20. Основні тенденції розвитку сучасного вітчизняного літературознавства.

У 80-90-ті роки - завершується радянська доба в українському літературознавстві. Вона заявляє про себе:надходженням до України праць української діаспори ( Д.Чижевський „Історія української літератури);виданням підручників, монографії з „Історії української літератури ХХст." Іде спроба створювати підручники для середньої школи та для вищої школи. Важливим внеском у розвиток теорії літератури та літературознавства стали книги Грабовича „До історії української літеретури" (1997), М.Павлишина „Канон та іконостас"(1997) - матеріали з усіх періодів історії та теорії української літератури, висвітлені дуже індивідуально, Н.Зборовської „Шістидесятники"(головні домінанти шісти десятий цтва).

Філософські концепції літератури (Луганськ, Донецьк, Луцьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя - еволюція художнього мислення в літературі ХІХ-ХХст. (Валентин Мішук), самототожність письменника у науковому і критичному спрямуванні (Григорій Сивокінь), постмодернізм як конкретний історичний синдром (Дмитро Затонський), поетика української літератури в порівняльному динамічному аспекті (Дмитро Наливайко), проблеми текстології (Микола Жулинський), українська література в загальнослов'янському та світовому аспекті;Проблеми традиції і новаторства;Рецепція;Типологія літературних явищ;Проблеми модернізму та постмодернізму;Проблема читача;Психологія творчості;Компаративізм.

20. Міфологічна школа у світовому та вітчизняному літературознавстві.

Міфологічна школа – теорія в західноєвропейській та вітчизняній науці, представники якої першоосновою народної творчості вважали міфологію та релігію. Проблема “мистецтво і міф” стала предметом спеціального наукового розгляду переважно в літературознавстві ХХ ст., особливо в зв’язку з “реміфологізацією” в західній літературі та культурі (початок ХХ ст Якщо говорити про інтерпретацію міфа, то вона існувала ще в Давній Греції. Так, наприклад, Піфагор доводив, що в міфах відображувалося філософсько-алегоричне сприйняття природи, а Евгемер бачив у героях міфів обожнених героїв, які колись реально існували.  Міфологічна школа. Фундаторами її були німецькі фольклористи Якоб Ґрімм (1785—1863 pp.) і Вільгельм Ірімм (1786—1859 pp.). Найповніше вчення німецьких філологів відображено в книзі Я. Грімма «Німецька міфологія» (1835 p.). Виходячи з філософських поглядів Шел-лінґа, брати Ґрімм вважали, що в основі літературних творів лежать міфи, які є узагальненням уявлень людей про навколишній світ. Поряд з людьми існує ще чимало інших істот — відьом, русалок, домовиків, фавнів тощо. Цей факт брати Грімм значно перебільшували, вбачаючи в цьому єдине джерело для розвитку художньої уяви.  У літературознавстві XIX століття існували дві теорії походження міфів: солярна і метеорологічна. Першу розробив англійський учений М. Мюллер, який вважав вихідним моментом у створенні міфів обожнення сонця, місяця та зірок. Відповідно до другої теорії, автором якої був німецький філолог А. Кун, міфи виникли внаслідок обожнення стихійних сил природи: вітру, грози, блискавки.  Міфологія зародилася як результат природного прагнення людини пояснити навколишній світ, передусім об'єктивні природні явища. Однак умови життя первісних мешканців планети були в окремих регіонах зовсім не схожими. Люди постійно стикалися не лише із загальними природними явищами, такими як світло й темрява, день і ніч, сонце та місяць тощо, а й місцевими, притаманними тільки даній кліматичній зоні: на півночі — зі снігом та кригою, у пустелі—з пісками, біля моря — з припливами й відпливами. Саме з цього, на думку міфологів, зароджуються національні відмінності народів, що виявляють себе в поглядах на світ. Усе це давало можливість досить точно виявляти риси ментальності кожного народу на ранніх етапах його історичного розвитку. Твори давньої літератури й усна народна творчість стають провідним об'єктом наукових зацікавлень учених, які поділяли ідеї братів Ґрімм. Їїхніми послідовниками були А. Кун, В. Шварц (Німеччина), М. Мюллер (Англія), М. Бреаль (Франція), О. Афанасьев і Ф. Буслаєв (Росія). В Україні впливу міфологічної школи зазнала творчість членів гуртка харківських романтиків. Це виявилося, зокрема, в працях М. Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии» (1843 р.), «Слов'янська міфологія» (1847 р.). Окремі ідеї міфологічної школи успішно застосовував відомий український учений О. Потебня («Про міфологічне значення деяких звичаїв та повір'їв», 1865 p.). Пізніше вийшла праця М. Сумцова «Хліб у звичаях та піснях» (1885 p.).  У XX столітті міфологічна теорія знаходить свій подальший розвиток у працях швейцарського вченого Карла Ґус-тава Юнга, який вважав, що в людській психіці апріорі без участі зовнішнього середовища виникають першообра-зи, або архетипи, які впливають на формування естетичних поглядів людини. Художній процес — це матеріалізація архетипів, наповнення їх конкретним змістом.