2. Розмічання і розкроювання матеріалу при ручній обробці

Розмічання — нанесення на заготовку точок і ліній, які показують контури поверхонь, що підлягають обробці, а також осьових і допоміжних ліній і центрів отворів майбутнього виробу (деталі). Це є одна з важливих і трудомістких операцій, від виконання якої багато в чому залежить не тільки якість виробів, а й витрачання матеріалу. В результаті неправильно зробленого розмічання в найвідповідальніших місцях виробу можуть залишитися сучки та різні вади деревини, які при­зведуть до того, що виріб виявиться бракованим.

Перед розкроюванням дошки і бруски попередньо розміча­ють на чорнові заготовки. Розкроювати матеріал на чорнові заготовки можна двома способами. Перший спосіб полягає в тому, що дошку розпилюють по довжині на короткі відрізки, а потім кожен із них розпилюють на бруски у поздовжньому напрямі.

За другим способом дошку розпилюють поздовжньо на довгі бруски, а потім кожен із них розрізують (розторцьовують) на короткі відрізки. Цей спосіб розкроювання вважають кра­щим, бо він дає велику економію матеріалу.

Чорнові заготовки розмічають вручну за допомогою метра або рулетки. При розмічанні обрізних дощок користуються також лінійкою і кутником. Одержані після розкроювання чорнові заготовки розмічають далі за розмірами, заданими кресленнями виробів, з урахуванням припусків на дальшу обробку. Припуском на обробку називається шар матеріалу, який треба видалити з заготовки в процесі обробки, щоб мати остаточні розміри деталі, передбачені кресленням.

Для розмічання і перевірки точності обробки заготовок і деталей застосовують вимірювальні і розмічальні інструменти. Назвемо деякі з розмічальних інструментів.

Вимірюють і розмічають різні кути за допомогою єрунка і малки. Єрунок використовують для розмічання і вимірювання кутів 45 і 135°, малку — розмічання і вимірювання кутів будь-яких значень. При цьому на заданий кут малку встановлюють за зразком, робочим кресленням або транспортиром. Установле­ний кут фіксують гвинтовим затискачем.

Для нанесення паралельних ліній під час обробки кромок або пластей застосовують рейсмус. Щоб нанести риски, колодку рейсмуса щільно притискують до кромки заготовки і ведуть по ній без перекошування. Риски легше креслити, ведучи рейсмус від себе. Риски на великих заготовках наносять за допомогою щитового рейсмуса. Лінії розмітки повинні бути тонкими й чіт­кими. Для креслення дуг кіл використовують циркуль. Центри кіл при розмічанні визначають кутником-центрошукачем.

Тесання деревини

Тесання деревини виконують вручну сокирою (мал. 1, а). Сокири будівельні випускають з прямим або округлим лезом. Сокири з округлим лезом використовуються для рубки, колки і тесання деревини при виконанні теслярських робіт. Сокири з прямим лезом призначені для рубки, тесання і грубої обробки деревини при виробництві столярних і теслярських робіт. Топорище для сокир роблять з деревини твердих листяних порід - граба, ясена, клена, бука, в'яза і берези. Деревина топорища повинна бути вологістю 12 % І не мати тріщин, гнилі, синяви і сучків діаметром більше 6 мм. Виготовлене топорище просочують оліфою «Оксоль» з додаванням 10-12% охри, шліфують і покривають безбарвним лаком. Маса сокири 1,65-2,17 кг.

Сокирою рубають деревину і вибирають в ній пази, чверті і під'єднують окремі деталі дерев'яних конструкцій. Рубання - це поділ дощок, колод поперек волокон. Вертикальними ударами сокири по лінії розмітки надрубують волокна, які потім підрубують похилими ударами. Чергуючи (по лінії переруба) вертикальні і похилі удари і перевертаючи (перекантовуя) колода, рубку доводять до середини.

Затеска кінців колод і кольїв ведеться похилими ударами сокири. Повертаючи кінець елемента, його затісуються на 2, 3, 4 і 6 граней (кантів); палі (сваи) затісуються на три грані.

При рубанні сокиру спрямовану поперек волокон, вони перерізаються (утворюється коротка і товста щепа). При тесанні деревини знімається тонка тріска у вигляді стружки. Обробляють колоди зазвичай на один, два, три і чотири канти і накругло (під скобу).

Перед тесанням колоду, щоб уникнути загнивання, необхідно ошкурити, укласти на підкладки (мал. 1, б), а потім шнуром розмітити лінії тесання. Тесляр стає так, щоб колода було у нього між ногами. З оброблюваної сторони на відстані приблизно 400-500 мм він робить надруби на товщину обтесуваємої частини, тобто майже до лінії розмітки, а потім сколює її, після чого проводить тесання, орієнтуючись на лінію розмітки.

Для отримання з колоди бруса максимального перерізу на вершині колоди проводять циркулем максимальну окружність, такого ж розміру окружність проводять і на комлі, потім косинцем через центр окружностей проводять два взаємно перпендикулярних діаметра. При приєднанні точок перетину діаметрів з окружністю виходить максимально можливий розмір бруса без обзола.

Тесання на один кант¹ роблять так (мал. 1, в, г, д): на торцях колоди розмічають кант, після чого сокирою по краях розмітки роблять насічку з обох торців колоди. У них вставляють шнур, натертий крейдою, і, туго натягнувши його вгору, відпускають. Відпущений шнур, вдаряючись об колоду, утворює лінію тесання. Тесання другого, третього і четвертого кантів проводиться аналогічно. При роботі з відбору кантів у лінії тесання треба знімати більш тонкий шар, щоб не вийти за неї. Щоб уникнути отримання травми тесля повинен тримати ногу на безпечній відстані від оброблюваної сторони.

Кромки в дощок обтесують сокирою (мал. 1, е). Для цього дошку кладуть на підкладку, шнуром відбивають лінію тесання, потім роблять надруби і обробляють край, суворо орієнтуючись тесанню.

При тесанні коротких деталей заготовку треба ставити на підкладку(при роботі на верстаку) придержуючи її рукою вище місця обробки. При тесанні накругло колоду спочатку обробляють на чотири канти (рис. 1, ж, з, і), після чого на ребрах бруса роблять надруби і сокирою обробляють їх за шаблоном таким чином, щоб колода прийняло круглу циліндричну форму (мал. 1, к л).

Виїмка чвертей проводиться таким чином: по розміченій лінії (рис. 1, м) роблять надруби, після чого деревину між надрубами сколюють і зачищають чверть до розмітки. Остаточна зачистка проводиться рубанком. Пази (мал. 1, н, о) вибирають приблизно так само, як і чверті, але з тією різницею, що боки у пазів зачищають сокирою, а дно - стамескою. Шипи або гребені на торцях колод, брусів зарубують по розмітці на їх торцях. Після розмітки навколо шпильки роблять підрізування пилкою, після чого підрізану частину деревини сколюють, а шип або гребінь зачищають.

Сокира повинна бути добре заточена на круглому чавилі прикладанням до нього всій площині фаски. При цьому стежать за тим, щоб не змінився кут заточування (загострення). При заточуванні однією рукою тримають обух, а інший - середину топорища. Точильний круг повинен обертатися назустріч сокирі. У процесі точильний круг для охолодження змочують водою, одночасно з цим охолоджується і сокира. Сокиру періодично повертають то правою, то лівою стороною, щоб лезо заточувалося однаково з обох сторін. Після точки на лезі сокири з'являються дрібні задирки. Їх знімають заточуванням на змоченому водою бруску, при цьому фаски прикладають до нього поперемінно з одного боку і круговими рухами водять по бруску до тих пір, поки лезо на дотик не стане гладким. Правлять лезо сокири бруском, змоченим водою або маслом. Злегка притискаючи до фаски, його водять круговими рухами то з одного, то з іншого боку сокири. При правці сокиру тримають в лівій руці, а брусок - в правій.

^[1] Кант - сторона колоди, оброблена тесанням, пилянням або фрезеруванням

Мал.1. Порядок тески деревини сокирою (а): б - колоди, покладеного на підкладки; в - розмітка торця колоди шнуром з схилом; г - надруби на колоді по розмітці; д - тезка колоди по надрубам; е - кромки дошки; е - розмітка колоди на чотири канти; и - тезка колоди на чотири канти; до, л - теска колоди під скобу за шаблоном; му - виїмка чверті; н, про - вирубка пазів; 1 - топорище; 2 - обух; 3, 9 - клин; 4 - полотно; 5 - носок; 6 - фаска; 7 - лезо; 8 - борідок; 10 - підкладки.

ПИЛЯННЯ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

У процесі пиляння деревина розділяється на частини.

Пилки для пиляння деревини вручну являють собою тонку сталеву стрічку від 0,4 до 1,5 мм завтовшки з насіченими на одній з її кромок зубами. Весь ряд насічених зубів називаєть­ся зубчастим вінцем.

Кожен зуб — це самостійний різець. Розрізняють такі еле­менти зубів пилки: передню різальну кромку 1, дві бічні кромки 2 і 3 та поверхні 5 і 4, які називаються відповідно передньою і задньою гранями (рис. 8). Простір між передньою і задньою гранями зуба називається западиною. Розміри зубів характери­зуються кроком і висотою.

Кроком називається відстань між вершинами сусідніх зубів і позначається буквою Р.

Відстань між вершиною зуба та його основою називається висотою зуба і позначається буквою Н.

Залежно від форми зуба та призначення пилки поділяють на поздовжні, поперечні й універсальні.;

Поздовжні пилки призначені для пиляння деревини уздовж волокон₇іЗуби цих пилок мають форму косокутного трикутника. Кут загострення зуба пилки дорівнює 40...60°.

Передня різальна кромка зуба розташована під прямим ку­том до полотна і при поздовжньому пилянні вона ріже в торець. Бічні кромки при цьому сколюють або розділяють волокна деревини.

П оперечні пилки призначені для пиляння деревини впоперек воло­кон, їх зуби мають форму рівнобедреного або рівностороннього трикут­ника в кутом при вершині 60...70°.

Рис. 8. Елементи зубів пилки:

1 — різальна кромка; 2 — бічні кромки; 4 — задня грань; 5 — передня грань; Р — крок зубів; Н — висота зуба.

Бічні грані зуба заточують під гост­рим кутом до полотна, в результаті чого на вершині зуба утворюється вістря, яке розрізує волокна дере­вини.

Універсальні пилки мають зуби у вигляді прямокутних трикут­ників, прямий кут яких спрямовані у бік пиляння. Зубці пилки заточу­ють так, щоб передня різальна кром­ка була перпендикулярною до по­лотна або утворювала з ним кут 75... 80°. Така форма зуба дає змогу пиляти деревину як у поздовж­ньому, так і в поперечному на­прямі. Кут загострення дорівнює 50...60°.

Працюючи ручними пилками, треба мати на вазі, що поздовжні та універсальні пилки ріжуть тільки в одному напрямі під час руху від себе.

Поперечні пилки ріжуть однаково як під час руху від себе, так і до себе (вперед і назад), що є результатом форми і за­гострення зубів.

Залежно від призначення розрізняють пилки з малим і великим кроком.) Пилки з великим кроком мають збільшену западину між зубами, і їх застосовують для пиляння м'яких порід деревини. Збільшення западини пояснюється тим, що при пилянні м'яких порід знімається багато деревини, яка повинна вміститися в западині між зубами. {Пилки з малим кроком застосовують для пиляння деревини твердих порід.:

У процесі пиляння полотно пилки заглиблюється в деревину. Між стінками пропилу і полотном виникає тертя. В міру проникнення полотна пилки в деревину тертя між бічними поверхнями пропилу і полотном пилки може досягти такої вели­чини, коли пиляння стане неможливим. Щоб зменшити тертя, ширина пропилу повинна бути більшою від товщини полотна пилки. З цією метою зуби пилки розводять — по черзі від­гинають у різні боки на одну й ту саму величину (рис. 3). У правильно розведеної пилки ширина пропилу становить 1,5... 2 товщини полотна пилки.

Рис. 3. «Заїдання» пилки.

РУЧНІ СТОЛЯРНІ ПИЛКИ

Ручні столярні пилки поділяються на натягнуті з тонким пилковим полотном і ненатягнуті з вільним, товщим полотном. До натягнутих пилок належать усі лучкові пилки, а до пилок з вільним полотном — ножівки.

мал. 4 Лучкова пилка

Лучкова пилка (мал. 4) являє собою дерев'яний станок (лучок) з натягнутим між його стояками пилковим полотном.

Станок пилки складається з двох стояків, середника (розпірки) з вушками на кінцях для кріплення стояків, двох ручок, тятиви і за­крутки.

Стояки встановлюють у вушках середника так, щоб він поділяв їх навпіл, тобто щоб вушка були на середині стояків.

Тятива — це дві нитки міцної мотузки, натягнутої між верх­німи кінцями стояків. Посередині тятиви встановлена закрутка. Сила натягу тятиви, а отже й полотна пилки регулюється ступенем закручування її ниток. Натяг пилки повинен бути досить сильним. При натисканні пальцем на полотно пилки воно повинно з трудом виводитись із площини натягу.

За призначенням столярні лучкові пилки поділяють на поперечні, розпускні, шипові, викружні й дрібнозубі.

Поперечні пилки випускають 750...800 мм завдовж­ки, 20...25 мм завширшки і 0,4....0,7 мм завтовшки. Зуби мають форму рівнобедреного трикутника з висотою 5...6 мм. Пилки поздовжнього пиляння (розпускні) призначені для поздовжнього розпилювання довгих дощок. Довжина пилок 780...800 мм, ширина 45.,.50 мм і товщина 0,4...0,7 мм. Зуби мають вигляд косокутного трикутника з висотою 6 мм, нахиле­ного в напрямі різання, і крок 5...6 мм.

Ш ипові пилки призначені для чистого запиляння торців, шипів і вушок.) їх випускають 600... 700 мм завдовжки, 40...50 мм завширшки й 0,4...0,5 мм завтовшки. Зуби мають вигляд прямокутного трикутника з висотою 3...4 мм і крок 3...4 мм. Викружні пилки застосо­вують для обробки криволінійних поверхонь та фігурного пилянняі Довжина пилок 350...500 мм, ши­рина 4...15 мм, товщина 0,4...1 мм. Зуби мають вигляд прямокутного трикутника з висотою 2..З мм і крок 2...4 мм.

Дрібнозубі пилки в основному призначені для поперечного пилян­ня та обпилювання торців.) Пилки випускають 600...700 мм за­вдовжки, 35...50 мм завширшки й 0,4...0,5 мм завтовшки. Зуби в них виконані у вигляді прямо­кутного трикутника з висотою 2...4 мм і мають крок 2...З мм. Ножівка — це одноручна пилка, що складається з пилкового полотна, до одного торця якого прикріплена ручка. Найбільшого поширення набули такі види ножівок.

Ножівка широка (рис. 11, а), її застосовують для попереч­ного грубого пиляння. 1 Довжина ножівки від 400 до 700 мм і товщина 1,5 мм. Зуби ножівки мають форму рівнобедреного трикутника.

Ножівку вузьку (викружну) (рис. 11, б) застосовують для наскрізних пропилів на площині та криволінійного пиляння.) Довжина ножівки 325...530 мм, ширина біля ручки 50...125 мм і на кінці 20...40 мм, товщина полотна до 1,5 мм.

Ножівка з обушком (рис. 11, в) має тонке полотно з дрібними зубами. її застосовують для чистого зарізування неглибоких пропилів і припасування виробів при їх складанні. - Верхня кромка ножівки посилена стальною шиною, яку називають обушком. Ножівка має довжину 300...350 мм, ширину полотна 70...100 мм і товщину 0,5...0,8 мм.

Наградка (рис. 11, г) — це коротке пилкове полотно, за­кріплене в колодці з двома ручками для роботи обома руками. Пиляння проводиться під час руху до себе. Наградка при­значена для виконання прорізів на невелику глибину) Довжина полотна наградки 100...120 мм, товщина 0,4...0,7 мм.

(Для розкроювання струганого шпону застосовують спе­ціальні фанерні пилки.] Зуби цих пилок дуже дрібні й роз­ташовані на кромці, яка має вигляд випуклої дуги.

ПІДГОТОВКА ПИЛОК ДО РОБОТИ

Добре підготовлений і старанно нагострений інструмент значно полегшує роботу, сприяє підвищенню продуктивності праці й забезпеченню високої якості виробів. Тому за станом інструменту треба систематично стежити.

Перед налагодженням полотно пилки слід очистити від іржі та смолистих нашарувань. Налагодження пилки починають з правлення полотна. Ця операція полягає в усуненні можливих викривлень полотна та знятті розводу. Розвід знімають перед вирівню­ванням зубів за висотою.

Рис. 12. Фугування зубів пилки:

а — на фуганку (1 — напилок; 2 — колодка; З — пилка); б — спеціальним приладом.

Полотно випрямляють легкими ударами молотка на рівній чавунній чи сталевій плиті або протяганням зубчастого вінця полотна між мідними чи алюмінієвими пластинами, злегка затиснутими в лещатах.

Після правлення вирівнюють висоту зубів вінця. Цю опера­цію виконують спеціальним фуганком або пристроєм, який складається з дерев'яної колодки, що має паз для проходу пил­ки й отвір для встановлення тригранного напилка. Колодку надівають прорізом на пилку так, щоб зуби пилки дотикалися до напилка (рис. 12).

Рухаючи колодку з напилком по зубах пилки, вирівнюють вершини зубів за висотою»: Окремі виступаючі зуби значно погір­шують якість пропилу. Крім того, пилка з нерівними зубами швидко затуплюється, зменшується величина пропилу за один прохід. Пропил виходить рваний, і працювати такою пилкою важко.

Для вирівнювання зубів за висотою перевіряють їх форму. Дуже важливо, щоб усі зуби мали однакову форму. Якщо зуби дуже сточені, їх заточують і пропилюють між ними западини. Потім зуби розводять і гострять.

Рис. 18. Розводка для пилок:

а – проста з упорами , б — шаблон для перевір­ки розводу зубів..

Гострять і розводять зуби з спеціальному пристосуванні, яке можна замінити дошкою з поздовжнім пропилом. Полотно пилки вставляють у паз пристосування так, щоб із нього виступали тільки зуби з урахуванням можливого прорізування западин. Зуби пилки розводять спеціальним інструментом, який називається розводкою. Найпростіша розводка (рис. 13, а) являє собою сталеву пластину 3...5 мм завтовшки, з боків якої є прорізи 0,6...1,5 мм завширшки для розведення пилок різної товщини.

Розводку надівають прорізом на зуб і відгинають його. Усі непарні зуби відгинають в один бік, а парні — в протилежний. Загальна ширина розводу не повинна перевищувати двох тов­щин пилки.) Занадто великий розвід зубів знижує продуктив­ність праці, потребує великих фізичних зусиль і погіршує пропил. )

Правильність розведення зубів перевіряють шаблоном )(рис. 13, б), який прикладають до полотна і проводять ним по вінцю зубів з одного боку, а потім з другого. Неправильно відігнуті зуби виправляють. У правильно розведеної пилки полотно не доторкається до стінок пропилу і не треться об них.

Рис. 14. Гостріння пилок: а — поздовжніх; б — поперечних

Після розведення зубів пилку гострять. Це роблять тригран­ним або ромбічним напилком з дрібною насічкою.)

Щоб нагострити пилки для поздовжнього пиляння, в яких зуби мають форму косокутних трикутників, напилок вкладають у западину між зубами і м'якими стійкими рухами сточують передню грань першого зуба і задню грань наступного до повного загострення першого зуба. При цьому треба стежити за тим, щоб напилок був точно перпендикулярним до площини полотна (рис. 14). Зуби поздовжньої пилки гострять з одного боку.

Пилку для поперечного пиляння гострять по гранях зубів зняттям фаски під кутом ЗО...40° так, щоб вершина зуба стала тригранним вістрям. Зуби гострять через один. При цьому треба ретельно стежити за западиною між зубами, щоб заточені фаски точно збігались, не було виступів і зайвих западин. Вер­шини зубів по всій довжині полотна також повинні бути на одному рівні.