12.2. Банківська система ринкового типу

Функціонування грошового ринку найтіснішим чином пов'язане з банківською системою. З'ясуємо її особливості в сучасній економіці.

Банківські операції виникли за давніх-давен. Ще у Вавилоні (VII—Уст. до н. є.) практикували видачу грошових позик для купівлі насіння з погашенням боргу після продажу врожаю. У « стародавніх Римі, Греції, Єгипті приймали вклади і надавали позики під заставу нерухомості.

Банки виникли в Середньовіччі на основі контор міняйлів та майстерень і крамниць ювелірів (Флоренція, Амстердам, Венеція). Сучасна банківська система складаються з банків різних видів та "банкоподібних" фінансово-кредитних інститутів. Головними ланками цієї системи є: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані фінансово-кредитні інститути.

Комерційні банки — це ділові фінансово-кредитні підприємства, які мають дозвіл на банківську діяльність і здійснюють фінансові операції з метою одержання прибутку.

Комерційні банки — основа фінансово-кредитної системи сучасної економіки. За рахунок власних грошових капіталів та коштів, залучених у вигляді вкладів населення та підприємств, а також за допомогою кредитів центрального банку комерційні банки здійснюють універсальні банківські операції для своїх клієнтів. Клієнтами банків виступають різноманітні ринкові суб'єкти — від дрібних вкладників до великих компаній. Комерційні банки, за деякими оцінками, виконують від 100 до 300 видів операцій: ведення депозитних рахунків, безготівкові перекази коштів, прийом та збереження заощаджень, надання різноманітних кредитів, операції з цінними паперами та за довіреністю, валютні операції тощо. В Україні комерційні банки, згідно з ліцензією НБУ, можуть виконувати до 30 різних операцій. Така багатоманітна діяльність комерційних банків щільно пов'язує їх практично з усіма ланками національної економіки.

Вид комерційного банку визначається як змістом його функцій, так і ступенем економічного розвитку країни, кредитних відносин, грошового ринку й фінансового ринку загалом. Комерційні банки можна поділити на галузеві, універсальні, спеціалізовані, регіональні та ін. В останні десятиліття поряд зі спеціалізацією банків посилюється тенденція до їх універсалізації: комерційні банки включаються в суміжні сфери діяльності. Наприклад, у Великій Британії банки здійснюють іпотечні операції, використовуючи заставні; купують біржові маклерські фірми та ін.

Комерційні банки універсального типу акумулюють кошти населення та підприємств, розміщують кредитні ресурси, організовують та здійснюють розрахункові операції, надають нетрадиційні банківські послуги (лізингові, трастові, фондові). Отже, мова йде про досить широку сферу діяльності.

Досвід країн Центрально-Східної Європи та України зокрема свідчить, що в міру формування ринкових відносин та лібералізації економіки розвивається мережа комерційних банків (в Україні їх нині понад 200), виникають нові об'єкти кредитування, послуги, операції та функції банків, удосконалюється їхня організаційна структура .

Комерційні банки можна класифікувати також залежно від характеру їхніх операцій. Наприклад, у Великій Британії виділяють такі види комерційних банків:

• депозитні та клірингові банки, які панують у депозитно-позикових операціях усередині країни . Клірингові банки належать до універсальних: вони надають своїм клієнтам до 300 різних послуг. Такі банки мають певне коло клієнтури, вирізняються територіальною або галузевою спеціалізацією;

• торгові банки — діють у сфері зовнішньої торгівлі та міжнародних фінансово-кредитних операцій;

• філіали іноземних банків — належать до великих банківських груп; у Великій Британії близько 450 таких банків;

• консорціальні банки — кредитні інститути, в яких беруть участь не менше двох сторін, жодна з яких не має контрольного пакета акцій;

• облікові доми — виконують короткострокові операції на грошовому ринку(їх у Великій Британії 9).

На відміну від комерційних банків спеціалізовані кредитні інститути займаються кредитуванням певних сфер і галузей економіки. Для них здебільшого характерна одна або кілька провідних операцій. Ці інститути домінують у певних вузьких нішах ринку капіталу і мають стабільну клієнтуру.

Після комерційних банків провідні позиції за величиною активів та значенням як постачальників грошового капіталу займають страхові компанії. Страхові компанії використовують ресурси, які вони акумулюють шляхом продажу страхових полісів, для довгострокових капіталовкладень через ринок цінних паперів. Таких можливостей комерційні банки, які використовують залучені на порівняно невеликий термін кошти, не мають. Тому не вони, а страхові компанії посідають провідне місце на ринку капіталів:

Страхова справа в країнах із розвинутою ринковою економікою є досить прибутковою. Продаж страхових полісів дає змогу страховим компаніям акумулювати значні кошти на тривалий час. Приплив грошових коштів у вигляді страхових внесків та доходів від активних операцій набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів. Це дає можливість страховим компаніям з року в рік збільшувати інвестиції у високодохідні цінні папери з фіксованими строками погашення (облігації промислових компаній, державні облігації тощо).

Наступним видом спеціалізованих кредитних інститутів є ощадні установи. Є декілька їх видів. У США, наприклад, досить поширені ощадно-позикові асоціації. Вони мобілізують заощадження населення головно через продаж власних акцій. Особи, які внесли свої заощадження в асоціацію, стають її акціонерами й одержують дохід у вигляді дивідендів. Вилучення заощаджень (продаж акцій) дозволяється лише з повідомленням за 30—90 днів. Найважливішим і по суті єдиним видом активних операцій цих установ виступають позикові операції. Подібною діяльністю у СІЛА займаються і взаємні ощадні банки. Вони приймають від населення дрібні заощадження та інвестують їх у деякі види цінних паперів. Вкладники одержують дохід у вигляді процентів за вклади.

У Великій Британії діють спеціальні ощадні банки, хоча практично всі великі фінансові інститути цієї країни виконують ощадні операції для населення. Це посилює конкуренцію на ринку ощадних послуг населенню між різними фінансово-кредитними інститутами. Спеціальні ощадні банки надають клієнтам універсальні послуги. Водночас деякі кредитні інститути спеціалізуються щодо організації заощаджень і надання послуг населенню.

В Україні діє Ощадний банк, який є одним із найбільших акумуляторів грошових коштів населення і кредиторів у країні. Банк має найширшу мережу установ (понад 15 000 філій), які надають різноманітні послуги населенню і підприємствам в Україні та за кордоном. До 1993 р. банк обслуговував лише фізичних осіб.

Важливе місце серед спеціалізованих кредитних інститутів посідають інвестиційні банки, які мобілізують довгостроковий грошовий капітал і надають його позичальникам шляхом випуску й розміщення облігацій та інших позикових зобов'язань. Інвестиційні банки вивчають характер і розміри потреб позичальників, узгоджують умови позик, вибирають цінні папери, здійснюють їх емісію та наступне розміщення серед інвесторів". Як гаранти емісії та розміщення цінних паперів вони купують їхні пакети зайвої кошти, надаючи кредити продавцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційних банків характерний для США, де законодавство забороняє комерційним банкам займатися інвестиційною діяльністю. У 90-х роках Асоціація інвестиційних банків США об'єднувала близько 700 членів. У Західній Європі такого чіткого поділу між комерційними й інвестиційними банками не існує. Наприклад, у Німеччині комерційні банки ведуть короткострокові депозитно-позикові та довгострокові інвестиційні операції. З початку 1997 р. в Україні діє перший Інвестиційний банк .

Різновидом спеціалізованих кредитних інститутів є фінансові компанії. Вони спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредиту (споживчого, інвестиційного тощо). Найбільш поширені такі компанії у США, Канаді, Великій Британії. Фінансові компанії, які займаються споживчим кредитом, не надають його прямо споживачам, а купують їхні зобов'язання у торговців та дилерів зі знижкою (7—10%). Підчас продажу товару продавець стягує з покупця первісний внесок готівкою (10—12 % від ціни товару).Частка фінансових компаній у загальній сумі активів фінансово-кредитних інститутів незначна. Основне джерело ресурсів фінансових компаній — строкові депозити (3—6 місяців). Ці компанії акумулюють кошти торгових і промислових фірм та меншою мірою населення і виплачують вищий процент, ніж банки.

У Великій Британії серед банкоподібних інститутів особливе місце посідають кредитні та будівельні кооперативи, які формують капітал із вкладів своїх членів і надають їм іпотечний кредит. Ці інститути працюють разом з кредитними установами і фінансують будівництво приватних будинків.

Серед інших "банкоподібних" кредитних установ можна назвати пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, кредитні спілки тощо. Конкуренція між банківськими і спеціалізованими кредитними інститутами посилює тенденцію до універсалізації останніх, а також до зміни традиційної ролі банків.

Роль банків в економіці розкривають їхні функції. Можна виділити три основні функції банків: 1) отримання, збереження і видання коштів вкладників з рахунків; 2) посередництво при здійсненні платежів (пасивна функція); 3) надання кредитів у межах віщих залишків акумульованих коштів та інвестиції в економіку (активна функція).

Особливості банківської системи в різних країнах залежать від багатьох факторів — історичних і національних традицій, ступеня розвитку фінансових ринків, способів регулювання грошово-кредитної сфери.

Розбудова банківської системи в Україні розпочалася після прийняття в 1991 р. Закону "Про банки і банківську діяльність". Закон визначає основні принципи побудови й функціонування банківської системи в Україні, які відповідають вимогам ринкової економіки. Згідно з цим законом у країні започатковано дворівневу банківську систему. Банком першого рівня визначено Національний банк України, а банками другого рівня — комерційні банки. Комерційні приватні банки перейшли на договірні відносини з клієнтами, на них покладено відповідальність за наслідки фінансової діяльності.

Нині банківська система України за своєю структурою, організацією і механізмом функціонування загалом відповідає вимогам ринкової економіки. Проте її реформа далека від завершення. Головні завдання в цій сфері — запровадження ефективного механізму регулювання банківської системи з боку НБУ, налагодження комерційних, партнерських відносин із клієнтами, розвиток конкуренції між банками тощо.

Провідні позиції серед комерційних банків в Україні належать нині Промінвестбанку, АКБ "Україна", Укрсоцбанку та Ощадбанку. На ці банки припадає основна частина активів і пасивів, філіальної банківській мережі.

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральних банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце — це "мозок" грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію "кредитора останньої надії", тобто є "банком банків", що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк — центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лише частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії — 55 %). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасово вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює)

У США функції центрального банку виконує, як зазначалося, ФРС. Вона складається з двох організаційних ланок — Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні виконують функції центральних банків для округів, на території яких вони розташовані. Крім цих банків, членами ФРС є близько 6 тис. комерційних банків, частка яких у загальних депозитах становить понад 70%. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними комерційними банками. Будучи акціонерами федеральних резервних банків, вони одержують на свій акціонерний пай 6-про-центні дивіденди. Банки — члени ФРС є клієнтами одного з резервних банків і користуються його послугами, в тому числі отримують необхідні суми позик.

Як "банк банків" ФРС здійснює всебічне обслуговування банків-членів. Резервні банки виступають утримувачами депозитів тих банків, які входять у ФРС. Ці депозити — основна частина визначених законом резервів банків-членів. Якщо потреба банків-членів у грошах перевищує їхні депозитні можливості, вони можуть отримати в резервному банку позику або гроші, продавши резервному банкові комерційні цінні папери.

У Великій Британії центральною ланкою кредитної системи є Банк Англії, який має Правління та дві філії в Лондоні. Банк Англії відіграє важливу роль в економіці країни — забезпечує загальні умови функціонування її грошово-кредитної системи та фінансування уряду.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки :

• не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків — отримання максимального прибутку;

• звичайно є державними, націоналізованими інститутами ( комерційні банки переважно приватні, акціонерні);

• керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);

• можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції "банківських" грошей;

• виконують емісійну функцію;

• не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;

• ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів;

• виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії";

• не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємств (Банк Англії та Банк Франції обслуговують ділові операції своїх службовців).