13. Значення і функції невербальної комунікації.

Невербальна комунікація – обмін неверб-ми повідомл-ми між людьми, а також їх інтерпретація. Невербальні повідомлення передають за допомогою:

• виразних рухів тіла – експресивна поведінка (міміки, жестів, поз..);

• звукового оформлення мови (висоти, голосності, швидкості, ритмічності..);

• мікросередовища (простір, який індивід може контролювати чи змінювати);

• викор-ня матеріал-х предметів, що мають символічне значення (Н букет на свято).

Функції невербальної комунікації:

1) фасцинація (Доповнення, дублювання, посилення вербальних повідомлень)

2) спростування – іноді неверб. повідомл-ня суперечить вербальному, тому що невербальна поведінка є спонтанною і менше контролюється свідомістю.

3) заміщення – викор-ня невербального повідомлення замість вербального.

4) регул-ня розмови – викор-ня невербальних знаків для координації взаємодії між людьми, наприклад, поворот голови убік, дотик до руки співрозмовника, як символ його підтримки, схвальні чи несхвальні вигуки регулюють процес комунікації.

Особливості невербальних повідомлень:

1. ситуативність - невербалівка тут і зараз в даній ситуації;

2. синтетичність – експресивну поведінку важко розкласти на окремі одиниці;

3. мимовільність, спонтанність;

4. самозасвоюваність – через спостереження, копіювання, наслідування;

5. полісенсорність – повідомл-ня здійснюється за допом. різних сенсорних систем.

Структура невербальної комунікації:

І. Візуальні засоби невербальної комунікації.

1) Кінесика - оптико-кінетична система знаків, що відображає емоц. реакції людини:

• міміка – рухи м’язів обличчя, шкірні реакції людини (почервоніння, збліднення), кивок головою;

• пантоміміка – рухи різних частин тіла, особливості ходи;

• жести – рухи рук, ніг;

• візуальний контакт – напрямок погляду, вираз очей, одяг, зачіска, аксесуари.

2) Постурологія – положення тіла у просторі, пози, постава, посадка голови.

3) Проксеміка – просторова і часова організація спілкування.

ІІ. Акустичні засоби невербальної комунікації.

1) Паралінгвістичні – якість голосу, його діапазон, тональність, інтонацію, гучність, тембр, ритм, висоту, гучність.

2) Екстралінгвістичні – включення у мову пауз, покахикування, плачу, сміху.

ІІІ. Тактильні засоби невербальної комунікації.

Такесіка - наука про доторки - рукостискання, поглажування, поплескування, поцілунки.

IV.Ольфакторні – запахи навк. середовища, запах тіла, запах косметики.

Усі види невербальних повідомлень знаходяться у взаємодії, іноді доповнюючи один одного, іноді суперечачи один одному.

14. Засоби неверб-ї комунікації і проблема інтерпретації неверб-ї поведінки.

Групи засобів невербальної комунікації:

Тілесний контакт - поштовхи, поплескування, погладжування і т. ін.

Дистанція між співрозмовниками - відстань між учасниками спілк-ня свідчить про його формальність чи не-, про ставлення партнерів один до одного, про ступінь зацікавленості у розмові.

Орієнтація - розташування відповідно один до одного – може змінюватися в залежності від ситуації і свідчить про ступінь суперництва чи співробітництва.

Зовн. вигляд - через свій імідж партнери інф-ть про свій соц-й стан, вид д-ті, самооцінку...

Поза тіла - вказує на ті чи інші міжособистісні відносини і може змінюватися у залежності від настрою й емоційного стану людини.

Кивок головою - викор-ся для схвалення чи підтвердження чого-небудь, а також як сигнал, що дає партнеру підставу вступити в діалог.

Вираз обличчя (міміка) - дає можл-ть для широкої інтерпретації емоцій, які приховуються чи демонструються, допомагає зрозуміти інф-ю, що передається за допомогою мовлення, виражає ставлення до кого-небудь чи чого-небудь.

Жести - можуть бути не дуже виразні, але викор-ся паралельно з мовленням, щоб щось у ньому виділити, підкреслити, а іноді й замінити його.

Погляд - дозволяє зчитувати найрізноманітніші сигнали: від прояву інтересу до демонстрації абсолютної зневаги.

Паравербальні і екстравербальні сигнали – впливають на зміст висловлення, сигналізують про емоції, стан людини, її впевненість чи сором’язливість.

Інформація, яка отримується у процесі невербальної комунікації

1. Інф-я про особистість комунікатора (темперамент, емоц. стан, особисті якості і властивості, соц. статус, комунікабельність, самооцінку, належність до субк-ри )

2. Інф-я про взаємовідносини співрозмовників (ступінь знайомства - соц. та емоц-на близькість/віддаленість, тип взаємовідносин, їх динаміку)

3. Інф-я про ставлення співрозмовників до ситуації спілкування(включення в дану ситуацію – комфортність, спокій, зацікавленість чи прагнення з неї вийти - нервовість)

Але, ми не можемо «читати людину, як книгу», так само як інші не можуть «читати» нас. Люди, що спілкуються з нами, надають певного значення нашій поведінці і на підставі власних спостережень можуть робити важливі висновки та приймати рішення.

Встановлено, що стійким і однозначним є лише визначення основних емоційних станів людини: радості, страху, гніву, уваги, подиву, презирства і деяких інших. Інші способи невербального кодування залежать від впливу таких факторів:

• загальної ситуації спілк-ня;

• індивід-х особливостей учасників;

• статі;

• віку;

• ступеня значимості партнерів один для одного.

Інтерпретуючи невербальні послання, необхідно враховувати такі моменти:

• унікальність невербальної мови;

• неминучість протиріч вербального і не-;

• мінливість способів невербального вираження;

• уміння людини виражати власні переживання, від рівня сформованості у неї навичок кодування невербальних повідомлень.