23 Основні теорії і практики культури здоров'я людини

В процесі життя та виробничої діяльності людина неминуче підпадає під вплив різноманітних шкідливих та небезпечних чинників. Життєдіяльність, при якій вплив таких несприятливих чинників зведено до мінімуму, вважається безпечною. Ступінь безпеки процесу життєдіяльності можна оцінити за таким комплексним показником як здоров'я. саме воно представляє найбільшу цінність для людини на будь-яких етапах життя.

Нині існує понад 200 різноманітних за напрямком, структурою та змістом визначень поняття «здоров'я».Здоров'я — це природний стан організму, що перебуває в динамічній рівновазі з навколишнім середовищем в процесі життєдіяльності і характеризується відсутністю будь-яких виявлених хворобливих змін. У преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) зазначено: «Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення поняття «здоров'я» є найбільш чітким, зрозумілим і повним, враховує біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти проблеми.

24.Складові здоров’я

У системі «людина — життєве середовище» визначають три взаємопов'язані рівні здоров'я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Виділяють три складові здоров'я:

• біологічна — початкове здоров'я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

• психологічна — це відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров'я не лише стан організму, а й стратегія життя людини);

• соціальна — здоров'я є мірою соціальної активності, ставлення людського індивіда до світу.

Адаптація (від лат. adapto — пристосування) — це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища. Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни.

25 Фактори ризику, групи ризику

Розуміння соціальної значущості проблеми забезпечення безпеки в усіх сферах життєдіяльності населення дало могутній імпульс для активізації наукових досліджень з проблеми управління ризиком, його оцінки і виміру, визначення системи показників, які характеризують стан економічної, соціальної, фінансової та екологічної безпеки.

Життєдіяльність людини пов’язана з безліччю різних ризиків,

небезпек, загроз.

Ідентифікація ризику, загроз і шкоди залежить від ситуації, рівня інформованості та культурних передумов.

За джерелом небезпеки ризики можуть бути техногенні або природні.

В залежності від виду цього джерела ризики класифікуються:

- внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

- зовнішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

- зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежить від функціонування підприємства);

- людський чинник (ризик, пов’язаний із помилками людини).

Ризик для суспільства кількісно визначається кількістю людей, які загинули під час конкретного інциденту за одиницю часу (наприклад, протягом року). Індивідуальний ризик характеризується відношенням кількості смертей на рік з розглянутої причини до чисельності всього населення чи чисельності тієї групи осіб, які піддаються певному фактору ризику. Ризик для життєдіяльності, очевидно, повинен бути певним інтегральним (зведеним) показником, що враховує вагомість кожного окремого фактора ризику і його кількісне значення.

Терміном «безпека» позначається такий стан об’єкта, за якого ризик для нього чи від нього не перевищує деякого прийнятного рівня. За рівнем небезпеки ризик для суспільства визначається як безумовно прийнятний, прийнятний та неприйнятний.

Ризик різниться:

- за часом впливу – короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий,

- за частотою впливу – разовий, періодичний та постійний,

- за масштабами впливу – локальний чи глобальний.

Ризику може піддаватися одна людина, такий ризик називається індивідуальний, або група людей – тоді ризик визначається як колективний ризик.