11. Стилі слухання й зворотний зв’язок у міжособистісному спілкуванні.

Виділяють 4 типи слухання.

Критичне слухання - учасник спілк-ня спочатку здійснює критичний аналіз повідомлення (найчастіше упереджено, будучи настроєним на критичне сприйняття інф-ї), а потім робить спробу його розуміння. Воно є доцільним на діловій нараді, дискусії, конференції.

Емпатичне слухання - увага приділяється почуттям, а не словам, тобто людина намагається зрозуміти, як до неї ставиться співрозмовник. Воно є ефективним, якщо співрозмовник, викликає у слухача позитивні емоції та нееф-м - негативні емоції.

Нерефлексивне слухання - слухання без аналізу, тобто min втручання у мовлення співрозмовника за max-ї зосередженості на ньому. Це слухання доцільне:

1. партнер дуже хоче виразити власну думку, ставлення до чого-небудь;

2. партнер має якісь турботи чи незадоволений чимось;

3. партнеру важко виразити словами те, що його хвилює; будь-яке втручання в розмову створює ще більші труднощі;

4. партнер сором’язливий, невпевнений у собі;

5. партнер просить вислухати і порадити.

Активне рефлексивне слухання - слухання зі зворотним зв’язком, яке викор-ся для контролю точності сприйняття почутого. Слухач для підтвердження розуміння повідомл-ня викор-є такі прийоми:

• з’ясування – звертання до співрозмовника за деякими уточненнями

• перефразування – повторення думки співрозмовника своїми словами

• відображення почуттів – прагненя відобразити своїми словами почуття співрозмовника, акцент – не на змісті повідомлення, а на емоц. стані співрозмовника

• резюмування – підсумовування основних думок спів розмовника

Основні типи слухачів: оцінювач, тлумач (шукає причину висловлення), симулянт, жалісливий(висловить жаль, дасть пораду але не вислухає), діагност (аналізує та перебиває), перебивака, залежний (слухає аби скривдити співрозмовника), заєць (ухиляється від бесіди), слухач, занурений у себе, розуміючий.

Компоненти активного слухання:

1– вислухати усе, що говорить співрозмовник з макс. увагою;

2– дати відповідь на почуття, які виражає співрозмовник;

3– необхідно звертати увагу на вербальні і не- засоби спілк-ня.

Активне слухання – навичка, яку потрібно розвивати.

12. Мовна комунікація: структура і функції.

Розрізняють 4 види мовної комунікації. Два - беруть участь у ств-ні тексту (передачі інф-ї) – говоріння й написання, а інші два – у сприйнятті тексту, закладеної в ньому інф-ї – це слухання і читання. Основою комунікації виступає мова.

У мовному спілк-ні беруть участь двоє і більше людей.

Спілк-ня на самоті, з самим собою, назив. аутокомунікацією і є неадекватним, тому що спілк-ня завжди припускає партнера, це процес взаємодії, взаєморозуміння, обміну інф-єю.

Існують такі типи висловів: повідомлення; думка, судження; рекомендація, порада; критичне зауваження; комплімент; пропозиція; висновок, резюме; питання, відповідь.

Мова всієї нації – сукупність різних явищ, таких, як:

• літературна мова - це мова зразкова, її норми вважаються обов’язковими для носіїв мови;

• просторіччя - відхилення від літературної норми, які виникають головним чином через недостатнє володіння літературною мовою. Це мова малоосвічених людей;

• територіальні діалекти (місцеві говірки) - діалекти окремих груп, які живуть у певній місцевості. Соц. діалекти з’явилися внаслідок соц-ї, проф-в-чої, вікової неоднорідності сусп-ва;

• жаргон включає сленг і мову арго;

Мова – це система фонетичних, лексичних, граматичних одиниць, що є засобом спілкування людей, висловлення ними своїх думок, почуттів, бажань і намірів;

Функції мови у спілкуванні:

• комунікативна – обслуговує процес передавання інформації;

• формоутворення – надає думкам словесної форми;

• активаційна – мовленнєва активність підвищує рівень свідомості;

• експресивна – виражає емоційний стан людини;

• фактична – встановлення і підтримку контактів.

Мова реалізується у мовленні і так виконує своє комунікативне призначення.

Мовлення – викор-ня мови у комунікативних цілях. На відміну від мови мовлення можна оцінювати як гарне чи погане, ясне чи незрозуміле, експресивне чи невиразне...

Контекст (чи ситуація) – це обставини, у яких відбувається конкретна подія.

Код у мовленнєвій комунікації – це та л-рна мова чи її різновид (діалект, сленг, стиль), що викор-ть учасники даного комунікативного акту.

У процесі вербальної комунікації велике значення має підтекст повідомлення.

Підтекст – це прихований зміст мовленнєвого повідомл-ня, усвідомлюваний лише в його контексті.

Психологічні структурні компоненти акту мовленнєвої комунікації: комунікативний намір, задум і ціль, тобто мотиваційна складова, яка визначає, що, навіщо і чому хоче сказати автор висловлення, а також розуміння повідомлення.

Соціально-рольові структурні компоненти мовленнєвої комунікації: статусні й ситуативні ролі учасників спілкування, стильові прийоми, які вони використовують.