18. Світовий ринок капіталів: динаміка розвитку, структура, регулювання.

Особливостями світового ринку капіталів в останні десятиріччя є:

• нові напрями вивозу капіталів;

• нові суб'єкти експорту і імпорту капіталів;

• зміна мотивів експорту капіталу;

• зміна ролі і питомої ваги окремих країн в експорті і імпорті капіталу;

Серед найбільших світових експортерів капіталу в кінці 80 — початку 90-х рр. були такі країни, що розвиваються, як Тайвань (6 % капіталу, що вивозиться ), Гонконг (5 %), Китай (2,5 %) і інш.

У 70—80-ті рр. різко зросли масштаби позикових капіталів. Якщо в попередні десятиріччя переважали прямі інвестиції, то в даний період домінуючою формою стала позикова. У 90-ті рр. ситуація знов стала мінятися на користь ринку цінних паперів, масштаби операцій на якому більш значні, ніж на ринку банківських позик.

Безперечним лідером в експорті капіталів стала Японія, на частку якої на рубежі 80 — 90-х рр. доводилося 53 % капіталу, що вивозиться з всіх країн. Друге місце в експорті займає Швейцарія, на частку якої доводиться тільки 8 % капіталу, що вивозиться, а США не попадають в першу п'ятірку експортерів. Відмінною рисою останніх десятиріч стало те, що США з найбільшого в минулому експортера капіталу перетворився в самого великого імпортера, на частку якого доводиться біля 30 % імпорту капіталу. За США йдуть Великобританія (9 %) і Канада (8%).

Названі зміни зумовлюють і зміну ролі окремих країн в обслуговуванні руху капіталів між ними. Якщо в попередні десятиріччя основну роль на ринку капіталів грали американські банки, то в сучасних умовах вони поступаються японським банкам. Це ж торкається і фондового ринку. Значну частину світового фондового ринку обслуговує Токийська фондова біржа.

Особливістю останніх десятиріч є також те, що найбільша інтенсивність світового ринку капіталів доводиться на Європу. Цьому сприяють інтеграційні процеси, зняття багатьох регламентацій, регулюючих експорт і імпорт капіталів. На Західну Європу доводиться значна частина американського і японського експорту капіталу.

У 80-ті рр. подальший розвиток отримали євроринки, елементами яких нарівні з ринком євровалют стали ринки єврооблігацій і євроакцій. Євроринок стає складовою частиною світового ринку капіталів. Наприклад, на світовому ринку облігацій тепер здійснюється купівля-продаж іноземних облігацій і єврооблігацій. Іноземні облігації звичайно випускаються в певній країні, виражені у національній валюті і продаються на певній фондовій біржі даної країни. Єврооблігації, як і інші елементи євроринків, втрачають національну приналежність, не мають територіальної прихильності, можуть бути розміщені в ряді міжнародних банків. Іноземні облігації випускаються не в країні-позичальникові, а в країні-кредиторові, що зобов'язує емітента підкорятися законам про регулювання ринку цінних паперів, прийнятим в країні, де здійснюється емісія. Єврооблігації розміщуються швидше і з меншими витратами, вони не зазнають регламентації з боку національних законодавств.

У 90-ті рр. ринок капіталів перебуває під впливом змін в колишніх соціалістичних країнах. Ці країни відчувають підвищену потребу в кредитах по двох причинах: для покриття дефіциту платіжного балансу і структурної перебудови економіки, яка є умовою подальшого економічного розвитку. Однак приток капіталу стримується в основному тими ж причинами, що були описані відносно країн, що розвиваються.

Ще одна особливість світового ринку капіталів в сучасних умовах пов'язана із зміною співвідношення між заощадженнями і інвестиціями в розвинених країнах. Якщо раніше співвідношення складалося при домінуванні заощаджень, що робило розвинені країни світовими кредиторами, то в 80-ті рр. змін економічної політики викликало уповільнення зростання заощаджень, зменшення можливостей кредитування. Це привело до зростання процентної ставки по кредитах і посилюванні умов міжнародних кредитів. Підвищилися вимоги до оцінки кредитоспроможності позичальників.

Історично склалося, що регулювання міжнародного руху капіталу здійснюється у таких напрямках, як гарантування інвестицій, регулювання інвестиційних спорів, інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею та загальний нагляд.

Внаслідок світової боргової кризи початку 80-х виникла потреба у створенні авторитетної міжнародної організації щодо гарантії як прямих, так і портфельних інвестицій. Такою організацією стала БАГІ (багатостороння агенція з гарантування інвестицій, 1988р.) Це автономна організація групи Світового банку, яка здійснює страхування іноземних інвестицій.

БАГІ діє на таких принципах:

1. Гарантії надаються тільки по інвестиціям, які походять з країн-членів,

2. Гарантії надаються строком на 15-20 р. по конкретним проектам на інвестиції у формі вкладень в акціонерний капітал або позик строком на більше 3 років,

3. Гарантії надаються за наступними некомерційними ризиками: неможливість перевести валюту за кордон (репатріювати прибуток, конвертувати місцеву валюту у долари і т.д.), експропріація інвестицій (конфіскація, націоналізація або вилучення приймаючою країною іноземніх інвестицій), порушення контракту (у випадку неможливості отримання компенсації через арбітраж), війна чи громадські безладдя (втрата активів в результаті революції, тероризму, саботажу, повстання,

4. Інвестор, який може претендувати на отримання гарантії БАГІ, повинен бути резидентом однієї з країн-членів, а його інвестиція повинна призначатися будь-якій ін. країні, навіть нечлену БАГІ, окрім тієї, резидентом якої він є.

Державні підприємства можуть отримувати гарантії БАГІ, якщо вони функціонують на комерційних принципах.

Максимальний обсяг гарантії капіталовкладень, який надає БАГІ, складає 50 млн.$ на 1 проект.

Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) створено в рамках групи Світового банку в 1966р. Це автономна організація для врегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. 139 членів. Президент Світового банку є президентом МЦВІС. Країни можуть добровільно погодитися на викоритання його послуг з врегулювання інвестиційних спорів (розглянуто десь 41 спір).

Ще одним механізмом, що частково регулює міжн. інвестиції, є підписаний в рамках ВТО Договір про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи угода ТРІМ. Договір визнає, що деякі інвестиц. заходи не відповідають вимогам ВТО про національний режим і скасування кількісних обмежень на торгівлю. Такі інвестиційні заходи повинні бути скасовані протягом 2 років після підписання ТРІМ розвинутими країнами, протягом 5 років країнами, що розвиваються і протягом 7 років найменш розвинутими країнами.

Функцію нагляду за розвитком міжнародного інвестування здійснює також і Комісія ЮНКТАД з інвестицій, технологій і пов’язаних з ними інвестиційних питань. У середині 1996 р. на цю комісію були покладені зобов’язання вивчення взаємопов’язанння інвестицій і торгівлі і дослідження правової бази іноземних інвестицій, а також розробки системи статистичної звітності.