Тема 3 основи фінансової грамотності

План

1. Необхідність та зміст фінансової грамотності як ключового чинника фінансової безпеки домогосподарства.

2. Формування фінансової культури населення в контексті сприйняття грошей у світогляді українців.

3. Основні причини низького рівня фінансової грамотності населення в Україні.

4. Основні типи (моделі) фінансової поведінки домогосподарств при формуванні та використанні фінансових ресурсів.

В сучасних умовах грамотність населення, будучи важливою ознакою сучасного суспільства, багато в чому визначає якість життя його громадян, забезпечуючи їм доступ до якіснішої освіти, роботи, послуг. Грамотність передбачає (поряд із фаховими та функціональними знаннями і навиками) володіння широким спектром економічних і, передусім, фінансових понять та категорій. У сучасному світі ,,економічні знання відіграють надзвичайно важливу роль, адже вони дозволяють осмислювати та аналізувати інформацію, що надходить з найрізноманітніших джерел, для прийняття зважених і ефективних рішень; легше адаптуватися до нових економічних умов; надають їхньому власнику більшу свободу дій і, як наслідок, підвищують конкурентоспроможність індивіда”.

Низький рівень фінансової грамотності населення призводить до неефективного управління власними фінансовими зобов’язаннями та створює загрозу стабільності національної фінансової системи.

Процес підвищення фінансової грамотності населення, який у різних країнах світу розпочинався у формі окремих ініціатив громадських і приватних організацій, спрямованих на надання допомоги громадянам в управлінні особистими фінансами та інформуванні про ті чи інші фінансові послуги, поступово розвинувся до рівня національних програм і стратегій, а також наднаціональних ініціатив Європейського Союзу, Світового банку, Організації економічного співробітництва і розвитку та інших міжнародних організацій.

Розмаїття причин, що спонукають уряди багатьох країн вирішувати проблему підвищення фінансової грамотності населення, обумовлюють неоднозначність трактувань цього поняття. В основному фінансову грамотність розуміють у вузькому значенні, а саме: як ,,знання про фінансові інститути та пропоновані ними продукти, а також уміння їх використовувати при виникненні потреби і розуміння наслідків своїх дій” або ж як ,,здатність споживачів і підприємців сфери малого бізнесу розуміти роздрібні фінансові продукти з метою прийняття обґрунтованих фінансових рішень”. Тобто фінансову грамотність пов’язують безпосередньо із певним набором знань про фінансові продукти, що реалізуються на фінансовому ринку країни.

Аналогічні визначення фінансової грамотності:

– сукупність знань про фінансові ринки, особливості їх функціонування і регулювання, професійних учасників і пропоновані ними фінансові інструменти, продукти та послуги, вміння ними користуватися з повним усвідомленням наслідків своїх дій і готовністю брати на себе відповідальність за прийняті рішення;

– сукупність двох елементів: 1) володіння індивідами інформацією про наявні фінансові продукти та їх виробників/продавців, а також наявні канали отримання інформації та консультаційних послуг; 2) здатність споживачів фінансових послуг використовувати наявну інформацію в процесі прийняття рішень: при здійсненні спеціальних розрахунків, оцінці ризику, співставленні порівняльних переваг і недоліків тієї чи іншої фінансової послуги.

Більш широке та деталізоване визначення фінансової грамотності населення, найбільш повно охоплені основні аспекти управління особистими фінансами домогосподарств:

– здатність громадян: ефективно управляти особистими фінансами; здійснювати облік витрат і доходів домогосподарства та здійснювати короткострокове і довгострокове фінансове планування; оптимізувати співвідношення між споживанням та заощадженням; розуміти особливості різноманітних фінансових продуктів і послуг (у тому числі інструментів ринку цінних паперів і колективних інвестицій), володіти актуальною інформацією про ситуацію на фінансових ринках; приймати обґрунтовані рішення стосовно фінансових продуктів і послуг та усвідомлено нести відповідальність за такі рішення; компетентно планувати і здійснювати пенсійні накопичення.

Отже фінансова грамотність передбачає не лише наявність необхідних знань і навиків для прийняття відповідальних фінансових рішень, але й уміння формувати оптимальний бюджет, вести постійний облік особистих доходів і витрат, здійснювати перспективне фінансове планування тощо.

Відтак фінансова грамотність – це сукупність установок, знань і навиків громадян щодо ефективного управління особистими фінансами та здатність компетентно застосовувати їх в процесі прийняття фінансових рішень. До установок відносять сформовані населенням традиції і культуру фінансової поведінки та рівень усвідомлення ним необхідності підвищення фінансової грамотності. Знання передбачають освоєння і розуміння населенням основних фінансових категорій, понять, явищ і процесів(наприклад, сутності, мотивів заощаджень, природи і функцій фінансового ринку, принципів функціонування фінансових інституцій, співставлення ризику і дохідності ). До навиків зараховують уміння знаходити та аналізувати фінансову інформацію, звичку спостерігати за подіями на фінансовому ринку, уміння порівнювати пропозиції щодо інвестування коштів у фінансові активи від різних фінансових інституцій, здатність уважно читати договори щодо прийняття фінансових послуг і розуміти закладену в них інформацію тощо.

2. Уміння ефективно розпоряджатися власними грошима є однією з найважливіших характеристик фінансової грамотності населення.

Важливість формування і розвитку основних фінансових навиків (до яких належать також навики особистого фінансового планування, формування оптимального бюджету доходів і витрат, інвестування, користування різноманітними фінансовими продуктами і послугами) обумовлена все більш зростаючою роллю грошей в житті сучасної людини.

У багатьох країнах світу вміння заробляти і розпоряджатися грошовими коштами слугує критерієм успішної соціалізації особистості в суспільстві. Однак якщо у високорозвинених країнах світу останнім часом спостерігається тенденція до зниження соціальної значущості грошей на користь гуманітарних цінностей, то в Україні упродовж тривалого часу увага пересічного громадянина мимоволі концентрується на грошах внаслідок найвагомішої причини: їх відсутності або гострої нестачі. Тому стосовно вітчизняних умов є сенс говорити не про зниження, а про неправомірне перебільшення значущості грошей у масовій свідомості, що, у свою чергу, накладає на них риси певної ірраціональності. Чимало українців продовжують сприймати гроші як наймогутнішу соціальну силу, але таку, що спрямована проти фундаментальних основ людського співжиття, як соціальне зло, з яким неможливо боротися. Проте ця позиція є хибною по своїй суті., оскільки побудова цивілізованих економічних відносин в Україні неможлива без кардинального переосмислення ролі грошей в житті суспільства, яке передбачає відхід людини від позиції жертви всевладдя грошей та перетворення її на свідомого і повноправного суб’єкта грошових відносин.

Ставлення людини до грошей обумовлюється передусім особистісними характеристиками, а також соціально-культурним оточенням та економічним статусом індивіда.

Ставлення до грошей у сучасному українському суспільстві формується під впливом чотирьох різноспрямованих тенденцій:

– традиційна економічна свідомість, пов’язана зі зрівнялівкою, сприйняттям грошей як абстрактної цінності, про котру навіть говорити незручно;

– радянський менталітет, що розглядає гроші як засіб нерівності, якого потрібно позбутися;

– вплив західного економізму, який ставить грошові відносини в центр соціальних відносин і пріоритетів;

– кризовий характер сучасного стану вітчизняної економіки.

3. Низький рівень фінансової грамотності населення в Україні обумовлений такими основним причинами:

1. Відсутність в Україні сформованих традицій навчання громадян основам фінансової грамотності, що обумовлено минулим історичним розвитком держави, коли впродовж десятиліть в країні не лише не було фінансового ринку, але й працювала ідеологія на викорінення товарно-грошових відносин по мірі переходу до комунізму. В Україні впродовж тривалого періоду часу практично були відсутніми досвід чи відповідні традиції навчання громадян управлінню особистими фінансами.

2. Неналежне забезпечення потенційних учасників ринку необхідною якісною та максимально об’єктивною фінансовою інформацією. Успішність адаптації домогосподарств до нестабільних умов ринкового середовища та уміння підвищувати рівень фінансової грамотності значною мірою залежить від можливостей доступу до фінансової інформації, яка в сучасних умовах є досить масштабною та складною для розуміння пересічним громадянином і потребує глибокого осмислення й детального аналізу. І хоча найпопулярнішим джерелом отримання українцями фінансової інформації загалом є засоби масової інформації (67%, все ж таки друзі та знайомі (19%) і спеціалізовані веб-сайти в Інтернеті посідають відповідно друге та третє місця у цьому списку. До того ж, зважаючи на численність регуляторів фінансового ринку та особливості збору, обробки і подачі інформації у кожному з них, в Україні існує певна дискретність та неспівставність її окремих складових, що вимагає відповідної уніфікації та розумної централізації фінансової інформації з метою здійснення не лише регіональних чи міжгалузевих, але й міжнародних порівнянь.

3. Відсутність в Україні сформованого інституту фінансових консультантів. Ці фахівці дають поради щодо прийняття інвестиційних рішень та формують особисті інвестиційні портфелі, оптимізують бюджет доходів і витрат, управляють боргами, за необхідності консолідують кредити, оптимізують сплату податків, контролюють страховки і накопичувальні рахунки, приймають участь у складанні заповітів тощо.

4. Вкрай низька затребуваність основною масою населення фінансових знань, нерозуміння їх практичної ролі на усіх етапах життєвого циклу. Як правило, пересічна людина недостатньо чітко усвідомлює необхідність розширення своїх знань у цій сфері, оскільки не бачить шляхів підвищення власних фінансових можливостей. Крім того в Україні дуже погано розвинена мотиваційна компонента отримання фінансових знань. Отже в основі процесу здобуття фінансових знань та формування належного рівня фінансової грамотності повинна лежати зміна світоглядних установок і поведінки населення стосовно грошей та особистих фінансів.

Однак в процесі підвищення рівня фінансової освіченості населення повинні бути зацікавлені не лише громадяни, але й держава, яка за допомогою ефективної політики може надати ринковій економіці соціальної спрямованості, утверджуючи в економічній поведінці громадян такі моделі її моделі, які відповідають засадам трудової моралі та соціальної справедливості.

4. Громадяни, які володіють азами фінансової грамотності, можуть самостійно аналізувати й оцінювати основні тенденції економічного життя держави і відповідно до обставин моделювати стратегії своєї фінансової поведінки, обираючи найефективніші та найоптимальніші з них.

У вузькому значенні фінансову поведінку населення визначають в основному як ,,форму діяльності індивідів і окремих соціальних груп на фінансовому ринку, пов’язану з перерозподілом грошових ресурсів, зокрема з їх інвестуванням” або ,,як систему соціальних дій, вчинків індивідів і соціальних груп на фінансовому ринку з використанням наявних грошових ресурсів з метою отримання максимального прибутку”.

Більш широко фінансову поведінку можна трактувати як діяльність членів домогосподарств, пов’язану з розподілом та перерозподілом грошових ресурсів, в результаті чого відбувається формування відповідних фондів грошових коштів (індивідуальних та спільних фондів споживання, резервного фонду, фонду заощаджень тощо) та їх використання на певні цілі.

Необхідно зазначити, що вибір (як свідомий, так і несвідомий) певних моделей фінансової поведінки залежить як від загальної економічної ситуації в країні, так і від рівня економічної культури, властивої членам домогосподарства, умов виховання і, не в останню чергу, від їхнього почуття соціальної відповідальності, ступеня соціальної зрілості, морально-вольових якостей. При цьому необхідною умовою, основним ,,законом” економічного життя є оптимальне співвідношення коштів, що знаходяться у розпорядженні домогосподарства, та завдань, які воно за їх допомогою має вирішувати.

Члени домогосподарств приймають конкретні рішення стосовно того, чи витрачати зароблені кошти, скільки витрачати і на які цілі, чи інвестувати їх і у які саме активи, чи здійснювати позики і брати кредит тощо. Відтак, різний ступінь вираження тих чи інших пріоритетів, потреб та інтересів домогосподарств формує широкий діапазон конкретних моделей їх фінансової поведінки.

Беручи до уваги основні вектори фінансової поведінки вітчизняних домогосподарств в сучасних умовах можна виокремити такі основні її складові:

– дохідну поведінку (діяльність, спрямовану на формування та оптимізацію усіх можливих джерел доходів домогосподарств);

– фіскальну поведінку (діяльність, пов’язану зі сплатою та мінімізацією (за наявності відповідних пільг) податкових платежів);

– споживчу поведінку (діяльність, спрямовану на здійснення витрат споживчого характеру, тобто придбання споживчих товарів і послуг);

–заощаджувальну поведінку (діяльність, спрямовану на виведення певної частини доходів з особистого користування з метою задоволення майбутніх потреб);

– інвестиційну поведінку (діяльність, пов’язану із вкладенням частини неспожитих доходів у фінансові (не фінансові активи) з метою отримання майбутніх вигід);

– кредитну поведінку (діяльність, спрямовану на залучення тимчасово вільних коштів інших суб’єктів: інституцій фінансового ринку, підприємств, інших домогосподарств на умовах поверненості, строковості, платності, забезпеченості);

– доброчинну поведінку (діяльність, пов’язану із безоплатним наданням коштів окремим особам чи організаціям з метою підтримання їх діяльності.

Необхідно зазначити, що фінансова поведінка – це передусім якісна характеристика дій економічних суб’єктів. Вона знаходить свій прояв у ціннісних орієнтаціях та відповідних стандартах споживання, характері прийняття фінансових рішень, ріні активності на фінансовому ринку та застосованому при цьому наборі фінансових інструментів, рівні довіри до діяльності вітчизняних фінансових інституцій, а також ставленні до фінансової інформації, ризиків і гарантій фінансової безпеки.

Основними індикаторами фінансової поведінки вітчизняних домогосподарств в сучасних умовах можуть слугувати:

– динаміка структури грошових доходів населення (з обов’язковим виокремленням доходів від власності);

– динаміка середньодушового місячного грошового доходу порівняно з прожитковим мінімумом;

• коефіцієнт диференціації доходів;

• коефіцієнт концентрації доходів;

• коефіцієнт співвідношення доходів і витрат домогосподарств;

• динаміка структури витрат домогосподарств 9з обов’язковим виокремленням інвестиційних витрат, спрямованих на придбання фінансових і не фінансових активів).

Основними проблемами та можливими шляхами їх вирішення у зазначеній сфері фінансових відносин є:

1. Відсутність в Україні сформованих фінансових традицій та позитивної практики ведення фінансової діяльності, що обумовлено минулим історичним розвитком нашої держави, коли впродовж десятиліть в країні не лише не було фінансового ринку, а й працювала ідеологія на викорінення товарно-грошових відносин у зв’язку з переходом до комунізму. Крім того в Україні впродовж тривалого періоду практично були відсутні досвід чи відповідні традиції навчання громадян управлінню особистими фінансами.

2. Недостатній розвиток фінансового ринку в частині роботи з приватним інвестором та обмежена пропозиція фінансових послуг для таких клієнтів.

3. Відсутність інституту фінансових консультантів і, відповідно, обмежене надання такого виду послуг для приватних інвесторів.

4. Обмежена сфера застосування компенсаційних механізмів на фінансовому ринку. Актуальним залишається питання державного гарантування збереження заощаджень домогосподарств.

5. Відсутність ефективного податкового стимулювання інвестицій громадян. Сьогодні в Україні одні інвестиційні доходи (доходи від операцій з акціями та облігаціями, іпотечними цінними паперами, доходи, що виплачуються компаніями з управління активами) оподатковуються за ставкою податку з доходів фізичних осіб у розмірі 5%, інші (відсотки за депозитами та іменними ощадними сертифікатами, відсотки на вклади членів кредитних спілок – ні. Така ситуація ставить інвестиційні інструменти вкладання тимчасово вільних коштів населення у нерівні умови, адже величина доходу на вкладені кошти має досить важливе значення для домогосподарств.

6. Низький рівень довіри населення як до держави загалом, так і до національної грошової одиниці та інституцій фінансового ринку зокрема.

7. Недоліки забезпечення учасників ринку необхідною фінансовою інформацією. Успішність адаптації домогосподарств до нестабільних умов ринкового середовища та уміння обрати в таких умовах найдоцільнішу та найоптимальнішу стратегію фінансової поведінки залежить від можливостей доступу до фінансової інформації, яка в сучасних умовах є досить масштабною та складною для розуміння пересічним громадянином і потребує глибокого осмислення й детального аналізу.

8. Низький рівень фінансової грамотності населення. Для того, аби населення мало змогу переходити до активних стратегій фінансової поведінки, воно повинно отримувати відповідні доходи, а також володіти певним набором фінансових знань щодо основних тенденцій, котрі мають місце на фінансовому ринку України, або хоча б володіти найелементарнішими азами фінансової грамотності, щоб мати можливість самостійно аналізувати процеси, які відбуваються в економічному житті держави.