Вплив несвідомих структур психіки людини на її віру

Поряд із свідомістю у людській психіці існують утворення, які впливають на її мотивацію та поведінку, але людина нічого не знаю про цей вплив, не усвідомлює його.

Несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів, функціонування яких суб’єкт не усвідомлює, не рефлексує.

Несвідоме може впливати на зміст і динаміку віри помітно або не впливати зовсім.

К.Юнг обґрунтував концепцію архетипів, які, на його думку, є основою, основною складовою несвідомої сфери людської психіки.

Архетип (грец. - початок, первообраз) – структурний елемент несвідомого, який містить визначні духовні надбання попередніх поколінь.

Тобто кожна людина у своєму несвідомому носить духовну історію своєї раси і людства. Архетипи, за Юнгом, є джерелом і основою релігійного досвіду, віри. Тобто стосовно віри людина є не творцем, а жертвою колективного свідомого у власному несвідомому. За таких умов віра, як стрижнева ціннісна орієнтація особистості перестає бути вільним, автентичним самовизначенням. Вона є чимось нав’язаним ззовні соціальним оточенням.

Тлумачення Юнгом індивідуального релігійного досвіду, віри, як і вся його теорія архетипів, не ґрунтується на наукових положеннях. Але його пошуки в цьому напрямі не варто ігнорувати.

Емоційно-вольовий компонент віри

Віра не доводить себе, а показує, оскільки вона є не формулою, а психічним актом, емоційним переживанням. Якщо релігійні роздуми, мрії не насичені емоційними переживаннями, то це свідчить про відсутність або згасання істинної віри. Різним віруючим і представникам різних релігій властиві найрізноманітніші емоційні стани, пов’язані з вірою. На їх особливості впливає спрямованість (зміст догматики, морального вчення) віри. Одним із таких станів є релігійні почуття.

Релігійні почуття – сталі і тривалі емоційні стани, об’єктом яких є Бог, надприродні істоти, релігійні цінності.

До таких почуттів належать релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного. Релігійна любов – почуття любові, пов’язане з вірою в Бога. Релігійний страх – почуття страху, пов’язане з ідеєю божественної кари. Релігійне почуття піднесеного – відчуття захвату від усвідомлення присутності надприродного.

Шлейєрмахер намагався довести, що ключовим релігійним почуттям є почуття залежності. Але такого специфічного емоційного стану не існує. Тому Шлейєрмахер, характеризуючи почуття залежності, аналізував такі емоційні переживання як священний жах і захоплення. Фейєрбах шукав у почутті залежності основне психологічне пояснення релігії, розуміючи водночас, що воно не зовсім почуття. Свою відмінність від атеїстів він вбачав у тому, що використовував для психологічного пояснення релігії не лише негативні, а й позитивні мотиви, такі як вдячність, радість, любов і пошанування. Сучасним релігіям властиві більше позитивно забарвлені емоційні переживання, зокрема сподівання на краще, надія, любов. Особливе місце у психологічній структурі християнської віри посідає почуття любові. Інтерес віри, як і любові, полягає у прагненні людини возз’єднатися з тим, чому вона суб’єктивно, в душі, належить, з чим психологічно вже само ідентифікувалася.

У вірі існують позитивні і негативні переживання, динаміка співвідношення яких зумовлюється багатьма чинниками. Одним із виявів такої динаміки є катарсис – очищення душі від негативно забарвлених, тривожно-гнітючих емоційних переживань шляхом їх трансформації у позитивно забарвлені, радісно-оптимістичні.

Отже, спеціальних релігійних емоцій не існує. Емоційний елемент віри утворюють звичайні емоційні переживання, які спрямовуються на релігійний об’єкт.

Віра виявляється у відповідній активності віруючого. Активна діяльність, поведінка особистості передбачає і обов’язково включає вольовий компонент.

Воля – здатність людини, яка виявляється у само детермінації і саморегуляції нею своєї діяльності та психічних процесів.

Найпомітнішою є роль волі у дотриманні певних обмежень і вимог, моральних і поведінкових настанов.

Жодними вольовими зусиллями і самонаказами не вдається примусити себе повірити, що цілком відповідає психологічному змісту віри. Вірити чи не вірити є екзистенційною проблемою, пов’язаною з питанням “Бути чи не бути”. Якщо розум, інтуїція суб’єкта обирають “бути у вірі”, його воля забезпечує відповідну саморегуляцію на цьому шляху.