Висока класика (450 – 410 рр. До н. Е.)

Цей період зайняв лише близько сорока років – з 450 до 410 рр. до н.е., але саме протягом цих кількох десятиріч було створено численну низку пам’яток давньогрецького мистецтва. Зазначений хронологічний відрізок був “золотим віком” і в політиці – це доба правління Перікла. А він був покровителем мистецтв, серед його друзів було чимало філософів, архітекторів, скульпторів. Саме через деяких з них улюбленець народу в майбутньому зазнав стільки неприємностей. Наприкінці життя Перікла спіткали кілька судових процесів над його друзями – над філософом, над скульптором, над коханою жінкою, Аспазією. І зрештою це зламало Перікла. Але протягом свого правління він встиг сприяти народженню не одного мистецького дива.

Афіни, куди з'їжджаються зі всієї Греції найвидніші архітектори, скульптори, художники, стають центром культурного життя. Це період діяльності філософа Анаксагора, поетів Софокла і Евріпіда, комедіографа Арістофана. У цей час працюють архітектори Іктін і Каллікрат, скульптор Фідій і інші талановиті майстри.

Архітектура. В роки правління Перікла зруйновані персидцями Афіни відбудовуються суспільними будівлями, житловими будинками, площі і вулиці прикрашаються статуями, на Акрополі споруджується ансамбль храмів.

Характер цього класичного ступеня розвитку античного мистецтва полягає в сильному прагненні до узагальнення, зображення реальної події, особи, явища як норми, зразка, загального поняття.

У цей час і політичним, і торгівельним, і культурним, і мистецьким центром будь-якого великого міста був акрополь. Тут зосереджувалися храми, лавки, пінакотеки, бібліотеки, арсенали, ставилися численні статуї богів просто неба. То була найвища, найукріпленіша точка міста, спроможна витримати тривалу облогу. Саме таким у V ст. до н.е. став ансамбль Афінського акрополя, що виник уже давно, але остаточний свій вигляд завдяки новітнім перебудовам отримав тільки зараз. Майже кожна його споруда в ці роки одягнулася в нові шати. Інколи будівлі ставили на зовсім новому місці, в інших випадках на давній фундамент ставили новий храм, а в деяких ситуаціях лише трохи поновлювали існуючу споруду. Але весь ансамбль виглядав цілком органічно.

При погляді на Акрополь із заходу видно два архітектурні об'єми: зліва великі масивні ворота Пропілєї, що перекривають величними колонами високі кріпосні стіни, справа легкий і невеликий храм, присвячений Ніці Безкрилій. Храм Безкрилої Никі, що стоїть на виступі оборонної стіни Акрополя, своїми легкими формами і пропорціями контрастує з Пропілеямі. Збудований в іонічному ордері з чотирма колонами з обох боків, він не має колонади з боків (амфипростиль).

Архітектурні форми храму Никі, злегка розгорнені в бік Пропілєї, направляють рух людини в глиб Акрополя. Між колонами Пропілєї – глибокого, наскрізного портика, що обрамляє сходи на Акрополь, в урочисті дні Великих Панафіней (свята, присвяченого покровительці міста богині Афіні) проходили учасники багатолюдної процесії. Чотири бічні проходи служили для афінян, а по середньому, де не було ступенів, їхали вершники і колісниці, вели жертовних тварин. Великі масивні ворота Пропілєї, побудовано архітектором Мнезіклом. З півночі до Пропілеї, примикала пінакотека, а з південної сторони – невелике приміщення, що врівноважує разом з храмом Никі північну частину Пропілєї. Мнезікл вперше сміливо поєднав в одній споруді два різні ордери. Урочистість і значність зовнішніх доричних колон відкривалася очам людини, що крокувала до Пропілеї. Але, потрапивши під ворота, вона опинялась в оточенні витонченої іоніки.

Мнезікл добре відчував виразність архітектурних ордерів і і розумів їхню зорієнтованість на людське тіло, відзначену згодом Вітрувієм. Римський архітектор писав, що "дорійськая колона відтворює в будівлях пропорції, міць та красу чоловічого тіла". В іонійській колоні, зазначав він, греки виразили "витонченість жінок, їх принаду і красу", "третій же ордер, що називається Корінфом, наслідує дівочої стрункості...".

Увагу кожного, хто виходив з Пропілєї, на Акрополь привертав семиметровий колос Афіни. В оригіналі він не зберігся, і лише описи стародавніх авторів, що бачили цей твір Фідія, та зображення на стародавніх монетах можуть дати про нього уявлення. Афіна, у військових обладунках, тримала спис і щит. У статуї, створеної Фідієм з переплавленої мідної зброї і зброї мидян, було втілено гордість й тріумф греків, що перемогли персидську монархію.

У основі композиції ансамблю Акрополя лежав принцип не симетричного або послідовного, як в архаїці, розміщення пам'ятників, а вільного, принцип художніх панорам, що поступово відкривалися погляду. Статую Афіни-Воїтельки розташували зліва від основної осі Пропілєї. Парфенон побудували не строго навпроти воріт, де раніше стояв архаїчний Гекатомпедон, а правіше, хоча для цього довелося виконати велику роботу по насипанню землі для збільшення площі пагорба. Ерехтейон також відсунули до північного схилу.

Коли людина, що йшла по Акрополю від Пропілєї підходила до статуї Афіни і її розміри заважали їй сприймати монумент, увагу привертала велична колонада храму, присвяченого Афіні -- Парфенон. Його було споруджено з пентелійського мармуру архітекторами Іктіном і Каллікратом на могутньому фундаменті. Стрункі доричні колони, що стояли на трьох високих сходах, оточували стіни храму, який складався з передньої частини, целли, де стояла статуя Афіни, і скарбниці. В архітектурі Парфенону верхня частина не така важка, як в будівлях архаїки, трохи полегшена. Парфенон тому не справляє враження суворої масивної споруди. Архітекторам вдалося створити відчуття гармонійної ясності і легкості, природної відповідності навантаження на колони, що тримають верх храму. Поряд з ними людина відчуває себе вищою, стрункішою, впевненішою. Пропорції будівлі легко сприймаються. Не випадково уподібнені живому організму мармурові колони товщають і набухають не так сильно, як в храмах архаїки. В архітектурних формах Парфенону, як в людському тілі, немає прямих ліній і правильних площин, тому він здається наче живим, що виріс з кам'яної глиби Акрополя. Ретельність обробки мармуру сходів, колон, антаблемента, наростання догори світло-тіньової складності й живописності скульптури посилюють відчуття органічної довершеності споруди. В урочистому звучанні форм Парфенону також відчутні тріумфуючі настрої еллінів.

Зовні храм Афіни був прикрашений метопами, що зображають битви греків з амазонками і кентаврами, битву богів з гігантами і сцени з троянської війни. Особливо добре збереглися метопи з кентавромахією. Ансамбль рельєфних плит, що показують різні моменти напруженої боротьби з дикими, фантастичними істотами, деколи з трагічним для людини результатом, сприймається як пристрасна поема про героїку життєвого шляху.

Безперервна рельєфна стрічка фризазофора йшла згори стіни храму за колонадою. Такими фризами прикрашалися споруди іонічного ордера, тому використовування його тут в значній мірі пом'якшує суворість доричного ордера Парфенону. Багато дослідників бачать руку великого Фідія в рельєфах фриза, що зображають процесію в Акрополі в день Великих Панафіней, свята, що з часів Пісистрата справлялося з особливим блиском, а за часів Перікла стало ще пишнішим.

Урочисту процесію афінського суспільства показано Фідієм на мармуровому фризі Парфенону. То осаджуючи коней, то поганяючи їх, скачуть хлопці; поволі виступають дівчата в довгому, спадаючому живописними складками одязі; несуть глеки з оливковим маслом, вином і водою, їдуть колісниці; жертовних тварин поганяють служителі. Панафінейська процесія повинна була пройти уздовж північної сторони Парфенону до його східного входу. І кожний учасник міг в рельєфі бачити її художнє втілення. У представлених на фризі людях немає двох однакових осіб або постатей, та все ж кожний персонаж – не портрет того чи іншого афінянина, а типізований образ. Також уся зображена процесія розповідає не про певний хід, що відбувався у визначений день року, а є узагальненим зображенням святкування.

Скульптурне оформлення Парфенону не обмежувалося рельєфами. Статуями були прикрашені його фронтони. В їх композиціях багато нового в порівнянні з олімпійськими. Привертає увагу не тільки кругова обробка мармурових статуй з прекрасним зображенням їхніх тильних сторін, але і розміщення в центрі не однієї, а двох основних фігур. Західний фронтон, присвячений міфу про суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттікою, зберігся гірше. На східному фронтоні був представлений міф про народження Афіни з голови Зевса.

У целлі храму стояла дванадцатиметрова статуя Афіни, прославлена не менше, ніж статуя олімпійського Зевса. Твір Фідія, що дійшов до нас в римських копіях, що повторювався в росписах на вазах, гемах і в ювелірних виробах (підвіска з Куль-Оби). Пластинами із золота і слонячої кістки був оброблений дерев'яний остов колоса. Коштовні камені - сапфіри поміщалися в очних ямках. На правій долоні, що покоїлася на колоні, стояла статуя богині Перемоги Никі. Ліва рука Афіни спиралася на щит із зображенням битви греків з амазонками. По римській його копії можна бачити, як вільно показував Фідій сцену бою. Тут і падаюча амазонка, і старий, що замахнувся каменем, і воїн, що завдає удару мечем. Стародавні автори повідомляють, що в образі лисого старця Фідій зобразив свій портрет, а воїн з мечем не хто інший, як Перікл. Розказують, що скульптор, який помістив поряд з божеством зображення смертних, був вигнаний з Афін.

У кінці V століття до н.е. будувався Ерехтейон, храм Афіни, Посейдона і Ерехтея. В його формах знайшли вираження настрій і ідеї суспільства періоду Пелопоннеської війни. Ерехтейон досить сильно відрізняється від Парфенону: складний і асиметричний, його слід обійти довкруги, щоб сприйняти його архітектурні форми. Поряд з доричним храмом Афіни іонічний Ерехтейон здається невеликим, хоча це досить велика за розмірами споруда. Його особливістю є багате орнаментальне оздоблення і статуї каріатид південного портика, що роблять його дуже витонченим.

Архітектор Ерехтейона, що протиставив його Парфенону, послідовно провів принцип контрасту не тільки у вирішенні фасадів, кожний з яких своєрідний і неповторюваний. З освітленими площинами зіставлені затінені портики, білий мармур стін відтіняється фіолетовим елевзинським мармуром фриза, легкі колони і фігури каріатид стоять на масивних підставах.

Скульптура. Друга половина V ст. до н.е. позначена творчістю Поліклета. Це майстер, художній спадок якого здійснив великий внесок в еволюцію скульптурного мистецтва Давньої Греції та сприяв появі нових тенденцій у грецькій скульптурі. Це скульптор-новатор, що залишив, крім низки своїх творів, ще й теоретичний трактат під назвою “Канон”, у якому сформулював основні тези свого вчення про пропорції людського тіла. Практично всі образи Поліклета перебувають у стані спокою, навіть меланхолії (збереглися донині у римських копіях). Це фактично ілюстрації до його теоретичних штудій, своєрідні мармурові наочні посібники.

Майстер створював приземкуваті, важкі постаті, які нагадували доричні колони, навіть пропорційні співвідношення він використовував ті самі. Поліклет досить ретельно проробляв м’язи, шукав максимально стійку позу людської постаті (майже завжди чоловічої), віддаючи перевагу образам вояків або спортсменів. Поліклетівські образи – це втілення сили, міцності, що найчіткіше проявляється в постаті “Дорифора”, або “Списника”. Ця робота ще називається “Канон”, оскільки саме вона найяскравіше ілюструє основні положення поліклетівського трактату. У ній передано головні принципи трактування скульптором пропорцій тіла людини. У цій статуї Поліклет звертається до засобу, який згодом отримає назву “контрапост”. Це опора постаті на одну ногу і вільне положення іншої, тобто те, чого бракувало статуї Зевса (або Посейдона) за часів ранньої класики. Поліклет звертався як до образів спортсменів (таким став і “Діадумен”, тобто юнак, що зав’язує на голові стрічку переможця), так і до традиційних міфологічних персонажів – він також узяв участь у конкурсі на статую пораненої амазонки.

З втратою громадських основ високої класики в мистецтві IV століття до н.е. з'являються нові риси. Порушення гармонії в житті міста-поліса викликає зміни в художньому віддзеркаленні світу. Приватний замовник стає впливовішим за суспільного. У майстрів переважає інтерес до людських, а не божественних образів. Їх більше привертають ідеї чуттєвості, ніж раціоналізму. Архітектура і скульптура продовжують грати велику роль в той час, як вазопис втрачає своє минуле значення.