- •55. Сдр як форма світових кредитних грошей: проблеми функціонування.
- •50. Валютні обмеження в регулюванні мев.
- •49. Вплив митного тарифу на виробників, споживачів та економіки в цілому.
- •Економічний ефект митного тарифу на економіку великої країни
- •Головні напрями трансформації сучасної міжнародної валютно-фінансової системи.
- •14. Економічна та Соціальна Рада оон (екосор): механізм регулювання системи світогосподарських зв'язків.
- •15. Економічна глобалізація: сутність, форми прояву, етапи.
- •20. Економічне середовище міжнародного бізнесу (підприємництва).
- •21. Економічні системи сучасності: загальна характеристика.
- •26. Єбрр: структура і функції.
- •27. Зовнішньоекономічна стратегія сша.
- •32. Інтеграційні об'єднання в Латиській Америці.
- •Андське співтовариство націй
- •Меркосур
- •33. Конкурентні переваги і конкурентоспроможність країн світу.
- •38. Конференція оон з торгівлі та розвитку (юнктад): характеристика.
- •39. Концептуальні основи формування зовнішньоекономічної стратегії держав в сучасних умовах.
- •59. Концепції та моделі економічного розвитку.
- •Модель лінійних стадій
- •58. Концепції міжнародної економічної інтеграції.
- •56. Мвф: структура і функції.
- •Структура управління мвф.
- •52. Механізм реалізації національної валютної політики: сутність, головні елементи.
- •51. Міжнародна Фінансова Корпорація: структура, функції.
- •45. Міжнародна міграція робочої сили: етапи, головні ринки.
- •46. Міжнародна торгівля: модель Хекшера-Оліна.
- •3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (мбрр): загальна характеристика.
- •4. Міжнародний ринок позичкових капіталів: головні риси та особливості.
- •10. Міжнародний ринок послуг: динаміка, структура, регулювання.
- •11. Міжнародні валютні ринки: динаміка, структура.
- •Форексні ринки,
- •Ринок євровалют,
- •Ринок деривативів (похідних валютних інструментів).
- •16. Модель сталого економічного розвитку України.
- •17. Модель стійкого економічного розвитку.
- •27 Принципів сталого розвитку (Ріо 92):
- •22. Нафта: функції і перспективи розвитку.
- •23. “Неотехнологічні” моделі міжнародної торгівлі (загальна характеристика).
- •Концепції економії на масштабах виробництва.
- •4. Теорія перехресного попиту
- •28. Нетарифні засоби регулювання міжнародної торгівлі.
- •Кількісні обмеження
- •Фінансові методи зовнішньоторгівельної політики:
- •Економічні наслідки впровадження експортних субсидій
- •29. Основні види тарифів у міжнародній торгівлі.
- •Класифікація митних тарифів
- •34. Основні напрями діяльності Світової організації торгівлі (сот).
- •35. Основні результати Уругвайського раунду переговорів гатт.
- •40. Особливості процесу економічного розвитку на рубежі хх і ххі століть.
- •64. Особливості вивозу капіталу на сучасному етапі.
- •Географічна структура піі
- •61. Особливості світової торгівлі на сучасному етапі.
- •Географічна структура
- •Товарна структура
- •57. Передумови та наслідки впровадження єдиної європейської валюти в єс.
- •60. Платіжний баланс та валютний курс: механізм взаємозв’язку і взаємодії.
- •54. Порівняльні і конкурентні переваги економіки України в міжнародному поділі праці.
- •53. Причини та можливі наслідки кризових проявів у світовій фінансовій системі.
- •47. Проблема природних ресурсів економічного розвитку.
- •48. Проблеми формування зовнішньоекономічної стратегії України
- •5. Проблеми ціноутворення в міжнародній торгівлі
- •6. Проблеми соціально-економічної типологізації національних господарств.
- •12. Профіль експортної спеціалізації України.
- •13. Регулювання світових товарних ринків: опек.
- •24. Світове фінансове середовище: загальна характеристика, тенденції та сутність.
- •18. Світовий ринок капіталів: динаміка розвитку, структура, регулювання.
- •19. Світовий ринок послуг: динаміка розвитку, структура, регулювання.
- •25 . Структура сучасної міжнародної валютної системи: загальна характеристика.
- •30. Сутність і способи вирівнювання сальдо платіжного балансу.
- •31. Сучасний етап розвитку економіки країн єс.
- •36. Сучасні засоби зовнішньоторговельної політики промислово розвинених країн.
- •37. Теорії впливу технічного прогресу на міжнародну торгівлю.
- •42. Теорія економічного зростання і соціальний прогрес: неокласичні моделі.
- •41. Фінансова криза в Азії, її наслідки.
- •63. Форми міжнародного бізнесу в системі світогосподарських зв’язків.
- •62. Центр міжнародної торгівлі юнктад.
- •43. Вплив піі на економіку приймаючих країн.
- •44. Головні індикатори сталого розвитку.
13. Регулювання світових товарних ринків: опек.
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) була створена в 1960 році Іраном, Іраком, Кувейтом, Саудівською Аравією і Венесуелою з метою координації їх відношень із закордонними нафтовими компаніями. Пізніше до ОПЕК приєдналися Алжир, Еквадор (вийшов з ОПЕК у 1992), Габон (вийшов у 1996), Індонезия, Лівія, Нігерія, Катар і Об'єднані Арабські Емірати. Такі значні експортери нафти, як Бруней, Великобританія, Мексика, Норвегія, Оман і Радянський Союз, а потім Росія, , ніколи не були членами ОПЕК. Штаб-квартира ОПЕК знаходиться у Віден. Частка країн ОПЕК у світовому видобутку нафти складає порядку 40%. ОПЕК була заснована після того, як "Сім сестер" - картель, що об'єднував компанії British Petroleum, Chevron, Exxon, Gulf, Mobil, Royal Dutch/Shell і Texaco і контролював переробку сирої нафти і продажу нафтопродуктів у усьому світі, - в односторонньому порядку знизили закупівельні ціни на нафту, виходячи з якої вони виплачували податки і відсотки за право розробки природних ресурсів нафтовидобувним країнам.
Довідка: ОПЕК та основні моменти в історії її діяльності
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) створена 14 вересня 1960 року на конференції v Багдаді, в якій взяли участь представники п'яти країн - Венесуели- Траку. Грану. Кувейту. Саудівської Аравії з метою координації політики країн - членів ОПЕК у сфері нафти. Країни -члени ОПЕК оголосили, що будуть вимагати від нафтових компаній підтримання стабільних цін на нафту і будуть займатися питаннями регулювання видобутку нафти.
Статут ОПЕК затверджений на 2-й конференції в Каракасі 15-21 січня 1961 року. На частку ОПЕК припадає приблизно 40% світового виробництва нафти.
У 1962 році ОПЕК була зареєстрована в 00Н як повноправна міжурядова організація У 1965 році вона встановила відносини з Економічною та соціальною радою 00Н ("ЕС050С) і стала учасницею Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).
До складу ОПЕК входит 11 країн - членів: Алжир, Індонезія. Трап. Ірак. Кувейт. Лівія, Нігерія. Катар. Саудоіська Аравія. Об'єднані Арабські Емірати. Венесуела. Еквадор вийшов з ОПЕК у листопаді 1992 року, Габон - у 1996 році. Штаб-квартира знаходиться у Відні.
Вищий орган ОПЕК - конференція. Скликається щонайменше двічі на рік. Проводиться на рівні міністрів. Приймає рішення за рекомендаціями, що подаються Радою директорів. Консультативна нарада глав представництв країн ОПЕК готує рекомендації щодо поточних проблем для конференції. Рада директорів - правління організації. Як правило, скликається двічі на рік. Кожна країна - член ОПЕК представлена у Раді одним директором, що призначається строком на два роки. Раду очолює голова. Також існує секретаріат ОПЕК на чолі з генеральним секретарем, до структури секретаріату входять три департаменти.
24-25 червня 1998 року у Відні на конференції ОПЕК був підписаний спільний меморандум, у якому країни-члени ОПЕК прийшли до згоди щодо додаткового скорочення видобутку нафти з 1 липня 1998 року на 1.35 млн. барелів на добу. Таким чином, загальне скорочення видобутку нафти, з урахуванням раніше оголошених рішень, склало 2.6 млн. барелів на добу порівняно з рівнем лютого 1998 року. Це було викликано тим. що прийняте у березні 1998 року рішення про скорочення виробництва нафти на 1.245 млн. барелів на добу для запобігання подальшому падінню цін. не призвело до бажаного результату.
25-26 листопада 1998 року у Відні на черговій конференції міністри не змогли досягнути згоди щодо нового зниження рівня видобутку нафти. Прийняття рішень було відкладено на наступну зустріч, що відбулася 23 березня 1999 року. Країни ОПЕК перед загрозою подальшого різкого здешевлення нафти виступили з ініціативою скорочення світового добового видобутку нафти на 2.) млн. барелів на добу. обмеживши з 1 квітня власний добовий видобуток нафти на І-7 млн. барелів на добу до 31 березня 2000 року.
Держави, що не входять до цієї структури (Росія. Мексика. Норвегія та Оман) зобов'язалися зменшити свій експорт на 400 тисяч бапелів на добу. Зокрема- Росія взяла на себе зобов'язання щодо скорочення експорту нафти на 100 тисяч барелів на добу.
На сьогодні ОПЕК вдається дотримуватися корпоративної дисципліни, що призвело до скорочення на 7% поставок нафти на світовий ринок і викликало зростання цін до найвищого рівня за останні 17 місяців - понад 20 долл. за барель.
У 1960-х роках на світових ринках існувала надлишкова пропозиція нафти, і ціллю створення ОПЕК було запобігання подальшого падіння цін. Проте в 1970-х роках різкий ріст світового попиту на нафту дозволив видобувним країнам значно збільшити прибутки від її продажу, особливо за рахунок підвищення світових цін на нафту в чотири рази в 1973-1974 і ще в два рази в 1979 році.
ОПЕК виглядала сильної в 1970-х роках, коли попит на нафту залишався високим, а ціни , що злетіли , приносили колосальні прибутки гігантським нафтовим компаніям і різко збільшили вартість їх нафтових запасів. Слабість ОПЕК повною мірою проявилася на початку 1980-х років, коли в результаті повномасштабного освоєння нових нафтових родовищ за межами країн ОПЕК, широкого впровадження енергозберігаючих технологій і економічної стагнації попит на імпортну нафту в промислово розвитих країнах різко скоротився, а ціни впали майже вдвічі. Експерти упевнені, що основна недолік ОПЕК полягає в тому, що вона об'єднує країни, інтереси яких найчастіше протилежні.
Саудівська Аравія й інші країни Аравійського півострова ставляться до числа малонаселених, проте мають величезні запаси нафти, значними інвестиціями з-за кордону і підтримують дуже тісні відношення з західними нафтовими компаніями. Для інших вхідних в ОПЕК країн, наприклад Нігерії, характерна висока чисельність населення і нищета, вони реалізують дорогі програми економічного розвитку і мають величезну заборгованість. Ці країни змушені добувати і продавати якнайбільше нафти, особливо після того, як ціни на сиру нафту знизилися. Крім того, у 1980-х роках Ірак і Іран довели видобуток нафти до максимального рівня, щоб оплачувати військові витрати.
У 1990 році Ірак вторгся в Кувейт і спровокував війну в Перській затоці (1990-1991). Після поразки Іраку до нього були застосовані міжнародні торгові санкції, що різко обмежили спроможність Іраку експортувати нафту і призвели до ще більшої нестійкості цін на сировину, що вивозилося з країн ОПЕК.
Недивлячись на постійне надвиробництво нафти в більшості країн ОПЕК і зрослу конкуренцію з боку інших нафтовидобувних країн, ціни на нафту протягом 1990-х років залишалися щодо стабільними в порівнянні з тими коливаннями, що вони відчували в 1980-х. Більш того, навесні 1999 відбулося пожвавлення нафтового ринку; ціни на нафту вперше за тривалий час пішли нагору.
Основною причиною зміни тенденції явилися ініціативи ОПЕК по зниженню видобутку нафти, підтримані іншими нафтовидобувних країн. Водночас державам ОПЕК навряд чи вдасться протягом довгого часу додержуватися встановлені квоти нафтовидобутку і виробити чітку єдину політику.
Після терактів у США 11 вересня 2001 року й ознак спаду , що проявилися в економіці США, ОПЕК намагается не припустити значного падіння цін на нафту. з цією ціллю, зокрема, із початку 2002 року проводиться скорочення видобутку нафти в країнах-членах, а ОПЕК усіляко намагаються заручатися підтримкою цього заходу з боку країн, що не входять в організацію.
