25. Встановлення тарифів на транспортні послуги: завдання і політика ціноутворення

Найважливішою економічною характеристикою послуги є її ціна або тариф за перевезення. Тариф включає безпосередньо плату за перевезення і збори за транспортно-експедиційні (допоміжні) операції. Якість транспортної послуги та тариф є найважливішими чинниками, що визначають конкурентоспроможність послуги. Забезпечуючи переміщення сировини і готових виробів з сфери вироб ¬ ництва в сферу споживання, транспорт продовжує процес виробництва. Витрати транспорту на переміщення збільшують вартість транспортування ¬ тованого продукту, так як до неї приєднується витрачена вартість виробничих фондів транспорту і робочої сили. Ця своєрідність транспортної продукції виражається і в її ціні, кото ¬ раю отримала форму тарифу. Транспортними тарифами називаються система провізних плат і до ¬ додаткових зборів, а також правила їх застосування та обчислення, ут ¬ верждает в установленому порядку і обов'язкові для осіб та організацій ¬ цій, що користуються транспортом, і для транспортних підприємств. Тарі ¬ фи заздалегідь встановлюють плату за перевезення, оголошуються для відомостей і застосовуються до всіх відправникам і одержувачам вантажів. Транспортний тариф являє собою ціну найбільш масових про ¬ чих послуг - перевезень вантажів. Специфіка його полягає в тому, що він встановлюється на продукцію, яка не має речової форми. Транспорт лише доставляє певні споживні стоїмо ¬ сті до покупця, не міняючи їхнього складу, обсягу. При цьому процес виробниц ¬ ства транспортних послуг збігається з процесом їх споживання. Тому під продукцією транспорту розуміється сама робота, пов'язана з пе ¬ ремещеніем вантажів і пасажирів. При ціноутворенні транспортної продукції виходять з того, що Це ¬ ни повинні відображати необхідні витрати праці, забезпечувати як міні ¬ мум відшкодування витрат виробництва й відому прибуток кожному нормально працюючому підприємству. Ці вимоги повною мірою від ¬ носяться і до побудови тарифів з урахуванням особливостей транспорту. При формуванні транспортних тарифів виходять з того, щоб їх середній рівень дозволяв: • відшкодувати експлуатаційні витрати, включаючи амортизацію основ ¬ них фондів; • забезпечити фінансування капітальних вкладень в межах рекон ¬ структівних заходів і поставок рухомого складу; • відшкодувати державному бюджету кошти, одержувані на під ¬ готування кадрів, охорона здоров'я та освіта, що не включаються в собі ¬ вартість перевезень; • утворювати економічні фонди стимулювання по встановлений ¬ вим нормативам (фонд матеріального заохочення, фонд соціального роз ¬ витку та ін), мати фінансові резерви для допомоги відстаючим підпри ¬ ятіям і на особливі потреби; • забезпечити розрахунки транспорту з державним бюджетом за ос ¬ новні виробничі фонди, нормовані оборотні кошти, тру ¬ довие ресурси, отримані банківські кредити. Встановлення тарифів на основі зазначених складових забезпечує впровадження принципу самоокупності та самофінансування на кожному виді транспорту. Рівень тарифу для транспортних підприємств визначає розміри доходів, а для вантажовласників - витрати на перевезення. Особливістю ціноутворення на транспорті є те, що ефектив ¬ ність його роботи залежить значною мірою від використання рухомого складу вантажовідправниками і вантажоодержувачами. Тому в діючій системі тарифів передбачені заходи, що стимулюють поліпшення рівня використання вантажопідйомності та місткості рухомого складу. Особливістю ціноутворення на транспорті є й те, що про ¬ продукцію транспорту не можна накопичити, тому виникає необхідність у створенні певних резервів пропускної спроможності, витрати на ко ¬ торие повинні бути враховані у вартості транспортної продукції (тариф). Основні завдання ціноутворення обумовлюються цілями самого транспортного підприємства: 1. забезпечення виживання, тому що на ринку багато виробників транспортних послуг, гостра конкуренція, надто мінливі потреби клієнтів; 2. максимізація поточного прибутку; 3. завоювання лідерства за показниками, частки ринку (за рахунок зниження цін); 4. завоювання лідерства за якістю надаваних послуг. Політика ціноутворення залежить від типу ринку і за винятком ринку чистої конкуренції вимагає методики встановлення ціни на свої послуги

26. Ціноутворення на транспортні послуги на ринку чистої монополії Ціноутворення на ринку транспортних послуг здійснюється через систему транспортних тарифів. Транспортними тарифами називаються система провізних плат і до ¬ додаткових зборів, а також правила їх застосування та обчислення, ут ¬ верждает в установленому порядку і обов'язкові для осіб та організацій ¬ цій, що користуються транспортом, і для транспортних підприємств. Основні завдання ціноутворення обумовлюються цілями самого транспортного підприємства: 1. забезпечення виживання, тому що на ринку багато виробників транспортних послуг, гостра конкуренція, надто мінливі потреби клієнтів; 2. максимізація поточного прибутку; 3. завоювання лідерства за показниками, частки ринку (за рахунок зниження цін); 4. завоювання лідерства за якістю надаваних послуг. Політика ціноутворення залежить від типу ринку і за винятком ринку чистої конкуренції вимагає методики встановлення ціни на свої послуги. Встановлення вихідної ціни на послугу включає:  - Постановка завдань ціноутворення; - Визначення попиту; - Оцінка витрат при різних обсягах виробництва; - Аналіз цін і товарів конкурентів; - Вибір методу ціноутворення; - Встановлення остаточної ціни з урахуванням її психологічного сприйняття всіма учасниками транспортного ринку. Розглянемо більш детально ціноутворення на транспортні послуги на ринку чистої монополії. В даному випадку на ринку діє всього один продавець даного виду продукції. Це може бути державна організація, приватна регульована мул нерегульована державою монополія. Державна монополія може встановлювати ціну нижче собівартості для задоволення потреб покупців з обмеженим достатком, а може робити її достатньо високою для зниження споживання. У випадку нерегульованої монополії фірма сама встановлює ціну, але стримуючі фактори (введення державного регулювання, небажання залучити конкурентів, прагнення проникнути на всю глибину ринку) не дозволяють вдаватися до дуже завищеними цінами.

27. Ціноутворення на транспортні послуги на ринку чистої конкуренції Ціноутворення на ринку транспортних послуг здійснюється через систему транспортних тарифів. Транспортними тарифами називаються система провізних плат і до ¬ додаткових зборів, а також правила їх застосування та обчислення, ут ¬ верждает в установленому порядку і обов'язкові для осіб та організацій ¬ цій, що користуються транспортом, і для транспортних підприємств. Основні завдання ціноутворення обумовлюються цілями самого транспортного підприємства: 1. забезпечення виживання, тому що на ринку багато виробників транспортних послуг, гостра конкуренція, надто мінливі потреби клієнтів; 2. максимізація поточного прибутку; 3. завоювання лідерства за показниками, частки ринку (за рахунок зниження цін); 4. завоювання лідерства за якістю надаваних послуг. Політика ціноутворення залежить від типу ринку і за винятком ринку чистої конкуренції вимагає методики встановлення ціни на свої послуги. Встановлення вихідної ціни на послугу включає:  - Постановка завдань ціноутворення; - Визначення попиту; - Оцінка витрат при різних обсягах виробництва; - Аналіз цін і товарів конкурентів; - Вибір методу ціноутворення; - Встановлення остаточної ціни з урахуванням її психологічного сприйняття всіма учасниками транспортного ринку. Розглянемо більш детально ціноутворення на транспортні послуги на ринку чистої конкуренції. В даному випадку на ринку діє безліч продавців і покупців схожих транспортних послуг. Окремо узятий продавець або покупець не робить істотного впливу на рівень ринкових цін. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати дану транспортну послугу за цією ціною. Немає сенсу продавцю знижувати ціну нижче ринкової, оскільки є можливість продати послугу за існуючою ціною. Продавці на цих ринках не витрачають багато часу, оскільки до тих пір поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності по розробці послуги, політиці цін, реклами, стимулювання продажів і ін - мінімальна.

30. Оцінка транспортних витрат Будучи рівноправними суб'єктами господарської діяльності, транс ¬ портні підприємства повинні працювати рентабельно, забезпечуючи собі ус ¬ ловія для розширеного відтворення, і зобов'язані сплачувати всі податки, вносити неподаткові платежі, передбачені чинним законодавством ¬ давством. Виходячи з цього і відповідно до загальних правил формування ¬ вання цін транспортний тариф складається з собівартості перевезень, при ¬ були і непрямих податків і неподаткових відрахувань. Оскільки пре ¬ володіє підходом у формуванні тарифів є витратний, собі ¬ вартість транспортних послуг являє собою вихідну розрахункову ба ¬ зу при визначенні тарифів. Собівартість перевезень характери ¬ зует питому величину експлуатаційних витрат, тобто витрат, непо ¬ редньо пов'язаних з перевізним процесом, що припадають на оди ¬ ніцу транспортної роботи. При цьому має значення характер перевезених вантажів. Основні чинники, що визначають розходження в собівартості пере ¬ візки різних вантажів, можна поділити на дві групи. До першої групи належать чинники, пов'язані з властивостями самого вантажу, географією та умовами його виробництва і споживання, ступенем його підготовленості до переміщення: співвідношення маси й обсягу вантажу, кількість вантажу, одночасно пред'являється до перевезення в одну адресу, форма і габаритні розміри вантажних місць, відстань перевезення, необ ¬ ність оберігання вантажу від псування та пошкодження, потреба в спе ¬ ціально обслуговуванні (супровід вантажів, обслуговування перевезень швидкопсувних вантажів, тварин). Друга група чинників обумовлена ​​характеристиками транспортних засобів, що застосовуються для перевезення вантажів. До них відносяться вантажопідйомні ¬ ність і місткість транспортних засобів, витрати на ремонт рухомого складу, термін його служби, ступінь спеціалізації. Для калькуляції собівартості перевезень важливе значення має груп ¬ піровку експлуатаційних витрат за стадіями перевізного процесу, економічним змістом (елементами витрат), способом включення за ¬ трат до собівартості окремих видів перевезень (прямі і непрямі). Особливістю формування витрат на транспорті з урахуванням технології перевізного процесу є розподіл витрат по двох стадіях: по на ¬ чально-кінцевим і движенческой операціям. Початково-кінцеві операції припускають витрати по утриманню рухомого складу під час стоянки, по підготовці його до навантаження і вивантаження, маневровим роботам і т. д. Ці за ¬ трати не пов'язані з дальністю перевезення та залежать тільки від обсягу вантажу. Ці витрати безпосередньо залежать від дальності перевезення. При оп ¬ чення транспортних витрат перевезень на різну відстань можна використовувати наступну залежність: З = а + И, де 3 - витрати по перевезенню на відстань I; а - витрати на початково-кінцеві операції в розрахунку на 1 тонну вантажу; Комерсант - витрати по пересувні ¬ нію в розрахунку на 1 тонно-кілометр; / - дальність перевезення в кілометрах. З приведеної залежності можна розрахувати собівартість одного тон ¬ но-кілометра перевезень (С1т-км): С1т-км = а / l + b З отриманої формули випливає, що собівартість транспортування одного тонно-кілометра вантажу залежить від дальності перевезення: чим більше дальність, тим менше собівартість. Угрупування транспортних витрат за економічним змістом, коли в одну групу об'єднуються витрати на однорідні, споживані в процесі виробництва ресурси, - відмінна від інших галузей виробництв ¬ ва. Це багато в чому пов'язано з відносно більш високою трудомісткістю і фондомісткість транспортних послуг. Наприклад, на автотранспортних підприємствах калькуляція собівартості включає такі елементи витрат, як заробітна плата з різними нарахуваннями; паливо і паливно ¬ мастильні матеріали; знос і відновлення шин; технічне обслуго ¬ вання; експлуатаційний і капітальний ремонт; амортизація; общехозяй ¬ дарські, відрядні, інші витрати.

31. Розрахунок тарифів на основі аналізу беззбитковості забезпечення цільового прибутку У сукупності ціна конкретного товару визначається взаємним дей ¬ ністю трьох груп чинників: індивідуальних витрат виробництва та збуту, стану попиту і рівня конкуренції на ринку. З урахуванням цих чинників в практиці маркетингу розроблені альтер ¬ нативні методи ціноутворення: ціноутворення на основі витрат, ціноутворення з орієнтацією на рівень конкуренції, ціноутворення з орієнтацією на попит. Поряд з методом «середні витрати плюс прибуток» існує інший метод ціноутворення, заснований на витратах, орієнто ¬ рілої на отримання цільового прибутку. У цьому випадку ціна відразу встановлюється ¬ ється підприємством з розрахунку бажаного обсягу прибутку. Однак для відшкодування витрат необхідно реалізувати певний обсяг про ¬ дукції за даною ціною або ж за більш високою ціною, але менше її кіль ¬ кість. Тут особливу важливість набуває цінова еластичність попиту. Використовуючи цей метод, необхідно розрахувати, при якому рівні ціни бу ¬ дут досягнуті обсяги продажу, що дозволяють покрити валові витрати і отримати цільовий прибуток. Методи ціноутворення на основі витрат можуть використовуватися: • при встановленні вихідної ціни на принципово нові товари (послуги ¬ ги), коли неможливо їх зіставити з раніше випускаються (надаються); • визначенні цін на продукцію, яка виготовляється за разовими замовленнями, і на нові зразки; • встановленні цін у галузі, де переважна більшість підпри ¬ ємств користується цим методом; • визначенні цін на товари (послуги), попит на які хронічно перевищує пропозицію. Використання методу ціноутворення на основі витрат характеризує цінову стратегію, яка забезпечує швидше оптимальний, ніж максі ¬ мальний обсяг реалізації продукції. Даний метод відображає традиційну орієнтацію в більшій мірі на виробництво і в меншій - на ринок. При цьому ігнорується той факт, що ціна може не знаходитися в прямій залежно ¬ сті від витрат, а останні часто можуть бути змінені в цілях задоволено ¬ ня умовам, наявним на ринку.

32. Розрахунок тарифів за методом «середні витрати плюс прибуток» У сукупності ціна конкретного товару визначається взаємним дей ¬ ністю трьох груп чинників: індивідуальних витрат виробництва та збуту, стану попиту і рівня конкуренції на ринку. З урахуванням цих чинників в практиці маркетингу розроблені альтер ¬ нативні методи ціноутворення: ціноутворення на основі витрат, ціноутворення з орієнтацією на рівень конкуренції, ціноутворення з орієнтацією на попит. Найбільш простим і поширеним вважається метод "середні з ¬ держки плюс прибуток", який полягає в нарахуванні націнки на се ¬ бестоімость товару. Величина націнки, що додається підприємством, може бути стандартною для кожного виду товару. Також вона може широко дифе ¬ ренціроваться в залежності від виду товару, вартості його однієї одиниці, обсягів продажів і т. д. Такий метод ціноутворення не дозволяє в кожному конкретному випадку врахувати особливості купівельного попиту і конкурен ¬ ції, а отже, і визначити оптимальну ціну . Однак, незважаючи на це, даний метод є дуже популярним, що пояснюється рядом об ¬ стоятельство. По-перше, підприємці завжди краще знають свої витратиш ¬ ки, ніж попит покупців і ціни конкурентів. Тому, встановлюючи ціни на основі витрат, вони не зобов'язані весь час переглядати ціни слідом за коливаннями попиту. По-друге, визнано, що це один із самих справедли ¬ вих методів ціноутворення по відношенню і до продавця, і до покупця. І, нарешті, по-третє, метод зменшує цінову конкуренцію, коли всі фірми галузі використовують його у своїй практиці ціноутворення. У даній ситуації ціни на їхні товари дуже близькі один до одного. Методи ціноутворення на основі витрат можуть використовуватися: • при встановленні вихідної ціни на принципово нові товари (послуги ¬ ги), коли неможливо їх зіставити з раніше випускаються (надаються); • визначенні цін на продукцію, яка виготовляється за разовими замовленнями, і на нові зразки; • встановленні цін у галузі, де переважна більшість підпри ¬ ємств користується цим методом; • визначенні цін на товари (послуги), попит на які хронічно перевищує пропозицію. Використання методу ціноутворення на основі витрат характеризує цінову стратегію, яка забезпечує швидше оптимальний, ніж максі ¬ мальний обсяг реалізації продукції. Даний метод відображає традиційну орієнтацію в більшій мірі на виробництво і в меншій - на ринок. При цьому ігнорується той факт, що ціна може не знаходитися в прямій залежно ¬ сті від витрат, а останні часто можуть бути змінені в цілях задоволено ¬ ня умовам, наявним на ринку. Разом з тим рівень витрат сліду ¬ ет враховувати при розгляді питання про випуск товару, передбачувана продажна ціна якого встановлюється виходячи з умов ринку

33. Державна політика підтримки транспорту Транспорт, поряд з іншими інфраструктурними галузями, забезпечує базові умови життєдіяльності суспільства, будучи важливим інструментом досягнення соціальних, економічних, зовнішньополітичних та інших цілей. Тому держава всіляко прагнути підтримувати і розвивати дану сферу матеріального виробництва через механізм здійснення державної політики. Найважливішими напрямами підтримки державою транспортної системи є: розробка цілого ряду правових та законодавчих актів, документів, покликаних регулювати взаємовідносини між усіма учасниками транспортного ринку; державні асигнування у транспортний комплекс, що направляються на модернізацію і реконструкцію діючих основних фондів, на придбання нової техніки і технологій, на вдосконалення виробничого процесу; регулювання різних типів ринків транспортних послуг, там, де це необхідно, регулювання конкуренції; здійснення цінової політики в галузі державного регулювання цін з метою перерозподілу прибутку між різними групами виробників. Буває пряме і непряме регулювання цін; надання пільг деяким учасникам перевізного процесу та ін

34. Встановлення тарифів на нові види транспортної продукції До нових видів транспортних послуг в маркетинговій системі можна віднести абсолютно нову транспортну послугу, аналогів якої до появи на ринку не було; послугу, докорінно вдосконалену; послугу, яка є старою для колишніх ринків, але нової для даних нових ринків; послугу нової сфери застосування . Кожна нова транспортна послуга повинна мати свою ціну (тариф), по якій вона буде реалізовуватися споживачам на ринку транспортних послуг. Транспортними тарифами називаються система провізних плат і до ¬ додаткових зборів, а також правила їх застосування та обчислення, ут ¬ верждает в установленому порядку і обов'язкові для осіб та організацій ¬ цій, що користуються транспортом, і для транспортних підприємств. При встановленні тарифів на нові види транспортної продукції необхідно враховувати загальні правила формування ¬ вання цін, згідно з якими транспортний тариф складається з собівартості перевезень, при ¬ були і непрямих податків і неподаткових відрахувань. Оскільки пре ¬ володіє підходом у формуванні тарифів є витратний, собі ¬ вартість транспортних послуг являє собою вихідну розрахункову ба ¬ зу при визначенні тарифів. Собівартість перевезень характери ¬ зует питому величину експлуатаційних витрат, тобто витрат, непо ¬ редньо пов'язаних з перевізним процесом, що припадають на оди ¬ ніцу транспортної роботи. При цьому має значення характер перевезених вантажів. Основні чинники, що визначають розходження в собівартості пере ¬ візки різних вантажів, можна поділити на дві групи. До першої групи належать чинники, пов'язані з властивостями самого вантажу, географією та умовами його виробництва і споживання, ступенем його підготовленості до переміщення: співвідношення маси й обсягу вантажу, кількість вантажу, одночасно пред'являється до перевезення в одну адресу, форма і габаритні розміри вантажних місць, відстань перевезення, необ ¬ ність оберігання вантажу від псування та пошкодження, потреба в спе ¬ ціально обслуговуванні (супровід вантажів, обслуговування перевезень швидкопсувних вантажів, тварин). Друга група чинників обумовлена ​​характеристиками транспортних засобів, що застосовуються для перевезення вантажів. До них відносяться вантажопідйомні ¬ ність і місткість транспортних засобів, витрати на ремонт рухомого складу, термін його служби, ступінь спеціалізації. Для калькуляції собівартості перевезень важливе значення має груп ¬ піровку експлуатаційних витрат за стадіями перевізного процесу, економічним змістом (елементами витрат), способом включення за ¬ трат до собівартості окремих видів перевезень (прямі і непрямі).

36. Методи розповсюдження товарів: канали розподілу та товароруху Товародвижение - це діяльність з планування та втілення в життя, і контролю за фізичним переміщенням матеріалів і готових виробів від місць їх походження і з вигодою для себе. Вибір каналів збуту товарів (послуг) є складним маркетинговим рішенням, оскільки вони самим безпосереднім чином впливають на еф-фективность реалізації концепції маркетингу на підприємстві. Канал збуту (розподілу) - сукупність фірм або окремих осіб, що беруть участь у процесі просування товару (послуги) від виробника до споживача. Діяльність каналів збуту характеризується власними функціями, умовами та обмеженнями. У маркетингу канали збуту виконують різноманітні функції: розподіл і збут виробленої продукції; закупівлю необхідних для виробничого процесу сировини і матеріалів; маркетингові дослідження, зокрема, дослідження ринку і запро ¬ сов споживачів, а також збір відповідної інформації; встановлення безпосередніх контактів із споживачами і ко ¬ нечному покупцями товарів (послуг), проведення переговорів; комерційну роботу з підготовки та укладення контрактів купівлі-продажу та контролю за їх якісним виконанням; здійснення стимулюючої політики просування товару (послуг) до споживача, рекламних заходів, розпродажів, виставкової роботи і т.д .; участь і допомогу в плануванні товарного асортименту; допоміжні види робіт по доведенню товару до необхідного рівня вимог споживачів конкретного ринку; фінансування витрат щодо функціонування каналу товарод ¬ ДОРОЗІ і збутових операцій; роботу з обслуговування проданих товарів; транспортування товарів; складування і зберігання товарів: сортування, добірку, фасування товарів; прийняття на себе ризиків торгових угод; участь у формуванні рівня цін на продавані товари та ін Канали збуту можна охарактеризувати за кількістю складових рівнів. Рівень каналу - це будь-який посередник, який виконує ту чи іншу функцію з наближення товару (послуги) до споживача. Оскільки певну роботу виконує і сам виробник, і споживач, вони теж входять до складу будь-якого каналу. Протяжність каналу позначається за кількістю наявних у ньому проміжних рівнів. Канал нульового рівня (званий також каналом прямого маркетингу) не має посередників між виробником, що продають товар (послуги), та споживачем. Посередником при однорівневій каналі на ринку споживчих то ¬ варів зазвичай буває роздрібний торговець, а на ринку товарів про ¬ промислового призначення - агент по збуту, або брокер (посередник) Посередниками при дворівневому каналі на ринку споживчих то ¬ варів зазвичай бувають дрібнооптовий торговець і роздрібний торговець , а на ринку товарів промислового призначення - промисловий дистриб'ютор (торговець) і дилер (оптовий чи роздрібний торговець). При трьохрівневому каналі між оптовим і роздрібним торговцями звичайно стоїть дрібний оптовик, який купує товари у великих оп ¬ тових торговців і перепродає їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, які великі оптовики, як правило, не обслуговують. Для більшості підприємств, ефективно реалізують концепцію березня ¬ кетингу, проблема полягає не в тому, щоб віддати перевагу якому-небудь одному каналу збуту, а в правильному виборі найкращої їх комбінації. Підприємство може використовувати подвійні канали товароруху. При цій системі підприємство виходить на різні ринкові сегменти або розширює свою діяльність з продажу продукції шляхом проникнення ¬ венія, використання двох або більше різних каналів. Критерії ефективності каналів товароруху. Прямий контакт вважається вигідним, коли: • кількість продаваного товару достатньо велико і представляється можливим виправдати витрати на прямий збут; • споживачі розташовані на відносно невеликій території (концентрація ринку споживачів) і їх небагато; • товар вимагає високоспеціалізованого сервісу; • є достатня мережа власних складів на ринках, де фірма реалізує свій товар; • ціна часто коливається; • при установці товару потрібно щоразу враховувати специфіку експлуатації. Послуги посередника виправдані, якщо: • ринок горизонтальний і вимагає створення потужної збутової мережі, а коштів власних для цієї мети недостатньо; • ринок розкиданий географічно; • великі транспортні витрати; • погано вивчений ринок.

37. Транспортування товарів і вибір виду транспорту Транспорт не створює нових продуктів (товарів), а тільки переміщує їх. При цьому властивості і якість перевезених продуктів (вантажів) не мене ¬ ються, а відбувається лише зміна місця знаходження вантажу. Продукція вантажного транспорту - це переміщення вантажів в просторі, являющее ¬ ся необхідним елементом продукту і умовою, що визначає можли ¬ ність його споживання. Отже, транспортний процес - це переміщення товару (вантажу) від місця його виробництва до місця споживання, а для пасажирського транс ¬ порту - переміщення людей між якими пунктами, пов'язане з їх виробничою діяльністю або культурно-побутовими потребами. Відповідно до ГОСТ 14.308-74 процес переміщення вантажу - це со ¬ вокупность дій, пов'язаних з його переміщенням в просторі без і течії геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей. Як і всякий виробничий процес, транспортний процес складається з окремих послідовно виконуються частин (елементів). Ос ¬ новних елементами його є послідовно здійснювані по ¬ грузка вантажів в рухомий склад (посадка пасажирів) в пунктах відправ ¬ лення; транспортування вантажів і пасажирів між пунктами відправлення та призначення; вивантаження вантажів з рухомого складу (висадка пасажирів) в пункті призначення. Кожен із зазначених трьох елементів, у свою чергу, складається з ряду операцій і робіт, що виконуються в ході підготовки, орга ¬ нізація та безпосереднього виконання перевезень. Так, при перевезенні вантажів перший елемент транспортного процесу (по ¬ грузка вантажу) включає роботи з підготовки вантажу до відправлення, сорти ¬ повань його по одержувачам і напрямками, навантаженню у автомобіль, закреп ¬ ленію, ув'язці вантажу в кузові автомобіля, зважуванню або визначенням обсягу зануреного на автомобіль вантажу (для штучних вантажів - визна ¬ ня кількості штук вантажу), оформлення транспортної документації на отримання та вивіз вантажу. Транспортування вантажу забезпечується на основі виконання вибору типу рухомого складу, визначення маршруту руху, забезпечення безпеки руху та збереження вантажу при перевезенні, власне пе ¬ ремещенія вантажу, забезпечення усунення технічних несправностей рухомого складу, які можуть виникнути під час руху, органі ¬ зації заправки рухомого складу пально-мастильними матеріалами н шляху, організації контролю за рухом рухомого складу з метою ви ¬ конання графіка руху і своєчасності доставки вантажів. Вивантаження вантажу складається з таких операцій, як ознайомлення-вантажоодержувача до товаротранспортних документів і відповідністю вантажу цими документами, зважування або визначення обсягу прибутку вантажу вантажоодержувачем (для штучних вантажів - визначення кількості штук), виявлення можливості псування або втрат вантажу, підготовка вантажу до вивантаження (звільнення від кріплень, укриття, відкриття бортів і т.п.), вивантаження вантажу, оформлення товаротранспортної документації по прийому вантажу вантажоодержувачем. Укрупнене процес переміщення вантажу поділяють на його транспортування та початково-кінцеві операції (підготовка до перевезення, навантаження, раз ¬ грузка, перевантаження, складування, подача транспортних засобів і т. п.). Основним обов'язкових елементів передують такі підготовчі операції з вантажами, як накопичення і формування (сортування) партій вантажу. Формування партій вантажу означає поділ транспортних единим на складові або їх поєднання за якоюсь ознакою (наприклад, ПО напрямку доставки). Під накопиченням вантажу розуміється поступове збільшення зберігається обсягу продукції, призначеної для транспортування. Накопичення закінчується відправленням вантажу, після чого процес знову повторюється. Процес переміщення вантажу невіддільний від транспортного засобу. Ефективність транспортного процесу залежить від багатьох факторів, що істотно ускладнює визначення критерію оптимальності в загальному вигляді.

38. Просування транспортних послуг: стратегія комунікації і стимулювання Процес розробки комунікаційної стратегії в загальному вигляді пред ¬ ставлять ряд послідовних етапів: • визначення цілей і завдань; • вибір стратегії; • визначення структури комплексу комунікацій; • розробка бюджету; • аналіз результатів. Загальна мета комунікаційної стратегії - стимулювання попиту, тобто Дуже рідко використовується лише один елемент просування. У біль ¬ шинстве випадків підприємство прагне застосувати найбільш ефективне їх поєднання. Для цього, в першу чергу, необхідно визначення силь ¬ них і слабких сторін кожного елемента, щоб знати, чого можна чекати від кожного з них. Таким чином, кожен елемент просування повинен застосовуватися будів ¬ го за призначенням з урахуванням тих обмежень, які він сам на себе накла ¬ дивает. Загальне (бюджетне) умова ефективності всіх елементів комплексу комунікацій виглядає досить просто: витрати на конкретний еле ¬ мент просування повинні бути менше (або принаймні дорівнюють) при ¬ росту доходів, одержаних внаслідок їх використання. Орієнтуючись на цільовий ринок, підприємство може вибрати один з варіантів комунікаційної стратегії: • стратегія вимушених - просування адресується кінцевим спожи ¬ телям товару (послуги) в розрахунку на те, що їх попит виявиться достатнім для того, щоб змусити посередників зробити закупівлі просувається товару (послуги); • стратегія проштовхування припускає, що просування спрямоване на торгового посередника в розрахунку на те, що він сам буде просувати товар (послугу) по каналах розподілу до кінцевого споживача. Розроблена підприємством комунікаційна стратегія не досягне своїх цілей, якщо не буде створена належна система аналізу її резуль ¬ ратів. Вона повинна забезпечити оцінку відповідної реакції з формування попиту і стимулювання збуту. Надзвичайно важливо також правильно визначити тривалість ме ¬ дів щодо стимулювання збуту, щоб, з одного боку, надати цільовим групам споживачів достатньо часу, щоб скористатися наданими пільгами, а з іншого - не допустити надмірної розтягнуто ¬ сті заходів, що може призвести до втрати ними сили свого впливу. Прискорити і посилити відповідну реакцію ринку можуть наступні заходи: • стимулювання споживачів (розповсюдження зразків, купони, пропозиції про повернення грошей, упаковка, товар, який продається за пільговою ціною, премії, конкурси, залікові талони, демонстрації); • стимулювання сфери торгівлі (заліки за закупівлю, надання товарів безкоштовно, заліки дилерам за включення товару в номенклатуру, проведення спільної реклами, видача «премій-штовхачів», проведення торгових конкурсів дилерів); • стимулювання власного торгового персоналу фірми (премії, конкурси, конференції продавців). Вирішивши удатися до стимулювання збуту, фірма повинна визначити основні завдання, відібрати необхідні засоби стимулювання, разра ¬ ботати відповідну програму, організувати її попереднє оп ¬ робованіе, втілити в життя, організувати контроль за її ходом і оце ¬ нить досягнуті результати. Розроблена підприємством комунікаційна стратегія не досягне своїх цілей, якщо не буде створена належна система аналізу її результатів. Вона повинна забезпечити оцінку відповідної реакції з фор ¬ мування попиту і стимулювання збуту.

39. Просування транспортних послуг: реклама і стимулювання збуту Величезну роль при просуванні транспортних послуг відіграє тривалість ме ¬ дів щодо стимулювання збуту, щоб, з одного боку, надати цільовим групам споживачів достатньо часу, щоб скористатися наданими пільгами, а з іншого - не допустити надмірної розтягнутості заходів, що може призвести до втрати ними сили свого впливу. Прискорити і посилити відповідну реакцію ринку можуть наступні заходи: • стимулювання споживачів (розповсюдження зразків, купони, пропозиції про повернення грошей, упаковка, товар, який продається за пільговою ціною, премії, конкурси, залікові талони, демонстрації); • стимулювання сфери торгівлі (заліки за закупівлю, надання товарів безкоштовно, заліки дилерам за включення товару в номенклатуру, проведення спільної реклами, видача «премій-штовхачів», проведення торгових конкурсів дилерів); • стимулювання власного торгового персоналу фірми (премії, конкурси, конференції продавців). Стрімкому зростанню стимулювання збуту сприяють наступні чинники: • визнання заходів по стимулюванню збуту одним з ефективних прийомів; • зростаючий професіоналізм у використанні коштів стимулює ¬ вання збуту; • все більша конкуренція в діяльності по стимулюванню збуту; • тиск посередників на виробників з вимогою зростання збуту; • зниження ефективності рекламної діяльності через зростаючі з ¬ держек та ін Основними завданнями стимулювання споживачів є: заохочення більш інтенсивного використання товару; заохочення за покупку в більш великої розфасовці; стимулювання інтересу до незнайомого товару; стимулювання інтересу до марки власного товару. Можна виділити наступні завдання стимулювання сфери торгівлі (стосовно до роздрібним торговцям): заохочення за включення нового товару (послуги) в свій асортимент; заохочення за підтримку високого рівня замовлень товарів і сопуть ¬ ціалу їм виробів; заохочення за успішні дії проти конкурентів; стимулювання за використання нових торгових точок. Існують наступні напрямки стимулювання власного торгового персоналу (продавців): заохочення за підтримку нового товару або нової послуги; преміювання за збільшення числа відвідувань клієнтів, заохочення за поліпшення позасезонна продажів. Основними засобами стимулювання споживачів є: • поширення купонів (сертифікатів; розповсюдження зразків (пропозиція товарів) споживачам біс ¬ платно або на пробу; упаковки за пільговою ціною; премії у вигляді товару за низькою ціною або безкоштовно як заохочення за покупку іншого товару; експозиції і демонстрації товару в місцях його покупки або продажу; професійні зустрічі і спеціалізовані виставки; конкурси, лотереї та ігри. Стимулювання збуту виявляється найбільш ефективним при викорис ¬ тання його в поєднанні з рекламою. Рекламою називається будь-яка оплачена форма неособистої уявлень про товар і просування цих відомостей до його споживача. Її мета - стиму ¬ воджується попиту або створення образу фірми. Це комерційна пропаган ¬ да споживчих властивостей товару. За допомогою реклами у свідомості потен ¬ ціального покупця формується образ товару. Нічого не може вироб ¬ ти в бізнесі, поки щось не продано. Реклама - це зброя збуту. Для того щоб завоювати ринок або хоча б почати продаж товару (реалізацію ус ¬ ги), потрібна реклама. Реклама - це інформація, що направляється продавцем споживачам з це ¬ наливаю забезпечення прибуткової продажу товару. Рекламування - це процес поширення інформації за рахунок за ¬ казчіка з метою просування ідей, товарів або послуг. Реклама займається формуванням довгострокового образу організації (престижна рекла ¬ ма); довгострокового виділення конкретного марочного товару (реклама марки); розповсюдженням інформації про продаж, послугу чи подію (рубричной реклами); оголошенням про розпродаж за зниженими цінами (рек ¬ лама розпродажів); просуванням конкретної ідеї (роз'яснювально-пропагандистська реклама). Крім перерахованих вище видів реклами, виділяють також і форми реклами: ознайомча, агітаційна, що зіставляє, що нагадує, подкрепляющая. Реклама здійснює дві основні функції - інформативну та побу ¬ ждающего. Інформативна функція реклами полягає в тому, що вона знайомить по ¬ потенційних споживачів транспортних послуг (основних та додаткових) з особливостями і можливостями їх використання, переваги ¬ ми перед аналогічними послугами у конкурентів. Спонукаюча функція реклами спрямована на емоційні і мис ¬ неністю процеси людей, що приймають рішення про покупку транспорт ¬ них послуг для своїх підприємств (організацій) або для себе особисто, на формування і розвиток їх потреб у транспортних послугах.

40. Стратегічне планування в транспортному маркетингу У сучасному розумінні маркетинг являє собою процес пла ¬ нування і втілення задуму, ціноутворення, просування і реалізацію ідей, товарів і послуг за допомогою обміну, який задовольняє цілі окремих осіб і організацій. Процес планування є важливою складовою частиною маркетингового підходу до організації виробничо-збутової діяльності підприємств у ри ¬ нічний економіці. У цей процес входить комплексний аналіз ринку і оп ¬ ределеніе попиту споживачів, вивчення конкурентів і збалансовано ¬ сті попиту та пропозиції, прогнозування та планування майбутніх обсягів виробництва і реалізації товарів і послуг. Принциповою відмінністю маркетингового планування є забезпечення стійкого попиту на продукцію чи послуги підприємства, за ¬ воеваніе нових ринків, всемірно, адресний облік запитів споживачів і збільшення обсягів реалізації завдяки підвищенню якості товарів і послуг, цілеспрямованому застосуванню реклами та інших засобів сти ¬ мулірованія збуту. Маркетинг проводиться в життя за допомогою комплексних програм (планів), що включають в себе заходи по поліпшенню якості товарів (послуг), цінової (тарифної) політики, формуванню попиту, стимулює ¬ женням збуту і рекламі, організації технічного сервісу і розширення переліку сервісних послуг. Комплекс і структуру планів маркетингу транспортне підприємство оп ¬ начає по кожному своєму структурному підрозділу. Плани маркетингу можуть бути короткостроковими (зазвичай на один рік), середньостроковими (від двох до п'яти років) або довгостроковими (від п'яти до деся ¬ ти і більше років). Основна координуюча роль у системі планів маркетингу принале ¬ жит стратегічному плану, що визначає вибір стратегії маркетингової діяльності. Цей план складається кожного господарського підрозділу ¬ ем транспортного підприємства, виходячи зі стратегії підприємства в цілому. Він спирається в основному на дані ринкових досліджень і враховує як короткострокові, так і довгострокові наслідки прийнятих в рамках березня ¬ кетінговой діяльності рішень. Стратегічний план повинен діяти протягом ряду років, бути гнучким і пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. У відповідності із завданнями підприємства він направляє їх довгострокові зусилля і регулярно "налаштовується" відповідно до зраді ¬ нями ситуації на ринках збуту транспортних послуг. Планування маркетингової діяльності транспортного підприємства пов'язано з проведенням постійних і спеціальних ринкових досліджень, в ході яких воно має визначити свої можливості в маркетингу і про ¬ блеми, з якими може зіткнутися в конкретній ринковій ситуації. Система стратегічного планування передбачає: • визначення задачі організації (незалежно від термінів існування організації в різний час ці завдання можуть мінятися, розвиватися більш сильні або нові частини виробництва і скорочуватися слабкі); • встановлення цілей маркетингу (вони визначаються як сума доходів, відсоток зростання прибутку, обсяг перевезень і т. п.); • ситуаційний аналіз (визначається, яке нинішнє положення ор ¬ ганізації і в якому напрямку вона рухається, з якими проблемами вона зіткнеться в майбутньому?); • розробка стратегії маркетингу (це найбільш важлива частина роботи, ко ¬ торая повинна бути чіткою і ясною і передбачати кілька можливих, в т. ч. запасний, варіантів розвитку: цінова стратегія, модифікація товарів і послуг, інноваційна стратегія, розвиток ринку, диверсифікація) ; • реалізація тактики і стеження за результатами (здійснюється срав ¬ ня планованих показників з реальними досягненнями протягом певного часу; якщо виникають серйозні розбіжності, то пере ¬ розглядаються деякі області стратегії або включається запасний вари ¬ ант функціонування організації). Перераховані функції стратегічного планування можуть бути впол ¬ не застосовні і в транспортному маркетингу. Це планування значно багатший діяв раніше перспективного планування, коли визначаються ¬ лися (дуже приблизно і часто неточно) контрольні цифри обсягів відправлення і вантажообігу (у т. ч. за укрупненими 6-9 групами вантажів) і орієнтовна сума потрібних капітальних вкладень на розвиток, в т. ч. нове будівництво залізниць, яке намічалося найчастіше волі ¬ вим порядком (наприклад, була і є нагальна необхідність реконструкцію, ¬ рукції транспортних вузлів, посилення деяких перевантажених направле ¬ ний, а кошти направлялися на БАМ, хоча, звичайно, і він потрібен). Стратегічні плани розробляються на 2 - і 5-літній періоди, а також іноді на 10-15 років. Щорічно стратегічні плани переглядаючи ¬ ються, уточнюються і при необхідності коректуються. Кінцевою метою стратегічного планування в маркетингу є підвищення прибутковості галузі і окремих підприємств. Отже, розробка річного або перспективного планів повинна закінчуватися оп ¬ чення його ефективності та інвестиційної забезпеченості (в пер ¬ ву чергу за рахунок бюджету). 41. Завдання та цілі транспортної організації. Стратегія розвитку транспортної організації Транспортна організація (підприємство) - юридична особа, яка користується правом і виконує обов'язки, пов'язані зі своєю діяльністю, володіє певною організаційно-правовою формою, володіє відособленою власністю і має самостійний баланс. Транспортне підприємство - відокремлений господарюючий об'єкт, який використовує матеріальні й інформаційні ресурси для виробництва користуються попитом товарів, виконання робіт і надання послуг. Ці підприємства класифікують за різними ознаками: формами власності, форм господарювання, розмірами, участі іноземного капіталу, галузевою ознакою. Головними завданнями транспортної організації є: задоволення суспільних потреб народного господарства і населення в його продукції з високими споживчими властивостями і якістю при мінімальних витратах; участь у соціально-економічному розвитку держави; збільшення добробуту самого підприємства і членів колективу підприємства для виконання своїх цілей і завдань. Стратегія розвитку транспортної організації здійснюється на основі стратегічних планів, що визначають вибір стратегії маркетингової діяльності. Цей план складається кожного господарського підрозділу ¬ ем транспортного підприємства, виходячи зі стратегії підприємства в цілому. Він спирається в основному на дані ринкових досліджень і враховує як короткострокові, так і довгострокові наслідки прийнятих в рамках березня ¬ кетінговой діяльності рішень. Планування маркетингової діяльності транспортного підприємства пов'язано з проведенням постійних і спеціальних ринкових досліджень, в ході яких воно має визначити свої можливості в маркетингу і про ¬ блеми, з якими може зіткнутися в конкретній ринковій ситуації. Система стратегічного планування передбачає: • визначення задачі організації (незалежно від термінів існування організації в різний час ці завдання можуть мінятися, розвиватися більш сильні або нові частини виробництва і скорочуватися слабкі); • встановлення цілей маркетингу (вони визначаються як сума доходів, відсоток зростання прибутку, обсяг перевезень і т. п.); • ситуаційний аналіз (визначається, яке нинішнє положення ор ¬ ганізації і в якому напрямку вона рухається, з якими проблемами вона зіткнеться в майбутньому?); • розробка стратегії маркетингу (це найбільш важлива частина роботи, ко ¬ торая повинна бути чіткою і ясною і передбачати кілька можливих, в т. ч. запасний, варіантів розвитку: цінова стратегія, модифікація товарів і послуг, інноваційна стратегія, розвиток ринку, диверсифікація) ; • реалізація тактики і стеження за результатами (здійснюється срав ¬ ня планованих показників з реальними досягненнями протягом певного часу; якщо виникають серйозні розбіжності, то пере ¬ розглядаються деякі області стратегії або включається запасний вари ¬ ант функціонування організації).

43. Конкуренція на ринку транспортних послуг Для підприємницької діяльності в більшості випадків харак ¬ терну високий ступінь розвитку відносин конкуренції. Тому изуче ¬ ня конкуренції і конкурентів в рамках маркетингових досліджень представляється дуже важливим. Аналіз конкурентів і вироблення конкрет ¬ них дій відносно головних суперників приносять більше плодів, ніж навіть істотний реальний ріст в даному сегменті ринку. Знаючи сильні і слабкі сторони конкурентів, можна оцінити їх потенціал, цілі, теперішню і майбутню стратегію. Це дозволить стратегічно точно зорієнтуватися на те, де конкурент слабший. Практично всі видатні маркетингові успіхи фірм засновують ¬ ся на концентрації власних кращих сил проти слабких місць конкурен ¬ тів. Зробити це вдається лише при добре налагодженій системі їх дослід ¬ ження. Така система маркетингових досліджень дає можливість: * Повніше оцінити перспективи ринкового успіху підприємства, знаючи про успіхи конкурентів; * Легше визначити пріоритети; * Швидше реагувати на дії конкурентів; * Виробити стратегію максимально можливої ​​нейтралізації силь ¬ них сторін конкурентів; * Підвищувати конкурентоспроможність і ефективність підприємства в цілому; * Забезпечувати інформацією про конкурентів співробітників підпри ¬ ємства і тим самим мотивувати їх діяльність; * Удосконалювати систему навчання та підвищення кваліфікації працівників підприємства; * Краще захищати і розширювати позиції підприємства на ринку. В першу чергу необхідно виявити конкурентів, які оказ ¬ вають або ймовірно нададуть значний вплив на здійснення діяль ¬ ності підприємства. Для визначення конкурентів можуть застосовувати ¬ ся наступні критерії: * Існуючі прямі конкуренти - це підприємства, які в минулому і сьогоденні виступали і виступають як такі. До них відно ¬ сятся фірми, що виробляють вироби, які задовольняють одну і ту ж потребу, а також товари-замінники; * Потенційні конкуренти. У їх числі - 1) існуючі підпри ¬ ємства, які розширюють асортимент або застосовують нову техно ¬ логію, вдосконалюють продукцію для того, щоб краще задовольняти потреби покупця і в результаті стати прямими конкурентами; 2) нові фірми, що вступають в конкретну боротьбу. І ще один момент, на якому слід зупинитися при аналізі конкурентів - це оцінка їх стратегічних можливостей. Знання стра ¬ тегіческіх можливостей конкурента дозволяє не тільки припустити спрямованість його ймовірних стратегій, але і передбачити реакцію на окремі дії вашого підприємства. Тут маються на увазі стратеги ¬ орієн можливості в плані здатності чинити на своїх конкурентів тиск і вживати відповідних заходів на аналогічні їх дії. Якщо підприємство виходить на ринок, де вже є свій лідер, то для забезпечення своєї конкурентної переваги воно може викорис ¬ товувати такі попереджувальні дії, як: * "Атака" (пряме суперництво, переслідування лідера на основі власних переваг: товар, ціна та ін); * "Прорив" - завоювання позицій на ринку за рахунок слабких місць в діях лідера (наприклад, надання покупцям додаткових ¬ них зручностей, які лідер змарнував); * "Оточення", тобто поетапне наступ на лідера (наприклад, шляхом послідовного введення нових маркетингових прийомів). В якості пасивних дії може виступати спокійне следова ¬ ня за лідером, щоб не викликати відповідної жорсткої реакції з його боку. Ті підприємства, які припускають отримувати свою частку прибутків ¬ ли, уникаючи прямої конкуренції, в якості попереджувальних дій іс ¬ товують пошук "ринкових ніш", тобто знаходження сегментів ринку, малопривабливих для конкурентів (по споживчому, ціновому, географічним та іншими ознаками). Пасивний шлях - це поддержа ¬ ня свого сталості у взаєминах з конкурентами по при ¬ нціпу "не заважати один одному". Загальними правилами для всіх підприємств по забезпеченню своєї конкурентної переваги є: * Вміння концентрувати свої ресурси для ефективних дій; * Використання будь-якої можливості для взяття ініціативи у свої руки; * Здатність маневрування ресурсами для досягнення постав ¬ лених цілей; * Планування з достатньою гнучкістю, що враховує як зраду ¬ ня ринкової ситуації, так і дії конкурентів.

44. Визначення стратегії та цілей конкуруючих видів транспорту В умовах розвитку ринкової системи, різкого падіння загального обсягу перевезень зростає конкуренція на транспортному ринку. Створюється динамічна конкурентне середовище, в рамках якої окремі види транспорту борються за залучення вантажів. У зв'язку з невизначеністю функціонування ринкового середовища для різних видів транспорту важ ¬ ве значення набуває прогнозування майбутніх ситуацій. Моделі прогнозу повинні з можливо більш високою часткою ймовірності ідентифі ¬ царювати ті позиції, які буде займати той чи інший вид транспорту, і якими потенційними можливостями він володіє, щоб зайняти гідне (в окремих видах діяльності, можливо, домінуюче) місце на транспортному ринку. Отже, основна мета рішення даної задачі - спробувати побудувати кілька простих моделей функціонування конкурентного середовища транс ¬ портного ринку, які схожі з процесами конкуренції. Виділимо два етапи побудови моделей. На першому, попередньому, етапі формуються основні показники якості конкуруючих видів транспорту, оцінюється їх перевага відносно один одного, а потім для кожного показника будується рейтін ¬ говая шкала, що висловлює думку споживача транспорту. Оцінки кожного виду транспорту і якісних показників представляються у вигляді мат ¬ РІЦ. На закінчення здійснюються аналіз цих матриць і побудова для кожного виду транспорту вагових функцій, що представляють собою своеоб ¬ різні інтегральні показники якості, Таким чином, виходить мно ¬ дружність інтегральних показників, якими оцінюються переваги суб'єктів конкурентного середовища. Локальні показники якості, такі як "доставка точно в строк", доступність, універсальність, надійність, економічність, створюють своє ¬ образні "канали тяжіння" в конкурентному середовищі вантажовідправників до окремих видів транспорту.  На другому етапі з урахуванням результатів першого етапу будується власне модель конкурентного середовища, в якій суперники виступають як не ¬ кі учасники гри з метою залучення в сферу своєї дії наиболь ¬ дової кількості вантажу та отримання максимального економічного ефекту. Крім системи тарифів на перевезення, конкурентоспроможність транс ¬ портного підприємства визначається ще такими факторами, як кількість пропонованих перевезень і супутніх послуг, з одного боку, і затра ¬ тами - з іншого. Додатковими чинниками, від яких залежить конкурентоспроможність ¬ ність підприємств, є: безпеку виконання перевезень, регу ¬ лярность виконання КТіСУ, наявність оперативної інформації, швидкість реакції на запити споживачів, сприйнятливість до нових ідей (техніч ¬ ний прогрес, новаторство). Вивчення конкурентів здійснюється в три етапи: виявлення діючих і потенційних конкурентів; аналіз показників їх діяльності; виявлення сильних і слабких сторін конкурентів. На першому етапі досліджень виконується класифікація конкуру ¬ ючий транспортних підприємств з урахуванням застосовуваної ними ринкової стратегії, яка передбачає виділення трьох груп конкурентів. Перша група конкурентів - це транспортні (транспортно-експедиційні) підприємства, схильні до ринкової експансії і діючі на географічно суміжних ринках. До них можна віднести підприємства сусід ¬ них областей, міст, районів, а також автотранспорт різних відомств і автотранспортні кооперативи. Другу групу конкурентів можна умовно розділити на дві підгрупи. До першої з них можна віднести транспортні підприємства, притримую ¬ щиеся в своїй діяльності виробничої концепції маркетингу, тобто ті, які мають стабільний ринок і виконують перевезення по стабільним маршрутами з високими техніко-експлуатаційними показниками. Друга підгрупа конкурентів - це транспортні підприємства, які орієнтують свою діяльність на надання клієнтурі таких послуг, які за якістю їх надання перевершують свої аналоги і продаються за вищими цінами (за рахунок підвищення собівартості). До третьої групи конкурентів можна віднести транспортні підпри ¬ ємства, що використовують передові перевізні технології (контейнерні перевезення, пакетні, перевезення з використанням обмінних напівпричепів і т. д.). Другий етап дослідження конкурентів на ринку КТіСУ - це аналіз показників їх діяльності, так як без поглибленого аналізу особливо ¬ стей і характеру стратегії конкурентів можна оцінити їх можливі дей ¬ ствия на ринку.

45. Конкурентне диференціювання транспортних послуг Конкурентоспроможність - це комплексна багатоаспектна харак ¬ теристик товару, що визначає його перевагу на ринку по порівняй ¬ нію з аналогічними товарами-конкурентами як за ступенем відпо ¬ вия конкретної потреби, так і по витратах на її задоволення. Маркетинговий аналіз якраз і покликаний насамперед виявити ті параметри товару, які представляють для покупця істотний інтерес. По-перше, це параметри, в яких відбивається якість і поліз ¬ ність товару з урахуванням соціальних, функціональних, ергономічних, естетичних, екологічних та інших споживчих властивостей. По-друге, прагнучи до придбання товару, найбільшою мірою відповідає потребам (тобто володіє найвищим спожи ¬ дослідним ефектом), споживач не може абстрагуватися від витрат, які будуть пов'язані з цим товаром. Таким чином, конкурентоспроможність обумовлюється якісними ¬ ми і вартісними особливостями товару, які враховуються покупа ¬ телем згідно їх безпосередньої значимості для задоволення потреб. Якісні показники конкурентоспроможності характеризують свій ¬ ства товару, завдяки яким він задовольняє конкретну потреб ¬ ність. Вони поділяються на класифікаційні та оціночні. Класифікаційні показники характеризують належність з ¬ робу до певного класифікаційного угруповання і визначають призначення, галузь застосування та умови використання даного това ¬ ра. Оціночні показники кількісно характеризують ті властивості, які утворюють якість товару. Економічні показники конкурентоспроможності характеризують сумарні витрати споживача на задоволення його потреби пос ¬ редством даного товару. Вони складаються з витрат на покупку (продаж ¬ ва ціна) і витрат, пов'язаних з витратами на експлуатацію виробу в період терміну його служби (ремонт, догляд, технологічне обслуговування, покупка запасних частин, енергоспоживання та ін.) До економічними показниками конкурентоспроможності відносяться еди ¬ часно і поточні Конкурентоспроможність продукції тісно прив'язана до конкретного ринку (внутрішнього, регіонального, загальнонаціонального, международ ¬ ному і т.д.) і вимогам суворо певних груп споживачів. Для успішного продажу товару необхідно, щоб він з'явився на тому ринку, на якому дійсно потрібний, в необхідній кількості, в оп ¬ чення момент часу. Споживач також має бути підготов ¬ лен до появи даного товару. Далі слідує вибір номенклатури показників, необхідних для оцінки й істотних з точки зору вимог споживачів до това ¬ ру. Особливу увагу слід звернути на регламентовані показники, які обумовлюють принципову можливість реалізації това ¬ ра на конкретному ринку. Якщо хоча б один із регламентованих поки ¬ казників (екологічних, безпеки, патентно-правових, взаємозаміни ¬ няемості і сумісності) не відповідає встановленим вимогам ¬ ям, чинним на конкретному ринку, то подальша оцінка конку ¬ тоспроможності недоцільна. Методично облік регламентованих показників при оцінці конку ¬ тоспроможності забезпечується введенням індексу, який прини ¬ мает лише два значення: 1 або 0. Якщо товар відповідає нормам, то цей індекс дорівнює 1, якщо не відповідає, то він дорівнює 0. Номенклатура показників, що визначають конкурентоспроможність, відносно стабільна. Тому наступним етапом є визначення значимості (вагомості) показників конкурен ¬ тоспроможність (якісних і економічних). Для цього встанов ¬ ється ієрархія показників. На перший план висуваються ті, які мають найбільшу значимість для споживача. Розрахунок значущості (ко ¬ коефіцієнтів вагомості) здійснюється експертним методом. Далі здійснюється формування групи аналогів і встановлення значень їх показників. Все що включаються в групу аналогів вироби повинні відповідати слідую ¬ щим критеріям: однакові значення класифікаційних показників, що характеризують ¬ зующіх даний вид продукції (аналогічне призначення та взаємозаміни ¬ няемость); приналежність до одного сегмента ринку; показність виробів на ринку в момент оцінки. Результат оцінки конкурентоспроможності товарів і прийняті рішення в значній мірі залежать від вибору базового зразка. Зіставлення оцінюваного та базового зразків здійснюється окремо за якісними (порівняльним) і економічним показу ¬ телям виходячи із загального умови: gi = f (Pi, Piб) де gi - значення оцінки i-гo показника конкурентоспроможності товару; Рi - значення i-го показника оцінюваного товару; Рiб - базо ¬ ше значення i-го показника. Для отримання на базі одиничних групового показника, характери ¬ зує відповідність виробу потреби, необхідно їх об'єднати з урахуванням значущості кожного одиничного показника: n                                                           J k.n. = Σgiai                                                                       i = 1 де: Jk.n. - Груповий індекс за якісними (порівняльним) показниками; gi - значення оцінки i-го якісного (сопоставітель ¬ ного) показника конкурентоспроможності; ai - коефіцієнт вагомості i-го якісного (порівняльного) показника конкурентоспособнос ¬ ти; n - число показників, що беруться до уваги при оцінці. Підхід до оцінки економічних показників багато в чому схожий з аналізом якісних показників. Ціна споживання товару може бути представлена ​​у вигляді суми за ¬ трат за окремими її складовими показниками                                                        n                                                   C = ΣCi                                                                          i = 1  де: С - витрати по одиничних показників ціни споживання (у вартісному вираженні); n - число показників. Оцінка одиничних економічних показників здійснюється за формулою:                                                 gj = Ci / Сiб де: gj - значення оцінки 1-го економічного показника аналізі ¬ тованого товару; Ci - витрати по i-му економічному показнику ана ¬ лізіруемого товару; Сiб - витрати по i-му економічному показнику базового зразка. З урахуванням формули (6.7.) Груповий індекс конкурентноздатності за економічними показниками буде дорівнює: J е.n = Σ gj Сiб / Сб Нехай ai = Ciб / Cб - частка витрат по окремих одиничним показате ¬ лям в ціні споживання. Тоді J е.n = Σ gjai Таким чином, груповий індекс конкурентноздатності аналізі ¬ тованого товару за економічними показниками являє суму оце ¬ нок одиничних показників, зважених за коефіцієнтами їх дольової участі у ціні споживання базового зразка. Розрахунок комплексного показника конкурентоспроможності вироб ¬ диться на основі групових показників по регламентуються, качес ¬ ничих (порівняльним), економічними показниками: К = J р.n J k.n. / J е.n де: К - комплексний показник конкурентоспроможності аналізі ¬ тованого товару по відношенню до базового зразку; Jp.n, Jk.n, Jе.n - групові індекси конкурентоспроможності по регламентуються, ка ¬ кісних (порівняльним) та економічними показниками. За змістом показник До відображає відмінність між порівнюваними товарами в споживчому ефекті, що припадає на одиницю витрат споживача на їх придбання і використання. На основі розрахованого комплексного показника формується висновок про конкурентоспроможність оцінюваного товару. При К <I аналізований виріб поступається базовому зразку по конкурентноздатності, при К> I перевершує зразок. При рівній конкурентоспроможності К = I.  

46. Маркетингова логістика: цілі, рішення, завдання Слово "логістика" (від грецького "logistik" - мистецтво обчислювати, рас ¬ суждать). Існує кілька десятків визначень поняття логістики, але найбільш точним є наступне: логістика - це мистецтво діставши ¬ лять товари в необхідній кількості до певного моменту часу найбільш швидким і вимагає найменших витрат способом в цілості й схоронності в пункт призначення. Більш конкретне формулювання поняття логістики дає проф. X. Крамп (Німеччина). Логістика визначається як сума діяльності з керівни ¬ дству, планування, організації та управління матеріальними потоками та інформаційними процесами в межах підприємства і між галузями ¬ ми економіки з метою отримання найбільшого ефекту. Існують два аспекти логістики. У відповідності з першим ло ¬ гістіка - виробнича сфера економіки, заснована на чіткому взаємо ¬ ємств попиту, виробництва, транспорту і розподілу продукції з урахуванням кон'юнктури ринку. Другий аспект - це розгляд логістики як наукового напрямку, метою якого є розробка методів управління матеріальними та інформаційними потоками для удовлетво ¬ ренію попиту в процесі доставки продукції від виробника до спожи ¬ теля (принцип доставки "від дверей - до дверей"). Основний принцип логістики полягає в мінімізації грошових за ¬ трат, ресурсів і запасів сировини, палива і готової продукції у споживача в тісній ув'язці з процесом транспортування. Вантажна та комерційна ра ¬ бота має безпосереднє відношення до діяльності виробників, споживачів і ринку (маркетингу), тобто є частиною глобальної логи ¬ стических системи, не замикається тільки в сфері транспорту. Основною метою логістики товароруху є організація доставки товарів в задані пункти точно в строк при мінімальних затра ¬ тах трудових і матеріальних ресурсів. Основними елементами логістики товароруху є: транспор ¬ вання товарів, їх складування, навантаження і вивантаження, пакування і під ¬ тримання товарно-матеріальних запасів, тобто практично вся сфера обра ¬ домлення. При розробці логістичних систем необхідно враховувати слідую ¬ щие принципи: системний підхід, що інтегрує взаємодія всіх елементів системи, включаючи технологічні, економічні, екологічні та соціальні; облік сукупності витрат по всьому логістичному ланцюжку з оріен ¬ таціей на ринок і забезпечення економічної зацікавленості між учасниками системи: гнучкість і надійність системи, здатність адаптації до випадкових, швидкозмінних умов функціонування зовнішнього середовища; висока якість і забезпечення стійкості сервісних послуг, навчаючи інтересів споживачів. Кінцева мета логістичних систем (ЛС) полягає в забезпеченні інтересів споживачів та отриманні достатньої і справедливого прибутку всіма учасниками цього процесу.  

47,48 Цінові, нецінові методи збуту транспортних послуг Товарорух - це діяльність з планування та втілення в життя, і контролю за фізичним переміщенням матеріалів і готових виробів від місць їх походження і з вигодою для себе. Вибір каналів збуту товарів (послуг) є складним маркетинговим рішенням, оскільки вони самим безпосереднім чином впливають на еф-фективность реалізації концепції маркетингу на підприємстві. Канал збуту (розподілу) - сукупність фірм або окремих осіб, що беруть участь у процесі просування товару (послуги) від виробника до споживача. Кожен учасник каналів товароруху прагне відігравати важливу роль у встановленні ціни з метою збільшення обсягу реалізації, одержання достатньої частки прибутку, створення підходящого способу, забезпечення повторних покупок і досягнення спеціально поставлених цілей. Важливе значення при цьому відіграє вибір того чи іншого методу збуту транспортної продукції. Виділяють цінові та нецінові методи збуту транспортної продукції. До цінових методів збуту можна віднести поширення купонів (сертифікатів), що дають право на економію при покупці конкретного товару; упаковки за пільговою ціною; премії у вигляді товару за низькою ціною або безкоштовно як заохочення за покупку іншого товару. До нецінових методів відносяться розповсюдження зразків (пропозиція товарів) споживачам біс ¬ платно або на пробу, експозиції і демонстрації товару в місцях його покупки або продажу; професійні зустрічі і спеціалізовані виставки; конкурси, лотереї та ігри, реклама. Рекламою називається будь-яка оплачена форма неособистої уявлень про товар і просування цих відомостей до його споживача. Її мета - стиму ¬ воджується попиту або створення образу фірми. Це комерційна пропаган ¬ да споживчих властивостей товару. За допомогою реклами у свідомості потен ¬ ціального покупця формується образ товару.

49. Якість транспортних послуг: визначення, особливості Основне завдання транспорту - повне задоволення потреб промисловості, сільського господарства і населення в перевезеннях як за обсягом, так і за якістю. Якість транспортних послуг, пов'язаних з перевезеннями, проявляється: у забезпеченні безпеки руху; скороченні термінів доставки вантажів і пасажирів; дотриманні регулярності перевезень; підвищенні рівня комфорту; забезпеченні повного збереження вантажів, що перевозяться; досягненні більш високої економічності перевезень. За своїм змістом якість продукції залізничного транспортного обслуговування в частині вантажних перевезень виражається для вантажовласника, в першу чергу, у вигляді: • сервісу при оформленні та приймання до перевезення вантажу; • своєчасність доставки вантажу одержувачу; • забезпечення збереження вантажу, що перевозиться; • можливість доставки "від дверей до дверей"; • забезпечення інформацією про місцезнаходження вантажу в процесі перевезення; • прийнятна ціна за перевезення та супутні послуги; • фінансова відповідальність за зниження рівня якості транс ¬ порт ¬ ного обслуговування. Забезпечити високу якість вантажних перевезень - це значить повністю врахувати інтереси вантажовласників, постійно пропонувати їм нові види сервісу при перевезенні вантажів і на основі маркетингу прогнозувати перспективний попит на транспортні послуги, знаходити способи додаткового залучення на залізничний транспорт клієнтів. Оцінку якості транспортного обслуговування заданого регіону в перевезеннях вантажів (виконання замовлень вантажовідправників) можна виробляти за рівнем задоволення попиту, який може бути представлений у вигляді "петлі якості" транспорту. Основними споживчими характеристиками вантажних перевезень, що відображають якість транспортного обслуговування підприємств (регіонів), є: рівень задоволення потреб у перевезеннях; рівень ритмічності (своєчасності, рівномірності) доставляються вантажів; рівень збереження вантажів; рівень дотримання термінів доставки. З урахуванням різних вимог до перевізного процесу показники своєчасності виконання транспортування вантажів оцінюються перевезенням вантажу до призначеного терміну, регулярністю прибуття і терміновістю перевезення. Показники перевезення вантажу до призначеного терміну виражають властивості перевезення, обумовлені точністю прибуття вантажу до заздалегідь встановленому (договірному, заданому) терміну. До їх числа відносяться середні величини відхилення прибуття вантажу від призначеного терміну і його перевищення, максимальна величина перевищення призначеного терміну і максимально припустима - відхилення від нього, відсоток відхилення прибуття вантажу до призначеного терміну. Показники регулярності прибуття вантажу характеризують властивості перевезення, обумовлені частотою надходження вантажу за встановлений (заданий) відрізок часу. До них відносяться середнє і мінімальне число прибуття вантажу за одиницю часу, середнє, максимальне і мінімальне час між надходженнями вантажу, відсотки відхилень від встановленої регулярності надходження вантажу та надходжень їх із заданою (узгодженої) регулярністю. Показники терміновості перевезення вантажу відображають нормативне (договірне), середнє і максимально допустимий час перевезення вантажу, відсоток прибуття його в наднормативне час, середню величину відхилень від нормативного часу і середню швидкість перевезення вантажу, величину добового пробігу транспортного засобу та відсоток прибуття вантажу за нормативний час. Показники збереженості перевезення характеризують виконання її без втрат, пошкоджень, пропаж і забруднення вантажів. Показники перевезення вантажів без пошкоджень встановлюють властивість транспортної послуги забезпечувати збереження до використання за призначенням після перевезення. До цих показників відносяться відсоток вантажів, перевезених без пошкоджень, середня величина збитку і питомі витрати від пошкоджень вантажу. Показники перевезення вантажів без пропажі характеризують властивість транспортної послуги зберігати кількість місць вантажу однаковим на початку перевезення і після її завершення. У число таких показників входять питомі витрати від не збереженого перевезення, відсоток пропаж, середня величина збитку від пропажі вантажів при перевезенні.

50. Оцінка якості транспортних послуг Основне завдання транспорту - повне задоволення потреб промисловості, сільського господарства і населення в перевезеннях як за обсягом, так і за якістю. Якість транспортних послуг, пов'язаних з перевезеннями, проявляється: у забезпеченні безпеки руху; скороченні термінів доставки вантажів і пасажирів; дотриманні регулярності перевезень; підвищенні рівня комфорту; забезпеченні повного збереження вантажів, що перевозяться; досягненні більш високої економічності перевезень. Оцінку якості транспортних послуг проводять за допомогою визначення наступних показників. Рівень задоволення потреби в перевезеннях є відносним показником оцінки якості узгоджених обсягів перевезень вантажів і визначається за формулою: де Рнер - обсяг невідправлених вантажів, передбачених узгодженим обсягом Рпотрпл - планований попитперевезень або разовим договором-заявкою; на перевезення вантажів за відповідний період. Рівень виконання термінів доставки: де dн, dф - середній і нормативний терміни доставки вантажів. Рівень ритмічності доставки вантажів: де Рпл, Рф - планований (прогнозований) і фактичний обсяг перевезення вантажів за відповідний період; n - кількість вимірювань. Рівень збереження перевезень вантажів при ф - середні нормативний і фактичний рівень втрат вантажів. н, де Комплексна оцінка рівня якості транспортного обслуговування вантажовласників: де сох - коефіцієнти, що враховують питому вагу розглянутих р,  д, у, показників і їх взаємовплив. Загальний рівень якості тр. 0. До обслуговування регіону повинен знаходиться в межах 1 Найкращим пок-лем кач-ва тр. обслуговування регіону я-ся Ко = 1, тобто коли попит вантажовідправників на перевезення задовольняється повністю.