Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
СЕМІНАР 10.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
219.42 Кб
Скачать

4. Поняття етнічних груп

Етнос (від грец. Ἔθνος - народ) - група людей, об'єднана спільними ознаками, об'єктивними або суб'єктивними. Різні напрямки в етнології включають у ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і ін Деякі дослідники вважають існування феномену, що позначається терміном "етнос", в кращому випадку гіпотезою з огляду на те, що, на їхню думку, несуперечливого визначення поняття не запропоновано [8]  Етнічні групи (ethnic group) - група людей спільної ідентичності, що з'явилася в результаті колективного розуміння її особливої ​​історії. Етнічні групи володіють власними культурними звичаями, нормами, переконаннями і традиціями. Вони зазвичай мають спільну мову і проводять кордону між членами і нечленами. Як і в групах за народженням, приналежність до етнічної групи може купуватися за допомогою шлюбу або інших соціально санкціонованих способів.  Антрополог Наррол (1964) підкреслив значення загальних культурних цінностей і групового розуміння культурної отличительности як ключових елементів у приналежності до етнічної групи. Барт (1970) підкреслював організацію групи та проведення етнічних кордонів через етнічні ознаки не шляхом ізоляції, як доводить Наррол, а соціальних процесів виключення та інкорпорації. На його думку, члени етнічних груп ідентифікують один одного з точки зору етнічних категорій і, в свою чергу, таким же чином розпізнаються сторонні [4].  Класифікація етнічних груп, запропонована Є.В. Фурсова, спирається на їх походження, тобто носить якісний характер:  1. Групи, що утворилися в результаті асиміляції народом іноетнічних групи (наприклад, кургани, де великий% фінноязичного мордви);  2. Групи, які виділилися з рідного етносу в результаті певних історичних подій (внаслідок церковних реформ утворилися старообрядницькі групи, від Єрмака ведуть своє походження Чалдон);  3. Групи, у своєму походженні поєднують описані вище характеристики [9].  Кожна конкретна етнічна група має той «стрижень», навколо якого вона сформувалася. Якщо для сибіряків-старожилів, в їх числі «Чалдон», важливим для позначення своєї спільності була схожість культурно-побутових рис, а також уявлення про спільність походження («з Дону»), то для старообрядницьких груп на першому місці стояла прихильність старовірів, що було навіть більш актуально, ніж етнічність (перевага могло віддаватися шлюбам з перехрещеними аборигенами, ніж з російськими прихильниками офіційній церкві).  Учені вже давно помітили, що етнічна група - поняття соціальне. Належність до певної етнічної групи і в минулому і сьогодні впливає на досвід суспільного життялюдини. Різні соціальні блага - багатство, престиж, влада - розподіляються в суспільстві в залежності від етнічної приналежності індивідів - тобто, у представників одних національностей є більше можливостей придбати і користуватися ними, ніж в інших. Як вже згадувалося, практично усі сучасні держави - гетерогенні, об'єднують у собі не один народ. У більшості суспільств одна або кілька етнічних груп панують по відношенню до інших. Часто такі «пригноблений» групи називають терміном «меншості». Термін «меншини» не пов'язана з кількістю жителів - іноді група «меншості» за чисельністю може перевищувати рівень інших груп, навіть домінуючих з етнічної точки зору. Термін меншини пов'язаний з певними винятковими властивостями - мовою, релігією, традиціями і, в окремих випадках, соціальною належністю [7].  2. Психологічні характеристики етнічних груп  У психології етнічних спільнот розрізняються дві сторони:  1. Найбільш стійка частина - психічний склад (куди включаються національний, або етнічний, характер, темперамент, а також традиції і звичаї,  2. Емоційна сфера, куди включаються національні, або етнічні, почуття.  Незважаючи на численні протиріччя і суперечки щодо змісту національного характеру, в дослідженнях зазвичай спостерігається досить велика одностайність при описі рис національного характеру в окремих національних груп (хоробрість, працьовитість, стриманість та ін) [3].  Національний характер може бути розглянуто як фіксація типових рис, які виявляються найбільш виразно саме в тих випадках, коли виступають не окремі люди, а групи. Мова тут йде про ступінь вираженості тієї чи іншої риси, про специфіку її прояву. Література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча почуття гумору властиво, природно, не тільки англійцям), італійської експансивності (хоча в не меншій мірі експансивними є й іспанці) і т.д.  За даними Hofstede, 1983; Gudykunst, Ting-Toomey, Chua, 1988; Hofstede, 1991; Tnandis, 1995 західні і східні етноси розрізняються за такими основними психологічними характеристиками: індивідуалізм-колективізм (у західних культурах переважає індивідуалізм, а в східних - колективізм) ; низька і висока контекстуальна комунікація (більшість азіатських народів відносяться до висококонтекстуальним, а західні - до нізкоконтекстуальним); низький - високий рівень уникнення невизначеності (у західних етносів - низький рівень, а в східних - високий); владна дистанція (у східних народів - високий рівень, а у західних - низький) і маскулінність-фемінінність (наприклад, в США та Німеччині низький рівень маскулінності, а в Японії - високий) [10].  Основною сферою прояву національного характеру є різного роду діяльність. Поряд з дослідженням звичаїв і традицій особливу роль відіграє тут народнемистецтво і мова. Відносна стійкість рис національного характеру, незважаючи на мінливість соціального середовища, пояснюється тим, що виникає певна інерція, що забезпечується шляхом межпоколенние передачі досвіду.  У етнічних групах іноді фіксуються й такі елементи психічного складу, як темперамент і здібності. Однак це питання до цих пір не вирішене однозначно: деякі дослідники взагалі заперечують правомірність виявлення специфіки темпераменту і здібностей для різних етнічних груп. Причиною цього є ті численні нашарування, які є в дослідженнях проблем націй. Що стосується темпераменту, то висловлюється думка, що мова повинна йти лише про виявлення специфічних поєднань переважаючих типів темпераменту, а не про жорсткий «прив'язуванні» певного типу темпераменту до певної етнічної групи. Важливою характеристикою психології етнічних груп, що встановлюється соціальної психологією, є відносність психологічних відмінностей між групами (Кон, 1970). В одному з досліджень Інституту Геллапа жителі 12 міст різних країн були опитані про їх переваги щодо ряду об'єктів: висота культурного рівня, найкраща кухня, найкрасивіші жінки, рівень розвитку національної гордості. З питання про краще кухні - представники всіх груп вважали за краще свою власну. З питання про висоту культурного рівня спостерігався розкид думок: у себе констатували наявність самого високого рівня греки, голландці, індуси, американці, норвежці, шведи, жителі Західного Берліна, австрійці. Фіни, данці, африканці і канадці дали різні відповіді на це питання. Найкрасивішими жінками жителі Західного Берліна назвали шведок, австрійці - італійок, данці - німкень, а у решти найкрасивішими жінками були названі жінки своєї національності. Більш розвинене почуття національної гордості у себе виявили греки, американці та індуси, фіни назвали шведів, все решта назвали англійців. Результати ці дуже показові, бо свідчать про високий ступінь відносності уявлень про зміст типових характеристик різних національних груп [11]. Незважаючи на відносність психологічних відмінностей, етнопсихологія накопичила досить великий і цікавий матеріал щодо особливостей психологічного складу і поведінки людей, обумовлених їх етнічною приналежністю. Основною психологічною характеристикою, що відрізняє етнічні групи, є етнічна самосвідомість. 

Етнічна групаетноснарод (запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. ἔθνος — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей») - історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, що має єдину мову, загальні риси й стабільні особливості культури і психології.[1]

Етнографія — запозичення з західноєвропейських мов; нім. Ethnographie, фр. ethnographie утвоено з основи грец. ἔθνος «плем'я, народ» і компонента -γράφια, вживаного тільки в складних іменниках і пов'язаного з грецьким γράφω «пишу».[1]

Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і інш.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існують два основні значення терміна[1]:

  • Політична спільнота громадян певної держави — політична нація (нація-держава) — це сукупність політично суб'єктивних громадян,що здійснюють колективні національні інтереси через механізм власної політичної організації — національної держави. Нація визначається, як основний державотворчий елемент, джерело державної влади та носій державного суверенітету. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

  • Етнічна спільнота (етнос) — спільнота, яка має спільне історичне походження, з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших), власною державністю або прагненням до її створення. У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ[1].

Народ (грецькою — ἔθνος (етнос)) — багатопланове поняття, яке може мати такі значення:

  • Народ — населення держави, мешканці країни.[1]

  • Народ — громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні[2]

  • Народ — форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я).[1]

  • Народ — взагалі люди, переважно у великій кількості.[1]

Найчастіше цей термін вживають як синонім до «етносу». Етнос — це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т. д. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, — своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес — конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого — загальнолюдських компонентів.

Внаслідок природного тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов'янських і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим елементом його існування. Люди здавна були пов'язані природою, простором (рибальство, полювання, рільництво, тваринництво). Цей простір для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй розпочиналося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія і т. д.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викристалізувалися лише в XVII–XVIII ст. (німці, скажімо, стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не дана природою, а народжується історично. Звісна річ, дуже складно встановити, коли народ історично стає нацією. Процес переростання народу в націю являє собою повільну кристалізацію національної свідомості, збереження свого етносу перед нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу.

Російський лексикограф 19-го століття В. І. Даль пов'язував приналежність людини до того чи іншого народу з поняттям рідної мови:

Ні прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не роблять людини приналежністю тієї або іншої народностей. Дух, душа людини - от де треба шукати приналежність його до того або іншого народу. Чим же можна визначити приналежність його до того або іншого народу. Чим же можна визначити приналежність духу. Звичайно проявом духу - думкою. Хто, якою мові думає, той тому народові й належить. Я думаю російською[3]

Юридично (відповідно преамбули Конституції України) «український народ» — громадяни держави всіх (різних) національностей.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]