4. Каузальна атрибуція.

Каузальна атрибуція – це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на ґрунті буденного, житейського досвіду (буквальний переклад поняття – приписування причин). Каузальна атрибуція реалізується або на підставі подібності поведінки суб’єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб’єкта сприймання, або на підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації.

Сучасна теорія каузальної атрибуції базується на положеннях, розроблених Фріцом Хайдером у 1958 р.).

Дослідники атрибуції, зокрема, виявили схильність людей ігнорувати ситуаційні причини дій і їх результати на користь диспозиційних (внутрішньоособистісних). Тенденцію спостерігачів недооцінювати ситуаційні і переоцінювати диспозиційні впливи на поведінку інших Лі Росс назвав фундаментальною помилкою каузальної атрибуції. Він також визначив умови, що спричиняють цю помилку.

1. Сприймаючий суб’єкт приймає свою точку зору як “нормальну” і тому думає, що іншим повинна бути властива така ж точка зору. Якщо вона інша, справа в “особі” того, поведінка кого сприймається.

2. Сприймаючий суб’єкт легко може переоцінити особистісні причини поведінки, просто не беручи до уваги рольову позицію діючої особи.

3. Коли спостерігаються дії інших, то людина завжди потрапляє в центр уваги (є фігурою), а ситуація стає відносно прихованою (виступає фоном). Тому людина здається причиною того, що відбувається.

4. Легкість побудови хибних кореляцій (прямих залежностей, наприклад, «всі повні люди – добрі, худі – злі»). Хибні кореляції полегшують процес атрибуції, дозволяючи майже автоматично приписувати причину поведінки особистості, яка спостерігається, створюючи довільний зв’язок рис і причин.

5. Ігнорування інформаційної цінності того, що не відбулося.

Пояснення феномена фундаментальної помилки даються авторами, які апелюють до відповідних соціальних норм. Так, вся Західна інтелектуальна традиція забезпечує підтримку пояснення поведінки людини в термінах диспозиції.