінність? Цінність є тим важливим, значущим для людини, що становить предмет її прагнень, мрій, тим, заради чого вона живе, докладає зусиль, страждає. Психологію релігії цікавлять передусім різноманітні вияви у психіці людини такого феномену як релігійна духовна цінність.

Психологія релігії – досить молода наукова дисципліна. Вона сформувалася завдяки зусиллям представників філософії, теології, соціології. Кожна з цих наук по-своєму вимальовує психологічне поле релігії. Без врахування останнього навряд чи можна зрозуміти особливості психології релігії.