Тема 12. Грошовий ринок та монетарна політика.

12.1. Грошовий ринок та процентні ставки

Свій вплив на національну економіку гроші справляють передовсім через механізм грошового ринку. Грошовий ринок є найважливішим компонентом фінансового ринку — сукупності грошового ринку, ринку капіталів та ринку цінних паперів.

Вивчення грошового ринку почнемо з розгляду пропозиції грошей.

Пропозиція грошей — це загальна маса коштів, які циркулюють, обертаються в економіці. Компонентами грошової маси виступають, як відомо, готівка та банківські гроші.

Частка готівки у країнах з ринковою економікою не перевищує 10% грошової маси . Решту грошової маси складають банківські гроші та інші подібні до них активи. Як свідчить практика, що більша частка готівки у грошовій масі, то не стабільнішою є економіка і вищий рівень ії тінізації. Оптимізація структури грошової маси — одне з найважливіших завдань монетарної політики в Україні. Існують різні показники загальної кількості грошей у національній економіці, які називають грошовими агрегатами.

Пропозиція грошей вимірюється, як уже зазначалось, за допомогою грошових агрегатів. Кожний наступний агрегат охоплює попередній агрегат та деякі інші кошти — активи, цінні папери на різних стадіях їх використання.

За допомогою грошових агрегатів центральний банк країни контролює пропозицію грошей, справляючи цілеспрямований вплив на грошовий ринок.

Практика свідчить, що зі зростанням ринкової вартості національного продукту країни збільшується грошова маса.

Відношення номінального ВВП до пропозиції грошей називають швидкістю обігу грошей.

Швидкість обігу грошей вимірює, скільки разів у середньому протягом певного періоду часу (звичайно за рік) витрачають одиницю грошей.

Якщо швидкість обігу грошей дорівнює 3, то кожна одиниця грошей упродовж року обслуговує три акти купівлі-продажу. Низька швидкість обігу грошей свідчить про високий темп витрачання доходу. Швидкість обігу грошей інколи змінюється внаслідок змін у фінансовій системі, звичаях, сподіваннях, розподілі грошової маси між різними установами, організаціями, групами людей з різними доходами.

Швидкість обігу грошей в економіці (V) прямо пропорційна номінальному обсягові національного виробництва, але обернено пропорційна пропозиції грошей в економіці, що випливає з кількісного рівняння обміну:

V= P*Y/M,

де P — середній рівень цін в економіці;

Y — реальний ВВП (фізичний обсяг національного виробництва);

M — пропозиція грошей в економіці.

Представники монетаризму стверджують, що грошова пропозиція — єдиний найважливіший чинник, який визначає рівень виробництва, зайнятості та рівень цін в економіці. У зв'язку з цим вони вважають, що найкраща монетарна політика полягає у збільшенні грошової маси сталим темпом. Цей темп має відповідати темпу зростання реального ВВП (3—5 % на рік) — "монетарне правило". Дотримання даного правила, на думку монетаристів, усуває головну причину нестабільності економіки. За цієї умови будь-який рух до зниження рівня ВВП має тимчасовий характер, а будь-яке інфляційне зростання цін ліквідується само собою завдяки оптимізації грошової маси. А. Пігу запропонував інше рівняння:

М = К*Р*Т,

де К— частка річних доходів, яку бажають отримувати у грошовій формі населення та підприємства; Р — середній рівень цін в економіці; Т— фізичний обсяг національного виробництва.

Як і в "кількісному рівнянні обміну", в рівнянні А.Пігу увага акцентується на прямій залежності між масою грошей в економіці та обсягом національного виробництва. Проте в рівнянні А.Пігу наголошується на прямій залежності грошової маси від частки доходів , яку бажають отримувати у грошовій формі домогосподарства підприємства, а не на оберненій залежності маси грошей від швидкості їх обігу.

Сучасний аналіз попиту на гроші ґрунтується на кейнсіанській концепції "переваги ліквідності". На думку Кейнса, потреба в коштах виникає внаслідок :

• необхідності здійснення поточних операцій (трансакційний мотив);

• невизначеності майбутнього рівня процента (спекулятивний мотив);

• ризику втрат (застережний мотив).

Перший мотив випливає з функції грошей як засобу обміну, другий і третій — з їх функції як засобу нагромадження. Перший мотив зумовлює попит на гроші для операцій (М/), а другий та третій — попит на гроші як активи (як засіб нагромадження вартості).

Загальний попит на гроші охоплює попит на гроші для операцій та попит на гроші як активи. Активи – все, що має грошову вартість і є власністю фірми або особи.

Домогосподарства та підприємства передовсім потребують грошей для купівлі товарів і послуг. З цією метою вони використовують готівку та безстрокові вклади. Зі зростанням доходів збільшуються кількість продуктів, яку купують ці економічні суб'єкти, та попит на гроші для операцій.

Домогосподарства та ділові підприємства виявляють також попит на гроші як активи. Використовуючи гроші як активи, економічні суб'єкти прагнуть отримати додатковий дохід та захистити своє багатство від мінливості економічного життя. Задля цього вони нагромаджують гроші на поточних та заощаджувальних рахунках у банках та інших фінансових установах і вкладають їх у цінні папери. При цьому заощадники намагаються диверсифікувати свої активи і не "класти всі яйця до одного кошика". Наукове пояснення такої поведінки заощадника дає теорія "портфеля", згідно з якою раціональні заощадники вкладають заощадження у "портфель" — набір різних рахунків та цінних паперів.

Теорія "портфеля" ґрунтується на припущенні, що підприємства й домогосподарства прагнуть високих і стабільних доходів від заощаджень, але не схильні до ризику. З двох активів, які приносять однакові доходи, вони обирають безпечніший. Тому високо ризикові активи мають приносити вищі доходи.

Дослідження на основі теорії "портфеля" свідчать, що оптимальний портфель заощадника містить низько ризикові (поточні депозити, державні цінні папери, надійні акції) і високо ризикові активи (ризикові акції, нерухоме майно тощо).

Загальний попит на гроші передовсім визначається попитом на гроші для операцій, який залежить від купівельної спроможності грошей. Тому попит на гроші — це попит на реальні гроші, а не на їхню номінальну вартість. На реальну масу грошей впливає рівень цін в економіці. Тому попит на гроші (Мд) визначається за формулою:

М_д = М / Р,

де М— номінальний попит на гроші;

Р — середній рівень цін в економіці.

Реальний попит на гроші залишається сталим, якщо номінальний попит на них та рівень цін змінюються однаковим темпом.

Попит на гроші — це попит на реальну їх масу. Попит на гроші залишається сталим, якщо темпи зміни номінального попиту і рівня цін однакові.

Другим визначником попиту на гроші є реальний ВВП.

Еластичність попиту на гроші щодо ВВП — це відсоток зростання попиту на гроші внаслідок збільшення на 1 відсоток реального ВВП.

Якщо Е_м — 1, попит на гроші пропорційний зміні реального ВВП. Еластичність на гроші щодо ВВП у країнах з розвинутою ринковою економікою менша за 1 в короткостроковому періоді і в середньому становить 1,2 в довгостроковому періоді.

Третій визначник попиту на гроші — номінальна ставка процента. Існує обернена залежність між попитом на гроші та номінальною ставкою процента. У зв'язку з цим еластичність попиту на гроші за номінальною процентною ставкою є від'ємною величиною. У країнах з розвинутою ринковою економікою в короткостроковому періоді цей коефіцієнт більший ніж -1, а в довгостроковому періоді становить у середньому — 3,7.

Еластичність попиту на гроші за номінальною процентною ставкою — це відсоток зменшення попиту на гроші внаслідок збільшення на 1% номінальної ставки.

Обернену залежність між попитом на гроші та номінальною процентною ставкою пояснює теорія "переваги ліквідності". Перевага володіння грішми зумовлена їх високою ліквідністю. Але гроші не приносять дохід. Перевага володіння цінними паперами полягає в тому, що вони приносять своєму власнику дохід. Проте цінні папери поступаються грошам за рівнем ліквідності. Тому населення та підприємці постійно вирішують питання: нагромаджувати гроші чи не грошові активи. На вирішення цього питання впливає номінальна ставка процента. Ставка є альтернативною вартістю нагромадження не грошових активів. Що вища процентна ставка, то більший дохід втрачають власники грошей від їх нагромадження і тим менші попит на гроші як активи на загальний попит на гроші, але водночас тим більший попит на негрошові активи (наприклад облігації).

Четвертий визначник попиту на гроші — вартість переведення негрошових активів у грошову форму. Залежність між цим переведенням та попитом на гроші пряма. Що дорожче переведення негрошових активів у грошову форму, то більший попит на гроші.

Реальна процентна ставка віддзеркалює вплив інфляції на купівельну спроможність, тобто реальну вартість, грошей. Зростання рівня цін знижує купівельну спроможність грошей. За щорічного темпу інфляції 10 % реальна вартість певної грошової суми менша на 10% проти попереднього року. Реальна ставка процента внаслідок цього є меншою на 10% за номінальну. Реальну процентну ставку ( r) визначають за формулою:

r=і — п,

де п — очікуваний темп інфляції.

Реальна процентна ставка — це різниця між номінальною ставкою та очікуваним темпом інфляції. Розчленування номінальної ставки на реальну ставку та темп інфляції в економічній науці називають принципом Фішера.

Як нам уже відомо, саме реаліст процентна ставка впливає на рішення щодо інвестицій та споживання в економіці, а отже, на сукупні видатки та реальний обсяг національного виробництва.

Збільшення пропозиції грошей за незмінного попиту на гроші знижує процентну ставку. Зменшення пропозиції грошей за сталого попиту на гроші підвищує процентну ставку.