Розділ 2 методи та оргінізації дослідження

2.1 Аналіз літературних джерел. Процес ознайомлення з літературними джерелами по проблемі, що цікавить дослідника, складається з ряду етапів. Перший етап — це перегляд обліково-реєстраційних видань. Він дає можливість, по-перше, знайти видання, які найбільш повно і достовірно висвітлюють усі аспекти проблеми, що досліджується. По-друге, ці видання, як основа перспективної бібліографії, дозволяють оцінити динаміку розвитку даної проблеми.

Складність роботи з джерелами на цьому етапі полягає в їх обсязі. Вони найчастіше подані у вигляді статей, рефератів і анотацій обліково-реєстраційних видань. У нашій країні і в країнах СНД, про що ми вже писали в другому розділі, створена ефективна система бібліографічних установ. Вони рекламують книги, брошури, статті, що виходять у нашій країні і в країнах СНД на всіх мовах і з усіх галузей знань. Тому першим кроком дослідника є ознайомлення з цими виданнями.

Другим етапом у роботі з літературними джерелами є перегляд бібліографічних покажчиків та інших періодичних видань, анотованих фундаментальними бібліотеками (НБ України ім.,В. І. Вернадського та ін.).

Третім етапом роботи з літературними джерелами є перегляд каталогів і картотек, про що ми розповімо пізніше.

Четвертим етапом пошуку інформації про літературу по досліджуваній проблемі є аналіз при книжкового списку літератури (він подається в кінці розділів, в кінці книги або у виносках). У книгах монографічного характеру в передмовах, що вміщуються на початку, подається аналіз літератури з проблеми, яка розробляється автором. Знайомство з цією літературою корисне для дослідника.

П'ятим етапом пошуку джерел інформації є робота по виявленню літератури, що знаходиться в бібліотеках на правах рукописів (дисертації, автореферати). Цінність цих джерел велика. Дослідник одержує «свіжу» інформацію, критичний аналіз опублікованої літератури. Це дає можливість йому не лише познайомитися з виявленими друкованими джерелами, а й висловити свою, власну позицію. Робота над неопублікованими джерелами дасть можливість установити, в яких установах працювали їх автори, які фонди вони використали. Якщо ці праці близькі до теми, яка досліджується науковці можуть перевірити наведені джерела за першоджерелами і погодитися з оцінкою подій і фактів або дати іншу інтерпретацію.

Такий підхід у науці надто цінний. Успішна його реалізація залежить від інтелекту дослідника. Він повинен мислити неупереджено, незалежно від традиційних методів, відкидати застарілі знання і використовувати ті з них, що зберігають цінність, відбивати в свідомості найнесподіваніші ідеї під кутом зору своєї проблеми.

2.2 Соціальний метод (метод анкетування). Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Методи опитування поділяються, в свою чергу, на: анкетування й інтерв'ювання.

Анкетування - це збирання інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.

Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка.

Анкетування має суттєву перевагу: опитування максимально формалізується, й таким чином забезпечується висока порівняльність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації.

При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:

- зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження;

- форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;

- запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;

- анкета має бути охайно оформленою;

- бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання.

Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому.

Анкета, що застосовується для збору значущої інформації, складається з таких частин:

1) вступної - містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;

2) статусної - формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;

3) основної - це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;

4) заключної - надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.

За структурою запитання анкети класифікують на:

- відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);

- напівзакриті - дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?");

- закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (не альтернативної).

За формою виділяють:

- прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?");

- непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.

Загалом анкетування має кілька різновидів:

- очне та заочне,

- суцільне й вибіркове,

- відкрите та анонімне.

Очне анкетування передбачає одержання анкети безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

Заочне анкетування полягає в розсиланні анкет й отриманні на них відповідей поштою. Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території. Водночас заочне анкетування має чимало недоліків: неповне повернення анкет, отримання відповіді не від тих, кому надсилались анкети, групове заповнення, використання порад інших осіб.

При суцільному анкетуванні бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а при вибірковому - тільки певна частина таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до вибірки.

При відкритому анкетуванні респонденти вказують відомості про свою особу (прізвище, ім’я, по-батькові, час і місце народження, місце проживання, посаду), тож можливий елемент нещирості. При анонімному анкетуванні особа респондента залишається невідомою, що дає їй змогу бути більш щирою, а це підвищує репрезентативність інформації про неї.

2.3 Методика Фремінгемського дослідження рухової активності (метод хронометражу). Метод хронометражу призначений для здобуття даних, характеризуючи структуру і динаміку процесу проектування. Описуваний метод хронометражу не має принципової новизни, проте використане в нім поєднання хронометрування з аналітичним спостереженням процесу і вживання досконалішого способу виміру тривалості операцій процесу за допомогою системи секундомірів розширюють його можливості.

Метод хронометражу включає послідовне виконання наступних робіт:

а) аналітичного спостереження і визначення складу проектних операцій процесу;

б) виміри тривалості операцій;

в) реєстрації отриманих даннях.

Щільність розподілу часу безвідмовної роботи КРн з потенціометром КСП-4.

Методом хронометражу встановлений час, який витрачається на ремонт приладів КРН. Це пов'язано з необхідністю очищення вузлів приладів.

Методом хронометражу вивчаються також окремі елементи, що часто повторюються, з яких складається виробнича операція. У відмінності від хронографії, де заздалегідь не передрішається і не записується хронологічна послідовність операцій, при хронометражі використовується готовий бланк( хронометражна карта), у якому завчасно, в певному порядку вписані окремі елементи операцій. Хронометражіст включає секундомір з початком першого елементу операції. Час кінця першого елементу фіксується в першій графі проти другого елементу операції, будучи одночасно часом початку другого елементу. За день виробляється декілька спостережень одній і тій же, операції.

Точність методу хронометражу визначається тривалістю найкоротшої операції, яку можна за хронометражувати, виконавши весь цикл аналізу операції, виміру і реєстрації даних. При відробітку методу встановлено, що найменша тривалість операції, що хронометрується, складає 12 - 15 сік шляхом відповідних тренувань вона може бути доведена до 10 сек.

Таким чином, метод хронометражу не придатний для вивчення часу, що витрачається на підготовчо-завершальну роботу і відпочинок. Спостереження роботи багатоверстатника методом хронометражу застосовується зазвичай в циклічних процесах. У періодичних і безперервних процесах досить проведення або фотографія робочого часу багатоверстатника, або фотохронометражу.

Безпосередньому дослідженню операції методом хронометражу передує детальне ознайомлення дослідника з робочим місцем, верстатом, пристосуванням, інструментами і взагалі зі всіма чинниками виробництва, що впливають на тривалість досліджуваної операції.

Вивчення цих чинників проводиться методом хронометражу і фотографій робочого дня. На ній фіксується розташування технологічного устаткування, допоміжних засобів і оснащення, наносяться дороги руху робітників при виконанні транспортних операцій[50].

2.4 Педагогічне спостереження. Характеристика педагогічного методу спостереження. Педагогічне спостереження є планомірним аналізом і оцінкою індивідуального методу організації учбово-виховного процесу без втручання дослідника в ході цього процесу. Воно відрізняється від побутового спостереження, по-перше, планомірністю і конкретністю об'єкту спостереження, по-друге, наявністю специфічних прийомів реєстрації спостережуваних явищ і фактів (спеціальних протоколів, умовних позначень при записах і ін.) іпо-третє, подальшою перевіркою результатів спостереження.

До достоїнств спостереження в порівнянні з деякими іншими методами дослідження можна віднести наступне:

лише спостереження надає можливість судити про багато деталей "живого" педагогічного процесу в їх динаміці;

воно дозволяє фіксувати педагогічні події безпосередньо у момент їх протікання;

спостереженням можна успішно користуватися для оцінки віддалених наслідків фізичного виховання;

в результаті спостереження дослідник отримує фактичні відомості про події, а не думки інших осіб про ці події (як, наприклад, при анкетуванні);

той, що спостерігає незалежний від уміння досліджуваних оцінювати свої дії, висловлювати свою думку (по порівнянню, наприклад, зі всіма видами опиту).

До слабких сторін педагогічного спостереження відносяться:

наявність елементів суб'єктивізму в аналізі і оцінці педагогічних явищ і фактів з боку спостерігача;

недоступність спостереженню деяких сторін діяльності тих, що займаються і викладача (наприклад, мотиви діяльності, емоційний стан і тому подібне);

можливість отримати лише порівняно малу вибірку, що робить отримувані дані не репрезентативними (наприклад, в порівнянні з анкетуванням);

пасивність дослідника, що не дозволяє йому активізувати ті сторони діяльності тих, що займаються і педагогів, які є об'єктом вивчення (по порівнянню, наприклад, з експериментом).

Враховуючи все це, педагогічне спостереження корисно застосовувати в наступних випадках:

коли потрібно отримати відомості про педагогічний процес в "чистому" вигляді, без того, що привнесло в нього невластивих йому елементів;

коли необхідно зібрати первинну інформацію, що не вимагає великої вибірки;

коли слід дати педагогічну оцінку фактам, отриманим за допомогою інших методів, наприклад хронометрування, анкетування;

коли потрібно провести "розвідку" з метою уточнення гіпотези і методики дослідження;

коли на завершальному етапі дослідження потрібно перевірити ефективність педагогічних рекомендацій, розроблених на основі вживання інших методів.

Найбільша ефективність педагогічного спостереження досягається при використанні його в комплексі з іншими методами дослідження. При зовнішній простоті педагогічне спостереження насправді є одним з найбільш складних методів дослідження. Складність його багатопланова.

По-перше, природне прагнення до достовірної інформації у багатьох викликає сумнів в об'єктивності результатів спостереження. Дійсно, результати будь-якого спостереження - це не лише фотографування педагогічного явища або факту, але і розуміння і тлумачення їх дослідником. Спостерігаючи те або інше явище, людина оцінює його в зіставленні з власним "еталоном", який у нього склався в результаті вчення і педагогічного досвіду. Це створює реальну ситуацію для виводів, не відповідних дійсності.

Вирішуючи цю проблему, слід мати на увазі, що вона характерна не лише для педагогічних спостережень, але в рівній мірі і для природничо-наукових, і соціологічних. Іншими словами, вона є проблемою філософії. Вся проблема педагогічного спостереження зводиться не до спор (можна або не можна застосовувати його), а до розробки методики спостереження і перевірки результатів в педагогічній практиці. Практика є кращим засобом перевірки об'єктивності розробленої методики спостереження.

По-друге, оскільки педагогічна практика здатна оцінити спостереження, що лише закінчилося, перед дослідником встають два завдання: підготувати себе як спостерігача-дослідника і розробити методику спостереження.

Педагогічне спостереження вимагає від дослідника (окрім звичайної методологічної підготовки) надзвичайно глибокого розуміння педагогічного процесу, своєрідного педагогічного мислення, інтуїції, що дозволяють "не лише дивитися, але і бачити". Не випадково говорять: уміння майстерне спостерігати - це талант. Проте, як показує досвід дослідників, уміння спостерігати піддається вдосконаленню.

Дослідник повинен мати досвід педагогічної роботи, причому в тій області педагогічної праці, яка з'явиться предметом його вивчення. Тренерові важко повноцінно проаналізувати урок фізичної культури в загальноосвітній школі і, навпаки, вчителеві - тренувальне заняття.

Розробка методики спостереження направлена на те, щоб шляхом всіляких технічних прийомів зменшити суб'єктивність оцінки спостережуваних явищ і фактів. Від дослідника вимагається велика винахідливість у визначенні найбільш адекватних способів фіксації педагогічного процесу, об'єктивних показників, які можна обробляти і порівнювати.

З цією метою дослідник прибігає: до багатократних перевірочних спостережень; до зіставлення своїх спостережень з наявними науковими відомостями і оцінними думками практичних працівників; до одночасного спостереження одних і тих же елементів педагогічного процесу різними особами; до збору інформації за допомогою інших методів;до використання різних технічних пристроїв, здатних об'єктивно фіксувати ті або інші елементи спостережуваного явища, тим самим зменшуючи міру можливих спотворень (до таких реєструючих засобів, в якійсь мірі замінюючи спостерігача, відносяться відео установки, кінофільми, магнітофони). Одночасне зіставлення даних спостереження з даними лікарського контролю, самоконтролю що займається і спортивними результатами дає науково повноцінний матеріал:

1) поведінка тих, що займаються;

2) умови проведення занять (температуру, силу вітру тощо);

3)міра стомлення по зовнішніх ознаках (загальному вигляду: забарвленню шкіри особи, характеру виконання рухів, міміці, інтонації голосу, відношенню до заняття).

По-третє, дослідник повинен передбачати реакцію тих, що займаються і викладача на сам факт спостереження за їх діяльністю. Людина не може залишатися байдужою до того, що за ним спостерігають, за всього бажання бути самим собою, він стає менш природним в своїй поведінці, а значить, той, що спостерігає фіксуватиме спотворені явища і факти (див. "Відкриті спостереження"). Американський учений Н.Вінер писав (1968), що в суспільних науках зв'язок між спостережуваним явищем і спостерігачем дуже важко звести до мінімуму і що не можна бути упевненим в тому, що "значна частина спостережуваного нами не створена нами самими".

В- четверте, як метод дослідження спостереження повинне володіти вибірковістю (обґрунтованістю). Основною передумовою цієї вимоги є створення кодованих одиниць спостереження, тобто доступних безпосередньому спостереженню і реєстрації дій, в яких виявляється педагогічне явище, що цікавить спостерігача.

Розуміти це слід таким чином. Про виконання або невиконання педагогічного завдання спостерігач може судити лише по видимих діях людей. Тому він заздалегідь повинен виділити в діях тих, що займаються і викладача ті підвладні спостереженню і реєстрації акти, які відображають те, що потрібно вивчити.

Оцінний спосіб реєстрації одиниць спостереження передбачає, що кожна одиниця буде виражена відповідно до якоїсь заздалегідь розробленої шкали оцінок. Число виставлених оцінок одночасно характеризуватиме і частоту спостережуваних одиниць. Таким чином, оцінний спосіб більш інформативний, а тому до нього слід прибігати завжди, коли можна.

Перераховані методологічні і організаційні складнощі педагогічних спостережень пояснюють порівняльну рідкість їх вживання. Проте, здолавши вказані труднощі, можна перетворити суб'єктивний (по деяких ознаках) метод досить об'єктивний, здатний розкривати певні закономірності вчення.

2.5 Методи математичної статистики. Досить важко дати визначення статистики як дисципліни. Найбільш вдалим можна вважати таке визначення: «наука, що вивчає методи збирання й інтерпретації числових даних».

Таким чином, головна мета статистики – одержання осмислених висновків з неузгоджених (що підлягають розкиду) даних. Оскільки індивідуумам властива уроджена мінливість ознак (наприклад, ріст, маса тіла тощо) і, крім того, біологічні ознаки можуть випадково змінюватися в часі, природа клінічних даних, що характеризуються розкидом чи варіацією, диктує необхідність їхнього статистичного оцінювання.

Статистику ще часто називають наукою прийняття розумних рішень в умовах невизначеності. При цьому двом категоріям задач статистики приділяють особливу увагу: статистичне оцінювання і перевірка статистичних гіпотез. Перша задача поділяється на точкове та інтервальне оцінювання параметрів розподілу.

Взагалі статистичні задачі з'являються тоді, коли необхідно дати найкращі, у певному розумінні відповіді за обмеженою кількістю спостережень. Якби кількість спостережень не була обмеженою, можна було б точно визначити параметри розподілів і порівняти їх, при цьому ніякої статистичної задачі не було б. Якщо в ході досліджень ми могли б вивчити всі об'єкти сукупності, які нас цікавлять (наприклад, усіх хворих з визначеним захворюванням), то можна було б сказати, що ми маємо справу із суцільним вивченням генеральної сукупності.

Насправді обстежувати всі об'єкти сукупності вдається рідко, зазвичай доводиться вивчати лише вибірку, сподіваючись, що ця вибірка досить добре показує властивості досліджуваної сукупності.

При цьому також виникають важливі статистичні задачі: випадковий відбір варіантів з генеральної сукупності і репрезентативності вибірки, а також визначення необхідного обсягу вибірки для формування статистично значимого висновку за результатами проведених досліджень.

Усі статистичні методи виходять з припущення, що дані вилучені із сукупності випадково. А це означає, що імовірність виявитися обраним для всіх членів сукупності має бути однакова.

Найбільш відомі методи рандомізації: проста рандомізація, блокова рандомізація, пошарова рандомізація, адаптивна рандомізація чи рандомізація за принципом несиметричної монети, «гра на лідера» та ін. Рандомізація не тільки порівнює імовірність одержання пацієнтом різних порівнювальних впливів, але й дозволяє формувати групи, подібні з погляду прогностичних факторів.

2.6 Організація досліджень. Дослідження проводились у середній загальноосвітній школі №84 м. Києва і у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Слобода Кагарлицького району, Київської області . В дослідженнях прийняли участь 12 учнів у віці 15-16 років (3 дівчат 15 років, 3 юнаків 15 років, 3 дівчат 16 років, 3 юнаків 16 років).

Дослідження проводились у три етапи:

- На першому етапі - (вересень 2013-жовтень 2013рр.) вивчалась науково методична література.

- На другому етапі – (листопад 2013-січень2014рр.) проводились дослідження, складались таблиці і діаграми, проводилось анкетування, оформлювалися перший і другий розділи роботи, обраховувались результати досліджень.

- На третьому етапі (лютий2014-квітень2014рр.) аналізувалась динаміка досліджень. Оформлювався третій розділ і висновки.